Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Митрополит Волоколамський Іларіон: Ми кандидатів не обговорюємо вголос

Митрополит Волоколамський Іларіон: Ми кандидатів не обговорюємо вголос
Версія для друку
2 серпня 2014 р. 17:55

 

Голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату митрополит Волоколамський Іларіон розповів кореспонденту газети «Комерсант» про те, як у Руській Православній Церкві ставляться до ситуації в Україні в цілому і до виборів Предстоятеля Української Православної Церкви Московського Патріархату зокрема. Інтерв'ю опубліковано 2 серпня 2014 року.

 

— Хто з українських архієреїв, на Ваш погляд, має хороші шанси зайняти Київську кафедру?

 

— Процес обрання Блаженнішого митрополита Київського, по-перше, пройде в закритому режимі, а по-друге, це внутрішня справа Української Православної Церкви Московського Патріархату, яка має самокерований статус. Тому ми кандидатів не обговорюємо вголос, і голосування відбуватиметься виключно всередині Української Церкви. Воно буде таємним, архієреї не обговорюватимуть кандидатури, кожен відзначить у виборчому бюлетені того, кого він вважає прийнятним для цієї посади, і потім Блаженнішим митрополитом Київським стане той, хто отримає більшість голосів українського єпископату. Я абсолютно впевнений у тому, що цією людиною стане гідний кандидат, який зможе на високому рівні продовжити справу Блаженнішого митрополита Володимира.

 

— Але, все-таки, чи має побажання Московська Патріархія щодо кандидатури на посаду Первоієрарха Української Церкви?

 

— Має. Ми підтримаємо того кандидата, якого обере український єпископат.

 

— Зараз в Україні існують дві православні церкви — Московського Патріархату і Київського патріархату. У чому полягає їх принципова різниця, як вийшло, що в Україні існують дві церкви?

 

— В Україні існує одна православна Церква — це Українська Православна Церква Московського Патріархату. Це єдина канонічна Українська Церква. Саме вона є тією Помісною Церквою України, яка є прямою спадкоємицею давньої Київської митрополії, продовжувачкою справи, розпочатої святим князем Володимиром. Вона невід'ємна складова частина єдиної і багатонаціональної Руської Православної Церкви, народженої у водах Дніпра. Є ще два об'єднання віруючих, які претендують на назву Православної Церкви, — це розкольницькі структури. Одну з них очолює колишній Київський митрополит Філарет, позбавлений священного сану і чернецтва і відлучений від Церкви. Є ще структура, яка носить назву Української автокефальної церкви. Ми не залишаємо надій на те, що особи, які виявилися членами цих структур чи то за своєю виною, чи через якісь інші причини, возз'єднаються з Церквою.

 

Головна різниця між згаданими структурами полягає в тому, що одна з них — це Церква, а дві інші — це розкольницькі об'єднання. З нашої точки зору, ця різниця має принципове значення.

 

— Чи існує діалог між УПЦ МП і УПЦ КП, якщо так, то на якому рівні і з яких питань?

 

— При Українській Православній Церкві створено комісію, яка займатиметься цією проблематикою.

 

— Тобто взаємодія є?

 

— Є також взаємодія всередині Всеукраїнської ради церков.

 

— За часів митрополита Володимира існувала думка, що цілісність Української Церкви тримається на ньому, що, коли його не стане, станеться розкол, тобто більшість кліриків об'єднаються з Київським патріархатом. Наскільки ця загроза реальна?

 

— Я думаю, що ця думка є настільки ж безпідставною, як і уявлення про те, що єдність Римсько-Католицької Церкви тримається на тому чи іншому Папі. За ті 20 століть, які пережила Римська Церква, Папи змінювалися багаторазово, а церковні структури при цьому зберігаються й розвиваються. І чомусь нікого не бентежить, у тому числі в Україні, те, що, наприклад, глава Греко-католицької церкви, яка себе позиціонує як Українська національна церква, знаходиться не у Львові і не в Києві, а в Римі. І коли питають, чому глава багатонаціональної Руської Церкви знаходиться в Москві і чому Українська Церква має входити в Московський Патріархат, чомусь забувають про цей факт. Тим часом Українська Православна Церква має самокерований статус, тобто вона є незалежною від Москви ні в адміністративному, ні у фінансовому відношенні. Зберігається тільки духовний зв'язок, який виражається в молитовному поминанні за богослужінням у храмах Української Православної Церкви Патріарха Московського і всієї Русі.

 

— Після кончини митрополита Володимира представники Київського патріархату посилили спроби щодо об'єднання двох церков. Наскільки реальною є загроза об'єднання українських церков Московського та Київського патріархатів?

 

— Ми не говоримо про «загрозу об'єднання», ми говоримо про те, що возз'єднання всіх православних віруючих в лоні єдиної канонічної Церкви є дуже бажаним. Воно відповідає сподіванням української пастви й українського народу. Але ми повинні розуміти, що об'єднання не може бути механічним злиттям в одну структуру членів Церкви і розкольників. Повернення з розколу — це завжди процес, який вимагає покаяння і який є не штучним і механічним з'єднанням певних частин, а саме поверненням у лоно Церкви тих, хто від неї відпав.

 

Як здійснюватиметься це повернення — це вже інше питання, і тут Церква, я думаю, буде готова застосувати такі процедури, які не будуть принизливими для тих, хто повертається з розколу. Але мова може йти саме про повернення в Церкву тих, хто від неї відпав. Або ж про приєднання до Церкви тих, хто в ній ніколи не перебував.

 

— На вашу думку, об'єднання в принципі можливе?

 

— Возз'єднання розкольників із Церквою можливе й відповідає нашим надіям і сподіванням.

 

— Зараз, коли між Росією та Україною досить складні відносини, як на Руській Православній Церкві відбивається ця напруженість?

 

— Звичайно, вона відбивається, насамперед, тому, що кожен член нашої Церкви сприймає біль українського народу і українських віруючих як свій власний біль. Невипадково у всіх храмах Московського Патріархату в Росії, в Україні, в Білорусі, в Молдові, в Середній Азії, в Прибалтиці, в далекому зарубіжжі на кожному богослужінні підноситься молитва про Україну, про стражденний український народ, про те, щоб припинилися військові дії і настав довгоочікуваний мир. І я думаю, що саме молитва — це те, чим, насамперед, сьогодні Церква може допомогти українському народу.

 

Але не будемо забувати і про те, що в ході громадянського протистояння в Україні неканонічні об'єднання, а також уніати зайняли вкрай політизовану позицію. Вони асоціювалися з однією зі сторін громадянського протистояння. Канонічна Українська Православна Церква не підтримує лише одну зі сторін: її члени знаходяться і по той, і по інший бік барикад. Це єдина сьогодні Церква в Україні, яка здатна об'єднувати віруючих, не розділяючи їх за політичними перевагами чи поглядами.

 

— Українська влада не намагається тиснути, щоб Церква зайняла певну позицію? Скажімо, позицію, яку вона займає сама?

 

— Про це не можу нічого сказати. На таке питання міг би відповісти лише хтось із членів Української Православної Церкви.

 

— Яким є ставлення інших Помісних Церков до ініціативи Київського патріархату створити національну Українську церкву, незалежну від Руської Православної Церкви?

 

— Жодна Помісна Православна Церква не підтримує так званий Київський патріархат. Усі Помісні Православні Церкви без винятку підтримують канонічну Руську Православну Церкву та її самокеровану частину — Українську Православну Церкву.

 

— Що Руська Православна Церква робитиме, якщо новообраний митрополит вестиме політику відділення від Московського Патріархату?

 

— Проблеми мають вирішуватися мірою їх виникнення. Протягом минулих двадцяти з гаком років події в Україні розвивалися дуже по-різному. І в 1992 році, коли Філарет Денисенко, тоді ще митрополит Київський, почав вести роботу з відділення Української Церкви від Московського Патріархату, цю роботу активно підтримувала тодішня українська влада. Ситуація була дуже непростою і в політичному відношенні, проте український єпископат зберіг свою єдність. Ієрархи згуртувалися навколо Блаженнішого митрополита Володимира, який був обраний на історичному Харківському соборі, і досвід показав, що Церква здатна спокійно, з гідністю протистояти холодним вітрам, які дмуть з різних сторін, і чітко зберігати курс на єдність.

 

— Чому після приєднання Криму до Росії Кримська єпархія не ввійшла до складу Руської Православної Церкви, а залишилася в складі Української Церкви?

 

— Крим завжди був і залишається частиною канонічної території єдиної і багатонаціональної Руської Православної Церкви. Історично так склалося, що політичні кордони змінювалися набагато частіше, ніж змінювалися церковні. І для нас в принципі зміна політичних кордонів не означає необхідності негайної зміни і кордонів церковних. Нам іноді говорять, що якщо виникли нові держави на території колишнього Радянського Союзу, відповідно, мають виникнути і нові Церкви. Цією логікою керуються ті, хто вимагає відділення Української Церкви від Московського Патріархату. Гасло «в незалежній державі — незалежна Церква» багато разів озвучувалося світськими політиками. Тільки чомусь ця логіка ніколи не застосовується, наприклад, по відношенню до греко-католиків: ніхто не вимагає, щоб вони відділялися від Риму.

 

І тут постає питання: що, у нас має бути тепер на території колишнього Радянського Союзу 13 автокефальних Православних Церков? А чому тоді нам не поділити Антіохійську Церкву на дві і не зробити окремо Церкву в Сирії і окремо в Лівані? А чому не поділити Олександрійський Патріархат на 54 Церкви за кількістю країн Африки? Це ніколи не було традицією Православної Церкви. Кордони, які існують у православному світі, складалися протягом століть. Це не означає, що вони ніколи не переглядалися. Але абсолютно не завжди зміна церковних кордонів йшла за зміною кордонів цивільних.

 

— Попередні шість років святкування Хрещення Русі проходило в Києві, цього року центром урочистостей стала Москва, з чим це пов'язано?

 

— Це пов'язано з дуже важкою внутрішньополітичною ситуацією в Україні і з небажанням спровокувати будь-які додаткові труднощі для українських віруючих. У нинішній ситуації таким святкуванням могли б скористатися сили, які не хочуть єдності Української Церкви, які не хочуть єдності українського народу.

 

— Хто з ієрархів Руської Православної Церкви буде присутній на Соборі?

 

— На Соборі в Києві ніхто не буде присутній з ієрархів, що не входять до складу Української Православної Церкви, тому що цей Собор — це внутрішня справа Української Православної Церкви.

 

— Патріарх не планує відвідати Україну найближчим часом?

 

— Поки мені нічого не відомо про такі плани.

 

— Ви цього року двічі відвідували Україну. Один раз Вас не пустили, вдруге таки пустили. Ви на собі відчули будь-який негатив з боку України?

 

— Я не відчув ніякого негативу, крім того, що в той раз, коли мене не пустили, було психологічно непросто поздоровляти 75-річного архієрея з його ювілеєм від імені Патріарха в зоні паспортного контролю аеропорту, зачитувати йому вітання, вручати йому орден. Але маю сказати, що навіть всі представники прикордонної служби вели себе максимально коректно.

 

Якщо ж говорити взагалі про настрої наших віруючих в Україні, нашого єпископату, то, коли я брав участь у відспівуванні Блаженнішого митрополита Володимира, я не відчув ніякого напруження. Навпаки, я відчув згуртованість єпископату і відчув ту духовну єдність, яка і дозволяє Українській Православній Церкві, незважаючи на всі найскладніші політичні обставини, зберігати єдність всередині себе і зберігати єдність з Руською Церквою.

 

— Незважаючи на всю політичну ситуацію, авторитет Церкви залишився таким, який був дотепер? Церква є авторитетною в Україні?

 

— Я думаю, що авторитет Церкви є дуже високим. І це не тільки особистий авторитет покійного Блаженнішого митрополита Володимира, це авторитет всієї Церкви, авторитет її єпископату, її духовенства.

 

— На Ваш погляд, Церква може стати миротворцем? Як це було в 1993 році, коли було протистояння між Верховною радою РРФСР і Президентом?

 

— Церква є миротворцем. Вона в Україні виконує дуже важливу миротворчу роль. Коли на Майдан вийшли ченці Києво-Печерської лаври та стали під проливним дощем і під холодним вітром, встали живим щитом між ворогуючими сторонами, для того щоб не дати їм зійтися в смертельній сутичці, — це лише один із багатьох прикладів героїчного стояння Української Церкви за єдність українського народу проти тих розділень, які сьогодні, на жаль, привносяться ззовні. Це свідчить про ту миротворчу роль, яку відіграє Українська Церква як єдина канонічна структура, що здатна сьогодні згуртувати український народ і на сході, і на заході, і на півночі, і на півдні.

 

Розмовляв Павло Коробов

 

Служба комунікації ВЗЦЗ/Патріархія.ru

Версія: російська

Матеріали за темою

Голова ВЗЦЗ зустрівся з представником Церкви Англії

Митрополит Волоколамський Антоній зустрівся з представниками Коптської Церкви

Голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків зустрівся з керівником Російської асоціації релігійної свободи

Відбулося перше у 2024 році засідання Комісії з міжнародного співробітництва Ради із взаємодії з релігійними об'єднаннями при Президентові Росії

Служба «Милосердя-на-Дону» передала 2 тонни взуття та одягу мешканцям Херсонської області. Інформаційне зведення про допомогу біженцям (від 27 березня 2024 року) [Стаття]

Нікольський жіночий монастир у Калузької області організував серію майстер-класів для біженок. Інформаційне зведення про допомогу біженцям (від 26 березня 2024 року) [Стаття]

Суд ухвалив передати державі Успенський собор Української Православної Церкви в Каневі

У Брянці Сєверодонецької єпархії роздали гуманітарну допомогу. Інформаційне зведення про допомогу біженцям (за 23-25 березня 2024 року) [Стаття]

Архієпископ Севастійський Феодосій: Православна Церква зазнає в Україні небаченого переслідування та насильства

Представник Руської Православної Церкви взяв участь у Другому Токійському миротворчому круглому столі18-22 лютого у Токіо пройшов Другий Токійський миротворчий круглий стіл. Як представник Руської

Влада України намагається приховати факти порушення прав віруючих від світової спільноти

Сотні мешканців Вінниці молилися біля закритого рейдерами храму Української Православної Церкви