Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Двоголова гідра українського розколу і світове Православ'я

Двоголова гідра українського розколу і світове Православ'я
Версія для друку
8 травня 2019 р. 14:39

Стаття голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату митрополита Волоколамського Іларіона опублікована на православному інтернет-порталі «Ісус».

6 травня виповнилося чотири місяці відтоді, як Константинопольський Патріарх Варфоломій підписав «томос» про автокефалію «Православної церкви України», згідно з яким головою новоствореної структури призначено Єпіфанія Думенка з титулом «митрополит Київський і всієї України». Патріархом Варфоломієм було розіслано листа предстоятелям Помісних Православних Церков з вимогою визнати цю структуру канонічною Православною Церквою України замість Української Православної Церкви, яку очолює Блаженніший митрополит Київський і всієї України Онуфрій.

За минулі чотири місяці жодна Помісна Православна Церква не визнала діяння Патріарха Варфоломія, вчинене з кричущим порушенням церковних канонів. Ряд Церков офіційно заявив про незгоду з цим діянням, про невизнання легалізації розкольників, про підтримку канонічної Української Православної Церкви на чолі з митрополитом Онуфрієм. Інші Церкви взяли час на вивчення ситуації. Але жодна з них не підтримала вчинене беззаконня. Чому?

По-перше, всім відомо, що Українська Православна Церква об'єднує більшість православних віруючих України. Вона включає в себе майже 13 тисяч парафій, понад 200 монастирів, її членами є мільйони віруючих. Саме вона, а не група розкольників, що нині отримала легітимізацію з боку Патріарха Варфоломія, є єдиною канонічною Церквою України, про що не раз привселюдно заявляв і сам Патріарх Варфоломій, останнього разу — в січні 2016 року, на Синаксисі Предстоятелів Помісних Церков.

По-друге, саме Українська Православна Церква на чолі з Блаженнішим митрополитом Онуфрієм є національною Православною Церквою України. Це не «Російська церква», як намагався її обізвати П.О. Порошенко, що йде з посади президента. Її члени — громадяни України, які народилися і виросли у своїй країні, мають український паспорт і люблять свою батьківщину. Її адміністративний центр розташований не в Москві, а в Києві. Всупереч твердженням Порошенка, молитви в Українській Церкві підносяться не за російську владу і не за російську армію, а за українську владу і українську армію. Самоврядна Українська Православна Церква має всю повноту прав, що дозволяють їй бути національною Церквою своєї країни. З Московським Патріархатом її пов'язує духовна і історична єдність, що походить від часів Київської Русі, але ні адміністративної, ні фінансової, ні будь-якої іншої залежності від Москви вона не має.

По-третє, всім відомо, що розкольницьке угруповання, нині легалізоване Патріархом Варфоломієм, являє собою конгломерат з двох груп, жодна з яких не мала канонічної ієрархії на момент визнання Константинополем. Одну групу — так званий «Київський патріархат» — очолює людина, чиє відлучення від Церкви було визнано всіма Помісними Церквами, включаючи Константинопольську. Інша група сходить до забороненого в служінні єпископа Руської Церкви і особи, що ніколи не мала не тільки єпископського, але навіть священицького рукоположення. У народі таких людей називають «самосвятами». Визнання цієї псевдоієрархії відбулося без належного дослідження її походження і навіть без формального перерукоположення, одним вольовим актом Патріарха Варфоломія.

По-четверте, навіть після отримання «томосу» розкольницьке угруповання продовжує демонструвати повний канонічний безлад, нехтування всіма церковними правилами. У цієї спільноти, що називає себе «Православною церквою України», є дві голови з майже однаковим титулом. Один іменується «митрополитом Київським і всієї України», інший — «патріархом Київським і всієї Русі-України». Перший існує для зовнішнього вживання, другий — для внутрішнього. Саме другий, а не перший, керує «Київською митрополією». Ось його недавня заява: «ПЦУ офіційно визнана Вселенським патріархом. Але в Україні існує Київський патріархат. Бо ми не задоволені статусом митрополії. Ми понад 25 років існуємо як патріархат. І народ обирав патріархів. Я — третій патріарх. А до мене був патріарх Володимир, патріарх Мстислав. Патріархи були! І тому для України ми патріархат. А для зовнішнього світу, тобто для православного світу, ми — Київська митрополія». Чи може таку двоголову гідру визнати хоча б одна Помісна Православна Церква?

По-п'яте, розкол демонструє повну духовну і канонічну неспроможність. Позиції «томосу» піддаються двозначній інтерпретації і не виконуються. Так наприклад, у «томосі» обумовлено, що «Православна церква України» не може включати в себе парафії за межами України. Однак, з точки зору псевдопатріарха Філарета Денисенка, ці парафії можуть не виходити з так званого «Київського патріархату»: «Ми їх змусити не можемо, але і не можемо відкинути. Оскільки вони не хочуть від нас відійти, ми вважаємо їх своїми». У двоголової гідри не може не бути і подвійної бухгалтерії. Для внутрішнього споживача залишається «Київський патріархат» з мережею зарубіжних «парафій», а для зовнішнього — «Київська митрополія» без таких.

По-шосте, за підтримки влади, що ганебно програла вибори, була ініційована — і поки ще не зупинена — кампанія із захоплення храмів канонічної Української Православної Церкви прихильниками розколу. Це захоплення здійснюється силовими методами: люди в масках вриваються у храм, б'ють віруючих, виганяють їх і священика з будівлі, проголошують себе її законними власниками. Як має реагувати на це беззаконня світове Православ'я? Саме так, як воно вже відреагувало в особі Патріархів Олександрійського Феодора, Антіохійського Іоанна і Єрусалимського Феофіла, які зібралися на Кіпрі і разом з Архієпископом Кіпрським Хризостомом «закликали всі сторони співпрацювати для досягнення, з одного боку, євхаристичної єдності, яка становить повноту Церкви у Христі Ісусі, а з іншого, з метою захисту віруючих, храмів і монастирів від нападів і всякого роду насильства, звідки б вони не походили і якими б не були їхні причини і мотиви, що їх викликають».

Приймаючи безпрецедентне рішення про легалізацію українського розколу, Патріарх Варфоломій розраховував на те, що до створеної ним структури долучаться архієреї канонічної Церкви і що ця структура буде визнана Помісними Православними Церквами. Ні того, ні іншого не сталося, «бліцкриг» провалився. Замість подолання розколу Патріарх Варфоломій лише поглибив його, викликавши справедливе неприйняття своїх дій у світовому Православ'ї. І якщо раніше, будучи «першим серед рівних», він міг відігравати координуючу і консолідуючу роль в сім'ї Помісних Православних Церков, то тепер, оголосивши себе «першим без рівних», він як координуючий центр самоліквідувалася.

А тому цілком природно, що Предстоятелі Помісних Православних Церков починають шукати нові формати для взаємодії. І перша ластівка — зустріч чотирьох Предстоятелів на Кіпрі. У підсумковому комюніке зустрічі повідомляється: «Після того як Блаженніший Архієпископ Кіпрський Хризостом повідомив про посередницьку ініціативу, яку він особисто розпочав, три Предстоятеля погодилися з нею, щоб Його Блаженство продовжив займатися нею на користь єдності у Христі Православної Церкви».

Що це означає? Те, що за відсутністю координуючого центру в особі «першого серед рівних» Православні Церкви намагатимуться створити інший центр взаємодії. В умовах, коли перший за диптихом фактично самоусунувся і самоізолювався, координатором загальноправославних зусиль з подолання розколів і негараздів може стати і другий, і третій, і четвертий, і десятий — той, кому Помісні Православні Церкви довірять цю місію, бо він має необхідну для неї мудрість і смиренність, не претендуючи на першість і панування.

Коли в V столітті Константинопольський Патріарх Несторій впав у єресь, Олександрійський Патріарх Кирил на III Вселенському Соборі відіграв вирішальну роль в засудженні цієї єресі. І коли в XV столітті Константинопольський Патріарх підтримав унію з Римом, інші Східні Патріархи це діяння не визнали. Зараз, коли Константинопольський Патріарх Варфоломій опинився на боці розколу, світове Православ'я аж ніяк не виявилося обезголовленим. Головою Вселенської Церкви ніколи не був Константинопольський Патріарх. Їм завжди був і залишається Сам Господь Ісус Христос. І якщо в католицькій традиції склалося уявлення про папу Римського як вікарія Христа, Його земного представника, то в православній традиції такого уявлення ніколи не було.

«Оскільки людина є смертною і не може бути постійною головою Церкви, то Господь наш Ісус Христос Сам, як Глава, тримаючи кермо правління Церкви, керує нею за допомогою Святих Отців». Під цими словами в 1723 році підписалися чотири Східних Патріарха — Константинопольський, Олександрійський, Антіохійський та Єрусалимський. А в 1895 році, відповідаючи на заклик папи Римського Лева XIII, Синод Константинопольської Церкви заявляв: «... Звертаючись до отців і Вселенських Соборів Церкви перших дев'яти століть, ми переконуємося, що ніколи єпископ римський не вважався вищим начальником і непогрішною головою Церкви, і що всякий єпископ є головою і предстоятелем своєї приватної церкви, що підпорядковується тільки соборним постановам і рішенням кафолицької Церкви як єдино непогрішним, і жодним чином не складав, як показує церковна історія, виключення з цього правила і єпископ римський. Єдиний же вічний Началовождь і безсмертний Глава Церкви — Господь наш Ісус Христос».

Нинішній Константинопольський Патріарх фактично відрікся від загальноправославного вчення, недвозначно вираженого в цих текстах, і уявив себе єдиним непогрішним главою Православної Церкви, який має право приймати апеляції з будь-яких Помісних Церков, втручатися в їхнє життя, судити і рядити їх справи на свій розсуд і сваволю. Але сумний досвід його волюнтаристського втручання в українську ситуацію показав: за повної поваги до існуючих інституцій, що походять з першості честі за диптихом, Повнота світового православ'я відкидає таке перевищення Константинопольським Патріархом своїх повноважень, як і в минулому вона послідовно відхиляла спроби тих чи інших ієрархів засвоїти собі прерогативи, що їм не належать.

Розкол залишається розколом, а Православ'я від пережитих випробувань тільки міцніє. Це показує приклад Української Православної Церкви, яка сьогодні йде шляхом сповідання, спокійно і мужньо відповідаючи на зовнішні і внутрішні виклики. У своєму подвигу стояння за правду вона має потужну підтримку з боку Помісних Православних Церков, і саме ця консолідована підтримка в кінцевому підсумку допоможе зцілити український розкол.

Служба комунікації ВЗЦЗ/Патріархія.ru

Матеріали за темою

Відбулася зустріч Святішого Патріарха Кирила з главою Американської архієпископії Антіохійського Патріархату

Тисячі віруючих взяли участь у молитовному стоянні біля будівлі обласної адміністрації в Чернівцях

У день пам'яті святителя Миколая Чудотворця Блаженніший митрополит Онуфрій звершив Літургію в Покровському жіночому монастирі м. Києва

Біля будівлі обласної адміністрації в Чернівцях після чергового захоплення храму Української Православної Церкви проходить цілодобове молитовне стояння

Архієрейський Собор Сербської Православної Церкви назвав український церковний розкол і дії Константинополя в Україні «найбільшою проблемою Православної Церкви сьогодні»

У Храмі Христа Спасителя відбувся прийом з нагоди тезоіменитства Святішого Патріарха Кирила

Зустріч Святішого Патріарха Кирила з делегацією Антіохійської архієпископії в Північній Америці

У день пам'яті святих рівноапостольних Мефодія й Кирила Святіший Патріарх Кирил звершив Літургію в Храмі Христа Спасителя

Двоголова гідра українського розколу і світове Православ'я [Стаття]

Лист дванадцяти афонських старців Священному Кіноту з українського питання [Стаття]

Єпископ Баришівський Віктор: Не бійтеся нічого, будьте з Богом, і Бог буде завжди з вами [Iнтерв'ю]

Митрополит Волоколамський Іларіон зустрівся з главою Американської Архиєпископії Антіохійського Патріархату

Голова ВЗЦЗ зустрівся з делегацією Вищого Президентського комітету Палестини з питань церкви

Теологія і теологічна освіта: перспективи розвитку [Стаття]

Митрополит Волоколамський Іларіон: Тільки на власному досвіді людина може пізнати, що таке віра

Відбулася зустріч Святішого Патріарха Кирила з главою Американської архієпископії Антіохійського Патріархату

Архієрейський Собор Сербської Православної Церкви назвав український церковний розкол і дії Константинополя в Україні «найбільшою проблемою Православної Церкви сьогодні»

Відбулися урочистості з нагоди 25-річчя архієрейської хіротонії митрополита Талліннського і всієї Естонії Євгенія

Предстоятель Руської Православної Церкви взяв участь у Пасхальному прийомі в Міністерстві закордонних справ РФ