Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила в свято Благовіщення Пресвятої Богородиці у Благовіщенському соборі Московського Кремля

Слово Святішого Патріарха Кирила в свято Благовіщення Пресвятої Богородиці у Благовіщенському соборі Московського Кремля
Версія для друку
7 квітня 2013 р. 20:50

7 квітня 2013 року, в неділю 3-ю Великого посту, Хрестопоклонну, свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Літургію святителя Василія Великого в Благовіщенському соборі Московського Кремля.

Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.

Дорогі владики, отці, брати й сестри!

Усіх вас сердечно вітаю з великим святом Благовіщення Пресвятої Богородиці, яке цього року співпало з Хрестопоклонною неділею. Під час Божественної літургії читалися два Євангелія — одне, присвячене Преблагословенній Діві Марії (Лк. 1:24-38), а інше — Хресту Христовому (Мк. 8:34-9:1). І от між Благовіщенням, яке є початком нашого спасіння, першим Божественним актом в ері Нового заповіту, і Хрестом Христовим — усе Євангеліє, усе те, що створив Господь заради нашого спасіння.

Хрест, який прийняв Господь, був страшним випробуванням для Його людської природи. Він ніс із собою муки, неймовірний біль, відчуття самотності. Неможливо уявити собі більше страждання, ніж те, що поніс Господь. Деякі критики Євангелія кажуть: «Але й інші часто гинули у ще більших муках». Так, це так. Але Господь був безгрішним.

Кожен, хто переносить страждання, розуміє, — якщо він має не тільки здатність фізично бачити, а й проникати в сутність речей і в сутність подій, — розуміє, що є грішним. І страждання, які приходять в наше життя, ми нерідко пов'язуємо з нашими гріхами, з нашими злочинами, з нашими беззаконнями у думках і справах. Господь же був абсолютно безгрішний. Ніякого відбитку гріха, ніякого почуття провини — і Безгрішний приймає страшну болісну смерть.

Страждання, а з ними стикається кожен, — чи то невдача в житті, зрив у навчанні або кар'єрі, проблеми в сім'ї, хвороби, часом дуже небезпечні для нас і наших близьких, — найчастіше викликають в людині почуття страху й болю. Біль, необов'язково фізичний, часто кидає нас у зневіру. Навіть якщо ми віримо в Господа, нерідко в душі і в свідомості виникає ремствування: «А чому я? Що я такого поганого зробив? Чому на мене обрушується це випробування? Адже як багато поруч зі мною людей невіруючих, грішників, беззаконників, навіть, можливо, огудників, насмішників! Чому ж це випробування обрушилося на мене, або на моїх рідних, на моїх близьких?»

Люди дуже часто ламаються під впливом скорботи, страждань. Нерідко страждання дійсно руйнує внутрішню цілісність людини. Найчастіше це відбувається у людей абсолютно невіруючих, для яких будь-яке страждання — це повне безглуздя, це збіг якихось безглуздих обставин. Як жахливо гірко звучить тоді питання: «Чому я?» Адже якщо немає зв'язку з Богом, якщо людина не ставить себе під Божий закон, то всяке страждання — повна нісенітниця, якесь божевілля, певний страшний збіг обставин, який нерідко розчавлює людину, позбавляє її будь-якої життєвої орієнтації. І ми знаємо, що багато хто намагається вийти з страждань через наркотики, через алкоголь, через втрату людського обличчя, щоб фізичними емоціями, задоволенням деяких інстинктів і бажань заглушити цей біль; але тим самим повністю руйнують самих себе.

Віруюча людина легше переносить страждання, бо вона пов'язує їх з волею Божою. Але ж як часто і серед нас, віруючих, виникає ремствування на Господа, нерозуміння того, що з нами відбувається. «Не можу зрозуміти, чому саме я!» — Ці слова часто чують священики, приймаючи сповідь.

Сьогодні спогад про Хрест пов'язується зі святкуванням Благовіщення Пресвятої Богородиці, Яка пройшла надзвичайно тяжким життєвим шляхом. Переважно ми знаємо про Божу Матір з усного передання, яке дбайливо зберігалося в християнському середовищі і вже до V століття, коли Богородиця була особливим чином прославлена на III Вселенському Соборі, знайшло стійке і незмінне місце у православному вченні і в нашій вірі. А от в Євангелії про Богородицю сказано мало, Її життя залишається ніби за межами розповіді, і ми тільки можемо подумки перенести те, що відбувалося з Господом, на Божу Матір, на Його Мати.

Ми знаємо, якими важкими були роки Його громадського служіння, як буквально з самого початку на Нього повстали ті, кого Божественне слово не просто зачепило за живе, але вступило в конфлікт з їх світоглядом, з їх світовідчуттям, з їх розумінням власної ролі в історії свого народу і навіть в історії роду людського. Господь боляче зачіпав почуття грішників, бажаючи пробудити в них розкаяння. Він говорив правду, часто дуже жорстку. Він не тільки зціляв, але й викривав, і у відповідь на це викриття отримував удари людської злоби. І Євангеліє доносить до нас ці трагічні сторінки Його життя.

А що ж Мати Його, рідна Мати, Яка ж усе, звичайно, добре знала? Маленька Галілея — Назарет, Капернаум — усе це було так близько, населення було не таким вже й великим, і вмить розносилося все, що відбувалося з Її Сином: де Він і що сказав, як відреагували люди, що навколо Нього відбувається. А хіба про ту страшну подію в Назареті, коли розгнівані мешканці міста хотіли скинути Його з кручі в прірву, не знала Його рідна Мати?

Ну і, нарешті, ми знаємо, як виповнилося пророцтво святого старця Симеона: і зброя пройде крізь Твоє серце (див. Лк. 2:35) — у страшній трагедії Голгофи. Вона, звичайно, бачила, як катували Її Сина, як батоги, в які були вкручені металеві кульки, впивалися в Його тіло. Його били сильні римські воїни, били, не шкодуючи, і, звичайно, Мати це бачила. Напевно, те, про що я кажу, краще зрозуміють матері, якщо хоч на мить уявлять себе на місці Матері Господа.

А страшний хід з хрестом на Голгофу? Знемагаючи, Спаситель падає. Його руки прив'язані до поперечини хреста, і Він падає обличчям на мощену ієрусалимську вулицю — ті, хто відвідував Єрусалим, знають ці місця. Який біль і скільки крові! І поруч же Мати! А потім Голгофа. Його руки й ноги прибивають до хреста — можна уявити, що відбувалося в Її серці!

Але у неї не виникало питання: за що і чому Безгрішний Син і Мати страждали так, як мало хто страждав; і не виникало страшне питання: «чому я? чому ж зі мною таке відбувається?»

Сьогоднішній день має навчити нас християнському ставленню до скорботи, до страждання, до хвороби, до смерті. Ми ніколи не повинні нарікати на Господа. Як тільки почуття ремствування або огидне почуття, яке відвідує нас, коли ми порівнюємо себе з іншими, починає панувати, коли у свідомості проростають гріховні плевели ремствування та недовіри до Бога, ми повинні згадати про Пречисту Божу Матір, про Діву Марію, ми повинні згадати про Її безгрішного Сина, які постраждали не тому, що так захотілося первосвященикам і книжникам в Єрусалимі, не тому, що так захотілося Понтію Пілату, а тому що така була воля Божа — щоб через ці страждання, через цей хрест, через цей біль люди знайшли спасіння; щоб гріх, який розділяв Бога й людину непереборною силою, перестав бути таким.

Думка про те, що ні в чому не винний Господь і Його Пречиста Матір страждали заради нас, повинна переконати нас, що і наші страждання мають якийсь глибинний зміст. Як чудово цей зміст прозрівав наш великий російський письменник Федір Михайлович Достоєвський! Уся його творчість наповнена головною, основною думкою — через страждання людина очищається. Немає іншої сили, здатної очистити нас, звільнити нашу думку від гріха, вивільнити від страшного полону гріховного, як тільки через скорботу і через покаяння. І тому, якщо відвідує нас Господь скорботою, яку ми називаємо хрестом слідом за Його словами «хто хоче наслідувати мені, нехай відречеться від себе і візьме хрест свій і йде за Мною» (див. Мк. 8:34), — то ми повинні приймати на себе той хрест, який Господь нам посилає.

У цьому християнському мужньому, я б сказав, оптимістичному сприйнятті страждань — вся сила нашої віри. Тому що з таким сприйняттям горя й страждання людина стає сильнішою. І горе, і страждання сильніше хреста, як сильніше хреста був Сам Христос Спаситель. Ніякий хрест нездатний розчавити віруючу людину, нездатний нас дезорієнтувати, збентежити нашу свідомість, позбавити здатності до розрізнення добра й зла, змусити нас озлобитися, заремствувати. Навпаки, хрест може зробити нас чистішими й сильнішими.

Усе те, про що я кажу, відображене в безлічі прикладів з історії Церкви, у житіях святих. Це не просто слова з нагоди — це слова, засновані на досвіді Церкви, на досвіді святих угодників Божих, на досвіді мучеників і сповідників. І один із них сьогодні також прославляється нами — це святитель Тихон, Патріарх Всеросійський, сповідник, через серце якого також пройшла зброя, але який зберіг мирний дух, силу духу, силу молитви, здатність об'єднувати навколо себе паству і стояти перед Богом у молитві.

Нехай всі ці приклади допоможуть нам зрозуміти духовний зміст хреста, силу хреста Христового, проникнути думкою, благочестивим почуттям у життєвий подвиг Пресвятої Богородиці, і через це зіткнення зі святістю й духовною силою самим стати сильнішими й чистішими, бо хрест Христовий просвіщає всіх. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Серафима Саровського після Літургії в Серафимо-Дівеєвському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Успенському соборі Саровської пустині

Слово Святішого Патріарха Кирила після молебню біля пам'ятника святому рівноапостольному князю Володимиру в Москві

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святої рівноапостольної княгині Ольги після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії в Новоторзькому Борисоглібському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Сергія Радонезького в Троїце-Сергієвій лаврі

Патріарша проповідь в день пам'яті апостолів Петра і Павла після Літургії в храмі праведного Олексія Мечєва у Вешняках м. Москви

Патріарша проповідь у день пам'яті преподобних Сергія і Германа Валаамських після Літургії в Валаамському монастирі

Патріарша проповідь після Літургії в Коневському Різдво-Богородичному монастирі

Патріарша проповідь у свято П'ятидесятниці після Літургії в Троїце-Сергієвій лаврі