Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Виступ Святішого Патріарха Кирила в програмі «Слово пастиря» від 7 квітня 2012 року

Виступ Святішого Патріарха Кирила в програмі «Слово пастиря» від 7 квітня 2012 року
Версія для друку
8 квітня 2012 р. 11:00

Свобода християнина, пісний подвиг у наші дні, протистояння гріху в умовах безпрецедентного пресингу з боку ЗМІ — на ці та інші теми Предстоятель Руської Православної Церкви розмірковує в черговому випуску телепрограми «Слово пастиря», що вийшов в ефір 7 квітня 2012 року.

Доброго ранку, дорогі телеглядачі.

На адресу нашої передачі надійшов лист, який мене дуже по-людськи зворушив, розчулив. Хотів би вам його зачитати.

Добрий день, Ваша Святосте. Мені цього року виповниться 16. Мої батьки забороняють мені ходити до церкви, бо вони вважають, що в церкві з людей роблять зомбі. Вони думають, що там з людей висмоктують гроші. Я ходжу до церкви, хоч вони мені й не дозволяють. Вони вважають, що вірити можна в душі. Я не можу бути без Бога, мене душа тягне до церкви. Зараз почнеться Великий піст. Ваше Святосте, що мені робити? Єрмаков Артем, Придністров'я, місто Дністровськ.

Ходити до церкви, Артем. Якщо душа твоя тягне тебе прийти в дім Божий, слухайся цього внутрішнього голосу. А батькам поясни, що в церкві з людей не роблять зомбі. Зомбування — це повне підпорядкування особистості людини іншій людській особистості. От у цілій низці тоталітарних сект зомбують людину, коли вона перестає бути особистістю, коли для неї богом стає гуру — вчитель, наставник, слова якого вона виконує беззаперечно, аж до божевільних вчинків: наприклад, продає своє майно, усе, що їй належить, кидає сім'ю, приходить до цієї організації, віддає все в руки гуру. Така поведінка небезпечна, тому що зомбовану людину або людину, якій можна навіяти щось, можна підштовхнути до дуже небезпечних для суспільства вчинків.

У церкві не відбувається нічого подібного — саме тому, що в основі звернення людини до Бога, в основі спілкування людини з Богом — свобода. Адже Господь міг би силою Своєю всіх нас примусити ходити до церкви, вірити в Нього, робити те, чого Він вчить. Але Господь не керує так нашою волею, Він залишає нам можливість самим вибирати. Ти приходиш до храму, слухаєш, що там кажуть, спостерігаєш за тим, що там відбувається, і розкриваєш душу назустріч тому, що позитивно впливає на твою душу. Ніхто не має права поневолити твою свідомість, ніхто не має права спрямувати твої дії в той бік, який він вважає правильним, — ти сам робиш свій вибір.

Тому Церква і є певним островом духовної свободи — тому що світ, якого не бояться твої батьки, сьогодні влаштований саме так, щоб залучити людей у певний склад думок і в певний склад дій, щоб поневолити волю й свідомість людей. На це поневолення працює ціла величезна фінансова імперія, засоби масової інформації, те, що ми нерідко називаємо сучасною культурою, а часто просто псевдокультурою. Цей інформаційний потік, який зомбує свідомість сучасної людини, неможливо навіть поблизу поставити із зусиллями Церкви, часто слабкими, тихими. Боятися потрібно саме цього зомбування за межами храму. Тому й душа твоя прагне до храму — мабуть, серце твоє відчуває, що це місце, де Бог, а де Бог, там свобода, там мир, там спокій, там радість.

Але ж і грошей ніхто не висмоктує. Адже на відміну, знову ж таки, від псевдорелігійних груп, де існують конкретні членські внески, іноді дуже високі, де збирають гроші за поіменним списком, нічого подібного в церкві не відбувається. Ти можеш відстояти службу, помолитися, сповідатися, причаститися, не заплативши ані копійки. Більш того, якщо потрібно відправити якесь таїнство або обряд і ти звернешся до священика і скажеш, що в тебе немає грошей, нікому на думку не спаде відмовити тобі в цьому.

Сподіваюся, твої батьки чують, що я говорю. Тому хочу звернутися не тільки до тебе, а й до них. Ви бачите страх, де немає страху, ви бачите небезпеку, де немає небезпеки. Можливо, в якомусь сенсі ваша позиція щодо вашого сина, чудового сина, який серцем відчув те, що багато хто з його однокласників сьогодні відчути не може, продиктована тим, що до вашої свідомості прийшло ззовні. Це у вас склалося хибне, неправильне враження, що в церкві немає свободи, що в церкві зомбують свідомість людей, що в церкві забирають гроші. А сигналів подібного роду сьогодні так багато, що потрібно дійсно мати внутрішню силу й свободу, щоб не підпадати під вплив усіх цих негативних сигналів, які спрямовані на свідомість віруючої людини.

Господь сказав чудові слова: «Не заважайте дітям приходити до Мене» (Мф. 19:14). Вони чистим серцем відчувають Бога і, перебуваючи в храмі, здатні виховати свою душу таким чином, щоб назавжди залишитися вільними від найстрашніших віянь, від найгрізнішого зомбування, які сьогодні надмірно присутні в сучасному суспільстві.

І ще два питання — вони мають відношення до теми, яку ми зараз обговорюємо, але стосуються Великого посту.

Ваше Святосте, ми вступили в таємничу сферу Великого посту, знову звучить покаянна молитва святого Єфрема Сиріна, а світ не стає кращим, так само як і сама людина не стає кращою. Можливо, людина стала навіть гіршою, ніж вона була 300 або 500 років тому. Що ж таке ми маємо зрозуміти, щоб дійсно стати на шлях виправлення самих себе? Чи достатньо однієї тільки скорботи про свої гріхи, якщо молитися як слід не вмієш, виконувати всі розпорядження Церкви лінуєшся? З листа Галини Дмитрівни Барашкової, місто Москва.

І друге аналогічне питання.

Скажіть, будь ласка, у чому полягає головний труд або подвиг посту? Адже зовні його дотримуватися стало простіше, навіть, можна сказати, легше, ніж 20-30 років тому. Стільки діючих храмів і в Москві, і у нас у Пітері, і продуктів пісних в магазині повно. Так у чому ж подвиг? Усе дуже комфортно стало... З листа Миколи Петровича Гущина, Санкт-Петербург.

У чому, дійсно, специфіка пісного подвигу людини XXI століття? Я згоден з Вами, що поститися стало легко, комфортно, навіть приємно. Люди скидають вагу, відчувають себе краще, переходячи на вегетаріанську їжу. Усе це в нинішніх умовах майже не пов'язане з напруженням волі, з якимось надзусиллям. Це навіть не так, як у моєму власному дитинстві, про яке я нерідко згадую, коли єдиною їжею були картопля, каша і кисла капуста. Ось тоді дійсно хотілося їсти, тоді обмеження себе в їжі скоромній було, можливо, навіть подвигом — не таким вже великим, але він, тим не менш, вимагав напруження, особливо в дитячому віці. Сьогодні все інакше, і, дійсно, де ж найголовніша точка докладання всіх наших духовних сил? Ми стаємо краще чи гірше?

Але ось у першому питанні дуже правильно сказано: немає свідчень того, що людина, що жила 300 або 500 років тому, була гіршою або кращою за нас. Декому навіть здається, що покоління, які передували нам, у моральному відношенні були кращими. Знову ж таки, важко судити. Бог судитиме і кожну людину, і кожне покоління. Але ось сказати, що постувати сьогодні стало легше, ніяк не можна — тільки потрібно зрозуміти, у чому ж сьогодні полягає тягар пісного поприща.

Ми живемо у світі, з якого не можна нікуди піти. Ми живемо у відкритому світі, інформаційні потоки якого проникають у наш будинок, у нашу спальню. Адже у багатьох телевізори стоять просто поруч із ліжком; людина відкриває себе для всіх віянь віку цього. І якщо уважніше подивитися на те, що пропонує сьогодні сучасний світ людині, що постує, то можна зробити один дуже сумний висновок — усе це являє собою гігантську спокусу на рівні думки, на рівні почуттів, на рівні волі. Ніколи людина не піддавалася таким спокусам, таким звабам — не тим, що в лоб б'ють, а таким, що поволі проникають у підсвідомість, що формують певне негативне ставлення до християнських цінностей, майже без участі самої людини.

Зовсім недавно цілком випадково я включив телевізор. У Росії, де більшість людей православні, молоді жінки з гумором обговорюють якусь тему. Спочатку ці особи викликали в мене симпатію — дійсно, люди дотепні, реакція хороша. Але коли я прислухався до того, про що йшла мова, я жахнувся. Мені незручно вам сказати, про що йшла мова. Мені незручно використовувати навіть слова, які з легкістю використовували ці жінки, працюючи на багатомільйонну аудиторію, в якій більшість складають люди православні, на аудиторію, де величезна кількість дітей і підлітків. Я постараюся дуже прикровенно сказати, про що йшла мова: вступати в інтимні стосунки потрібно з першої зустрічі чи з другої? А висновок усієї передачі полягав у наступному — насолоджуйтеся сексом.

І це ж не одна передача. 24 години на добу десятками каналів на нас обрушується цей інформаційний потік, який руйнує всякий належний посту стан. Яка їжа? Який оселедець? Який шматок вершкового масла? Ми стикаємося з колосальним впливом на нашу душу, і для того щоб перемогти цей вплив, від людини потрібні величезні зусилля.

Сьогодні постувати незрівнянно важче. Але думаю, що і результат посту незрівнянно вищий. Людина, що здатна подолати тяжіння зла, посиленого всією потужністю сучасної технічної цивілізації, стає дійсно вільною і насправді знаходить те, до чого Господь закликає нас, — вона знаходить спілкування з Ним, а значить, повноту життя й життя вічне.

На цьому я завершую нашу передачу і до наступних зустрічей.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами