Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версия
Патріархія

Пам'яті Блаженнішого митрополита Володимира

Пам'яті Блаженнішого митрополита Володимира
Версія для друку
17 липня 2014 р. 11:44

Черговий випуск авторської передачі голови Синодального відділу із взаємин Церкви й суспільства протоієрея Всеволода Чапліна «Коментар тижня» вийшов в ефір на телеканалі «Союз» 12 липня 2014 року.

Возлюблені у Господі брати й сестри, дорогі друзі, здрастуйте.

Як ви знаєте, 5 липня помер Блаженніший митрополит Київський і всієї України Володимир. Людина, яку багато хто любили і люблять. Шанували й шанують. Людина, яка залишила цей світ у дуже непростий час, коли вся Церква молиться про мир на українській землі, коли продовжує литися кров, коли дуже багато чого щодо майбутнього країни та її народу залишається неясним.

Блаженніший митрополит багато зробив для того, щоб народ України залишався віруючим, залишався народом з християнською душею, яка у нього завжди була і, як хочеться сподіватися, завжди буде. І він у ці дуже непрості дні залишив цей світ — з честю й доблестю, з вірою і правдою, пройшовши шлях страждань, який зараз, у цей важкий час, Господь благословив для нього закінчити, покликавши святителя у вічність.

Багато хто зараз згадує Блаженнішого митрополита, говорячи про різні періоди його життя. Ось які спогади приходять мені на розум. Владика Володимир довго був ректором Московської духовної академії, і в цій якості його пам'ятають багато священнослужителів різних єпархій Руської Православної Церкви, у тому числі стольного града. Багатьох він висвячував як ректор у сан диякона та священика. У цей час хіротонії найчастіше здійснювалися саме в духовній школі в момент навчання, і саме тому в біографії багатьох священнослужителів, у тому числі тих, що вже знаходяться в солідному віці, ви знайдете рядки: «Висвячений ректором Московської духовної академії та семінарії архієпископом Дмитровським Володимиром».

Як ректор владика Володимир був дуже відкритим ієрархом, дуже людинолюбним. Ректору часто потрібно виявляти жорсткість: студенти пустують, деякі з них погано вчаться, деякі роблять вчинки, які можуть зганьбити духовну школу. Іноді непрості дискусії відбуваються між викладачами та професорами — людьми, які намагаються, часто правильно, відстоювати свою точку зору, свій погляд на ті чи інші питання і не погоджуються при цьому один з одним.

Владика Володимир, бачачи і недосконалість людської натури, і гріховні вчинки, намагався їх виправляти, проте не переламував надламаної тростини. Чи всім це пішло на користь, Бог знає. Але в кожному разі образ ректора як людини, здатної зважати на становище, здатної поспівчувати, сказати тихе добре слово, залишився в спогадах багатьох людей, які навчалися в Московських духовних школах або які спостерігали за їх життям ззовні — я якраз належав у ті часи до таких людей, тому що владика архієпископ Володимир залишив посаду ректора ще до того, як я вступив у духовну школу. Але мені доводилося бувати на богослужіннях в академічному храмі, чути розповіді студентів, а потім, протягом багатьох років, людей, які закінчили Московські духовні школи в період його ректорства.

Мені довелося бути присутнім в якості церковного літописця на Помісному Соборі 1990 року, коли був обраний Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Олексій II. Багато було розмов про те, хто гідний стати Патріархом. Два очевидних лідера виділилися в ході дискусії і в ході подальшого голосування. Це був митрополит Ленінградський і Новгородський Олексій, що став Патріархом, і це був владика митрополит Володимир, за якого багато хто голосував не тільки тому, що серед учасників Собору було багато його співвітчизників, вихідців з України, але й тому, що його добре знали як ректора, як людину, яка на той момент була керуючим справами Московської Патріархії, як співпрацівника і співслужителя.

Не випадково всього на 23 голоси було більше в другому турі голосування у Святішого Патріарха Олексія, тодішнього митрополита, ніж у митрополита Володимира. І ось що дивно: владика митрополит Володимир сприйняв підсумки голосування, сприйняв те, що він не став Предстоятелем Церкви, дуже спокійно. Було видно, що він хвилювався. Було видно, що він переживав один з найбільш непростих моментів у своєму житті, але він був у доброму настрої. Він посміхався, він не був шокований, він, звичайно ж, не був озлоблений. Він сприймав те, що відбувається, як щось природне, як прояв волі Божої про обрання Патріархом іншої людини.

Зовсім інакше сприйняв необрання колишній Київський митрополит Філарет — на той момент місцеблюститель Патріаршого престолу, людина, про яку багато хто, у тому числі можновладці, говорили як про майбутнього Патріарха. Людина, яка, можливо вже приміряла на себе подумки Патріарший кукіль. У першому турі він набрав 66 голосів — значно менше, практично вдвічі менше, ніж митрополит Володимир і митрополит Олексій. Його стан, як можна було тоді бачити, був дуже і дуже важким. І ми знаємо, що незабаром після того, як не відбулося його обрання Патріархом Московським і всієї Русі, він пішов іншим шляхом і донині перебуває в розділенні з канонічною Православною Церквою.

Реакція двох цих людей тоді мене вразила. І вона дуже багато говорить про той душевний устрій, який був у Блаженнішого митрополита Володимира всі роки його життя. І роки ректорства, і роки роботи керуючим справами, і непрості роки служіння в Україні, яке почалося в 1992 році, коли розкол, відібрання храмів, сутички між греко-католиками й православними, між розкольниками й прихильниками канонічної Церкви стали звичайним явищем і внесли дуже серйозний біль, дуже серйозне розділення не тільки серед віруючих людей, але й серед всього українського народу.

Владика приїхав до Києва в дуже непростій обстановці: йому погрожували, проти нього висловлювалися в пресі, влаштовувалися пікети, говорили, що йому не потрібно приїжджати відкрито, що треба ховатися, їхати манівцями. Але новообраний Київський митрополит сказав тоді дуже ясно і просто: «Я повернувся до рідного дому». І багато хто це тоді зрозумів.

22 роки служіння Блаженнішого на українській землі, звичайно ж, не були простими. Звичайно, вони завдавали митрополитові серйозних душевних страждань, підточили його здоров'я. Він, вже коли працював у Москві керуючим справами, мав серйозні труднощі зі здоров'ям, але це не заважало йому мати оптимістичний, добрий, світлий настрій. Не випадково Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил 6 липня, звершуючи заупокійну молитву про Блаженнішого митрополита Володимира, сказав, що це була «світла людина, яка з легкістю поєднувала багатьох навколо себе».

Я пам'ятаю, як, будучи керуючим справами, постійним членом Священного Синоду, він був готовий поспілкуватися з різних питань просто й невимушено. Я, будучи молодою тоді людиною, співробітником спочатку однієї, потім іншої синодальної установи, міг зателефонувати та отримати спокійну реакцію на іноді складні питання, що потребують швидкого вирішення.

Ось це світле і добре і позитивне ставлення до життя, вкорінене, звичайно ж, у християнському характері, напевно, і допомогло Блаженнішому митрополиту в ситуаціях, в яких багато хто озлоблювався, розлючувався, намагався заслужити за будь-яку ціну прихильність сильних світу цього, які швидко змінюються, — зберігати мир.

Ось що сказав Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил у співчутті, яке було направлено митрополиту Чернівецькому і Буковинському Онуфрію, місцеблюстителю Київської митрополичої кафедри та всій повноті Української Православної Церкви: «Багаторазово вихори й турботи світу цього повставали на Українську Церкву, погрожуючи потопити корабель церковний, але тверда рука керманича щоразу утримувала її на спасенному шляху, дозволяючи залишатися непереборною і єдиною. Збереження церковної єдності — одна з головних заслуг покійного. Багатьма трудами, мудрістю й терпінням він творив Українську Церкву, оберігав її від розколу, згуртовував єпископат, духовенство й віруючих».

Хранитель єдності Церкви, хранитель її вірності канонічній церковній традиції, хранитель єдності православних народів, людина, яка завжди підтримувала добрі відносини з усіма іншими частинами єдиної Руської Православної Церкви, патріот, відкритий іншим народам. Людина, що любить свій дім і яка не є недругом по відношенню до сусідів. Людина, що вміла гуртувати і залишатися при цьому вірною єдиній правді, навколо якої не може бути двох думок.

Ось таким був Блаженніший митрополит Володимир. Сьогодні ми молимося за його упокоєння. Ми віримо в те, що Господь сподобив його Своєї нагороди, Свого вічного нескінченного свята. І сподіваємося на те, що Господь дарує Українській Православній Церкві знову такого Предстоятеля, який зможе об'єднати людей.

Сьогодні люди, які складають духовенство й паству Української Православної Церкви, багато в чому по-різному дивляться на те, як має розвиватися майбутнє країни. Хтось більше націлений на спілкування із Заходом, хтось націлений на збереження і зміцнення дружніх уз, які пов'язують народи історичної Русі. Можуть бути різні судження. Може мати місце підтримка різних сил, розділених протистоянням. Так багато разів бувало в історії. І, звичайно, дуже важливо, щоб молитвами й трудами всіх українських православних християн, усіх жителів країни, утвердився мир, який не може бути несправедливим.

Несправедливого миру не буває, і не випадково Святіший Патріарх Кирил у своїх пастирських посланнях Українській Церкві та Українському народові й державному керівництву країни з'єднував ці два поняття — «мир» і «справедливість». Справедливий мир може бути досягнутий тоді і тільки тоді, коли будуть почуті всі люди, коли будуть враховані різні їх уявлення про майбутнє країни і про вектор розвитку її народу, навіть якщо ці уявлення здаються несумісними. Бути в одному домі при різних позиціях — означає домогтися того, щоб всі ці різні позиції якось були примирені, і нічого б не було зроблено такого, що повністю виключить одну з цих позицій, змусить силою відмовитися від того, щоб її зберігати і здійснювати. Будемо сподіватися, що так і станеться, і що Господь допоможе Церкві обрати Предстоятеля, який з'єднає, можливо, по-людськи непоєднуване і в той же час не буде йти на компроміси тоді, коли мова буде йти про вірність або невірність Божій істині і тим вічним моральним цінностям і духовним цінностям, які Господь дає нам в Євангелії.

Мир, але не ціною несправедливості. Поєднання різних позицій, але не ціною релятивізму відносно Євангельської Божої правди. Ось чого сьогодні Господь чекає від Своєї Церкви. Будемо сподіватися, що це очікування скрізь — і в Україні, і в Росії, і в інших країнах не виявиться марним. І будемо сподіватися, що Господь Сам вкаже — не політики, не журналісти, не інтернет-дискусії з їх сумнівними лідерами, а Сам Господь вкаже Українській Церкві нового Предстоятеля.

Усім миру, усім радості, усім допомоги Божої у добрих справах сердечно бажаю.

Синодальний відділ із взаємин Церкви й суспільства/Патріархія.ru

Версія: російська

Матеріали за темою

В Івано-Франківську відбулося відспівування єпископа Тихона (Чижевського)

У Києві проходить Міжнародна конференція «Києво-Печерська Лавра — Афон — Єрусалим: єдність крізь віки»

Патріарше співчуття у зв'язку з кончиною єпископа Івано-Франківського Тихона [Патріарх : Послання]

Відійшов до Господа єпископ Івано-Франківський і Коломийський Тихон

Генеральний секретар Руху православної молоді Антіохійської Православної Церкви провів у Москві ряд зустрічей з представниками Руської Православної Церкви

Заява Синодального відділу Московського Патріархату із взаємин Церкви з суспільством і ЗМІ [Документи]

Утворено Синодальний відділ із взаємин Церкви з суспільством і ЗМІ

До Синодального відділу із взаємин Церкви й суспільства надійшли відповіді на звернення про проблему обов'язкового використання соціальної карти москвича для пільгового проїзду в транспорті