Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версия
Патріархія

Інтерв'ю Святішого Патриарха Московського і всієї Русі Кирила українським тележурналістам

Інтерв'ю Святішого Патриарха Московського і всієї Русі Кирила українським тележурналістам
Версія для друку
19 липня 2010 р. 10:45

15 липня 2010 року в робочій Патріаршій резиденції  у Чистому провулку відбулася бесіда Предстоятеля Руської Православної Церкви з представниками засобів масової інформації України.

Напередодні візиту до України Святіший Патріарх Кирил відповів на запитання журналістів телеканалів «Інтер», «Україна», «Перший  національний канал» і телерадіокомпанії  «Ера».

Я хотів би привітати представників українських засобів масової інформації та поговорити напередодні свого відвідування України. Перш за все я б хотів сказати про свої враження після першого візиту — настільки я був зворушений усім тим, що я побачив і відчув в Україні.

Місця, в яких я побував, стали найяскравішим спогадом минулого року. Мене вразило те, що, незважаючи на складний політичний контекст, на протиріччя, що існують в українському суспільстві, абсолютна більшість народу зберігає православну віру і духовні цінності, які ця віра і визначає. Це ті ж самі цінності, які зберігають у Росії, Білорусії, Молдові та в інших місцях. Це ті цінності, які окреслюють параметри дуже важливого культурного та цивілізаційного поняття, яке я б сформулював як Руський світ.

Для українців хочу підкреслити, що Руський світ не означає «російський». Тим більше це не світ Російської Федерації. Це той самий світ, який вийшов з нашої спільної купелі — Київської купелі Водохрещення. Це той самий світ, який існує на рівні віри, інтелекту, духовності та культури. Від того, що хтось заперечує цей світ, нічого не змінюється: цей світ існує, це об'єктивна реальність. Я торкнувся цієї реальності і відчув всю силу того дивовижного духовного та культурного явища, яке породжене Православною Церквою. Ось це найсильніший досвід переживання.

Я з радістю знову їду до України. Я сподіваюся відвідати Одесу, Дніпропетровськ, Київ, знову помолитися зі своїм віруючим народом, доторкнутися до святинь, багато про що подумати і багато чого зрозуміти. Такі подорожі дуже важливі для Предстоятеля Церкви.

Я хотів би, користуючись нагодою, сказати, що Україна дуже близька моєму серцю з багатьох причин. Але найголовніша причина — це сила віри, це сила релігійного почуття, це чистота і природність прояву цього почуття. Дай Боже зберегти людям цю віру, а разом з нею і чудову духовну традицію Київської Русі.

— (Телеканал «Інтер») Ваша Святосте, дякуємо за можливість почути ці слова від Вас для наших українських віруючих. Усім відомо, що Ви уважно стежите за тим, що відбувається в Україні протягом того року, що Вас не було в нашій країні. Як Ви вважаєте, що змінилося?

— У першу чергу, я й хотів би побачити, що змінилося. Як кажуть, краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Але вже зараз зрозуміло, що відбувається політична стабілізація, вирівнювання економічних показників, розвиток відносин зі світом і ближніми сусідами, включаючи Росію, з Європою, Сполученими Штатами. Я гадаю, що вочевидь значні якісні зміни в житті українського суспільства, хоча, можливо, це погляд трохи з боку. От мені й хотілося б побачити і відчути те, що відбувається сьогодні в Україні. Ну а якщо говорити стисло, я дуже позитивно оцінюю розвиток України протягом останніх місяців.

— (Телеканал «Інтер») Нещодавно Ви закликали священнослужителів активніше використовувати у спілкуванні з віруючими людьми нові технічні засоби — Інтернет, соціальні мережі. Але ж це не може замінити людського безпосереднього спілкування ...

— Цілком вірно. Але що таке сьогодні, припустимо, соціальні мережі, Інтернет, електронна пошта? Зрештою, йдеться про конверт: чи ми використовуємо класичний конверт, кладемо туди написаний від руки лист, чи ми використовуємо електронну форму. Все це технічні носії — те, що суті справи не стосується.

Я повинен сказати, що бачу у розвитку цих соціальних мереж, у розвитку «живих журналів» одне дуже важливе позитивне явище — відродження епістолярного жанру. Якщо ми візьмемо другу половину XX століття, то це була епоха вмирання епістолярного жанру. Люди перестали писати листи, всі телефонували один одному. Але ж письмо дуже дисциплінує думку. Звичайно, якщо ви пишете близькому другові і якщо цей лист ніхто, крім цього друга, не читає, то там можна й помилки робити. Але всяка думка, покладена на папір, коли вона стає надбанням широкого кола людей, — особливо якщо є зворотній зв'язок, коли на цей текст можуть негайно відреагувати інші, причому критично відреагувати, — дуже дисциплінує людину і розвиває культуру письмового викладання своїх думок. А здатність письмово викладати думки — це один з найважливіших показників культури людини. Тому розвиток епістолярного жанру на новому етапі є в культурному сенсі дуже важливим позитивним кроком.

А тепер що стосується участі священиків. Ми не дорікаємо апостолу Павлу тим, що він розвивав доктрину за допомогою листування. Усе, що створив апостол Павел, — це листи. Ми не дорікаємо святим отцям, аскетам, подвижникам, спадщиною яких зараз захоплюємося, що багато їх творінь — теж у листах. Ось і зараз у священиків, у богословів є можливість передавати письмово свої думки, ділитися своїм духовним досвідом, відповідати на сумніви інших людей, включатися у полеміку. Це, звичайно, величезний виклик, тому що коли священик підписується своїм повним ім'ям, коли всі інші знають, що це священик говорить, то відповідальність дуже висока. Тому я закликаю духовенство брати участь у всьому цьому сучасному житті, у цьому обміні інформацією, але тільки з дуже високим почуттям відповідальності. Не можна просто базікати в Інтернеті, не можна свої власні думки подавати таким чином, щоб люди сприймали їх як думки Церкви. Тому, з одного боку, я закликаю духовенство до того, щоб вони активніше використовували ці нові конверти для листування, але, з іншого боку, враховуючи, що зростає відповідальність, пропоную дуже серйозно готуватися як в духовному, так і в інтелектуальному плані для участі у такого роду праці.

— (Телеканал «Інтер») Ваша Святосте, усім відомо, що на Україні і в Росії мають місце так звані соціальні хвороби. Яка роль Церкви зараз? Чи може ця роль бути набагато сильнішою, щоб боротися з гординею, з корисливістю, з жадібністю?

— Саме у цьому і полягає, в першу чергу, соціальна роль Церкви. Ми сьогодні не обмежуємо себе лише роботою з особистостями, і ми не обмежуємо проповідь Церкви лише проповіддю індивідуальної моральності. А чому? А тому, що історія свідчить: якщо ми працюємо тільки з людиною, але не займаємося соціальним виміром, то ми випускаємо з пастирської уваги головне — як внутрішній світ людини реалізує себе в соціумі. Звичайно, з серця, як говорить Святе Письмо, виходять злі помисли (див. Мк. 7, 19). Жадібність, гординя, злість, дратівливість, ревнощі, заздрість — величезна кількість проблем душевних — виникають там, у серці, але ж випліскуються вони назовні. Ми їх можемо спостерігати в масштабах країни, в масштабах суспільства — як, припустимо, проблеми в економіці, коли раптом кримінал починає руйнувати, як ракова пухлина, здорову тканину економічного життя, руйнувати суспільство. У політиці — коли політики займаються не тим, щоб об'єднувати людей і служити їм, а розділяють людей в ім'я своїх вузьких політичних інтересів. А що в результаті? А в результаті здиблюється національне життя, ламаються долі, руйнуються сім'ї — адже коли наступає гостра політична криза, вона проходить по людським долям…

Від чого все це? Від внутрішнього настрою. Людина, вихована у відповідальності перед Богом, не зможе своє внутрішнє зло проектувати на громадське, політичне, економічне життя, на законодавчу галузь — адже так тісно воно пов'язане з моральністю.

Ось чому сьогодні Церква говорить, що вона йде світом, тримаючи в руках хрест Господній. А що таке хрест? Це перетин вертикального і горизонтального вимірів. Вертикальний вимір — це внутрішній вимір людини: людина і Бог. А горизонтальний — це участь людини у суспільному житті. Тому в жодному разі не можна входити в індивідуалістичний моралізм і говорити: «Все, що стосується суспільства, нас не цікавить — ми тільки людиною займаємося»; як не можна говорити і інше, що сьогодні нерідко присутнє у світовому християнстві: «Ми займаємося суспільними проблемами, а особисте життя — це особисте життя людини; там її свобода, там вона сама все визначає». Православна Церква ні в якому разі не виступає проти свободи особистості, але закликає людину до такого розвитку, коли свобода реалізовувалася б у рамках моральної відповідальності людини перед Богом.

— (Перший національний телеканал) Наше сучасне суспільство називають суспільством споживачів. Що Церква робить для того, щоб духовні цінності взяли гору в людині над матеріальними?

— Ви дуже правильно сформулювали питання — майже так, що мені й відповідати нічого. Тому що, з одного боку, матеріальне споживання — це природне прагнення людини: якщо людина не дбатиме про матеріальне споживання, вона загине. Ця потреба закладена в наших інстинктах — ми повинні їсти, пити, одягатися, піклуватися про продовження людського роду. Це все пов'язане з виживанням людини, і ні в якому разі Церква не може зайняти якусь відсторонену, моралізаторську позицію: «знаєте, не думайте про все це». Особливо сьогодні, коли ще так багато в наших суспільствах людей бідних, коли йдеться часом про те, що люди недоїдають, коли у них не вистачає грошей на найголовніше. Я вже не кажу про повноцінну освіту, медичне обслуговування, повноцінний відпочинок, про культурне життя... І тому Церква не може сьогодні говорити: «знаєте, це все погано». А от проти чого Церква виступала, виступає і виступатиме? Вона виступає проти того, що святі отці називали «похіттю плоті» — це коли домінантою людського життя стає споживання. Ось тоді похіть (а похіть — це хвороба, це порушення внутрішнього балансу) починає домінувати в людині. Така людина дбає лише про матеріальне, духовний вимір йде геть. Дуже важливо, щоб людина, особливо сучасна, пам'ятала дивовижні слова Спасителя: «Яка користь людині, коли вона увесь світ здобуде, а свою душу занапастить?» (див. Мф. 16, 26). Треба золотими літерами написати і повісити ці слова в кожній кімнаті, особливо в гардеробних кімнатах деяких багатих людей. Адже яка користь людині — весь світ здобувати, а душу свою занапастити?

Ось чому Церква повинна все розставляти на свої місця у свідомості людей, причому повинна говорити все це дуже природно, з любов'ю, не відстороняючись, не з висоти своєї позиції повчаючи людей, які іноді в бідності живуть, але в солідарності з бідними людьми проголошувати духовні цінності . Тоді ніхто нас не звинуватить у лицемірстві, у ханжестві, але люди з увагою поставляться до проповіді Церкви.

Проповідь, про яку ми зараз говорили, має сьогодні величезне значення для виживання всієї людської цивілізації, тому що споживацька психологія, «похіть плоті» нежиттєздатні — вони руйнують духовний вимір людського життя, а значить, перетворюють людину на тварину.

— (Перший національний телеканал) Чи є, на Ваш погляд, масова культура, поп-культура загрозою моральності нашого сучасного суспільства? Що зробити, щоб залишити молодь моральною і прищепити духовність, яка сьогодні є такою хиткою і так легко втрачається?

— Ми використовуємо слово «масова культура», часто не замислюючись про те, що це означає. Нам здається, що масова культура — це культура мас. Це зовсім не так — культура мас називається «народною культурою». Термін «масова культура» виник у той же самий час, коли з'явився термін «засоби масової інформації». Чому? Тому, що масова культура — це та культура, яка тиражується засобами масової інформації та комунікації, яка головним чином живе за їх рахунок. Візьміть будь-який напрямок масової культури: якщо ви засоби масової інформації приберете — і явища немає.

Тому дуже важливо пам'ятати, в першу чергу засобам масової інформації, що не всякий прояв так званого культурного життя людини гідний того, щоб до цього прояву долучати десятки й сотні мільйонів людей. Культура — я про це багато разів уже говорив — покликана вирощувати людину, культивувати людську особистість. Звідки походить слово «культура» — сільськогосподарська культура, релігійна культура — те, що вирощує, і те, що пов'язує людину з Богом, звідси і слово «культ». Отже, що дуже важливо розуміти? Якщо культура руйнує людську особистість, це не культура, а антикультура, це бісовщина. І якщо засоби масової інформації перетворюють це явище на масове явище, то це лихо. Тому тут потрібна величезна увага тих, хто впливає на засоби масової інформації, тих, хто їх підтримує, але, в першу чергу, самих відповідальних працівників засобів масової інформації — для того щоб вміти розпізнавати духів, щоб гріха на душу не брати.

Звичайно, зараз ми живемо в інформаційно єдиному світі: можна не брати гріха на душу на Україні, це відбудеться в іншій європейській країні, але все це в одну мить стане відомо і на Україні, і в Росії. І тут не можна поставити жодних перешкод, і ставити не треба, але я вважаю, що ми повинні через засоби масової інформації виховувати людей у розумінні того, що є небезпечним для їх духовного життя, а що корисним. Це, звичайно, в першу чергу, роль Церкви. Але якщо Церква спиратиметься на засоби масової інформації, то і її слово теж стане масовою культурою.

— (ТРК «Україна») Ваша Святосте, свого часу Ви, говорячи про українську політику, відзначали, що будь-яка вдумлива політика в Україні неможлива без гармонізації інтересів українського суспільства в системі базових цінностей. Скажіть, будь ласка, які саме базові цінності Ви мали на увазі і яким чином, на Вашу думку, можлива ця гармонізація України?

— Щодо базових цінностей, це ті цінності, що народжені нашою вірою, тому що в духовній основі створення давньоруської держави, від якої походять вже сучасні суверенні держави, в тому числі й Україна, лежали релігійні цінності. Це матриця, яка сформувала світогляд людей, їх світовідчуття, систему цінностей; причому це та матриця, яка існує 1000 років. Яких зусиль було докладено для того, щоб її зруйнувати, особливо у післяреволюційні часи! Та й не лише у післяреволюційні, але і в дореволюційні...

І коли я говорю про необхідність збереження базових цінностей, я, в першу чергу, маю на увазі те, що не можна руйнувати цю матрицю народного життя. Бо якщо ми зруйнуємо її, то перестанемо бути руськими або, як тепер кажуть, росіянами, українцями, білорусами... Ми станемо іншими, у нас залишиться лише назва — Україна, Росія, Білорусія, але ми станемо іншими. Це буде величезна цивілізаційна катастрофа — як і у випадку, якщо інші народи втратять свою ідентичність. Світ стане уніфікованим і страшним, світом стане легко маніпулювати. Чому? Тому, що ця духовна культура, традиційна для більшості людей, є головним критерієм для розрізнення добра і зла.

Отже коли ми говоримо про сучасну Україну і про сучасну Росію, ми повинні розуміти, що існує величезна кількість викликів цим цінностям. Часто вони пов'язані з політичною орієнтацією, з культурною орієнтацією, з впливом інших культур на національне життя. Щоб зберегти у єдності народ (у даному випадку ми говоримо про Україну), важливо зберегти базові цінності і на основі цих базових цінностей гармонізувати ті верстви суспільства, які увібрали у себе пізніші культурні традиції і які, по-перше, іноді наполягають на цих культурних відмінностях, а по-друге, хочуть ці культурні відмінності поширити на іншу частину українського суспільства.

Для того щоб країна збереглася в єдності, царство не повинно розділитися саме в собі (див. Мк. 3, 24). Попри усю різноманітність поглядів і уподобань, у чому воно не повинно розділитися? Саме в цих базових цінностях. Тоді плюралізм не страшний: кому чай з молоком, кому з цукром — вибирайте, що хочете.

Ми зберігаємо єдність як народ. Ми входимо в сім'ю інших європейських народів не як ведені, що дивляться в рот іншому, сильнішому партнерові — ми входимо як рівноправні партнери, носії власного історичного та культурного коду.

Я вважаю, що в певному розумінні це важливо сьогодні для всіх народів. До речі, найкращі уми в Європі та в інших країнах це добре розуміють. Я мав можливість виступати в ООН на Раді з прав людини, і ми торкалися, в тому числі і я в своєму виступі, цієї теми — теми збереження національної, духовної, культурної, релігійної ідентичності. На цьому засіданні були присутні посли майже всіх країн світу, що входять до ООН, і я не почув жодного негативного коментаря. Усі розуміли, що в умовах глобалізації це величезний виклик — ми повинні зберегти різноманіття й красу Божого світу, при тому, щоб розвивати, звичайно, добру міжнародну співпрацю та мирні відносини між народами.

— (ТРК «Україна») Ваша Святосте, зараз в Італії забороняють вішати хрести у школах, у Франції мусульманки вже не можуть ходити в хіджабах в держустановах, в той час як у Росії, навпаки, вводять уроки основ православної культури. Скажіть, будь ласка, яка, з Вашої точки зору, ідеальна модель співіснування Церкви і держави?

— Сьогодні європейські країни, у тому числі Росія і Україна, проголосили себе країнами секулярними, де церква відокремлена від держави. Ми повинні мислити в цьому конституційному полі. Є люди, які критично ставляться до теми відокремлення Церкви від держави, і є люди, які ставляться до цього дуже позитивно. Але незалежно від приватних думок фактом є те, що сучасні європейські країни — країни секулярні. Мені здається, що зараз відбувається дуже небезпечне зловживання і терміном, і поняттям.

Що означає секуляризм і як він виник? Він виник як політичне явище в Західній Європі. Це була відповідь суспільства на клерикалізацію політики, коли в цілому ряді західноєвропейських держав світськими правителями були єпископи, представники духовенства, включаючи Римського Папу. Ці церковні правителі здійснювали, звичайно, відповідним чином свою політику, зокрема відштовхуючись від свого розуміння, як це все має бути влаштовано, що не завжди знаходило розуміння в суспільстві, в народі — недарма з'явився такий термін, як тиранія. Проти тиранії виступила Французька революція — не будемо зараз поглиблюватися у визначення і в аналіз, правильно це було чи неправильно, але боротьба була, в тому числі і з клерикалізмом.

А що було запропоновано натомість? Замість участі духовенства в управлінні державою було проголошено принцип невтручання Церкви в державне управління, як і невтручання держави в управління Церквою. Ось і все. Це і є відокремлення Церкви від держави. А що відбувається зараз? Зараз, прикриваючись цим терміном, створюють хибне його тлумачення, яке передбачає витіснення релігії з суспільного простору. Те, за чим ми зараз спостерігали в Італії, — це і є спроба витіснити релігійну традицію із суспільної свідомості. Яке це має відношення до управління? Ніякого. А ми ж знаємо з вами, що хрести можуть не тільки зі шкіл прибирати — їх можуть і з храмів спилювати. І де ж гарантія того, що завтра якась пані або якийсь пан не подасть до Європейського суду позов з приводу того, що його діти ходять до школи повз храму, на якому хрест, або повз мечеті, на якій півмісяць?

Ми спостерігаємо зараз за активною спробою витісняти — особливо християнську культуру, християнську віру з життя Європи. Але як чудово, що на підтримку Італії повстали такі православні країни, як Росія, Греція, Кіпр, католицькі Литва, Польща і багато інших. Тому ми повинні ясно говорити нашим опонентам про те, що не готові прийняти секуляризацію як синонім безбожного, нерелігійного світу. Тоді це не секуляризація — тоді це перемога однієї з ідеологій, тоді це перемога атеїзму; ми ж з вами вже жили в атеїстичному суспільстві і знаємо, що це таке.

Що стосується викладання основ православної культури в Росії, то, звичайно, це не йде врозріз з принципом відокремлення Церкви від держави, тому що викладаються не тільки православна культура, а й ісламська, іудейська, буддійська, а також, за пропозицією Православної Церкви, викладається і світська етика, світська культурна і моральна традиція. Зараз багато хто вибирає цей курс, і в цьому я не бачу нічого поганого. Але важливо, щоб усі ці курси були сконцентровані на досягненні однієї мети — формування високої моральності у підростаючого покоління. І все це, за моїми спостереженнями, ніяк не суперечить принципу відокремлення Церкви від держави.

— (ТРК «Ера») Ваша Святосте, почасти в продовження попереднього питання. Коли говорять про вплив Церкви у суспільстві, часто називають кількість віруючих і кількість парафій, але рідко говорять про якість. Про якість священика свідчить здатність керувати парафією, організовувати парафіян. Як добитися того, щоб кількість парафій переходила в якість священика, якщо можна так висловитися?

— А я б ще продовжив Ваше питання і ускладнив його: як добитися того, щоб кількість парафій відбивалася на якості людей? Ось найголовніше завдання. Це те, над чим ми всі зараз розмірковуємо і над чим працюємо. Щойно ми говорили про релігійну мотивацію і про моральну мотивацію взагалі. Сьогодні релігійна мотивація займає дуже незначне місце в житті людей — вибір відбувається найчастіше за прагматичними міркуваннями. Але якщо віруюча людина не керується своєю вірою у прийнятті важливих рішень, що означає її віра?

Людина стає по-справжньому віруючою, коли вона мотивує свої вчинки своїми релігійними переконаннями, моральним християнським кодексом, заповідями блаженств, якщо вже говорити зовсім Церковною мовою. Кількість людей, що називають себе православними, в Україні, Росії, Білорусі набагато більша за тих православних, які відвідують храм. Якщо з тих, хто відвідує храм, ми виберемо людей, що прагнуть керуватися своєю християнською православною мораллю в конкретних життєвих обставинах, то їх буде ще менше. Я б сказав так: непочате поле роботи.

І у Вашому питанні є дещо, що мене особливо хвилює: це моральний, духовний стан духовенства. Священики — це люди, які повинні показувати приклад, тому виховання сучасного священика, створення умов для його постійного духовного росту є найважливішим завданням єпископату. Дуже часто юнак приходить до семінарії з палаючими очима, з величезним ентузіазмом. Закінчує семінарію — ентузіазм зберігається, очі вже не так палають. Починає служити на парафії — очі вже не палають і ентузіазму немає...

Як зробити так, щоб ентузіазм юнака, який вирішив присвятити себе Господу, який готовий був іти на певні позбавлення та обмеження, не згасав, а розвивався з роками? Ми маємо приклади таких чудових священиків, подвижників. Я зараз багато їжджу по парафіях, по єпархіях, зустрічаюся з людьми, які у важких кліматичних умовах, у важких матеріальних умовах, з величезним піднесенням здійснюють своє служіння. Скажу для когось зовсім несподівану річ: ми маємо велику потребу у подвижниках, і треба робити все для того, щоб таких подвижників ставало якомога більше. Вони як локомотиви — потягнуть за собою весь народ.

— (ТРК «Україна») Ваше Святосте, Ви, що називається, зняли з язика у мене питання, як кажуть у нас в Україні. Цифри свідчать про те, що кількість християн у світі відносно всього населення планети неухильно скорочується — зрозуміло чому. Як, на Вашу думку, спонукати християнські Церкви, замість суперництва, яке, як Ви знаєте, іноді набуває жахливих форм, об'єднати зусилля для розширення впливу християнства у світі — якщо це, звичайно ж, потрібно?

— Це дуже потрібно. Щоб не було суперництва серед близьких за духом християн, важливо виключити вплив політичного чинника на релігійне життя. В історії завжди так бувало, що політика впроваджувалася до церковного життя і наслідки були страшні. Зрештою, історичний розкол Сходу і Заходу в XI столітті на православний Схід і католицький Захід був наслідком привнесення політичних мотивів, політичних чинників у церковне життя. Про це навіть не потрібно говорити — це хрестоматійний приклад того, що відбувається із Церквою, коли вона починає керуватися політичними міркуваннями.

Є й другий дуже важливий момент — це прагнення до влади, якщо воно не пов'язане з духовним життям людини. Духовна влада може мати дуже позитивний вимір — це, в першу чергу, духовний авторитет. Зростання духовного авторитету є дуже важливим. А ось зростання бюрократичних владних повноважень може бути небезпечним, але частіше за усе боротьба — в минулому, а можливо, й у сьогоденні — відбувається саме навколо цих бюрократичних владних повноважень.

Це те, що стосується близьких за духом християн. Але є ще одна проблема, якщо говорити про весь християнський світ, а саме те, що частина цього християнського світу сьогодні живе за іншими законами — за законами світського суспільства. Не в тому сенсі, що громадяни, які належать до цих релігійних груп, є хорошими й законослухняними громадянами. Йдеться про інше: християни впускають у свій внутрішній світ гріховні стихії миру і виправдовують ці стихії, якщо вони пропонуються світським суспільством. Ось такі явища ми сьогодні зустрічаємо в сучасному протестантизмі — дуже небезпечні явища, коли під впливом світських ліберальних поглядів на життя ці світські філософські ліберальні штампи повторюються всередині протестантських Церков і вкорінюються в релігійній свідомості.

Саме так виникла тема жіночого «священства» — її не було продиктовано місіонерськими міркуваннями. Коли я запитав у одного протестантського керівника: «Скажіть, з появою жінок-"священиків" у вас збільшилася кількість парафіян?», він посміхнувся і сказав: «Ні». — «Це не було місіонерським проектом?» — «Ні, це була просто повага до прав особистості». Тобто світське поняття прав людини було інкорпороване в богослов'я, в церковну практику — наперекір усьому церковному християнському переданню. Вся апостольська традиція виключає цю практику, а на догоду світському ліберальному стандарту ця практика інкорпорується у церковне життя.

Інша аналогічна проблема — це ставлення до гомосексуалізму. Тут на догоду світському ліберальному стандарту спотворюється вже Слово Боже. Чорним по білому написано, що це гріх. І що ж ви думаєте? Наші брати говорять: «Але ж це не так потрібно розуміти; це зовсім не гріх, це, знаєте, просто культурний контекст того часу, коли писав апостол Павел». Виходить, на догоду ліберальному стандарту можна навіть відмовитись від джерела своєї віри.

Нещодавно я зустрічався з одним дуже відповідальним екуменічним лідером. Я йому почав говорити про те, що ті речі, що відбуваються у протестантизмі, все далі й далі віддаляють протестантів і від православних, і від католиків; тим самим посилюється внутрішній розрив у християнському світі, а якщо він і далі посилюватиметься, то нам буде важко відстоювати християнські цінності. І те, що він мені сказав, мене вразило і одночасно допомогло зрозуміти, наскільки ж глибока ця криза християнства. Він мені спокійно сказав: «Ну і що особливого відбувається? Адже у нас є різні ставлення до проблеми Близького Сходу; у нас є різні ставлення до економічної кризи — ось у нас і різні ставлення до гомосексуалізму».

Якщо шляхом внутрішнього діалогу між православним і протестантським світом нам не вдасться змінити ситуацію, то я бачу дуже сумну перспективу — ще більше віддалення протестантського світу від Православ'я, а значить, і ослаблення загальнохристиянського свідчення. Тому величезне завдання стоїть перед Православною Церквою — свідчити про чистоту апостольської традиції, про чистоту віри, в тому числі і перед обличчям неправославних християн.

— (ТРК «Україна») Ваша Святосте, буквально два слова про взаємодію — я так розумію, між католицизмом і Православ'ям немає такої прірви, як між протестантизмом і Православ'ям?

— У католицькому світі теж є ліберальні тенденції. Вони набирали силу в другій половині ХХ століття, і ми на православному Сході з тривогою спостерігали за цими тенденціями. Але мушу сказати, що позиція нинішнього Папи Бенедикта XVI вселяє в нас оптимізм. Можливо, за це його й критикують так ліберальні богослови й ліберальні ЗМІ на Заході, але його позиція з багатьох суспільних і етичних питань повністю збігається з позицією Православної Церкви. Це дає нам можливість разом із Католицькою Церквою відстоювати християнські цінності, в тому числі і на рівні міжнародних організацій і у міжнародному просторі.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Матеріали за темою

Єпископ Івано-Франківський Тихон і представники ОБСЄ обговорили ситуацію із захопленням храмів Української Православної Церкви

Відбулася зустріч Святішого Патріарха Кирила з Блаженнішим Митрополитом Чеських земель і Словаччини Ростиславом

Глава X. Украинская Православная Церковь [Документи]

Відбувся брифінг, присвячений ситуації у зв'язку зі зверненням колишнього митрополита Київського Філарета

26-28 жовтня відбувся візит Святішого Патріарха Кирила до Румунської Православної Церкви

«Про сповідання православної віри при богоборчій владі і про значення нашої свободи сьогодні». Виступ Святішого Патріарха Кирила на засіданні Священного Синоду Румунської Православної Церкви [Патріарх : Привітання та звернення]

Візит Святішого Патріарха Кирила до Румунії. Божественна літургія на площі свв. Костянтина і Єлени в Бухаресті

Святіший Патріарх Кирил взяв участь в урочистому богослужінні в Бухаресті, присвяченому пам'яті мучеників, які постраждали в роки гонінь

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила румунському виданню Q Magazine [Патріарх : Інтерв'ю]

Интервью Святейшего Патриарха Кирилла по итогам визита в Ташкентскую и Узбекистанскую епархию [Патріарх : Інтерв'ю]

Ответы Святейшего Патриарха Кирилла на вопросы газеты La Stampa [Патріарх : Інтерв'ю]

Різдвяне інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила телеканалу «Росія 1»