Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в Прощену неділю у Свято-Миколаївському храмі в Покровському

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в Прощену неділю у Свято-Миколаївському храмі в Покровському
Версія для друку
6 березня 2011 р. 18:23
6 березня 2011 року, в неділю сиропусну, спомин Адамова вигнання (Прощена неділя), Предстоятель Руської Церкви звершив Божественну літургію у храмі на честь святителя Миколая Чудотворця в Покровському. Після читання Євангелія Святіший Патріарх Кирил виголосив проповідь, присвячену духовному значенню подій священної історії, що згадуються сьогодні.

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Сьогодні остання неділя перед Великим постом — Прощена неділя, коли Церква згадує вигнання перших людей з раю.

Бог створив людину святою. Святою була душа перших людей, а тому не було потрібно людині ніяких Божих заповідей — всі заповіді було вкладено в його моральну природу. Тільки одна заповідь — не десять, а одна — була потрібна першим людям, щоб зберегти святість душі; і заповіддю цією була заповідь покірності Богові. Насправді, тільки покірність Богові визначала той спосіб життя, то стан святості, в якому перебували перші люди, а отже, для того щоб зберегти цю святість і безгрішність, необхідно було слухати Бога. Господь не обтяжив першу людину безліччю приписань — він запропонував їй тільки одну заповідь: утриматися від вкушання плоду з дерева пізнання добра й зла. І ми знаємо, що людина цю єдину заповідь, яка її ніяк не обтяжувала і не сковувала її свободи, порушила, і перших людей було вигнано з раю. Ми в точності не знаємо, що ховається під цими грізними образами в книзі Буття, що оповідає нам про те, як Бог вигнав людей з раю і приставив до райських врат херувима з вогненним мечем. Відомо тільки, що раю не стало, тому що гріх увійшов у серце людини, заволодів його розумом і волею, а там, де гріх, там немає раю, бо рай і святість тотожні. І людині належало йти довгим і складним шляхом, поки, нарешті, у Христі Ісусі, Сині Божому і Сині Людському, людям знову відкрилася можливість перемагати гріх, а отже, віднаходити рай і в цьому житті, і в житті майбутнього віку.

Чому це оповідання про вигнання перших людей з раю пропонується нам напередодні Великого посту? Саме тому, що піст і спрямований на те, щоб долати гріх. В умовах земного життя повне подолання гріха є неможливим, але можливим є піднесення душі, розуму, серця до Бога, очищення совісті своєї; можливим є досягнення стану, якого достатньо для того, щоб знайти безсмертя — життя райське.

Піст можна порівняти з ліками. Цінність ліків відносна, тобто все залежить від того, чи лікують вони. Випробувавши ті або інші ліки і переконавшись, що вони нам не допомагають, ми ніколи не станемо витрачати на них гроші — вони для нас втрачають цінність. Більше того, можуть бути ліки, які заподіюють зло людині, — тоді про яку цінність ліків можна говорити? Ось так само і піст. Піст може принести людині благо, а може і не принести. Більше того, піст може принести навіть шкоду душі людини. Як лікування від фізичної хвороби залежить не тільки від ліків, але й від різних супутніх важливих обставин, таких як якість догляду за хворим, харчування, спокій і багато іншого, так і піст стає ліками, що виліковують душу за певних умов. І сьогодні ми з вами чули читання з Євангелія та Апостола про, принаймні, дві таких умови.

Про першу з них говорить Господь у Євангелії від Матфея: «А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри» (Мф. 6:16). Чому Господь попереджає нас, що не можна постувати лицемірно? А тому, що якщо ми постуємо для того, щоб іншим показати значущість своєї власної особистості, наші чесноти, то піст не зціляє, але перетворюється на ліки, що заподіюють шкоду. Адже так і робили старозавітні фарисеї, які спеціально напускали на себе сумовитий, похмурий вигляд, бажаючи вже цим показати, як строго вони постують, щоб люди, дивлячись на них, прославляли не Бога, а самих лицемірів, які використовують піст для того, щоб забезпечити собі авторитет.

Але ж так постують не тільки старозавітні лицеміри. І церковні лицеміри так постують, та ще роблять це таким чином, щоб образити, принизити інших людей. Про це говорить апостол Павел в сьогоднішньому читанні з послання до Римлян: «Той, хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть» (див. Рим. 14:3), — і це друга умова спасенності посту. Піст не дає нам права засуджувати інших. Єдине, що ми маємо право сказати, говорячи про піст з іншими людьми, особливо з тими, хто не постує, — це свідчити про власний досвід, про те, як піст впливає на нашу душу, наголошуючи на тому, що це не наше власне досягнення, а милість Божа, яка відкривається нам під час посту. Ми не повинні приховувати від людей того, що піст є великими й сильними ліками, що дійсно зцілюють душевні недуги людини. Але все, що ми говоримо про піст, ні в якому разі не повинно служити нашому самовихвалянню і приниженню інших людей.

Піст важливий тим, що він розвиває в людях навички стриманості. Стриманість — неодмінна умова вдосконалення людської особистості. Це добре відомо і зрозуміло навіть із прикладів життєвих. Які обмеження накладає на себе спортсмен, щоб досягти результатів! Від скількох радощів і втіх молодості треба відмовитися, щоб отримати гарну освіту, стати науковцем! Будь-яке людське досягнення вимагає стриманості, самообмеження, концентрації сил. Якщо ж розпорошувати сили на другорядні речі — нехай і приємні, цікаві, такі, що приносять задоволення — ніякої концентрації не вийде. А ті, хто бажає принести користь Вітчизні, хіба можуть працювати так, щоб ще залишалося багато часу для особистого життя, задоволень, відпочинку? Найчастіше така праця повністю поглинає людину, і без самостриманості, обмеження своїх бажань досягти успіхів неможливо.

Якщо цей закон діє у світському житті, то наскільки ж він важливий у житті духовному! Ми здатні досягати цілей тоді, коли вміємо обмежувати самих себе. І піст — це школа виховання нашої волі, здатності обмежувати себе в ім'я найголовнішого — звільнення душі своєї від гріха.

Але в нинішніх умовах не кожна людина може постувати строго за церковним статутом. Звичайно, ідеальним є саме такий піст, і зовсім не випадково Церква прописує настільки суворі правила, тому що все це засновано на багатовіковому досвіді Церкви, що сходить до посту Самого Господа й Спасителя. Адже Він сорок днів і ночей нічого не їв, готуючи себе до громадського служіння, до того, щоб вийти до людей і проповідувати їм Царство Боже і покаяння; і весь досвід Церкви виходить від того самого посту Сина Божого і Сина Людського. Ми знаємо, якими суворими були правила посту у святоотцівські часи. Але ніхто ніколи не вмирав від цього суворого посту, ніхто не завдавав шкоди своєму здоров'ю, і тому Церква багато чого з тієї давньої традиції донесла до сьогоднішнього дня і пропонує людям як чудовий досвід виховання своєї волі та очищення від гріха своєї душі.

Але ж є обставини, коли людині складно виконувати всі церковні приписання. Як тоді поводитися? Потрібно пам'ятати, що піст — це самообмеження. Іноді ми опиняємося в таких обставинах, коли строге проходження церковної дисципліни посту є неможливим. Тоді потрібно самим визначити щось, від чого неодмінно слід відмовитися. Не можеш повністю дотримуватися посту зважаючи на складні життєві обставини — хоча б м'яса не їж. Або відмовся від того, що тобі приємно, — курити перестань. Дай зарік: «Не можу постувати, Господи, а хочу принести Тобі свою маленьку жертву. Хочу випробувати себе, хочу загартувати свою волю — не буду курити». Іноді питають: а як бути з дітьми? Чи повинні діти постувати? Звичайно, багато в чому це залежить від загального настрою сім'ї, від здатності запропонувати дітям правильну пісну їжу. Але якщо цих умов немає, чому ж дітям не відмовитися від того, що для них є привабливим? Не можеш постувати — від солодкого відмовся, від цукерок і шоколаду.

Сучасна людина має дуже багато пристрастей. Однією з них є прагнення до постійних веселощів, до забав, чому сприяє величезна кількість розважальних програм по телебаченню. Піст — це ще й утримання від будь-яких розваг, від того, що відволікає свідомість від найголовнішого. Ось чому благочестиві люди намагаються не дивитися постом жодних розважальних програм і кінофільмів, а якщо й дивляться телевізор, то лише в міру потреби, оскільки саме телебачення є сьогодні засобом донесення до людей новин про життя країни і всього світу. Кожна людина повинна сама визначити, що для неї є небезпечним у житті, що руйнує її внутрішній світ, що відволікає її свідомість, і взяти під контроль цю сторону життя, прагнучи у дні святого Великого посту, відмовляючись від того, що є звичним і приємним, покласти на себе подвиг стриманості. Піст — це ліки, які дійсно здатні нас вилікувати. Піст — це велика сила самообмеження, яка допомагає людині зростати духовно.

Вступаючи на поприще Великого посту, постараємося не витратити даремно цей час — єдиний час у році, коли, взявши під контроль своє життя, свої думки, свої почуття, свої плотські устремління й бажання, ми можемо зробити реальний крок на шляху подолання гріха, а отже реальний крок назустріч Богові і Його Небесному Царству. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь після Літургії в храмі Державної ікони Божої Матері в Чертаново м. Москви

Патріарша проповідь після Літургії в Свято-Троїцькому соборі Соловецького монастиря

Патріарша проповідь після Літургії в Спасо-Преображенському соборі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила після всеношної в Казанському кафедральному соборі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Серафима Саровського після Літургії в Серафимо-Дівеєвському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Успенському соборі Саровської пустині

Слово Святішого Патріарха Кирила після молебню біля пам'ятника святому рівноапостольному князю Володимиру в Москві

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святої рівноапостольної княгині Ольги після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії в Новоторзькому Борисоглібському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Сергія Радонезького в Троїце-Сергієвій лаврі