Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в свято Вознесіння Господнього в московському храмі «Велике Вознесіння»

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в свято Вознесіння Господнього в московському храмі «Велике Вознесіння»
Версія для друку
13 червня 2013 р. 18:14

13 червня 2013 року, у свято Вознесіння Господнього, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в храмі Вознесіння Господнього («Велике Вознесіння») у Сторожах, біля Нікітських воріт у Москві. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Вельмишановний отче настоятелю! Дорогі отці, брати й сестри!

Усіх вас сердечно вітаю з великим дванадесятим святом Вознесіння Господнього. Завершилися сорок днів, протягом яких ми святкували Святу Пасху, — ті самі сорок днів, які відділяли момент воскресіння від вознесіння Спасителя. Вони були наповнені абсолютно особливим змістом. Христос більше не знаходився щодня разом з апостолами, але Він являвся їм, і ці явлення не всі могли відразу розпізнати, як то було у випадку з Марією Магдалиною, або Лукою і Клеопою, які лише в якусь певну мить побачили в Тім, Хто з ними спілкується, Господа й Спасителя.

Протягом цих сорока днів Господь зустрічався з учнями в Іудеї та в Галілеї, навчаючи їх про Царство Боже. Саме в ці сорок днів було багато чого закладено в життя майбутньої християнської громади — те, що ми називаємо переданням. Воно не було відображене письмово, але закарбувалося в пам'яті християнської громади і, передаючись із покоління в покоління, стало священним переданням Церкви.

Сьогоднішнє Євангельське читання взято з 24-ї, заключної глави Євангелія від Луки — власне кажучи, розповідь від Луки закінчується сьогоднішнім євангельським читанням. Апостол розповідає про явлення Христа Воскреслого учням. «Погляньте на руки й ноги Мої, — говорить Спаситель, — бо це Я Сам» (Лк. 24:39). Які дивні слова: «Це Я Сам»! І далі, нібито на доказ того, що це саме Він, каже: «Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й кісток». Не виключено, що апостоли, яким Христос являвся несподівано і за зачиненими дверима, могли в Ньому бачити не реальність, а якийсь дух, примару. Господь розвінчує ці сумніви. Він акцентує їхню увагу на тому, що Він у реальній плоті: «Доторкніться й дізнайтесь», а потім, нібито ще раз наполягаючи на реальності Свого буття, каже їм: «Чи не маєте тут чогось їсти?» І принесли Йому риби, печеної на вугіллі, і мед, і Він вкушав цю їжу. Звичайно, Господь після воскресіння міг обходитися без будь-якої фізичної їжі, але Він робить це для того, щоб показати апостолам, що Він у плоті, що воскрес не тільки Його дух, який ніколи і не вмирав, — разом з Воскресінням Він поставив з небуття, зі смерті, з тління, з руйнування людське тіло, яке Він мав.

Євангеліст Лука написав ще одну книгу Нового Заповіту — книгу Діянь апостольських. Євангеліє від Луки закінчується 24-й главою, де Господь наполягає на тому, що Він у реальному тілі, а книга Діянь починається з розповіді про вознесіння. І це абсолютно невипадково, тому що можна було ще багато чого розповісти. Апостол Лука, звичайно, знав, що було між зустріччю зі Спасителем за зачиненими дверима і моментом вознесіння, але він нібито поєднує ці дві події у двох новозавітних книгах і оповідає про те, що Господь возноситься на небо — Той Самий Господь, Який воскрес, Який явився їм, Якого можна було сприймати дотиком, Який вкушав їжу, отже на небо возносилося Його тіло. І з'явилися два чоловіки й сказали: «Чого ви дивитеся на небо? Ісус, Який нині возноситься на небо, так само повернеться до вас». Ні про що більше не сказано у цю мить. Апостолам потрібно йти й проповідувати покаяння й прощення гріхів. І, розмірковуючи на тему вознесіння, святий Іоанн Златоуст говорить про те, що Господь прийняв плоть не для того, щоб залишити її на землі — Він прийняв плоть для того, щоб піднести її в таємницю Святої Трійці, посадити на престол царський, щоб їй поклонялось усе ангельське воїнство.

Але ж плоть Спасителя — це наша з вами плоть. Адже це те саме фізичне тіло, яке кожен з нас має, і це фізичне тіло, через спокутний подвиг Спасителя, через Його хрест і воскресіння піднесене в таємницю Святої Трійці, перебуває у Божественному житті.

Ми іноді зневажливо ставимося до свого тіла. Ми губимо його поганими звичками, схильностями, гріхами — тими самими, до покаяння про які покликані були апостоли в день Вознесіння. Ми руйнуємо своє тіло — те саме, яке реально пов'язане з тілом Спасителя, тому що весь рід людський пов'язаний однією природою, і можна простежити ці нитки, які нас пов'язують одне з одним, беручи свій початок у наших пращурів, наших стародавніх предків.

Має величезне значення для всього роду людського, що Господь тіло Своє підніс у Божественне життя і через Його тіло ми зв'язуємося з Ним. Зовсім не випадково, що саме тіло Своє Він приносить у заклання і що тіло Своє Він дає нам у заклання через таїнство Святої Євхаристії, коли, причащаючись тіла й крові Спасителя у вигляді хліба й вина, ми єднаємося з Його прославленим тілом — тим самим тілом, яке в таємниці Святої Трійці перебуває на Божественному престолі.

Усе це відкриває нам глибини Божественного задуму про людину. Ми не одні, ми не чужі, ми не нещасні «види», що виникли невідомо як. Кожен з нас — це не один з мільярдів людей; кожен з нас не тільки душею своєю, а й тілом пов'язаний з Господом і Спасителем.

На цьому грунтується наш особливий молитовний зв'язок із нашим Спасителем. На цьому грунтуються і наші молитви про тілесне здоров'я. Не слід нехтувати своїм тілом, не слід нехтувати своїм здоров'ям, особливо коли хвороба є наслідком наших свідомих дій, нашого гріха, наших пристрастей. Недарма апостол називає тіло людини храмом Духа, що живе в нас (1 Кор. 6:19), і, якщо ми руйнуємо цей храм, то впадаємо у гріх перед Богом.

Сьогоднішній день вчить нас, що є особливий зв'язок між нами й Спасителем нашим, прославленим, у тому числі, і в тілі Своїм. Цей день вчить нас особливої турботи про наш духовний стан, щоб він не руйнував Богом даного тіла. Цей день вчить нас і того, що головна місія, яку здійснив Господь і яку Він доручив Церкві, — це проповідь покаяння, бо прощаються гріхи.

Одного цього достатньо, щоб навчитися жити по-новому, щоб контролювати свої думки і вчинки, щоб приносити Господу щире розкаяння, щоб через молитву й найсвятіше Таїнство Євхаристії з'єднуватися з Ним в надії на те, що благодать, що дається Ним, зміцнить і душі, і тіла наші, які, за апостолом, суть Божі (1 Кор. 6:20).

Сьогодні особливе свято, свято, яке вселяє надію — надію на спасіння, надію на зустріч із Господом. Усіх вас сердечно вітаю з цим великим і спасенним днем. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Інші статті

Патриаршая проповедь в день Святого Духа в Успенском соборе Московского Кремля

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в праздник Святой Троицы после богослужения в Храме Христа Спасителя

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в канун праздника Святой Троицы в Троице-Сергиевой лавре

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в день памяти святителя Алексия Московского в Богоявленском кафедральном соборе в Елохове г. Москвы

Патріарша проповідь у Неділю 7-у по Великодню після Літургії у Свято-Троїцькому соборі м. Сургута

Слово Святішого Патріарха Кирила після богослужіння в монастирі на честь ікони Божої Матері «Умиління» в Сургуті

Патріарша проповідь у день свята Вознесіння Господнього після Літургії в московському храмі «Велике Вознесіння»

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті рівноапостольних Мефодія та Кирила після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті святителя Миколая Чудотворця після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила після закінчення Літургії в Казанському соборі м. Казані