Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила в день святкування 700-річчя Толзького монастиря

Слово Святішого Патріарха Кирила в день святкування 700-річчя Толзького монастиря
Версія для друку
22 серпня 2014 р. 02:13

21 серпня 2014 року, в свято Толзької ікони Божої Матері, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил очолив урочистості з нагоди 700-річчя заснування Толзького монастиря. Після закінчення Літургії Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Дорогі отці, матушки ігумені, брати, сестри, високі представники державної влади! Усіх вас сердечно вітаю з великим святом 700-річчя Свято-Введенської Толзької обителі.

Коли ми оперуємо таким поняттям, як століття, нам здається, що це дуже тривалий історичний час. Коли ми говоримо, що пройшло півтисячі років, ми також констатуємо дещо, що виходить за межі нашого досвіду, те, що ми пізнаємо лише через книги, літописи, розповіді інших людей.

Толзькій обителі 700 років. Якщо вдуматися в ці цифри, ми зрозуміємо, що пройшла не одна епоха. Скільки всього змінилося! Напевно, якби зараз тут опинилися насельники того Толзького монастиря, який був закладений на цьому місці, то їм було б важко впізнати в нас схожих на них людей. Ні мова, ні одяг, ні звичаї — ніщо не єднало б їх з нами, але лише до того часу, поки ми б не помолилися разом. Тому що всіх нас єднає віра православна. Нас єднає з попередніми поколіннями — тими, хто жив і п'ятсот, і сімсот, і тисячу років тому, — те, що всі ми члени однієї Церкви. Вони там, на небесах, у Церкві торжествуючій, ми тут, на землі, в Церкві земній, — але всі ми збираємося навколо одного престолу Божого.

Церква є не тільки хранителькою історичної пам'яті, — вона є реальність, яка об'єднує покоління. А це означає, що справжні цінності попередніх поколінь не вмирають, якщо вони включені Церквою в її життя. Що залишилося б від цих стін, якщо б це не були церковні стіни? Ми знаємо, що впродовж 700 років багато бід вражало обитель, але, напевно, найтяжчі трапилися у ХХ столітті, коли обитель була розорена і тут перебували в ув'язненні малолітні злочинці. Ще живі люди, які пам'ятають колючий дріт, пам'ятають ці каземати. Здавалося б, це місце вже не могло відродитися, але воно відродилося — саме тому, що Церква не вмирає, бо це установа Боголюдська, і, як сказано в слові Божому, врата адові, тобто врата смерті, руйнування, небуття, гріха, безумства ніколи не здолають Церкву і не зруйнують її (див. Мф. 16:18).

Кожна людина, стикаючись з тими чи іншими важкими життєвими обставинами, переживає скорботу, страждання, роздратування, навіть гнів. Ми знаємо, як важко ми сприймаємо несправедливість, особливо коли ця несправедливість стосується великої кількості людей, — ми переживаємо скорботу, і цим затьмарюється наше життя. Чого ми можемо бути навчені, беручи участь у сьогоднішньому святі? По-перше, того, що Церква не вмирає. Церква завжди живе, навіть якщо зовнішні обставини звужують її до якогось найменшого ядра; але це ядро завжди здатне, набравши силу Божественної благодаті, поширитися, покриваючи всесвіт, — і це, можливо, найважливіший урок, який ми отримуємо на прикладі цієї обителі.

Але ми можемо навчитися і ще чогось. Хіба ченці, які тут жили, хіба ярославські і ростовські святителі, які були покровителями цієї обителі, у своєму житті відчували тільки радість? Хіба люди, які приходили в ці стіни, стикалися тільки з радісними і приємними подіями? Скільки було скорбот у житті народу нашого, у житті країни, у сім'ях, в особистому житті; скільки скорбот пролягло і через цю святу обитель! Але що ж допомагає людям долати скорботи? Звичайно, благодать Божа. Але благодать Божа не діє автоматично — вона діє у відповідь на наші зусилля і на наші чесноти. І от, згадуючи історію Толзької обителі, мимоволі думаєш, що головною чеснотою тих, хто долав усі ці трагедії і конфлікти протягом 700 років, було терпіння — найбільша християнська чеснота.

«Якщо маємо терпіння, — каже Єфрем Сирин, — то долаємо будь-яку скорботу». Це відповідь тим, хто запитує: «Що ж робити у важких обставинах життя? У сім'ї не ладиться, з роботою не все гаразд, та й взагалі не подобається багато чого навколо мене. Дратуюся, гніваюся — як вийти з цього становища?» Але що ж таке терпіння? Це певна вольова установка: «стисну зуби й терпітиму»? Зовсім ні. Зціпивши зуби, далеко не втечеш — зуби заболять. Не зможеш чинити опір скорботним обставинам — вони тебе зламають. Бо терпіння — це прояв не тільки людської волі. Терпіння завжди пов'язане зі здатністю співвідносити своє життя з волею Божою і віддаватися в руки Божі. І якщо ми в руки Божі віддаємося, то ми не згинаємося перед труднощами, але шукаємо шляхи виходу з них. Тоді ці труднощі не деморалізують, не ламають нас, не породжують інших скорбот, таких як смуток, відчай, — тому що терпіння є плід благодаті Божої, яка нам посилається у відповідь на наш смиренний стан духу, на нашу готовність вручити себе в руки Божі.

І той же преподобний Єфрем, говорячи про терпіння, стверджує: той, хто знаходить дорогу довготерпіння, знаходить дорогу життя. Адже так воно і є. Не пройти дорогою життя, якщо немає терпіння, немає внутрішньої сили чинити опір зовнішнім складним обставинам. Терпіння є великою християнською чеснотою. І в Євангелії від Матфея, у тій самій главі, де йдеться про скорботи, які спіткають Єрусалим, і про скорботи, які спіткають весь рід людський, сказані великі слова: той, хто терплячий, буде врятований (див. Мф. 24: 1-13). Ось це і є дорога життя.

І сьогодні в нашому повсякденному житті ми маємо багато скорбот. Вмикаєш телевізор, дивишся новини, і на тебе обрушується потік людської скорботи й страждань. Хочеш чи не хочеш, він захоплює тебе, і ти стаєш частиною цих страждань. Певною мірою це добре, але все те, що ми бачимо і чуємо, не повинно нас руйнувати. У відповідь на ці скорботи ми повинні зміцнювати свою віру в Бога, зміцнювати свою молитву, частіше звертатися до Спасителя, до Його Пречистої Матері, з проханням зміцнити нас, весь наш народ, всю історичну Русь, дати нам терпіння, яке є результатом дії в нас благодаті Божої, і тоді, знайшовши терпіння, ми знайдемо дорогу життя.

Я хотів би побажати всім нам, і вам, матушко ігумене і сестри, здобувати і зберігати цю святу чесноту — терпіння про Бога і з Богом, щоб ніколи не втрачати сили, затверджуючи у світі Божу правду, і здійснювати ті справи, до яких нас закликав Господь. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Матеріали за темою

Голова Фінансово-господарського управління провів виїзну нараду з питань збереження об'єктів культурної спадщини Псковської єпархії

У Тимірязівській академії проходить семінар з підвищення якості сільськогосподарських робіт у монастирях

Патріарше вітання настоятельці Покровського Хотькового монастиря ігумені Олімпіаді (Барановій) з 40-річчям чернечого постригу [Патріарх : Привітання та звернення]

Патріарше вітання наміснику Ніколо-Угреського ставропігійного монастиря ігумену Мефодію (Зінковському) з 25-річчям чернечого постригу [Патріарх : Привітання та звернення]

Ответы Святейшего Патриарха Кирилла на вопросы на встрече с участниками Всемирного фестиваля молодежи [Патріарх : Привітання та звернення]

Выступление Святейшего Патриарха Кирилла на Всемирном фестивале молодежи [Патріарх : Привітання та звернення]

Патріарше служіння у Троїцькому храмі підмосковного Реутова. Хіротонія архімандрита Єрмогена (Корчукова) на єпископа Туранського

Слово Святішого Патріарха Кирила при врученні архієрейського жезла Преосвященному Єрмогену (Корчукову), єпископу Туранському, вікарію Кизилської єпархії [Патріарх : Привітання та звернення]

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь у Неділю Торжества Православ'я після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у п'ятницю першої седмиці Великого посту після Літургії Передосвячених Дарів у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у четвер першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Стрітенському ставропігійному монастирі м. Москви

Патріарша проповідь у середу першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Донському монастирі м. Москви

Патріарша проповідь у середу першої седмиці Великого посту після Літургії Передосвячених Дарів у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у вівторок першої седмиці Великого посту після великого повечір'я у Богоявленському кафедральному соборі в Єлохові

Патріарша проповідь у понеділок першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь перед чином прощення у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у день пам'яті благовірного князя Даниїла Московського після Літургії в Даниловому ставропігійному монастирі м. Москви

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в Неделю о Страшном Суде после Литургии в Храме Христа Спасителя