Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Митрополит Київський Онуфрій: Використання Церкви заради задоволення власних корисливих цілей є справжнім цинізмом

Митрополит Київський Онуфрій: Використання Церкви заради задоволення власних корисливих цілей є справжнім цинізмом
Версія для друку
5 жовтня 2018 р. 18:32

Інформаційно-просвітницький відділ Української Православної Церкви публікує відповіді Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Онуфрія на актуальні питання щодо церковної ситуації в країні та духовні настанови пастві в цей непростий час.

— Владико, як Ви ставитеся до того, що питання Церкви часто-густо намагаються вирішувати ті, хто до неї не належить? Іноді складається враження, що такі люди дбають не стільки про духовність народу, скільки про особисті інтереси…

— Використання Церкви заради задоволення власних корисливих цілей є справжнім цинізмом. Ні до чого хорошого це не приводить. Згадаймо житіє пророка Божого Іллі, коли Ізраїльське царство розділилося на дві частини через політику царя Ровоама — спадкоємця Соломона. У Ровоама залишилися тільки коліно Іуди й частина коліна Веніамінового. Решта десять колін створили Північно-Ізраїльське царство, жителі якого продовжували відвідувати Єрусалимський храм. Тоді новообраний цар Північно-Ізраїльського царства Ієровоам I вирішив ввести іншу релігію, тобто «свою церкву», як прийнято говорити сьогодні. Він так і зробив: поставив у своєму царстві ідолів, почав їм вклонятися та примушувати інших це робити. Ізраїль впав у язичництво, і до нього було послано пророка Ілію. Але люди його не слухали, й за це вони отримали заслужене покарання — посуху, яка тривала три з половиною року. Після цього Ілія викриває всіх язичницьких жерців і лжевчителів. За його молитвами Бог дає дощ і весь народ сповідує істинну віру. Цей сценарій, протягом історії людства, сильні світу цього повторювали багато разів, але щоразу Божа правда перемагала. Вірю, що так буде й тепер.

В Церкву можна ввійти, з неї можна вийти, але створити — неможливо, інакше це вже буде інша церква, не Христова

— Що б Ви сказали тим, котрі й досі заражені духом нечестивого Ієровоама?

— Церква «моя» не буває. Її створив Сам Господь, і вона є Його Тілом. Христос — Глава Церкви, а ми — всього лише її частини. Жодна людина не може замінити Бога. Тому нам усім треба запам’ятати просту істину: в Церкву можна ввійти, з неї можна вийти, але створити — неможливо, інакше це вже буде інша церква, не Христова. Якщо хтось хоче жити добре й отримати Боже благословення, то треба не Церкву розривати, а самому приліпитися до Церкви через гарячу віру та благочестиве життя.

— Кажуть, що є віра розуму й віра серця. У чому різниця між ними?

— Більшість людей вірить у те, що Бог є. Цього для спасіння замало. Потрібно не просто визнавати Господа, а й цілком довіряти Йому та виконувати Його волю. Від почутих слів з’являється віра розуму. А віра серця народжується від виконання Божественних законів. Перебуваючи у скрутних обставинах, людина повинна змирятися, і таким чином вона стає здатною вміщати в себе благодать Божу.

На тих, хто сповідує Істину спочивають  Божественна сила і благодать

— Щоб залишитися вірним Богові, потрібно пройти через безліч труднощів і випробувань. Як у таких випадках позбутися недовіри і страху?

— Людина створена для того, щоб бути вмістилищем Божественної сили та благодаті. Вони спочивають на тих, котрі сповідують Істину. Хто втрачає правильні поняття про Бога і своє призначення, той впускає у своє серце страх. Безмовний страх вказує на відсутність миру з Господом. Щоб довести до ладу свій дух і вирвати з холодних обіймів тваринного страху, потрібно старанно трудитися в пості й молитві. Якщо ми довіримося Богу, то благодать покриє нас у всіх труднощах і випробуваннях земного життя. Тоді будь-які випробування стануть такими ж незначними, як укус комара. Але якщо людина перебуватиме самовпевненою, то навіть найменше випробування вона сприйматиме як укус кобри.

Про любов до Бога потрібно свідчити своїм життям, а не заявами

— Як розуміти слова про те, що для отримання спасіння потрібно співрозп’ястися Христові  (Гал. 2:19)?

— Співрозпинається Христу той, хто зв’язує себе Божим Законом, хто зв’язує себе узами любові до свого Творця. Спаситель сказав: хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене (Ін. 14: 21). Через виконання Христових заповідей ми свідчимо про любов до Бога своїм життям, а не деклараціями, заявами й захопленими вигуками. Виконуючи Божі заповіді, людина стає здатною відкидати всі спокуси світу. Тобто вона стає мертвою для спокус, вона співрозпинається Христу. Так само жили всі Святі, котрі розпинали себе не один раз, а щодня. Своїм благочестивим життям Святі були окрасою землі, а сьогодні вони є молитвениками за всіх нас грішних. Так повинні чинити і ми. Зв’язувати себе узами Божественної любові. При цьому потрібно не чекати слушної нагоди, а змушувати себе до цього постійно і добровільно.

— Якщо людина буде себе примушувати, вона відчує певні обмеження…

— Людина, що утримує себе від гріха, має від Бога таку втіху, котру неможливо уявити. Він отримує те щастя, котре шукають усі. Щоправда, одні шукають його в багатстві, інші — у славі людській, треті — в алкоголі або наркотиках. Але там його немає. Справжнє щастя може бути лише в того, хто пов’язує себе узами священних заповідей Божих. Таке щастя радує людину, і цю радість відняти у неї неможливо.

— Ви згодні з думкою про те, що священику легше догодити Богові, ніж мирській людині, обтяженій різними турботами?

— Господь дивиться не на облачення, а на наші справи. Не важливо, хто ти — священик або пересічний мирянин. Усі ми зобов’язані виконувати заповіді Бога. Хто намагається жити згідно із заповідями Божими, той і угодний Богу. Ці заповіді визначають той простір, в якому ми покликані перебувати, щоб досягти спасіння. Виконуючи Божий закон, людина тим самим виявляє бажання бути із Христом.

Проходячи із вдячністю і смиренням випробування, ми пожинаємо добрі плоди Божественної благодаті

— Які духовні плоди Господь вимагає від нас?

— Як пише святий апостол Павло, такими плодами є любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість (Гал. 5:22). У різний час Господь присилає Своїх слуг, через яких ми могли б передати Богу ці плоди. Хто ці слуги? Нужденні, бездомні, сироти й навіть наші кривдники. Коли хтось просить милостиню, її потрібно дати або хоча б помолитися про таку людину. Так Бог приймає від нас плід милосердя. Якщо мене паплюжать, обзивають, обмовляють, то я повинен дякувати Господу за це. Так приносять плід терпіння. Якщо ж мене ненавидять, то я повинен не мститися, а приносити плід любові. Проходячи із вдячністю і смиренням випробування, ми пожинаємо добрі плоди Божественної благодаті.

Людям, котрі намагаються йти за закликом Божим, плоть, мир і диявол створюють перешкоди

— Шлях у Царство Небесне відкритий через воскресіння Христове. Що ж потрібно від нас, щоб успадкувати життя вічне?

— Від нас вимагається лише одне — захотіти. Ми покликані відгукнутися, послухатися голосу Божого і піти в Його Царство, піти вузьким шляхом, визначеним Божественним законом.

— Так просто?

— Це тільки так здається. На шляху до спасіння зустрічається безліч перешкод. Для їхнього подолання потрібно докладати зусиль. Наприклад, Господь закликає до храму. Але в багатьох із нас виникає бажання зайнятися справами житейськими: машину відремонтувати, сходити на риболовлю, піти до друзів повеселитися або просто відпочити. Ще один наочний приклад: за порадою святих отців треба молитися щодня. Але в людини з’являється безліч справ: уранці — нема коли, вдень теж кудись поспішаємо, а ввечері — ми втомилися. Тобто в людей, котрі намагаються йти за закликом Божим, плоть, мир і диявол створюють перешкоди. Стає людина на молитву, а в голові купчиться тисяча всіляких думок: мовляв, треба зателефонувати ось туди, сказати ось те, зробити щось. Там, де необхідно допомогти бідному або хворому, в нас теж нема часу. Якщо ми скоряємося цим перешкодам, ми стаємо нездатні увійти в Царство Небесне.

Коли Бог закликає, я повинен усе залишити і приділити Йому хоча б трохи часу

— Отже, ми повинні завжди примушувати себе на служіння Богу?

— Так. Сам Господь так сказав: Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його (Мф. 11:12). Коли Бог закликає, я повинен усе залишити і приділити Йому хоча б трохи часу: на 15-20 хвилин встати на молитву, дві-три години на тиждень провести в храмі. І та людина, котра себе примушує, — здобуває Царство Небесне. Виявляючи послух Богу, така людина стає благословенною. Вона йде тим шляхом, який веде до життя вічного.

Записав протоієрей Владислав Софійчук

Офіційний сайт УПЦ/Патріархія.ru

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші iнтерв'ю

Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський Антоній: Собор єпископів засвідчив нашу єдність

Монастир в медійному просторі, або для чого монахам інформаційна служба

Митрополит Волоколамський Іларіон: Вперше в історії Церкви автокефалію не просять, а нав'язують силовими методами

В.Р. Легойда: Мільйони людей виявилися заручниками релігійної смути в Україні

Митрополит Волоколамський Іларіон: Спроба об'єднати канонічну Церкву з розкольницькими групами провалилася

Митрополит Бориспільський Антоній: Наші віруючі відчувають, що Вселенський Патріархат їх зрадив

Митрополит Волоколамський Іларіон: Дії Патріарха Варфоломія не виліковують розкол, а поглиблюють його

Академія випускає нове періодичне видання. Інтерв'ю головного редактора журналу «Актуальні питання церковної науки» Санкт-Петербурзької духовної академії

Митрополит Бориспільський і Броварський Антоній: Робити все, щоб наше життя стало проповіддю істини Христової