Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в московському храмі Різдва Іоанна Предтечі в Іванівському

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в московському храмі Різдва Іоанна Предтечі в Іванівському
Версія для друку
7 липня 2013 р. 18:00

7 липня 2013 року, в неділю 2-у після П'ятидесятниці, Усіх святих, що в землі Російській просіяли, свято Різдва чесного славного Пророка, Предтечі й Хрестителя Господнього Іоанна, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в храмі Різдва Іоанна Предтечі в Іванівському м. Москви. Після закінчення богослужіння Святіший Патріарх звернувся до присутніх із Первосвятительським словом, присвяченим святкуванню пам'яті Іоанна Предтечі і всіх святих, що в землі Російській просіяли.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Високоповажний отче Петро, дорогі отці, брати й сестри!

Усіх вас сердечно вітаю з особливим святковим днем. Сьогодні у нас три важливі події, що відзначаються Церквою. Другий тиждень або другу неділю після Трійці присвячено пам'яті всіх російських святих — всіх, хто в нашій землі, в історичній Русі просіяв святістю й правдою життя. Святкуємо ми також день Різдва святого Іоанна — пророка, Предтечі й Хрестителя, того самого Іоанна, який уготував шлях для Господа, який був Його Предтечею, який був палким проповідником покаяння. Це святий, про якого сказано словами Самого Христа, що він вище всіх, хто був народжений жонами. Ці два свята посилюються ще й тим, що сьогодні недільний день, а недільний день — це мала Пасха. Тому й було так багато читань апостольських і євангельських, які дають віруючій людині можливість увійти через текст у розуміння сенсу сьогоднішнього дня, взяти для себе щось важливе, необхідне, корисне.

Про святого Іоанна сказано в слові Божому: «Іоанн хрестив хрещенням покаяння». Головною місією Іоанна Хрестителя була місія покаяння — він закликав людей до розкаяння. А що таке розкаяння? Розкаяння — це пробудження совісті.

Кожен із нас знає: поки совість не викриє людину, вона не відчуває своєї провини. Навіть якщо її закликати до покаяння або якщо вона приходить до покаяння за традицією, за звичаєм, як це нерідко буває в Церкві перед причастям, — якщо совість її не викриває, то справжнього покаяння немає.

А що ж говорив Іоанн Хреститель? До чого він закликав? Адже він був людиною Старого Заповіту, коли люди, прагнучи виконати приписи старого закону, отриманого з неба, саме через це прагнули спастися. Звичайно, Іоанн закликав людей до покаяння в тому, у чому вони від закону відхилялися — у найважливішому, у духовному й моральному, що ніс той закон. Для Іоанна Предтечі, як і для тих, хто хрестився від нього в річках Йорданських, дуже важливим було це відновлення зв'язку з законом, і видимим знаком того було омовіння, яке свідчить про прощення гріхів. Закон як еталон, як правило життя й правило віри, звичайно, порушувався людьми, і Іоанн вимагав покаяння, повернення до норм закону в людському житті.

Дійсно, закон відігравав величезну роль у релігійному житті стародавніх іудеїв, бо давав ясні норми, відхилення від яких означало порушення Божої волі, а тому відновлення зв'язків із законом, розкаяння в тому, що сталося, і було свідченням справжнього покаяння людини.

Але ж в той же час жили і язичники. А що з ними відбувалося? Вони ж не знали закону. Не було у них старозавітного закону, вони його знати не могли, тому що ніколи не читали Біблію. І от у сьогоднішньому апостольському читанні з послання до Римлян ми знаходимо дивовижні слова апостола Павла, який говорить: «Коли язичники єством законне творять, вони самі для себе закон і показують, що справи закону живуть у серцях їх і свідченням того є совість їх і думка їх» (Рим. 2:14-15).

Уявляєте, як приголомшливо революційно звучали ці слова апостола! Язичники самі в собі мають закон. Звичайно, для декого це виглядало буквально як богохульство, адже порушення закону Мойсеєвого вимагало покаяння — до цього закликав і пророк Іоанн Предтеча. А якщо можна спастися, тільки виконуючи цей старозавітний закон, як же апостол Павел говорить: коли язичники за природою добре творять, вони самі собі закон?

Що ж це означає — за природою законне творити? Це означає, що природа людини, Богом створена, і закон, який Бог дав через Мойсея, а потім оновив його через Сина Свого Господа Ісуса Христа, мають внутрішній, онтологічний сутнісний зв'язок. Між природою людини і Божественним законом є внутрішній зв'язок, який свідчить про те, що моральний зміст закону, чи то старого, чи нового, і моральна природа людини — це одне й те саме. Богу було завгодно створити людину таким чином, щоб у її природу, у її ментальність, у її волю включити, крім її бажання, її хотіння, її вибору, моральне начало, яке по суті відповідає Божественному закону Старого й Нового Заповітів.

Тоді можна поставити запитання: для чого ж тоді Старий і Новий Заповіти, якщо в природу людини вкладено механізм, який через голос совісті й думки, як про те говорить апостол Павел в сьогоднішньому посланні, свідчить про закон? Саме тому, що людина — крихка істота і на неї справляються величезні впливи ззовні — на її стан думок, на її переконання, на її поведінкову модель; і дуже просто під впливом зовнішніх обставин зруйнувати це моральне начало.

Тоді де ж спасіння? Що ж зрозуміє людина з цим зруйнованим началом, коли ані її думки, ані її справи, ані її совість не свідчать більше про закон? Вона не може бути сама для себе законом, вона стає сама для себе беззаконням, вона творить що хоче. І як же тоді знайти шлях до спасіння, якщо моральні сили зруйновані, якщо духовний і моральний потенціал вичерпаний? Та тільки зверненням до слова Божого, до того закону, який Господь вербально, словесно передав роду людському, до того закону, де письмово відбиті ці Божественні слова. І віра Христова, релігія в широкому сенсі цього слова покликана зберігати цей Божественний закон, підтримуючи одночасно в належному стані моральну природу людини.

Іноді, спокушуючи віруючих, люди агресивно невіруючі ставлять у полеміці спокусливі питання: «А хіба немає людей невіруючих, але хороших?» На що завжди відповідаєш: «Звичайно, є», хоча не завжди в такого роду розмові вдається послатися на апостола Павла й сказати, що невіруючий — цей і є той самий язичник, який сам для себе закон, якщо він за єством, за природою законне творить, бо Бог вклав цю програму морального життя в людину.

А що, якщо ця програма зруйнована? Ось тоді і потрібна віра. Вона потрібна для того, щоб зберігати моральну природу людини і щоб відновлювати її тоді, коли вона піддається руйнуванню.

Ми святкуємо сьогодні пам'ять святих, що в землі Руській просіяли. Історія нашої Церкви дуже складна, як і історія землі нашої. І як часто в цій історії були критичні моменти, коли йшлося про саме існування нашої віри православної. Це було і в давнину, і в часи татаро-монгольського нашестя, і під час спроб хрестоносців увійти в простори нашої землі та зруйнувати православну віру. Це було і в жаху міжусобних війн, коли ім'я Христове ганьбилося однією тільки ворожнечею, що супроводжувалася кровопролиттям і беззаконням, заподіяними братами по вірі. Це відбувалося й тоді, коли на країну нашу обрушилися потужні інтелектуальні впливи ззовні.

Але це було особливо небезпечно у XX столітті, коли сила ідеології і політичної влади працювала на те, щоб знищити релігійне начало в житті, щоб не було ніякого Божественного закону, щоб люди, будуючи своє життя, у тому числі морально, не посилалися ні на які Божі заповіді, щоб не було покаяння, щоб совість не говорила, що я зробив поганого. Тому що, коли знищувалися віра й Божественний закон, знищувався еталон, мірило істини. І ми знаємо, що наші благочестиві предки, у тому числі новомученики й сповідники Церкви Руської, витримали ці натиски й зберегли праву віру в землі нашій.

Сьогодні ми також переживаємо непрості часи. Формально ніхто не намагається боротися з вірою, з релігією, але сьогодні відбувається дещо ще більш небезпечне. Сьогодні руйнується моральна природа людини — та сама, яка сама в собі закон, яка здатна привести до спасіння людини, яка, можливо, все життя не знала Божого закону, але жила за Божественним законом, по совісті. Змішання добра й зла, змішання правди й брехні — це те, що руйнує моральну природу людини, так що вона перестає бути здатною залишатися самій собі суддею, тому що немає ніякої точки відліку, ніякої системи координат, ніякої життєвої правди.

Як наші новомученики й сповідники, як угодники Божі, що в нашій землі просіяли, так і православні християни XXI століття закликаються до зберігання богоодкровенних істин, відбитих у слові Божому і в серцях наших. Для чого? А для того щоб бути здатними принести покаяння, для того щоб бути здатними, відгукуючись на голос своєї совісті, подолати потяг гріха, для того щоб бути здатними відгукнутися на Божественну благодать, що закликає нас. Усього цього вчить нас сьогоднішній чудовий день, недільний день, день пам'яті святого Іоанна пророка, Предтечі й Хрестителя, день пам'яті всіх святих, що в землі Руській просіяли.

Молитвами угодників, яких ми поминали сьогодні за Божественною службою, нехай збереже Господь нашу Вітчизну, всю історичну Русь, народи землі нашої в здатності зберігати Божественний закон, а також моральний закон у серцях своїх. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у свято Хрещення Господнього після Літургії в Богоявленському кафедральному соборі у Москві

Слово Святішого Патріарха Кирила в Хрещенський святвечір після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила в день свята Собору Пресвятої Богородиці після Літургії в Успенському соборі Московського Кремля

Слово Святішого Патріарха Кирила після великої вечірні у день свята Різдва Христового

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святителя Петра Московського після Літургії в Успенському соборі Кремля

Патріарша проповідь в Неділю 31-шу після П'ятидесятниці після Літургії в храмі Всіх преподобних отців Києво-Печерських у Старих Черьомушках м. Москви

Патріарша проповідь в Неділю 30-ту після П'ятидесятниці після Літургії в храмі Казанської ікони Божої Матері в Узькому м. Москви

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Миколо-Угреському монастирі в день пам'яті святителя Миколая Чудотворця

Патріарша проповідь після Літургії в Савино-Сторожевському ставропігійному монастирі

Святіший Патріарх Кирил: Сьогодні дуже важкі події відбуваються в братській Україні