Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після молебню в кафедральному соборі м. Комсомольська-на-Амурі

Слово Святішого Патріарха Кирила після молебню в кафедральному соборі м. Комсомольська-на-Амурі
Версія для друку
17 вересня 2014 р. 08:28

16 вересня 2014 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив молебень у кафедральному соборі святого пророка Божого Ілії в Комсомольську-на-Амурі. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх зі словом.

Ваше Високопреосвященство, владико Миколаю! Шановний В'ячеславе Івановичу, губернаторе Хабаровського краю! Шановний Олександре Сергійовичу, міністре федерального уряду! Дорогі Високопреосвященні й Преосвященні владики! Отці, браття й сестри! Сердечно вітаю всіх вас.

Для мене відвідання Комсомольська-на-Амурі — це велике свято, тому що я віддавна цікавився цим містом. Ще багато років тому, будучи ректором Ленінградської духовної академії і семінарії, я зустрічався з жителями вашого міста, які, незважаючи на відсутність храмів як у самому Комсомольську, так і взагалі в Східному Сибіру, мали відвагу вступати до духовної семінарії. І я задавав собі питання: звідки ж це бажання у сучасних молодих людей, що живуть у комсомольському місті, яке за природою своєю має бути абсолютно атеїстичним? У цьому місті не було жодного храму, жодного місця молитви, жодної споруди, яка звертала б внутрішній зір людини до минулого, до традиції, до віри батьків своїх — усе створювалося тут з нуля і все створювалося тут без Бога. Принаймні, так думали ті, хто керував будівництвом Комсомольська-на-Амурі. Але у всіх цих задумах побудувати сучасний безбожний город не враховувалося головне — віра належить людському серцю; і віруючою, як і невіруючою, людина стає не тому, що її хтось у чомусь переконав, а в залежності від того, відчуває вона в серці своєму Бога чи не відчуває; чи відчуває вона присутність іншої реальності, чи для неї реальність обмежується нашим тривимірним простором, фізичними явищами і фізичними предметами.

Жодна людина, навіть та, що називає себе атеїстом, не може сказати, що світ обмежується лише тими предметами, які сприймаються нашими органами чуття. Особливо цього не можуть сказати вчені, що прозрівають такі глибини матерії, які органами чуття вже не сприймаються і навіть свідомістю, повною мірою, не можуть бути охоплені. Коли нам говорять, що якісь елементарні частинки існують тисячні частки секунди, виникає питання: а взагалі матерія це чи щось на межі матеріального й духовного? У цьому світі ще стільки непізнаного, у тому числі такого, що може осягнути людський розум і тим самим відкрити справжню картину світобуття. Але Господь озброїв людину здатністю сприймати повноту буття не тільки розумом, осягати світ не тільки за допомогою математичних розрахунків і приладів, але й бачити світ, у тому числі прихований світ іншої людини, серцем, почуттями своїми. Те, що ми називаємо інтуїцією, є певна дійсно вроджена здатність бачити те, що невидимо, відчувати те, що невідчутно руками.

І це закладене Богом у природу людини почуття, яке ми називаємо релігійним почуттям, жило в людях і тут, у безбожному Комсомольську-на-Амурі. А для того, щоб це почуття запрацювало, потрібно було поглянути всередину самого себе, або пильно подивитися на іншу людину, або, дивлячись на померлого батька чи матір, задатися питанням: а що означає моє життя? Ось пройшли ці 70-80 років, які прожила людина, — вона стільки робила, вона будувала місто, вона творила, — а тепер що? Усе закінчилося тим, що вона перетворилася на прах, до якого і доторкнутися не можна? У чому ж полягає таємниця людського життя? Це вічні питання, і якщо ми відповідаємо на них негативно: далі немає нічого, усе цим прахом закінчується, — то навіщо і місто тоді зводили, і літаки навіщо будували, і наукою тоді навіщо займатися? Дехто скаже: для майбутніх поколінь. А хіба майбутні покоління мають більше значення, ніж нинішні? А хіба покоління наших батьків-героїв і дідів — будівельників Комсомольска-на-Амурі, мали меншу цінність, ніж наше покоління? Кожна людина має неминущу цінність, і тому неможливо сказати, що один живе для іншого, того, кому доведеться жити в майбутньому. Кожен проживає своє власне життя — зі своїми смислами, зі своєю системою цінностей, і якщо виключити перспективу вічності, то це життя позбавляється сенсу.

Багато з тих, хто жив тут у Комсомольську-на-Амурі, розумом усе це розуміли, а хтось і серцем відчував, і тому навіть тоді, коли на тисячі кілометрів звідси не було жодного храму, люди літали до Іркутська, щоб помолитися. Дехто відвідував храм один, два або три рази за все своє життя, але був людиною православною. Ще в ті часи, коли публічна релігійність аж ніяк не заохочувалася, тут виникла сильна, мотивована православна громада, яка почала домагатися відкриття парафії. І я пам'ятаю, з якою радістю ми стали свідками того, як у далекому комсомольському місті з'явилася перша православна громада.

Ну, а тепер ми з вами молимося поруч із прославленим заводом, де сконцентрована блискуча наукова й інженерна думка, у величному храмі, який побудований за участю заводу. Більш того, у Комсомольську утворено єпархію, для цього місця обрано і сюди призначено свого архієрея. Це означає, що земля Комсомольська стала землею православною, що тут затверджена Церква Христова. І я приїхав, насамперед, для того, щоб усім вам за це подякувати. Якби не було віри ваших батьків, ваших дідів, якби в ваших серцях не було віри, то і Патріарх ніколи б не приїхав на цей берег Амура. Допомагай вам Бог, мої дорогі. Життя тут непросте: край дійсно суворий, але разом з тим благодатний. Комсомольськ-на-Амурі — це чудовий центр, і науковий, і виробничий, і від того, як працює Комсомольськ-на-Амурі, багато в чому залежить безпека нашої Вітчизни, а це сьогодні дуже велика й відповідальна задача.

Я хотів би побажати всім вам зберігати віру в серці, зростати в цій вірі, звертатися до Бога зі своїми молитвами — хто як може. З Богом можна розмовляти так само, як з людиною. Він розуміє будь-яку мову, Він розуміє рухи душі, Він знає все. І для того щоб Божественна сила, Божественна благодать торкалася нас, щоб вона входила в наше життя, щоб вона примножувала наші фізичні, розумові, моральні можливості, духовні сили, ми повинні просити про це Бога. І Господь відповідає; а якби не відповідав, ніхто б до Нього і не звертався. Це звичайна життєва мудрість — не просити того, хто тобі відмовив. Можливо, рази два чи три, але на четвертий до того, хто нам відмовив, ми вже не звертаємося. А до Бога ми звертаємося тисячоліттями, тому що Він нам відповідає.

Нехай благословення Боже перебуває над усіма вами, над містом Комсомольськ-на-Амурі, над чудовим заводом, який виробляє настільки потрібну для країни продукцію. Нехай Господь допомагає молодому поколінню цього міста зростати у вірі, у духовній силі, у силі національної самосвідомості, з почуттям гідності, яке має бути обов'язково присутнє в наших серцях і умах, бо ми сини й дочки великої країни і спадкоємці героїчних поколінь. І вірю, що за нашими спільними молитвами Господь прихилить милість Свою до цього місця і допоможе подальшому його процвітанню.

На згадку про відвідання цього кафедрального собору я хотів би піднести список Феодорівської ікони Божої Матері. Це — копія того чудотворного образу, який зберігається в Костромі і яким був благословенний на царство Михайло Федорович, перший цар із династії Романових. Ми знаємо, що саме із зусиллями російських царів, насамперед, були пов'язані успіхи освоєння Сибіру, освоєння Далекого Сходу. І ті першопрохідці, які йшли без компаса і без карт, просто назустріч сонцю, що сходить, без доріг, по болотах, по річках, по лісах, по горах і перевалах, мали єдину мету — досягти місця, де вони могли б поставити російський прапор і побудувати руську церкву. Те покоління першопрохідців мало колосальну мужність, неймовірний героїзм — на жаль, ми мало говоримо й пишемо про цю чудову сторінку нашої історії. Усі ці люди йшли з вірою в душі, і тому тут, на східному краї великої країни, неподалік від Тихого океану, мені хотілося б благословити вас Феодорівською іконою Божої Матері, яка надихала вищих правителів нашої держави на те, щоб множити силу й могутність Росії. Дай Боже, щоб сьогодні кожен з нас своїми трудами робив те ж саме.

<…>

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Виступ Святішого Патріарха Кирила на позачерговому соборному з'їзді Всесвітнього руського народного собору

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди Дня військ національної гвардії Росії

Патріарше вітання настоятельці Покровського Хотькового монастиря ігумені Олімпіаді (Барановій) з 40-річчям чернечого постригу

Патріарше вітання наміснику Ніколо-Угреського ставропігійного монастиря ігумену Мефодію (Зінковському) з 25-річчям чернечого постригу

Патріарше вітання єпископу Сергієво-Посадському Кирилу з 25-річчям чернечого постригу

Співчуття Предстоятеля Єрусалимської Православної Церкви у зв'язку з терористичним актом у «Крокус Сіті Холі»

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди Дня працівника культури Росії

Співчуття Блаженнішого Архієпископа Охридського і Македонського Стефана у зв'язку з терористичним актом у «Крокус Сіті Холі»

Слово Святішого Патріарха Кирила при врученні архієрейського жезла Преосвященному Алексію (Турікову), єпископу Раменському

Звернення Святішого Патріарха Кирила з нагоди 25-ї річниці початку агресії НАТО проти Югославії