Відповідь ієродиякона Рафаїла (Місіауліса) на статтю ієромонаха Микити з монастиря Пантократор «Всеправославна церковне свідомість, що існувала протягом 332 років щодо України». Переклад публікації грецького сайту Romfea.gr розміщений на порталі порталі Православіє.ru.
Дорогий отче Микито!
Читання останньої опублікованої вами статті під назвою «Всеправославна церковна свідомість, що існувала протягом 332 років щодо України», викликало у мене різні побоювання, які я хотів би проаналізувати.
Перш за все, я хотів би висловити свою повагу як поважному ігуменові вашого святого монастиря, отцю Гавриїлу, якого я знаю, так і вам, а також і всьому Афонському братству, яке я вважаю перлиною і гордістю нашого Православ'я.
Межі канонічної юрисдикції Московської Патріархії
Ви починаєте свій текст із посилання на межі канонічної юрисдикції Московської Патріархії, які, як ви стверджуєте, були визначені на основі територіальних кордонів князівства Велика Русь і північних земель 1589 року. Межі цієї юрисдикції, тобто Московської Патріархії, щодо Київської Митрополії не фігурують ні в документах 1593 року, ні в документах 1686 року. Вони фігурують у 17-му правилі Вселенського Халкідонського собору.
Тому я повинен задати вам питання: що ви вважаєте північчю? Ви маєте на увазі території на північ від Константинополя?
Крім того, дозвольте мені попередити вас, що якщо Константинопольський Патріарх в односторонньому порядку встановлює межі юрисдикції, то виникає серйозна церковна проблема. При цьому ви не згадали ні лист Вселенського Патріарха Єремії III від 23 вересня 1721 року Петру Великому, в якому «Мала Русь» визнана частиною Руської Церкви, ні поминання Константинопольського Патріарха.
Дорогий брате, ви заперечуєте і не згадуєте про 300 років виняткового правління Руської Церкви на території України — не лише за канонічним правом Москви, але і відповідно до того, що передбачають Святі Правила, а саме: після 30 років єпархія належить юрисдикції того, хто її приєднав.
Руський Митрополит святий Феогност, грек за походженням, прибув до Русі в 1328 році і після нетривалого перебування в Києві та Володимирі оселився в Москві. Тому Константинопольська Патріархія в його особі свідомо схвалила перенесення адміністративного центру єдиної Руської Митрополії до Москви, зі збереженням назви «Київська».
У 1354 році Константинопольський Патріарх святий Філофей разом зі своїм Синодом підніс святого Олексія до Митрополита Київського і всієї Русі, видавши 30 червня 1354 року відповідний Синодальний акт. Є свідчення з Патріаршого друку, де скасовані Литовські Митрополії, і особисті Послання святого Філофея святому Олексію і правителям різних руських земель, що датуються 1370 роком, де він закликає їх прийняти на чолі Руської Церкви лише Митрополита Київського і всієї Русі, тобто святого Олексія.
Вселенська Патріархія ніколи не заперечувала приналежність Києва до Московської Патріархії
Константинопольська Церква не ставила під сумнів, що Предстоятель Руської Митрополії не був пов'язаний виключно з Києвом, а був Предстоятелем всіх земель руських. Це пов'язано як з включенням Константинополем у XII столітті приставки «Всієї» до титулу Митрополита, так і з синодально затвердженим у пастирських цілях перенесенням постійного місця перебування Митрополита на північний схід Росії — «невід'ємно і невіддільно навіки вічні».
У 1622 році єпископ Ісайя Копинський, майбутній Митрополит Київський і Галицький (1631-1632), надіслав свій лист «Його Святості і Блаженству кир Філарету, милістю Божою Святішому Патріархові Великої і Малої Русі до берегів великого океану».
Тому висвячені ієрархи були повністю обізнані про невиключення Малоросії з-під юрисдикції Московських Патріархів. Отже, це не просто посилання на титули, як ви стверджуєте, продиктовані бажанням того, щоб Київ був у зоні відповідальності Москви. Наголошується, що «Патріархи Московські і Всієї Русі і всіх північних земель ніколи не додавали до свого титулу "і Малої Русі"».
Але як же вийшло, що ієрархи Малоросії визнавали, що підпадають під юрисдикцію Московських Патріархів? З того, що говорите ви, не можна зробити такий висновок.
«Егда Соборомъ Святѣйшихъ Восточныя Церкве Патрiарховъ и многихъ архiереевъ устроися въ царствующемъ градѣ Москвѣ, при благочестивыхъ православныхъ Царѣхъ Патрiаршескiй престолъ, повелѣша вси соборнѣ всѣхъ Россiйскихъ престоловъ архiереемъ, в сѣверной странѣ, повиноватися Патрiаршу престолу Московскому и писатися Патрiарху титлою сице: Патрiархъ Московскiй и Всея Россiи и сѣверныхъ странъ».
У листі до Патріарха Константинопольського Якову в листопаді 1685 року Патріарх Московський Іоаким послався на аргументи, що стосуються історичної єдності Руської Митрополії та визнання Східними Патріархами юрисдикції Москви над усіма російськими єпархіями північних земель, доповнивши титул, який раніше належав Московським Митрополитам, — «Київський і всієї Русі».
Наведу ще два приклади, які ви, здається, випустили з виду. Перший: у 1868 році, з приводу болгарського церковного питання Росія направила відповідь Вселенському Патріархові. В кінці листа, поряд із підписами Митрополитів Московського і Санкт-Петербурзького, стояв підпис Митрополита Київського і Галицького Арсенія.
Вселенська Патріархія ніяк не відреагувала. Така ж підпис була знайдена в іншому Листі 1871 року. Другий: у 1976 році тодішній Митрополит Київський і Галицький Філарет Денисенко був главою делегації Руської Православної Церкви на Передсинодальній нараді в Женеві, і ви можете прочитати про це в листі Митрополита Видинського Даниїла ієрархам Церков щодо українського питання від 19 червня 2019 року. Вселенська Патріархія знову ніяк не відреагувала.
І я задаю вам наступне питання: чому вона не відреагувала, якщо вважає, що Україна належить їй?
<...>
Служба комунікації ВЗЦЗ/Патріархія.ru
(Скорочено. Повний текст див. на російській версії порталу)