Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версия
Патріархія

Патріарше слово після Божественної літургії в храмі Святої Живоначальної Трійці в Хохлах

Патріарше слово після Божественної літургії в храмі Святої Живоначальної Трійці в Хохлах
Версія для друку
31 жовтня 2010 р. 19:37

31 жовтня 2010 року, у неділю 23-ю після П'ятидесятниці, день пам'яті апостола і євангеліста Луки і прп. Іосифа, ігумена Волоцького, чудотворця (1515), Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив чин великого освячення храму Святої Живоначальної Трійці в Хохлах, а потім Божественну літургію в ньому. Після закінчення Літургії Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до пастви з Першосвятительським словом.

Ваші Преосвященства, дорогі владики, отці, брати і сестри, вельмишановний отче Олексію, настоятелю храму цього!

З особливим почуттям я звершив сьогодні Божественну літургію у храмі Святої Трійці в Хохлах і освячення цього храму. В нинішньому році храм святкує 400-річчя згадки в хроніках. Можливо, він старший за цей термін, але й 400 років — це великий період. Чого тільки не відбулося на нашій землі за ці роки! І Церква наша, і народ наш стрясалися багатьма конфліктами, трагедіями, які донині остаточно не зжиті з нашого життя і не стерті з нашої історичної пам'яті.

Напевно, людям, що жили тоді, 400 років тому, неможливо було уявити наше XXI століття. Мабуть, один дотик до цієї реальності завдав би великої травми тим людям, тому що весь спосіб і ритм життя, ставлення до навколишнього світу були тоді іншими. Але все, що сталося з нами, з родом людським, відбувалося поступово. З одного боку, це дає людям підстави й фізичну можливість звикати до все нових і нових умов життя, що неймовірно відрізняються від тих, які були за давніх часів. Це поступове включення в нові обставини часу і забезпечує виживання людського роду. Але, з іншого боку, в цій поступовості є певна небезпека звикання, в тому числі — звикання до зла.

Церква, яка живе традицією, переданням, живе поза часом — не як історична реальність, а як містична, духовна реальність. Церква — це Церква тих, хто на землі перебуває і на небі, Церква, що воює з гріхом тут, на землі, і торжествує у славі. Церква належить світові і своєму часові і, одночасно, — вічності. Це допомагає Церкві зберігати певний єдино правильний і абсолютний критерій розпізнання добра і зла.

Але і в житті Церкви іноді виникають забобони, єресі, розколи, які затьмарюють життя Церкви і послаблюють її свідчення світу. Ось і за ці 400 років багато чого відбулося з нашою Церквою. І розколи, і розділення, і спроби спокусити єресями — все було. Але милістю Божою Церква жива і несе своє свідчення людям. Чому ж це відбувається? Чи від того, що людина, яка приймає Таїнство Хрещення і входить до Церкви, знаходить якісь надприродні здібності? Чи від того, що кожен християнин має якусь особливу інтуїцію? Чи від того, що кожен член Церкви має ту силу розуму, якої не мають інші? Аж ніяк. Не силою людською сильна Церква, а силою Божою.

У сьогоднішньому апостольському читанні до Ефесян ми знаходимо такі чудові слова апостола Павла: Спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий: не від діл, щоб ніхто не хвалився (Еф. 2:8-9). Якщо Церква і зберігає критерій розпізнання добра і зла, якщо вона зберігає здатність проповідувати Божу істину світові, то не тому що вона говорить вустами особливих, розумних або освічених людей, не тому що в ній сконцентрована якась людська мудрість, а тільки тому, що в ній перебуває живий Бог силою Духа Свого Святого.

А чому апостол Павел так сильно і ясно сказав про те, що людина спасається благодаттю? І в цьому посланні до Ефесян, і в посланні до Римлян він постійно наполягає на тому, що справи закону не спасають людину. Про який закон говорив апостол? Він говорив про старозавітний закон. Саме тому його слова сприймалися як блюзнірські багатьма благочестивими іудеями, які вірили в те, що саме справами закону рятується людина. Проте ж закон той не був людським законом — адже то був закон Божий, переданий людям через Мойсея, через пророків, через всю благочестиву традицію старозавітної Церкви. Чому ж справами того закону не спасалася людина? Бог дав закон обраному народові для того, щоб зберігати істину. Єврейський народ був маленьким народом, який міг би з легкістю загубитися в морі інших народів, але йому було призначено зберігати Божу істину, зберігати істину Одкровення. І для того щоб ця місія була виконана і в народі тому народився Спаситель, і було дано закон із великою кількістю приписів, які мали визначати весь устрій життя людини.

Чому ж, у такому разі, справами того закону не спасалася людина? Невипадково апостол Павел говорить про Божу благодать. Та ж сама думка, але трохи інакше виражена, міститься і в Старому Заповіті: Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже (Пс. 50:19).

Отже, важливим був не закон сам по собі, не буквальне його виконання, а результат цього виконання — чисте серце, зламане перед Богом, що усвідомлює свій гріх, що усвідомлює необхідність зв'язку з Творцем, особистість, яка перебуває в молитві та покаянні. І коли закон став сприйматися людьми як якась тільки зовнішня форма життя, що визначає відносини одне з одним, з навколишнім світом, що вбирає в себе безліч інших приписів, коли вся цінність релігійного життя була зведена до виконання букви закону, коли закон через це буквальне сприйняття втратив свій сенс, свою реальну силу, ось тоді і прийшов Господь. І що ж Він сказав? Він сказав, що прийшов не скасувати закон, але виконати. Він прийшов для того, щоб допомогти людям виконувати закон, метою якого є спілкування людини з Богом.

І Господь навчив нас Своєму новому закону, Новому Заповіту, який, не скасовуючи Заповіт Старий, наповнює людське життя великою силою — силою Божественної присутності. Апостол Павел наголошує на цьому. Він не говорить про те, що діла неважливі, як це іноді трактують деякі люди, що впадають у єресь і вважають, що людина автоматично спасається Божественною благодаттю. Вони стверджують, що незалежно від того, які діла чинить людина, вона спасається через благодать, якщо має віру; і посилаються на цей текст святого апостола Павла, забуваючи про такі слова: Бо ми Його творіння, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували (Еф. 2:10). А тому сподівання на благодать не повинно виключати внутрішнього, духовного подвигу, благодіяння, життя, в яке була б включена інша людина, того житті, яке виключає будь-який егоїзм і самолюбство. Пам'ятаючи про те, що людина спасається не ділами закону, а благодаттю Божою, потрібно завжди пам'ятати і про заповідь, що її дав апостол, — творити добрі діла в ім'я Господа Ісуса Христа.

А, можливо, все те, про що ми говоримо, не має відношення до сучасного життя? Справді: який ще закон? Хто знає всі ці більш ніж 600 приписів стародавнього закону Старого Заповіту, яке все це має відношення до сучасного життя християн і взагалі сучасних людей? Насправді, має відношення. От і сьогодні можна бачити, як наша релігійність втрачає силу. Часом ми бачимо шлях спасіння виключно у зовнішніх сторонах релігійного життя, у зовнішньому виконанні церковних приписів. А де ж серце зламане і упокорене, яким Бог не погордує? І навіщо тоді жертви, якщо серце не стає зламаним і упокореним? І якщо говорити про розділення, що спіткали Церкву нашу протягом останніх 400 років, можна також згадати той самий гріх законництва, виконання обрядової сторони часто на шкоду духовному життю людини.

Сьогодні слова апостола Павла звучать дуже актуально. Вони вимагають від нас подолати будь-яку зашкарублість, будь-яке обрядовір'я, будь-яке прагнення зовнішнім виконанням закону прикрити своє життя, далеке від Бога. Як часто, наголошуючи саме на цій зовнішній стороні життя, ми тим самим ще раз намагаємося в очах Божих отримати виправдання, усвідомлюючи, що внутрішнє наше життя є далеким від Його заповітів.

Церква живе в історії. Вона зберігає і зовнішню сторону свого життя, бо ця зовнішня сторона, як і старозавітний закон, покликана допомагати людям зберігати істину. Але, сприймаючи всім серцем слова апостола Павла, ми повинні постійно коректувати курс свого релігійного життя, перевіряючи, наскільки ми відповідаємо тому, про що говорить і чого навчає апостол.

Сьогодні багато хто ставить питання про те, що буде в майбутньому, яким буде рід людський. Ті, хто жив 400 років тому, не могли уявити нинішнього століття, як і ми не можемо уявити, що буде в майбутньому. Дехто вважає, що не буде ніякої релігійності, що все буде охоплено лжеіменним людським знанням. Але Церква твердо зберігає віру в те, що якщо житиме за Божою заповіддю, якщо виконуватиме те, чого навчена, якщо прагнутиме, зберігаючи історичні форми свого буття, до зміцнення внутрішнього духовного життя людини, то вона пройде через весь той час, який Бог відпустив роду людському, і досягне Царства Божого. Тоді Церква, що воює зі злом, віч-на-віч прилучиться й увійде в спілкування з Церквою, що торжествує на небі.

Ось чому бути християнином означає займатися дуже важливим ділом, найважливішим з того, що є на цьому світі. Бути християнином означає будувати своє життя згідно з Божою істиною, згідно з Божим законом, відкриваючи своє серце дії благодаті Божої, якою ми через віру і спасаємося, йдучи назустріч якій ми й робимо добрі діла на славу Божу. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Інші статті

Слово Святейшего Патриарха Кирилла после Литургии в храме Новомучеников и исповедников Российских в Строгине г. Москвы

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в неділю 8-му після П'ятидесятниці після Літургії в Преображенському соборі підмосковної Кашири

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії на подвір'ї Покровського ставропігійного монастиря

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Сергія Радонезького в Троїце-Сергієвій лаврі

Патріарша проповідь за Літургією в соту річницю розстрілу царської сім'ї

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в монастирі Новомучеників і сповідників Церкви Руської в Алапаєвську

Патріарша проповідь після Літургії в московському храмі святих апостолів Петра і Павла в Лефортові

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святих Сергія і Германа Валаамських після Літургії у Валаамському монастирі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святих Петра й Февронії Муромських після Літургії в Троїцькому монастирі Мурома

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії на соборній площі Вологодського кремля