Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Патріарша проповідь у понеділок першої седмиці Великого посту після великого повечір'я у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у понеділок першої седмиці Великого посту після великого повечір'я у Храмі Христа Спасителя
Версія для друку
27 лютого 2023 р. 21:46

Увечері 27 лютого 2023 року, в понеділок першої седмиці Великого посту, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив велике повечір'я з читанням Великого покаянного канону прп. Андрія Критського у кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя в Москві. Після богослужіння Святіший Владика виголосив проповідь.

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа!

Настав Великий піст. Багато подвижників благочестя називають цю пору року духовною весною. Справді, Великий піст припадає на переддень чи початок весни, а весна пов'язана з відродженням природи, з оновленням життя. Тому і виникають абсолютно конкретні аналогії: як весна приносить відродження життя після зимової сплячки, зимового «небуття», так і піст дає людині можливість справді вийти із духовної сплячки.

А що таке духовний сон? Це нездатність людини контролювати саму себе, нездатність бачити свої помилки та свої гріхи. Якщо проаналізувати наше життя, життя кожної людини і взагалі все, що довкола відбувається, то виходить, що більшість людей не бачать своїх гріхів. Більше того, якщо хтось скаже нам, що ми неправильно вчинили або чинимо, то найчастіше людина після цього стає для нас неприємною, а може, навіть ворогом. Найчастіше ми не допускаємо жодного засудження на свою адресу, оберігаючи самих себе від критики.

Можливо, у низці випадків це правильно. Тому що людина нерідко засуджує інших не для того, щоб принести їм користь, а щоб завдати їм шкоди. Але тим паче важливо, щоб ми вміли себе правильно оцінювати і, якщо потрібно, критикувати.

Власне кажучи, що являє собою покаяння? Покаяння — це усвідомлення наших гріхів, нашої неправди. І коли ми каємося перед Богом, перед священиком, перед хрестом і Євангелієм, то це і є зречення наших гріхів, осуд самих себе.

Найбільша помилка, з якою нерідко стикаються духівники, — це коли той, хто сповідається, починає говорити не стільки про себе, скільки про інших, виправдовуючи себе. Каже: от посварилися ми з тим чи іншим родичем, з чоловіком чи дружиною, з батьками чоловіка чи дружини, — адже всяке в житті буває, — а після цього починається самовиправдання. Так, посварилися, але я ніяк не можу жити із цими людьми, мені дуже важко. І виходить, що навіть на сповіді ми нерідко виправдовуємо себе, хоча повинні щиро самі себе оцінити і принести покаяння у своїх гріхах. Виявляється, це дуже непроста справа.

І найбільш, можливо, небезпечне, — коли сповідь перетворюється на формальність. Зачитує батюшка гріхи, а люди повторюють: грішний чи грішна, грішний чи грішна, — іноді навіть щодо тих гріхів, які ніколи не чинили. Мовляв, читає батюшка, отже, треба зізнаватись. А зізнаватись у цьому й не треба! Інакше кажучи, справжня сповідь, справжня скорбота про гріхи завжди має відбуватися і від серця, і з розуму. Не треба каятися в тому, в чому не винен, але треба неодмінно покаятися перед Богом, а якщо вистачить сил, то й перед духівником, перед хрестом та Євангелієм, у тих гріхах, які реально вчинив і навіть у тих, що присутні на рівні твоєї свідомості.

Багато хто може сказати: ну навіщо все це? А все це для того, щоб очистити себе від гріха. Адже гріх ніколи не зникає сам собою — гріх виганяється з життя людини, з її свідомості, з її волі, з її почуттів активною участю самої людини. Ніхто не може вигнати гріх, як тільки сама людина силою Божественної благодаті. Ось коли ми залучаємо Божественну благодать у своїй молитві, у щирому покаянні, тоді Господь з нами, і Він зцілює нас від наших гріхів, але за нашої активної участі.

Власне, у цьому й полягає сенс посту. Ми повинні поставити під контроль свої думки, свої справи, переоцінити і переосмислити те, що зробили, особливо якщо зроблене дорікає нашу совість, маємо розкаятися в гріхові і отримати прощення. А якою силою ми отримуємо прощення? Очевидно, це відбувається, коли наприкінці сповіді священик, накриваючи нас епітрагіллю, каже: прощаю і звільняю тебе від гріхів твоїх. Але ж священик своєю силою не може позбавити нікого від гріха! Він може лише свідчити про те, що Господь благодаттю Своєю, любов'ю Своєю, поблажливістю Своєю прощає наші гріхи, якщо ми приносимо щире покаяння. І це свідчення священика має справді велику духовну силу.

Час Великого посту — це справді час, коли потрібно багато чого переосмислити, багато про що замислитися, багато чого піддати неупередженому суду і, найголовніше, винести з цього внутрішнього самоаналізу тверду рішучість не робити того, що нас опоганює, що надриває нашу совість, що ми самі ясно усвідомимо і розпізнаємо у собі як гріх. Саме до такої внутрішньої духовної роботи ми всі закликаємося під час Великого посту. Звичайно, можна цим усім і не займатися. Можна навіть і храм формально відвідувати, як це нерідко буває, або навіть формально бути присутнім на сповіді, разом із багатьма повторювати «грішний» або «грішна», а думками своїми перебувати далеко від того, що відбувається, і не вкладати в ці слова каяття. Що тоді відбувається? Нічого не відбувається! І жодного прощення ми не отримуємо, тому що по-справжньому не просимо у Господа цього прощення.

Ще і ще раз треба сказати, що час Великого посту — це особливий час. Час духовного зосередження, молитви, особливого пильного погляду всередину самого себе, пізнання у своєму внутрішньому житті того, чого там бути не повинно, якщо ми хочемо спастися і наслідувати Царство Небесне. І дай Бог, щоб наступний Великий піст багатьом із нас допоміг зробити рішучий крок на шляху зміни свого життя. Майже завжди не виходить це зробити на 100%, але якщо навіть на невеликий відсоток ми змінимо свої думки, свої почуття, свої слова та свої справи в тій частині, в якій для нас самих вони видаються гріховними, непотрібними, що обтяжують наше життя, то ці малі кроки будуть зроблені у правильному напрямку. А якщо вони будуть супроводжуватися ще й гарячою молитвою, проханням до Господа, щоб Він підтримав нас на тяжкому шляху духовного відродження та сходження, і якщо молитва ця буде почута, то це буде великий знак того, що Господь разом із нами на тернистому шляху до визволення від наших гріхів та нашої неправди.

Нехай допоможе всім нам Господь протягом Великого посту здійснити ці правильні кроки у правильному напрямку, щоб дійсно отримати прощення наших гріхів, звільнитися від усього поганого, що заважає нам і в духовному, і в звичайному житті, стати ближче до Бога, зміцнитися у вірі, отже, змінити своє життя на краще. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Слово Святейшего Патриарха Кирилла после Литургии в храме Вознесения Господня в Тобольске

Патриаршая проповедь в день Святого Духа в Успенском соборе Московского Кремля

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в праздник Святой Троицы после богослужения в Храме Христа Спасителя

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в канун праздника Святой Троицы в Троице-Сергиевой лавре

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в день памяти святителя Алексия Московского в Богоявленском кафедральном соборе в Елохове г. Москвы

Патріарша проповідь у Неділю 7-у по Великодню після Літургії у Свято-Троїцькому соборі м. Сургута

Слово Святішого Патріарха Кирила після богослужіння в монастирі на честь ікони Божої Матері «Умиління» в Сургуті

Патріарша проповідь у день свята Вознесіння Господнього після Літургії в московському храмі «Велике Вознесіння»

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті рівноапостольних Мефодія та Кирила після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті святителя Миколая Чудотворця після Літургії у Храмі Христа Спасителя