Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила в понеділок першої седмиці Великого посту після ранкового богослужіння в Зачатівському ставропігійному монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила в понеділок першої седмиці Великого посту після ранкового богослужіння в Зачатівському ставропігійному монастирі
Версія для друку
18 березня 2013 р. 21:35

18 березня 2013 року, у понеділок першої седмиці Великого посту, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил молився за уставним богослужінням у Зачатівському ставропігійному монастирі м. Москви. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

Усіх вас, дорогі отці, брати й сестри, всечесна матушко ігумене, вітаю з початком Святої Чотиридесятниці.

Ми дійсно вступили в особливий час, який для кожного православного християнина супроводжується молитвою, стриманістю, підготовкою себе до гідної зустрічі Воскреслого Спасителя в променисту ніч Святої Пасхи. Сенс посту, як про це говорять святі отці, полягає в переміні розуму й серця. Власне, слово «переміна» і слово «покаяння» — грецькою мовою одне слово «метанойя». І оскільки саме покаяння знаходиться в центрі великопісного поприща, то це означає, що метою посту є переміна.

Ми постійно міняємося, людина ніколи не перебуває в одному й тому ж стані. Є таке прислів'я: «Неможливо увійти в одну і ту ж воду». Це дійсно так. Кожна мить часу нас змінює. Виходячи з дому одними, ми повертаємося наприкінці робочого дня додому іншими, і самі це відчуваємо. Змінюється наш настрій, стан душі. Щось протягом дня вразило нашу свідомість, щось ми побачили, а чогось не побачили, з кимось помирилися, а з кимось увійшли в конфлікт. Кожен день змінює людину, і не можна сказати, що ця переміна завжди на гірше або на краще. Нерідко протягом дня ми стаємо і кращими, і гіршими. А що ж говорити про життя? Протягом життя цих змін так багато, що до завершення земного буття ми приходимо зовсім іншими, ніж були в дитинстві, в юності.

Господь всіх нас прийматиме до Себе такими, якими ми переступимо межу життя й смерті. От для того, щоб у нас були переміни до добра, для того, щоб знаходити нам надію на спасіння у віці майбутньому, і пропонується віруючій людині поприще Великого посту. За ці тижні, що відділяють нас від Святої Пасхи, ми дійсно повинні змінитися на краще, і Церква пропонує нам засоби, за допомогою яких ми можемо досягти змін.

Дуже важливим таким засобом є молитва. У молитві ми звертаємося до Бога, у молитві ми каємося перед Господом, у молитві ми дякуємо Богові за милість, яку Він нам дає, у молитві й через молитву ми чуємо відповідь від Господа. Бог дає нам силу Своєї благодаті, щоб підтримати в добрих справах, у добрих думках, у добрих почуттях. Тому невипадково, що великопісні молитви є такими довгими. Проте цілком очевидно, що людина не може утримати свою свідомість у молитві протягом багатьох годин богослужіння. Під час Великого посту ранкові богослужіння тривають чотири години, а іноді й більше. Ну, як же за цей час можна утримати думку? Через слабкість свою ми розосереджуємося, ми починаємо про щось думати; іноді й фізична втома починає долати. У деяких з'являється почуття занепокоєння, отже виникає питання: «А чи потрібно далі стояти в храмі? Може, краще піти?»

І відповідь така: не треба йти з храму. Треба тільки, щоб наша думка, яка не може постійно перебувати в молитві через нашу обмеженість і слабкість, не розладжувала нашого внутрішнього духовного стану. А тому, перебуваючи в храмі, потрібно слухати уважно церковні співи, молитви; а якщо ми чогось не розуміємо — не страшно, тому що сам текст несе в собі благодатну силу. Прислухаючись до тексту, слухаючи прекрасну церковну музику, відповідаючи серцем на зрозумілі в богослужінні слова, які вимовляє диякон або священик, ми налаштовуємо себе, свою внутрішню людину, на ту саму хвилю, на якій Божа благодать діє на людину.

Є ще й певна фізична умова, яка багато в чому зумовлює можливість зміни людини на краще. Цією умовою є стриманість. Наші праотці згрішили в раю нестриманістю, скуштувавши від забороненого плоду. Для того щоб вийти зі стану гріха і стати кращими, ми повинні проявити стриманість. Насамперед, ми утримуємося від скоромної їжі і робимо це невипадково, бо духовне й матеріальне пов'язані в єдиній природі людини. Душа й тіло нерозривно, нерозлучно існують у людській особистості до моменту смерті, а це означає, що як душа впливає на тіло, як здоровий дух нерідко визначає здоров'я людського тіла, так і навпаки, фізичний стан людини може впливати на стан духу: «У здоровому тілі — здоровий дух».

Чому ж так відбувається? А тому що дійсно духовне й фізичне є нерозривними в єдиній особистості людини. Ми знаємо, що деякі хвороби, можливо, навіть більшість, торкаються не тільки тіла, але й духу людини. У деяких хвороб цей зв'язок особливо очевидний. Наприклад, при алкоголізмі: усе ж починається з неправильної життєвої установки, з розслаблення, з нездатності стриманості, а закінчується розпадом особистості, фізичним знищенням організму.

Оскільки духовне й фізичне так тісно пов'язані в людській особистості, Церква не тільки закликає до того, щоб протягом посту ми використовували духовний засіб перетворення себе — а саме молитву, але й пред'являє вимоги до стану нашого фізичного тіла. Ми обмежуємо себе в їжі, знаємо, що обмеження в калорійній їжі, у тваринних жирах, вживання овочів певним чином впливають на стан нашого тіла. Можливо, вчені можуть пояснити це і з точки зору науки, але ми пояснюємо переміну, яка відбувається в людині, на підставі того досвіду, який існує в Церкві. Пісна їжа стоншує наші почуття, робить нас більш сприйнятливими до молитви, більш чутливими на дотик до святині.

Дійсно, є цей, можливо, не до кінця багатьма зрозумілий, але реальний зв'язок. Коли людина вкушає калорійну їжу, особливо з надлишком, — яка вже там молитва після обіду? Спати хочеться, кров від голови до шлунку переходить, людина не може зосередитися на духовному. Відмова ж від їжі дає силу бачити, розуміти й відчувати те, що важко відчути поза постом. Ось чому Церква і пропонує дотримуватися посту.

Але є ще дещо, що має великий сенс і велике значення. Під час посту ми обмежуємо самих себе, ми приборкуємо свої бажання. Ми, безперечно, виховуємо свою волю, ми стаємо сильнішими, ми здобуваємо над собою перемогу. А як же можна досягти змін, якщо не здобувати над собою перемогу? Якщо не зможемо в малому — в обмеженні їжі, що ж говорити про більше? Які завдання, що вимагають самообмеження, можна перед собою ставити, якщо зробити навіть найнезначніше виявилося неможливим? Тому піст як обмеження себе в їжі є дуже важливим показником готовності й здатності людини до внутрішнього духовного зростання.

Але і ще дещо дуже важливе пов'язане з постом. Ми постуємо, тому що існує церковний Статут. Обмежуючи себе, ми накладаємо на себе певні узи, певні вериги духовні. Для чого ми це робимо? Ми робимо це з огляду на послушенство Господу. Це наша маленька жертва Богу — невелика, але суттєва. І Господь бачить наше бажання взяти на себе тягар заради Нього, заради виконання Його заповідей, заради того щоб бути ближче до Нього, заради того щоб перемінити свій розум і своє серце. Цей подвиг пісний, як жертва запашна, піднімається до Господа, і Господь відповідає нам, тому що Він ніколи не буває у нас в боргу. Якщо заради Нього ми поступаємося своїми інтересами та обмежуємо себе, то Господь заповнює цю начебто обмеженість тим, що є більш суттєвим для людини — відбувається зміна нашого внутрішнього стану, зміна розуму й серця.

Є, звичайно, і небезпеки, пов'язані з постом, певні спокуси. Іноді, коли людина постує, їй здається, що вона краще інших. Вона дивиться на оточуючих нібито з висоти свого становища, — можливо, й не говорить виразно самій собі, але десь у підсвідомості відкладається думка: «Адже я не такий, як інші, — дивіться, люди поводяться так, ніби ніякого посту немає, але я ж постую!» Тим самим вона повторює гріх фарисея, який говорив: «Дякую Тобі, Господи, що я не такий, як цей митник».

Піст не повинен стати для нас приводом для впадання в найтяжчий гріх — гріх гордості й звеличування. Саме тому Господь і говорить: «Якщо хочеш постувати, не треба приймати вигляд того, хто постує». Будь радісним, світлим. Ніщо не повинно говорити іншим, що ти несеш на собі ці тягарі, — тоді піст стає богоугодним.

Буває, що під час посту, який, звичайно, пов'язаний з ослабленням фізичних сил, з'являється втома, разом із втомою — дратівливість; інколи ми є свідками конфліктів між людьми, що постують. Це великий гріх, і якщо людина відчуває певну втому, якщо наростає дратівливість та конфліктність, то потрібно посилити молитву; і найголовніше — необхідно самому собі навіяти, що будь яке порушення внутрішнього миру і спокою під час посту перекреслює весь сенс великопісного подвигу

Час посту — це непростий час. Важко боротися із самим собою, зі своїми гріхами, гріховними схильностями, долати обмеження, пов'язані з їжею. Але ж ми знаємо, — і не тільки на основі свого власного досвіду, але й на основі всієї церковної історії, з досвіду святих подвижників і угодників Божих, — як людина дійсно перетворюється силою молитви й силою стриманості.

От і в перший день Великого посту, який розпочався цим дивним богослужінням, ми відкриваємо двері, що ведуть нас до Світлого Христового Воскресіння, яке ми повинні зустріти з перетвореними розумом і серцем. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патриаршая проповедь в день памяти благоверного великого князя Александра Невского

Патриаршая проповедь в праздник Введения во храм Пресвятой Богородицы после Литургии в Успенском соборе Московского Кремля

Патриаршая проповедь в день памяти святителя Филарета Московского после Литургии в Храме Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії у храмі Різдва Пресвятої Богородиці на Кулішках м. Москви

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті святителя Тихона та отців Помісного Собору 1917-1918 років після Літургії в домовому храмі ПСТГУ

Патриаршая проповедь после Литургии в Георгиевском кафедральном соборе г. Владикавказа

Патриаршая проповедь после Литургии в храме равноапостольного князя Владимира в подмосковной Балашихе

Патріарша проповідь після Літургії у Благовіщенському соборі Дівеєвського монастиря

Слово Святішого Патріарха Кирила після всеношної в Олександро-Невському кафедральному соборі м. Нижнього Новгорода