Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в храмі Спаса Преображення на Пісках

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в храмі Спаса Преображення на Пісках
Версія для друку
5 лютого 2012 р. 17:57
5 лютого 2012 року, в неділю митаря й фарисея, свято Собору новомучеників і сповідників Російських, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в храмі Спаса Преображення на Пісках у Москві.

Після закінчення Літургії Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до присутніх у храмі з Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Високоповажний отче Олександре, настоятелю цього святого храму! Дорогі отці, брати й сестри!

З радістю я звершив разом зі своїми побратимами Божественну літургію в цьому прославленому, історично дуже важливому парафіяльному храмі міста Москви та хіротонію нового архієрея — Преосвященного Єфрема, єпископа Боровицького і Пестовського. Храм цей несе на собі відбиток страждань, які повною мірою прийняла Церква наша, освятивши історію християнства унікальним досвідом мучеництва й сповідництва. І я тішуся з того, що сьогодні Церква святкує пам'ять святих новомучеників і сповідників Російських — тих самих, хто зовсім у недавні часи кров'ю своєю закарбував вірність Христу. Серед них — останній настоятель перед закриттям цього храму священномученик Сергій Успенський, ікону якого я з благоговінням зберігатиму у себе в пам'ять про сьогоднішнє богослужіння, про історію цієї чудової парафії, про історію мучеництва й сповідництва московського кліру.

Сьогоднішня пам'ять святих новомучеників і сповідників Російських збігається з першою підготовчою неділею до Великого Посту, що іменується мовою церковного статуту неділею митаря й фарисея. Сьогодні читалося Євангеліє від Луки — притча про митаря й фарисея, які прийшли до храму і кожен з яких по-різному прославляв Бога і звертався до Нього (Лк. 18:10-14). Фарисей, будучи людиною благочестивою згідно зі старозавітним законом, дякував Богові за те, що він не такий, як інші люди. А митар, збирач податей, людина ненависна, зневажувана і, звичайно, грішна, — бо який же митар, перебуваючи на своєму місці, не думав про самого себе? Але ось цей нещасний, грішний й зневажуваний чоловік, прийшовши до храму, не дякував Богові за те, що він хороший, а тільки просив Бога бути до нього милостивим, — і, за словом Спасителя, пішов більш виправданим, ніж фарисей.

Ми наближаємося до поприща Святої Чотиридесятниці, до Великого Посту, і тому Церква налаштовує нас на найголовніше, що є змістом Посту. Церква допомагає нам на прикладі євангельських притч усвідомити, що саме є справжнім покаянням. Протягом Великого Посту ми будемо чути багато слів про покаяння — і у Великому каноні святого Андрія Критського, і в проповідях, і в молитвослів'ях. Але сьогодні, коли ми починаємо рух назустріч Великому Посту, мені б хотілося сказати, можливо, про найважливіше.

У покаянні людина, усвідомлюючи й засуджуючи свій гріх, беручи зобов'язання його подолати, відмовляється від самого себе або, принаймні, від величезної частини свого власного життя — від звичок, від поглядів на навколишню дійсність, на людей, на самого себе. Справжнє покаяння може відбутися тільки тоді, коли людина долає своє егоїстичне «я» і відкидає те, що ще вчора було для неї дорогим, важливим, але що не вписується в систему Божественних заповідей; коли людина усвідомлює протиріччя між своїм життям і Божим законом.

Але ж кожна людина вважає, що живе правильно, навіть якщо впадає у гріх. А вже якщо совість дуже докоряє, то ми вміємо себе заспокоювати, виправдовувати. Ми порівнюємо себе з іншими, ми говоримо, що ми набагато кращі, ніж сусід, ніж товариш по службі, а вже й поготів краще, ніж начальник! Ну, а якщо є гріх — так хто ж без гріха? Ми звикли себе виправдовувати й захищати, — але покаяння, щиро принесене, зриває всі ці маски. Воно ставить людину віч-на-віч перед правдою Божою, так що вона відмовляється від того, що вважала своєю життєвою правдою, від того, що всіляко виправдовувала в собі, в тому числі посилаючись на більш негативний, як їй здавалося, досвід життя інших людей. Отже, покаяння є руйнуванням своєї маленької життєвої правди, яка перед лицем Божим раптом виявляється неправдою, і прийняттям Божої правди в серці — як зараз кажуть, переформатуванням своєї свідомості, своїх ціннісних установок, своїх вольових устремлінь.

Дивовижним є цей збіг свята святих новомучеників і сповідників Російських з першим недільним днем, що підготовляє нас до Святої Великої Чотиридесятниці. Що ж означає досвід мучеництва та сповідництва? А це є повне співрозп'яття Христу, повна відмова від себе, навіть до смерті. У людини нічого не залишається свого, навіть життя, — вона все віддає Богові, вона зливається з Богом, вона стає Божою людиною. Ось чому для мучеників і сповідників перед смертю не потрібно було покаяння, ось чому в стародавній Церкві мучеництво прирівнювалося до хрещення. Якщо мучеництво приймала нехрещена людина, то ніхто не ставив питання, чи є вона членом Церкви чи ні, тому що кров мученика очищала його від гріха, поєднуючи з Богом, — то було хрещення кров'ю.

Ось через таке очищення від гріха пройшла більша частина нашої Церкви. Більше тисячі людей причислені до лику святих, а скількох ми не знаємо, чиї імена просто зникли, пам'яті про яких не лишилось, — сьогодні ми молилися за них, не причислених до лику святих, але причетних до подвигу мучеників і сповідників. Таким є глибокий внутрішній зв'язок між покаянням і мучеництвом. Адже покаяння — це теж сповідництво, це певна відмова від звичного способу мислення, це зафіксоване волею тверде бажання йти за Христом, переглянути своє життя, це прийняття на себе Божої правди і відторгнення того, що ще вчора здавалося моєю людською правдою. І мучеництво є повним посвяченням людини Богові, злиттям із Богом у повній довірі, у повному зреченні не тільки від якихось своїх людських помилок і прав, але навіть від самого життя.

Що ж відбувається, коли людина так з'єднується з Богом? Дивовижні слова ми чули сьогодні в посланні апостола Павла до Римлян — цей уривок читається щоразу, коли ми згадуємо мучеників і сповідників. «Я впевнений, — пише апостол Павел, — що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина не можуть нас відлучити від любові Божої у Христі Ісусі, Господеві нашому» (Рим. 8:38-39). Ці громоподібні слова апостола повинні завжди бути присутніми в нашій пам'яті і в свідомості: ніщо не повинно й не може нас відлучити від любові Божої, а значить, від спілкування й життя з Богом, якщо ми самих себе присвячуємо Йому.

Сьогодні ми звершили в цьому храмі рукоположення нового єпископа, якому доведеться створювати єпархію, затверджувати все те, про що ми сьогодні роздумуємо, і все те, чому ми сьогодні себе присвячуємо. І я сподіваюся, що випроваджуваний вашими напутніми молитвами й вашою любов'ю владика Єфрем милістю Божою впорається з тими завданнями, які перед ним стоять.

Я хотів би сердечно подякувати Вам, отче Олександре, за добрі слова, які Ви до мене звернули, за ікону священномученика пресвітера Сергія, настоятеля цього святого храму, один лик якого наближає до нас реальність мучеництва й сповідництва, реальність, відокремлену від нас не таким вже великим проміжком часу. Я дякую Вам за те, як було прекрасно відтворено й оновлено цей храм, який протягом довгих років перебував у запустінні. Тут були світські установи, тут не звершувалася молитва, — можна сказати, на кістках мучеників люди робили щось, що було їх маленькою людською правдою, не думаючи про правду Божу. А сьогодні цей величний храм у центрі Москви є свідченням сили Божої правди, що відтворила з попелу наше церковне життя. Я хотів би також подякувати Вам за те, що Ви несете важливе послушенство в Московській Патріархії, де допомагаєте мені спілкуватися з сотнями й тисячами людей, очолюючи комісію з прийому відвідувачів Московської Патріархії. Це дуже важка пастирська робота з різними людьми — і здоровими, і хворими, і щиро віруючими, і тими, хто спокушає нас. Дай Вам Бог сили й далі продовжувати це служіння, підтримуючи, подібно до Аарона, який допомагав Мойсеєві, і мої немічні руки.

Я хотів би привітати й поздоровити з цим недільним днем всіх вас, дорогі владики, і пресвітерів, що мені співслужили, і всіх вас, дорогі постійні парафіяни Спасо-Преображенського храму на Пісках, подякувати двум хорам, які сьогодні співали, і закликати на всіх вас Боже благословення. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святих рівноапостольних Мефодія й Кирила після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Миколо-Перервинському монастирі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після Літургії на Бутовському полігоні

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Покровському ставропігійному монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила після Великодньої великої вечірні в Храмі Христа Спасителя в Москві

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у Велику Суботу після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в Великий Четверток після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила напередодні Великого Четвірка після богослужіння в Марфо-Маріїнській обителі в Москві

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у Велику Середу після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь напередодні Великої Середи в Андріївському ставропігійному монастирі