Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святителя Филипа, митрополита Московського, в Успенському соборі Кремля

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святителя Филипа, митрополита Московського, в Успенському соборі Кремля
Версія для друку
22 січня 2014 р. 17:23

22 січня 2014 року, у день пам'яті святителя Филипа, митрополита Московського і всієї Росії, чудотворця, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в Патріаршому Успенському соборі Московського Кремля. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства! Дорогі отці, брати й сестри!

Усіх вас сердечно вітаю з великим святом для міста Москви і для всієї нашої Церкви — з днем пам'яті святителя Филипа, митрополита Московського.

Всім добре відоме життя святителя Филипа, але особливо його подвиг — подвиг, який відображений на сторінках історії як дещо зразкове, те, що варто наслідувати. Святитель Филип ніколи не протистояв владі. Навпаки, він був людиною близькою до царя і брав участь у вирішенні державних справ. Він розумів значення багатьох перетворень, які здійснював цар Іоанн IV на Русі і в граді Москві.

Але одночасно святитель Филип ясно розумів і особливе призначення Церкви, яка, з одного боку, у світі, а з іншого — поза світом. Вона поза світом тим самим боком, який не має нічого спільного з матеріальним. Саме про цю природу Церкви і сказав апостол Павел, коли назвав її «Тілом Христовим» (див. 1 Кор. 12:27). Тіло Христове не може бути частиною будь-якого іншого людського тіла, включаючи тіло державне. Тіло Христове поза історією, поза світом. Тіло Христове належить Самому Христу Спасителю. Саме ця природа Церкви і обумовлює призначення Церкви бути голосом совісті для народу, бути провідником слова Божого і в цьому сенсі зберігати свою автономію від будь-якого зовнішнього впливу, у тому числі від впливу влади.

Не всякий вплив є поганим. Є вплив позитивний, є вплив корисний. І Церква не повинна замикатися у власній шкаралупі, заради якогось штучного принципу відкидаючи будь-який вплив на саму себе. Та так ніколи не було, так ніколи і бути не може, адже Церква складається з людей, які належать світові, живуть у світі. І хіба може Церква ігнорувати зітхання людей, їхні скорботи, так само як їхні радості, їхні надії, їхні розчарування, їхні страхи і їхню впевненість?

У чому ж тоді має бути ця автономія Церкви? А в тому, що для Церкви вищий авторитет — це Христос. Вона може й повинна взаємодіяти з навколишнім світом. Вона може й повинна співпрацювати з навколишнім світом. Але вона не може, ні за яких умов, у питаннях, які стосуються спасіння людей, схилити свою голову перед якою б то не було владою. Тому що тільки влада Христа, Який є Глава Церкви, і управляє Церквою, і визначає шляхи її історичного буття.

Тому святитель Филип, який ніколи не перебував в опозиції до влади, а навпаки, як вже було сказано, був духівником царя, близькою йому людиною, який взаємодіяв з державною владою, в якусь мить сказав «ні» царю — в ту мить, коли сказати «так» означало згрішити проти Господа й Спасителя, проти Глави Церкви, перепідпорядкувати Церкву, верховенство Христове верховенству кесаря. І з того самого амвона, на якому я зараз стою, святитель Филип не дав благословення грізному царю, який, повернувшись з одного зі своїх походів, пов'язаних із репресіями щодо невинних людей, попросив у нього благословення.

Святитель Филип не засуджував царя — він не дав йому благословення, тим самим ясно сказавши про те, Хто є Глава Церкви, і перед Ким Церква схиляє свою голову, і Кому вона служить, і Кого вона слухає. Цей чудовий приклад святителя Филипа дає і всім нам ясну вказівку на те, що Церква, будучи небесною і земною, видимою і невидимою, належачи світу небесному і світу земному, служачи спасінню роду людського і яка покликана перебувати в постійній взаємодії зі світом, одночасно покликана зберігати свою духовну автономію, на якій і грунтується її пророче служіння.

Протягом всієї людської історії були спроби підпорядкувати Церкву світським інтересам — чи то інтересам кесарів, царів, сильних світу цього. І сьогодні в усьому світі йде глобальна боротьба за те, щоб підпорядкувати Церкву центрам влади, центрам ідеологічним, які беруть на себе право ідеологічно керувати світом. І ми знаємо, як у багатьох країнах, де проголошується певна свобода віросповідання, одночасно відбувається закабалення Церкви, втрата її волі. А чим іншим можна пояснити заяви деяких християнських діячів, які намагаються богословськи виправдати найстрашніші, згубні й небезпечні помилки цього часу, що стосуються людської особистості і людської моральності, — як не повною відмовою від внутрішньої автономії і свободи?

Ця автономія і свобода передбачають сповідництво, і приклад святителя Филипа нас у цьому переконує. Не може бути свободи Церкви без сповідництва. І коли ми говоримо про її свободу, ми повинні зрозуміти, що йдеться не тільки про якісь владні структури — в сьогоднішньому світі це найчастіше зовсім не так. Йдеться про центри впливу, про ті центри, з яких виходять небезпечні й згубні для роду людського омани. І збереження свободи перед лицем загального потоку, в який занурюється людство під впливом цих гріховних факторів, є, з одного боку, нашим обов'язком, обов'язком Церкви, а з іншого боку, завжди передбачає шлях сповідництва.

Явище, яке ми можемо назвати феноменом святителя Филипа, завжди перебуває в Церкві, у великому і в малому, починаючи від позиції Священноначалія, єпископату, священиків і кінчаючи позицією кожного віруючого християнина, який говорить «ні» спокусам, звабам, пропаганді, загальній думці, загальній моді. Ми знаємо, як яскраво це проявилося в часи організованого ідеологічного безбожництва, коли у людей вистачало сил не тільки сказати «ні», а й усунутися від гріховних діянь.

Нехай Господь — а ми віримо, що так і буде, — за молитвами Церкви, за молитвами мучеників і сповідників, за молитвами святителя Филипа, митрополита Московського, керуватиме Церквою Руською, допомагаючи їй зберігати внутрішню свободу і здатність проголошувати Божу правду незалежно від того, що говорить про Церкву зовнішній світ, незалежно від того, як він голосно, крикливо вимагає від Церкви підпорядкування. Святителю Филипу було не легше, ніж нам. Він для нас вчитель і наставник. І віримо, що і сьогодні Церква служитиме своєму Главі, Господу й Спасителю, проголошуючи велику Євангельську вість, допомагаючи людям у важких перипетіях сучасного життя зберігати внутрішню свободу й автономію від всякого тяжіння зла. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі