Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила в свято Входу Господнього в Єрусалим після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила в свято Входу Господнього в Єрусалим після Літургії в Храмі Христа Спасителя
Версія для друку
28 квітня 2013 р. 17:56

28 квітня 2013 року, в неділю 6-ту Великого посту, ваій, свято Входу Господнього в Єрусалим, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в Храмі Христа Спасителя в Москві. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Ваша Величносте, царю Болгарський Симеоне! Дорогі отці, брати й сестри!

Усіх вас сердечно вітаю і поздоровляю з великим святом Входу Господнього в Єрусалим. Цю неділю, останню перед Святою Пасхою, ми святкуємо особливо урочисто, тому що згадуємо подію, що має дуже велике значення для розуміння всієї тієї місії, яку Господь здійснив заради спасіння роду людського. Ця подія допомагає нам зрозуміти і сенс того служіння, яке Церква, як продовжувачка служіння Спасителя, несе роду людському.

Коли Господь входив в Єрусалим на молодому ослі, Його зустрічали захоплені жителі, які кричали Йому «осанна!» У перекладі з єврейської це слово означає «допомога», «спасіння» — отже, вони вірили, що від Ісуса, Спасителя, що воскресив Лазаря з мертвих, йде спасіння, допомога. А євангеліст Лука, який писав Євангеліє грецькою мовою, замість «осанна» вжив інше слово — «докса», що в перекладі означає «слава». Таким чином, мешканці Єрусалиму та паломники, які прийшли на свято іудейської Пасхи до своєї столиці — до священного міста Єрусалима, зустрічали Того, Хто воскресив чотириденного Лазаря, який перебував у труні, словами «допомога», «спасіння», «слава». Вони зустрічали Його як царя, вони проголошували Йому: «Осанна Синові Давида, царю Ізраїлевому!»

Те, що сталося у Віфанії, у селі, яке донині знаходиться неподалік від Єрусалиму, де жив Лазар, що помер, але силою Божою був відроджений, не могло залишити байдужою жодну людину. Якщо серед мешканців Єрусалиму і паломників є Хтось, Хто міг воскресити померлого, то вже, звичайно, Він має достатню силу, щоб звільнити Ізраїль від римської окупації, щоб зробити Ізраїль найсильнішою і наймогутнішою державою. Саме в цьому сенсі захоплений натовп і вигукував, звертаючись до Спасителя: «осанна!», «хай живе!», «від Тебе допомога», «від Тебе спасіння», — тому що головним болем народу була та сама римська окупація.

Що ж сталося кілька днів по тому? Спасителя було заарештовано і піддано жорстоким катуванням. За звичаями того часу його били батогом, в який були вплетені металеві кульки, — удар таким батогом перетворював тіло на криваве місиво. Потім Він був відданий на розп'яття, і той самий натовп, який повірив, що Той, Хто підняв людину з мертвих, здатний звільнити країну від римлян, зробити Ізраїльське царство наймогутнішим і найсильнішим, обурився. Він у Спасителі побачив брехуна, ошуканця, який незаконно привласнив собі ім'я царя Іудейського, царя Ізраїлевого. Напевно вони були розсерджені і з приводу тієї урочистої зустрічі, яку влаштували Йому на шляху з Віфанії до Єрусалиму. Усі надії повалилися — Спаситель перестав бути для них Тим, Кого треба вітати словом «осанна». Ніякої допомоги від Нього бути не може, бо Він Сам страждає під ударами батогів римських легіонерів, а потім, не опираючись, не закликаючи на допомогу легіони ангелів, дає Себе розіп'яти подібно до розбійника, адже саме так і страчували злочинців у Римській імперії — ганебною смертю через прибиття цвяхами до хреста. Усі людські надії, пов'язані з Його Божественною силою, були посоромлені, ніхто більше не вірив у Його місію.

Мабуть, невипадково Господь вступав до Єрусалиму не на коні, а на молодому ослі, адже на коні до столиці входили переможці, тріумфатори, герої, яких натовп точно так само і вітав криками «слава!», «осанна!» Самим цим входженням до Єрусалиму Господь хотів наголосити, що даремно Його зустрічають як царя Ізраїлевого, даремно Його зустрічають як спасителя Палестини від римської окупації. Він несе світу зовсім інше послання, у Нього абсолютно інша місія, і Він сходить на хрест не для того щоб покласти край ненависній римській окупації (бо такою ганебною стратою, звичайно, неможливо було позбавити ізраїльський народ від іноземних прибульців), але щоб врятувати весь людський рід від іншої окупації, від іншої влади — від влади диявола. І те, що здійснив Спаситель, має значення не для однієї країни або одного народу, не для певної історичної ситуації, але для всієї людської історії і навіть для того, що буде після закінчення цієї історії. Через Свої страждання і смерть, через Своє ганьблення Господь спокутує гріхи людського роду і звільняє людей від непереборної сили зла.

Наскільки ж те, що Він зробив тоді, було значніше будь-яких можливих перемог над римлянами! Вже ж і римлян немає, і від їх великої імперії, їх великої цивілізації залишилися тільки камені, та й то так мало, що вони тепер охороняються міжнародним співтовариством як особливо цінні пам'ятки історії. А якщо від Римської імперії не залишилося нічого, то що б означала сьогодні перемога Христа над римлянами? Вона б нічого не означала, і ми з вами в місті Москві і в інших сучасних містах і селах ніколи б не прославляли Господа за Його сходження до Єрусалиму.

Церква покликана продовжувати служіння Спасителя. Ось і сьогодні дехто говорить: наша повага до Церкви, наше розуміння Церкви залежить від того, яку політичну позицію Церква займає. Одні говорять: якщо Церква з нами, то ми будемо її всіляко прославляти, ми будемо говорити про неї добре в пресі й на телебаченні, ми будемо звеличувати її лідерів, ми будемо говорити про її мудрість. Інші заперечують: ні, Церква має бути з нами, тому що ми справедливіші, ми мудріші, ми хочемо більше блага людям. І знову-таки симпатії на адресу Церкви обумовлюються її політичним вибором. Нас штовхають до того, щоб ми сіли на коня, а не на осля, щоб ми відігравали політичну роль, а не ту, яку Господь наказав нам мати в історії. Але якими б не були спокуси, як не страшні б були погрози, Церква здійснюватиме те, до чого вона покликана Спасителем, — продовжувати справу Його служіння, проголошувати Царство Боже та закликати людей спрямовуватися до цього Царства, знаходячи тим самим спасіння і в цьому житті, і в житті вічному.

Хтось може запитати нас: «А що, ваша проповідь не має ніякого відношення до улаштування земного життя? Вам байдужі несправедливість, скорбота, невлаштованість? Ви навмисно йдете від конфліктів, знімаючи з себе всю відповідальність?» Наша відповідь така: ні, не знімаємо і не йдемо. Але ми навчені Самим Господом, що влаштувати на благо життя людського суспільства можна тільки тоді, коли ми самі змінимося, коли зміниться наша свідомість, коли зміниться стан нашого серця, коли не потрібно буде докладати неймовірних зусиль, щоб боротися із злочинністю й корупцією, але кожна людина усвідомить, що злочинно діяти — це гріх, отже із злочинністю їй не по дорозі. І якщо з глибини людського серця виростатимуть добрі плоди, то добрим буде і людське суспільство, і його улаштування.

Тому Церкві небайдужі і скорботи, і злочини цього світу. Але вона пропонує інший шлях: не відмовляючи людям, що мають владу й займаються політикою, створювати свої власні програми, Церква закликає всіх тих, хто щиро бажає доброї перебудови людського суспільства, звертати увагу на те, що без перетворення людського серця не може бути й суспільного благополуччя.

Продовжуючи справу Христа Спасителя, продовжуючи Його проповідь, ми відчуваємо і радості, і скорботи. Хтось нам теж говорить «осанна», а хтось — «розіпни». Це означає, що немає нічого нового, і ми всі — ієрархи, духовенство і народ Божий — повинні зміцнювати себе в думці, що після «осанна» й «розіпни» було Воскресіння Христове, яке явило повну й остаточну перемогу Христа над будь-яким безладдям, над будь-яким гріхом і над будь-яким людським стражданням. І віримо, що якщо ми разом із Христом будемо здійснювати те, до чого Він закликав нас, то будемо не тільки чути людські слова похвали або прокляття, а й станемо свідками невечірнього Царства Христового, відкритого всім нам через таїнство Воскресіння. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь у день свята Різдва Пресвятої Богородиці після Літургії в Ільїнському храмі в Північному Бутові м. Москви

Патріарша проповідь в Неділю 14-ту після П'ятидесятниці після Літургії в храмі Введення в храм Пресвятої Богородиці в Вешняках м. Москви

Патріарша проповідь в день пам'яті благовірних князів Даниїла Московського і Олександра Невського після Літургії в Даниловому ставропігійному монастирі

Патріарша проповідь в Неділю 13-ту після П'ятидесятниці після Літургії в Храмі Христа Спасителя в Москві

Патріарша проповідь після Літургії в свято Донської ікони Божої Матері в Донському монастирі

Патріарша проповідь у свято Успіння Божої Матері після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії в Савино-Сторожевському ставропігійному монастирі

Патріарша проповідь після Літургії в Свято-Троїцькому соборі Соловецького монастиря

Патріарша проповідь у свято Преображення Господнього після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії в підмосковному храмі святителя Миколая Чудотворця в Красногорську