Влада України посилює репресії щодо канонічної Української Православної Церкви. Про арешти, зміну церковного календаря та храми Києво-Печерської лаври розповів в інтерв'ю РІА «Новости» голова Синодального відділу із взаємин Церкви з суспільством і ЗМІ В.Р. Легойда.
— Лунають заяви, що українська влада поставила завдання ліквідувати Українську Православну Церкву. Яких кроків Ви очікуєте від них, чи можливі масові арешти?
— Сподіваюся, що масових арештів не планується, адже неможливо посадити весь чи майже весь народ України. Адже Українська Православна Церква є Церквою більшості, до неї належить більшість українців. Антицерковна кампанія спрямована проти єпископату, найяскравіших кліриків. Залякати архієреїв і священиків і потім домогтися покори мирян — у цьому, мабуть, полягає певний план дій. І, звісно, беззаконне вилучення святинь — символів українського Православ'я.
Українська влада відчуває свою повну безкарність. У західному світі немає нікого, хто міг би дозволити собі хоч якусь критику їхніх дій (крім, мабуть, Угорщини). Тому їм дозволено робити практично все, щоб досягти максимального відторгнення між російським та українським народами. Церква, пам'ятники, освітня система — це лише інструменти для генерування ненависті, віддалення миру. Намагаються знищити спочатку спільне минуле, а потім спільне майбутнє. Це жахливий соціальний експеримент.
— Чи є загроза спрямованих арештів українською владою священнослужителів Української Православної Церкви для подальшого їхнього обміну на військовополонених ЗСУ?
— Боюся, що така загроза існує, і вона, на жаль, невідворотна для тих, хто вирішив залишитися зі своєю паствою. Звичайно, Руська Православна Церква буде всім, чим може, сприяти звільненню священнослужителів Української Православної Церкви, наданню їм можливості служити там, де вони не наражатимуться на ризик. Але наші можливості тут дуже обмежені.
Але вже є й випадки визволення з полону. Коли був обміняний протоієрей Андрій Павленко з Лисичанська, ми всі щиро раділи. Його незаконний арешт та тортури — на жаль, ще одне зі свідчень антицерковних гонінь, які будуть назавжди вписані в історію людства.
— Українські греко-католики перейшли на григоріанський календар, а Одеська «єпархія» розкольницької «Православної церкви України» — на новоюліанський, чи є ризик насильницької зміни календаря канонічної Української Православної Церкви, яка, як і Руська Православна Церква, живе за юліанським календарем?
— Все це новинне тло, пов'язане з календарем, свідчить про те, що зовнішні сили взялися за всеосяжне переформатування церковного ландшафту в Україні. Найменше авторам цього процесу цікаві духовні традиції українських православних, особливості їхнього церковного життя, все рівняється «під один гребінець», який зручний домінуючій політичній силі. І, звичайно, одна з цілей — жити за іншим календарем, ніж Руська Церква, щоб максимально розділити росіян та українців.
— Чи припускаєте Ви, що при збереженні репресій з боку української влади щодо Української Православної Церкви її «розтягнуть» — парафії «втечуть» до інших церков — Польської, Румунської, Сербської?
— Справді, надходять відомості, що румунські громадські організації закликали румуномовні парафії Української Православної Церкви приєднатися до Румунської Православної Церкви, але такі заклики мізерні з погляду канонічного права. Очевидно, що громадські організації не мають слова у визначенні канонічних кордонів тієї чи іншої помісної церкви. Будь-які передбачення тут безглузді.
— У Києві 21 лютого очікується суд за позовом Києво-Печерської лаври до однойменного Національного заповідника через розірвання останнім договорів оренди храмів у музейній частині лаври. Які перспективи цього процесу, чи вірите Ви у справедливий розгляд?
— На справедливий розгляд, на жаль, розраховувати не доводиться. Воно й не може бути таким, оскільки все, що робиться щодо Української Православної Церкви, носить наперед ангажований характер, не має жодного відношення до права.
Втім, це не виключає важливості участі у процесі, ми знаємо, що навіть апостол Петро апелював до статусу римського громадянина для захисту своїх прав. У будь-якому разі незалежно від підсумків цього судилища, ми молитимемося за клір і мирян Української православної церкви та збереження цієї великої православної святині.
— Чи легітимні дії проти Української Православної Церкви за мірками українського законодавства, конституції, за нормами міжнародного права?
— Зрозуміло, такі дії нелегітимні ні за українським, ні за міжнародним правом. Але наразі питання законності взагалі поставлено за межі, і це стосується не лише ситуації з Українською Православною Церквою.
За великим рахунком, кліриків і мирян просто беруть у заручники, як це було під час громадянської війни, коли безневинні люди знищувалися і переслідувалися просто тому, що належали до ворожого класу. Тепер до такого «ворожого класу» купкою управлінців та їхніх іноземних радників віднесено цілу Церкву.
— Чи доречні аналогії з подіями сторічної давності, наприклад, із держкомпанією з вилучення церковних цінностей, яка супроводжувалася і закриттям частини храмів, і арештами духовенства?
— Київ розглядає Українську Православну Церкву як перешкоду на шляху до «світлого європейського майбутнього». Те саме робили й більшовики, вважаючи, що Православ'я заважає побудові «комуністичного раю» на Землі. Будь-яка влада, якій «заважає» віра, як показує історія, готова до найжорстокіших дій щодо свого власного народу. Тому ми сугубо молимося за українських віруючих, які на додаток до страждань воєнного часу зазнають духовного насильства, переслідувань, що були абсолютно нічим не спровоковані, адже ніколи Українська православна церква не відмовляла владі в розумній лояльності.
— Розкольників із «Православної церкви України» (ПЦУ) іноді порівнюють із оновленцями 20-30-х років, яких, як конкурентів канонічної Церкви, спочатку підтримувала радянська влада, проте потім, як відомо, і тих, й інших спіткали репресії. Чи погоджуєтесь Ви з такими порівняннями?
— Як для більшовиків, так і для влади у Києві розкольники є засобом для досягнення політичних цілей. Так звана ПЦУ у цій картині світу не більш ніж слухняний засіб легітимації та розпалювання російсько-української ненависті. Нещодавно вони заявили, що підтримують заборону Української Православної Церкви. Для цього їх свого часу й створили. Насправді ні більшовикам, ні теперішній українській владі не потрібна жодна Православна Церква, навіть «ПЦУ» — це тимчасова форма, потрібна, як і оновленці 20-х років, лише для посилення розколу. Свою «непотрібність» вже відчув наймаститіший розкольник Філарет Денисенко, якого списали з рахунків, коли він зробив свою злу справу. Думаю, що на «ПЦУ» рано чи пізно чекає така сама доля.
Розмовляв Артем Будьонний
РІА «Новости»/Патріархія.ru