Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Виступ Святішого Патріарха Кирила на відкритті XVI Всесвітнього руського народного собору

Виступ Святішого Патріарха Кирила на відкритті XVI Всесвітнього руського народного собору
Версія для друку
1 жовтня 2012 р. 16:57

1 жовтня 2012 року в Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя відкрився XVI Всесвітній руський народний собор «Рубежі історії — рубежі Росії». Церемонію відкриття та перше пленарне засідання очолив голова ВРНС Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил.

Шановна Валентино Іванівно! Шановний Сергію Борисовичу! Шановна Президіє! Учасники XVI Всесвітнього руського народного собору!

Тема цьогорічного Собору — «Рубежі історії — рубежі Росії». Я хотів би разом із вами поміркувати над цими словами. Зміст першої частини фрази зрозумілий: йдеться про пам'ятні дати, які ми відзначаємо нинішнього року. Проте набагато складнішим і глибшим є зміст другої частини, де йдеться про рубежі Росії. Які рубежі ми маємо на увазі? Чи йдеться про щось виключно матеріальне, відчутне, речове? Чи про щось більше? Про цінності, ідеали й змісти, про те, що не можна виміряти у квадратних кілометрах і в рублях?

Для нас, присутніх у цьому залі, очевидно, що рубежі Росії — це не тільки її географічні кордони. Поза всяким сумнівом, поняття рубежів наповнене духовним змістом. Воно містить, насамперед, моральні рубежі, моральні межі, за які ми не можемо і не повинні переступати.

Згадаймо слова, вимовлені в суворі дні 1941 року, коли смертельний ворог стояв біля воріт столиці: «Відступати нікуди, позаду Москва!» Але не раз і не два в російській історії траплялися моменти, коли полчища супротивника не брязкали зброєю і на карті не пролягала лінія фронту, проте нашим предкам доводилося вимовляти такі ж священні слова: «Відступати нікуди, за нами — наша країна, православні святині, серце нашої цивілізації». Напевно, саме такою відповідальністю надихалися у свої часи Патріархи Гермоген, Тихон і Сергій, святий праведний Іоанн Кронштадтський, святі новомученики й сповідники нашої Церкви.

Сьогодні, коли на зміну фізичним битвам прийшли інформаційні війни, коли на перше місце висувається боротьба за душі людей, ми не повинні забувати про існування священних рубежів, за які не можна відступати, тих рубежів Вітчизни, на захисті яких ми повинні стояти так само непохитно, як стояли наші прадіди на Непрядві, під Бородино та в Сталінграді.

Цього року Росія відзначає три знаменні ювілеї. Це, по-перше, 400 років вигнання інтервентів і закінчення Смути — події, до яких відтепер приурочено святкування Дня народної єдності. По-друге, рівно два століття тому було розгромлено нашестя двадесяти мов на чолі з Наполеоном Бонапартом, і, нарешті, у наступному листопаді виповнюється 70 років наступу під Сталінградом, який став поворотною подією у Великій Вітчизняній війні і в цілому у Другій світовій війні.

Усі ці епохальні події — як у 1612-му, так і в 1812-му і в 1942 році — пов'язані з найбільш драматичними сторінками взаємин Росії та Західної Європи. То було не просто зіткнення двох армій. Щоразу на полях битв відбувалося не тільки зіставлення могутності збройних сил, але протиборство ідеалів, в яких люди бачать сенс життя і заради яких вони готові йти на смерть.

Історія відносин Росії та Заходу складна і суперечлива, її неможливо втиснути в прокрустове ложе примітивних схем, описати в одному тоні, в одній смисловій гамі. Якщо ми, слідом за Миколаєм Данилевським, Арнольдом Тойнбі, Семюелом Хантінгтоном, визнаємо, що людство являє собою сукупність декількох культурно-історичних типів, декількох цивілізаційних проектів, то Росію і Захід, безумовно, треба вважати найбільш близькими цивілізаціями на Землі.

Власне кажучи, спочатку це була, хоча культурно й багатолика, але, по суті, єдина християнська цивілізація, світоглядні та етичні засади якої сформувалися під впливом нерозділеної Церкви.

Рим та народи, що увійшли в орбіту його культурного впливу, Візантія та християнізований через місіонерський подвиг Кирила й Мефодія слов'янський світ, були об'єднані єдиною купіллю Христового Хрещення. Західна та східна частини християнського світу перебували у стані діалогу та взаємного культурного збагачення. Звичайно, відносини між Римом і Візантією були далеко не ідилічними, але, незважаючи на всі складнощі, і Схід, включаючи Київську Русь і слов'янський світ, і Захід являли собою єдину християнську європейську цивілізацію, яка об'єднувала три культурні потоки: грецький, латинський і слов'янський.

Розділення Церков і хрестові походи на Схід, що сталися потім, як і орденські нашестя на північний захід Русі, призвели до розколу європейської цивілізації.

Згодом нашим предкам довелося не раз протистояти експансії, захищаючи своє національне буття, свою культуру й духовну ідентичність. Треба визнати, що протягом останніх п'яти століть мало хто з народів витримав натиск такої сили, який витримали ми. І небезпека цих агресій була в тому, що не тільки наші землі й багатство потрібні були нашим завойовникам, — їм потрібні були наші душі. То були спроби силою переформатувати духовну й культурну основу народного життя. Російські люди спромоглися зупинити армії завойовників, що йшли підкоряти не тільки нас, але й світ, встояти перед експансією. І в цьому — зриме свідоцтво глибини й міцності наших духовних цінностей, свідоцтво провіденціального значення нашого світоглядного вибору, що його було зроблено ще в 988 році і який окреслив подальший шлях розвитку всієї історичної Русі.

Найважливіший зміст руської культури, найяскравіші риси руського характеру нерозривно пов'язані з православним християнством, що зберегло в чистоті вчення Стародавньої Церкви. Невипадково навіть зарубіжні теоретики цивілізаційного вчення, розмірковуючи про Росію як про особливе культурно-історичне явище, говорять про нашу цивілізацію як про православну.

Усі три виклики, кинуті нам у 1612-му, 1812-му і в 1942 році, мали не тільки спільні риси, але й свої характерні особливості.

У часи Смути, 400 років тому, ми мали справу з викликом релігійного характеру, коли головною метою завданого по Русі удару була сама віра. Зберегти духовне первородство Православ'я і віру батьків, чи дати асимілювати Руську Православну Церкву? Саме так стояло питання в 1612 році. Очевидно, що якби тоді не встояла Росія, то інші православні народи, що перебували під османським гнобленням, також втратили б надію зберегти свою релігійну ідентичність. По суті, Мінін і Пожарський не просто звільняли Москву від інтервентів — вони захищали долю Вселенського Православ'я.

В годину наполеонівського нашестя на перше місце висунулася проблема захисту російської культури, культурної ідентичності — на тлі глобального натиску франкоцентризма, французької мови та культурних стандартів. Невипадково саме після перемоги над Наполеоном і звільнення від накладених у XVIII столітті на нашу еліту духовних пут стався бурхливий розквіт російської культури, російської філософської думки, настав «золотий вік» Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Хомякова, Киреєвського. Творцям російської культури була необхідна ця перемога, щоб відійти від наслідування зразків Парижа й Версаля і знайти віру в силу власного народу. Крім того, скасувавши геополітичний проект Бонапарта, Росія створила сприятливі умови для національно-культурного розмаїття самої Західної Європи.

Нарешті, найстрашнішим випробуванням для Росії стала гітлерівська навала. Під загрозою опинилося саме фізичне існування нашого народу. Але було б абсолютно невірно представляти Велику Вітчизняну війну як виключно війну за виживання. На її полях вирішувалося принципове питання людського буття, питання про справедливість: чи люди Землі є рівними у своїй гідності, чи вони розподіляються на вищі й нижчі раси? Інакше кажучи: чи можемо ми, члени величезної людської сім'ї, по-християнськи звертатися одне до одного зі словами «Брати й сестри!», чи ми навіки розділені непереборними генетичними та культурними бар'єрами? Глибоко символічно, що оприлюднений керівництвом нашої країни заклик на боротьбу з гітлерівськими загарбниками починався словами «Брати й сестри!» і був адресований усім співвітчизникам, незалежно від їх національного походження, віросповідання та політичних поглядів.

Це був заклик до загальнонаціональної солідарності, це було віднаходження розуміння її значення як однієї з базисних цінностей, без яких суспільство приречене на розпад і знищення.

Минулого року на Всесвітньому руському народному соборі ми визначили солідарність як силу, що зв'язує народ, що забезпечує єдність нації, її цілісність, її життєздатність. Звернення до цієї сили допомогло нашим предкам не тільки в дні Великої Вітчизняної війни — воно відіграло вирішальну роль і в перемозі над Наполеоном, і в подоланні Смути. У ті дні представники еліт — чи то чванливий боярин, що засвоїв латинь, чи дворянин, що більшу частину часу висловлювався по-французьки, чи партійний керівник, що проповідує доктрини марксизму, — усвідомили, що без звернення до народу, до його традиції і віри, не буде майбутнього ані у країни, ані в них самих. Цей урок має бути засвоєний також нинішніми елітами, які повинні розуміти головне: лише суспільство, згуртоване ідеалом солідарності, здатне стати альтернативою хаосу й розпаду. Тільки таке суспільство здатне дати новий імпульс до конструктивної соціальної взаємодії людей — не примусово, а через розвиток нових і вдосконалення традиційних суспільних механізмів, що грунтуються на базі моральних імперативів, на основі «платформи моральної більшості».

Події 1612-го, 1812-го і 1942 років — не просто приводи для історичного самозатвердження і проведення помпезних заходів. Дні подвигу й слави, про які ми згадуємо нинішнього року, — переконливе свідчення духовної правоти наших предків. Біля стін Московського Кремля, під Бородино й Сталінградом ми захищали не тільки незалежність Росії — ми затверджували духовні цінності, які мають всесвітнє, воістину загальнолюдське значення. І ми, сповнені великою повагою до пам'яті переможців, можемо відповідально заявити: їхні подвиги дійсно змінили хід світової історії.

Пам'ять про історичний шлях Росії, про мирні й бойові подвиги її народу — це теж священний рубіж нашої Вітчизни. Переконаний: від того, яке уявлення отримають нові покоління про діяння своїх предків, залежатиме їх вибір завтрашнього дня Росії.

Вважаю, що невипадково останнім часом ми є свідками цілеспрямованих спроб переписати історію Росії, викреслити з народної пам'яті або представити в найбільш похмурому світлі її ключові події. Чого тільки варті зусилля наших недоброзичливців у негативних барвах представити Хрещення Русі, поставити під сумнів факт Куликовської битви, зрівняти нашу країну з фашистською Німеччиною у відповідальності за початок Другої світової війни! Усі ці трактування минулого переслідують одну мету: посіяти в душах людей, насамперед молодих, почуття ущербності, спровокувати бажання зректися своїх предків і їхньої спадщини.

Ми знаємо, у тому числі з уроків нашої власної історії, що народ, який втратив історичні орієнтири, який відмовився від спадкоємності поколінь, легко перетворюється на об'єкт соціальних та ідеологічних експериментів. І плата за ці експерименти занадто висока.

Російська історія вимагає захисту з боку громадянського суспільства. Ми не маємо права на байдужість перед обличчям спроб її зловмисного спотворення, ми повинні вберегти від руйнування її ключові віхи. Це ті рубежі, які ми не маємо права здати. Адже самі історичні факти, що свідчать про духовну силу нашого народу в роки перемог і про здобуті гіркі уроки в роки смути, здатні зупинити експансію руйнівних соціальних енергій.

Одним з таких свідоцтв має стати загальнонаціональне святкування 400-річчя закінчення Смути, яке має відбутися наступного місяця. Ця подія покликана не просто бути приводом для історичних спогадів та публічних дискусій, а урочистістю всеросійського масштабу, яка незмінно пробуджуватиме у співвітчизників почуття громадянської відповідальності та історичної пам'яті.

Це святкування відбудеться після вельми важливої події, що видається дійсно історичною. 17 серпня цього року в Королівському палаці у Варшаві я спільно з митрополитом Юзефом Михаликом, головою Конференції католицьких єпископів Польщі, підписав Спільне послання народам Росії та Польщі. У цьому Посланні немає загального трактування або узгодженого коментаря важких сторінок нашої історії, але є дещо, що має набагато більше значення. Ми домовилися залишити історикам вирішувати питання історії і взяли на себе відповідальність звернутися від імені наших Церков до народів Росії та Польщі із закликом до взаємного прощення. Ніякий, навіть найретельніший історичний аналіз нездатний примирити країни й народи, якщо зберігається образа в серці. Примирення через взаємне прощення — це духовний акт, що звершується розумом і серцем. В основі нашого спільного діяння — ясне усвідомлення неможливості для двох слов'янських народів, що живуть пліч-о-пліч, нескінченно живитися негативною енергією історичних образ, проектуючи ці образи на численні сфери двосторонніх відносин.

У Посланні також йдеться про готовність двох Церков спільно відстоювати християнські цінності в Європі, які сьогодні наражаються на свідоме руйнування.

Якщо в минулому цивілізаційна межа між Сходом і Заходом, що збігається з кордоном між Росією і Польщею, нерідко червоніла кров'ю, то є надія, що в нинішній ситуації вона може стати місцем діалогу, спрямованого на збереження спільних для Сходу й Заходу християнських основ європейської цивілізації. І що дуже важливо зараз зрозуміти, — що втрата Заходом цих християнських основ, у свою чергу, загрожує стати новим цивілізаційним бар'єром між Росією і Європою. Чому? Та тому що Росія, яка пройшла через горнило атеїстичної ідеології і усвідомила весь трагізм побудови безбожного суспільства, на досвіді знає, які загрози особистості несе таке суспільство.

Вже в нашому, XXI столітті народ подолав ще одну смуту, що почалася після розпаду Радянського Союзу. Події тих років мали багато спільного з епізодами російської історії початку XVII століття. Святкуючи 400-річчя перемоги, здобутої в 1612 році, ми повинні раз і назавжди підвести риску, за якою залишаться роки національного приниження, паралічу народної волі, морального здичавіння та соціального хаосу.

Треба витягти історичні уроки не тільки з подій минулих століть, але і з нашого недавнього минулого. Це потрібно для того, щоб чітко розрізняти ті світоглядні й ціннісні координати, наслідуючи які, ми будемо здатні зберегти громадянський мир і державний суверенітет. Захищаючи ці цінності, ми повинні ясно бачити ті моральні, соціальні, культурні, політичні межі, які за жодних обставин не можна здавати, якими ніколи не можна поступатися. Тільки так ми зможемо зберегти себе як народ, зберегти нашу країну і нашу цивілізацію.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Матеріали за темою

Наказ XXV Всесвітнього руського народного собору «Сьогодення та майбутнє Руського світу» [Документи]

Виступ Святішого Патріарха Кирила на позачерговому соборному з'їзді Всесвітнього руського народного собору [Патріарх : Привітання та звернення]

Під головуванням Святішого Патріарха Кирила відбувся позачерговий соборний з'їзд Всесвітнього руського народного собору

Виступ Святішого Патріарха Кирила на позачерговому з'їзді Всесвітнього руського народного собору

У Москві закладено храм в пам'ять про військових журналістів

Пам'ять Михайла Кутузова вшанували у Санкт-Петербурзі в день 200-річчя кончини фельдмаршала

Куратор «Програми-200» від Уряду Москви В.І. Рєсін нагороджений Патріаршою медаллю «В пам'ять 200-річчя перемоги у Вітчизняній війні 1812 року»

У петербурзькому Музеї історії релігії відкрилася виставка, присвячена ролі Православної Церкви у воєнній історії Росії

Інші статті

Виступ Святішого Патріарха Кирила на позачерговому соборному з'їзді Всесвітнього руського народного собору

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди Дня військ національної гвардії Росії

Патріарше вітання настоятельці Покровського Хотькового монастиря ігумені Олімпіаді (Барановій) з 40-річчям чернечого постригу

Патріарше вітання наміснику Ніколо-Угреського ставропігійного монастиря ігумену Мефодію (Зінковському) з 25-річчям чернечого постригу

Патріарше вітання єпископу Сергієво-Посадському Кирилу з 25-річчям чернечого постригу

Співчуття Предстоятеля Єрусалимської Православної Церкви у зв'язку з терористичним актом у «Крокус Сіті Холі»

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди Дня працівника культури Росії

Співчуття Блаженнішого Архієпископа Охридського і Македонського Стефана у зв'язку з терористичним актом у «Крокус Сіті Холі»

Слово Святішого Патріарха Кирила при врученні архієрейського жезла Преосвященному Алексію (Турікову), єпископу Раменському

Звернення Святішого Патріарха Кирила з нагоди 25-ї річниці початку агресії НАТО проти Югославії