Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Преображенському кафедральному соборі м. Хабаровська

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Преображенському кафедральному соборі м. Хабаровська
Версія для друку
14 вересня 2014 р. 16:01

14 вересня 2014 року, в неділю 14-ту після П'ятидесятниці, день святкування церковного новоліття (початок індикту), Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в Преображенському кафедральному соборі м. Хабаровська. Після закінчення богослужіння Предстоятель звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

Ваше Високопреосвященство, владико митрополите Ігнатію! Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Шановний В'ячеславе Івановичу, губернаторе Хабаровського краю! Шановний Олександре Сергійовичу, міністре федерального уряду Російської Федерації! Дорогі владики, отці, матушки ігумені, брати, сестри!

Я всіх вас сердечно вітаю з недільним днем і з великим святом, яке сьогодні ми всі разом звершуємо під склепіннями величного кафедрального собору міста Хабаровська.

Далекий Схід — це, як я вже не раз говорив, абсолютно особливе місце в Росії. Воно найвіддаленіше від столиці, але саме тут піднімається сонце над нашою країною. Саме з Далекого Сходу починається день, який потім йде по всіх неосяжних просторах нашої Батьківщини, до західних її рубежів. Це сторона світу, на яку звернені всі православні храми. Вже тільки тому ніхто не вправі називати Далекий Схід окраїною держави, вже тільки тому схід Вітчизни нашої не може і не повинен бути периферією.

На жаль, це не завжди розуміли можновладці. Ми знаємо, через які труднощі пройшла далекосхідна земля. А якщо говорити про церковне життя, то слід зазначити, що жоден інший регіон Росії не зазнав таких страшних руйнувань, такого знищення віри, як це трапилося на Далекому Сході. Ми донині не можемо повною мірою відійти від цього страшного шоку, від цього розгрому. І коли чуєш критичні відгуки про інші сторони життя на Далекому Сході, мимоволі ставиш собі питання: а чи не є ці недоліки наслідком того страшного гріха, того страшного розорення віри й святинь, які сталися на цих землях у ХХ столітті?

Ми живемо в ті часи, коли погляди Церкви особливо прикуті до Далекого Сходу. Знаємо, що і погляд можновладців сьогодні також спрямований на Далекий Схід, і рішення, які приймалися президентом нашої країни щодо Далекого Сходу, особливо останнім часом, свідчать, що цьому регіону надається особливе значення. У цьому плані увага держави й увага Церкви збігаються. Саме тому і державі, і Церкві, — усім, хто залучений в цю велику справу, — необхідно зробити все, аби змінилося на краще життя людей, що живуть на цих просторах, щоб радикально змінилося на краще церковне життя.

Я згадую ті страшні часи, коли на схід від Іркутська, за винятком Владивостока, не було жодного діючого храму. Чи можна собі уявити ці тисячі й тисячі квадратних кілометрів, ці колосальні території, ці протяжні відстані без єдиного храму? Будучи в 70-х роках ректором тодішньої Ленінградської духовної академії і семінарії, я одного разу приймав вступний іспит у молодого чоловіка, який жив у Комсомольську-на Амурі. Я запитав його, чи часто він буває в храмі, чи регулярно відвідує богослужіння, і він відповів так, що я не зміг відразу зрозуміти його слів: «чотири рази». Я уточнив: «чотири рази на місяць, на рік?» — «Ні, чотири рази за все життя, бо найближчий до нас храм — у двох тисячах кілометрів».

От реальність, яка в ті часи тут була. Але ж вакууму не буває, у тому числі і в духовному житті, і ми знаємо, як енергійно деякі псевдорелігійні групи намагалися наповнити ці землі, заповнити вакуум, що з'явився. Донині в деяких регіонах Далекого Сходу кількість православних храмів багаторазово поступається числу різного роду громад, створених в 90-і роки. Ми не виступаємо проти кого б то не було, але ми виступаємо за віру нашого народу, за ту віру і ту традицію, яка сформувала нашу державність, нашу національну самосвідомість, з якою абсолютна більшість нашого народу пов'язує своє духовне життя. І Далекий Схід не може постійно відставати в духовній області, тому що це відставання відіб'ється на всьому — і на почутті патріотизму, і на економічних досягненнях, і на соціальному житті. Не можна розвивати одне, не розвиваючи іншого.

Ось чому я намагаюся щороку відвідувати Далекий Схід, і повинен сказати, що за останні роки тут сталися значні зміни. Дякую Богові за докладені свого часу зусилля зі спорудження в Хабаровську цього кафедрального храму, інших церков, за відкриття семінарії, за появу багатьох нових єпархій на далекосхідних землях, за все те, що робиться останніми роками, — відкриваються нові храми, стає інтенсивнішою робота з дітьми та молоддю. Я з радістю причащав сьогодні не одну сотню дітей та молодих людей, які були присутні в цьому храмі, — це свідчить, що і в цьому місті, у цій єпархії активно ведеться робота з підростаючим поколінням.

Але нам треба ще дуже багато зробити для того, щоб Далекий Схід зміцнився духовно й матеріально, став справжнім форпостом Вітчизни нашої. А форпост передбачає силу, але однією тільки фізичною силою перемоги ніколи не здобути. Якщо немає сили духу, то жодна інша сила не здатна принести перемогу. І тому життя Далекого Сходу має зміцнюватися вірою і приростати тими багатствами, які розташовані в надрах цієї землі і які потрібно розкрити для того, щоб вони служили людям.

Є ще кілька важливих завдань, які стоять перед Церквою Далекого Сходу, і для того щоб по змозі ясніше їх висловити, я б хотів згадати про те євангельське читання, яке сьогодні було запропоновано нам під час Літургії (Мф. 22: 1-14). Це притча, розповідь, в якій дуже важлива думка представлена у вигляді іносказання. Господь Ісус Христос часто говорив притчами, бо Його слухали і мудреці, і прості люди, і ці чудові образи не тільки засвоювалися древніми, але й сьогодні з легкістю входять у пам'ять.

Чудова притча, що прозвучала сьогодні починається словами «прирівняємо Царство Боже до людини-царя», і розповідає про те, як певний цар вирішив влаштувати бенкет на честь весілля свого сина і послав слуг, щоб вони запросили всіх, хто мав бути присутнім на цьому бенкеті. Однак ніхто не відгукнувся, — усі запрошені з презирством поставилися до тих, кого послав цар, і на бенкет не прийшли. Тоді цар, пославши військо, знищив людей, що нешанобливо поставилися до його запрошення; потім знову закликав слуг і каже: а тепер ідіть на перехрестя доріг і запрошуйте всіх, хто тільки відгукнеться на запрошення. І пішли слуги, і наповнилася величезна трапезна царя різними людьми. Але серед них були й ті, хто не поставився до цього запрошення з належною повагою і прийшов не в особливому шлюбному платті, а в брудному одязі, немов і не прийнявши запрошення царського, хоч і сидячи за столами. Тоді наказав цар вигнати тих, хто не був в належному шлюбному одязі; і завершується притча словами: «Багато званих, а мало вибраних».

Коли Господь промовив цю притчу, фарисеї, що слухали Його, обурилися, зрозумівши, що Він говорить про них. Адже вони були першими прошеними, їх перших, народ обраний, покликав Бог, Він дав їм можливість увійти у Своє Царство, але так мало хто з їх числа відгукнувся на цей Божий поклик. Тоді Господь звернув Свій погляд до язичників, до тих, хто не був спочатку покликаний на цей бенкет Божого Царства, і почали приходити язичники і наповнили царські палати.

Звичайно, ця притча була звернена до іудеїв, які не прийняли проповіді Христа Спасителя. Але чому так актуально звучить ця притча і сьогодні? Чому взагалі кожне слово Євангелія звучить актуально, з якого би приводу воно ні вимовлялося? Ми сприймаємо ці слова як звернені до нас, адже і в нашій історії були покликані, — народ наш, який прийняв хрещення, що побудував тисячі храмів, який вважав себе вкоріненим у православній вірі. А що ж вийшло? А вийшло, що народ не втримав цієї віри, не зберіг своєї держави, і ми знаємо, що страшна м'ясорубка ХХ століття перемолола і простих віруючих, і священиків, і єпископів. Багатьом здавалося, що все скінчилося, що немає більше тих запрошених, просто фізично не існує, — прийшла нова людина, у якого немає віри в серці, яка своєю освітою і культурою ніяк не пов'язана з Православ'ям; прийшли люди, що спокійно дивляться на храми, перетворені на склади або кінотеатри. Совість нікого не хвилювала, і так тривало десятиліттями...

Що ж потім сталося? А потім Господь звернувся до цих незваних різними шляхами — через голос матері чи бабусі, через тихий голос священика, через прочитану книгу, через роздум про своє життя, про життя Вітчизни своєї. І царські палати почали наповнюватися цими непроханими, але покликаними Самим Господом. І сьогодні Церква наша — це на 90% ті самі покликані. Покликані силою Духа Святого, Який дихає де хоче, Який з каменів може зробити сьогодні дітей Авраамові; і процвіла язичницька неплодяща церква.

Тут, на Далекому Сході, ці слова мають особливе значення. Тут ще дуже багато тих, хто може й повинен бути покликаний, але ще не відчув у серці своєму цей заклик. І, звертаючись до всіх вас, мої дорогі, з цього місця в хабаровському кафедральному соборі, я хочу сказати, що Господь чекає вашої відповіді на Його покликання, щоб заповнилися Божественні палати, щоб вам увійти в Царство Боже. Ми не можемо забути і про народи, які історично не були пов'язані з християнством. Вони теж «незвані», наче їх на бенкет ніхто особливо не кликав, але й до них сьогодні звертається слово Боже, і вони здатні заповнити ці палати Божественного Царства, будучи покликані силою благодаті Божої.

Чим рішучіше ми відгукнемося на це покликання, тим сильнішими ми будемо духовно, інтелектуально, матеріально. Не може бути відродження Далекого Сходу без відродження віри православної, і давайте всі разом трудитися, — і ті, хто покликаний в Церкві служити і проповідувати, і ті, хто займає державні посади, хто займає ті чи інші позиції в суспільному житті, та й просто весь народ наш, — з тим, щоб благодать Божа зійшла на Далекий Схід і відродився цей величний, сповнений земних скарбів чудовий край.

Ще раз всіх вас, дорогі мої, вітаю зі святом. Нехай благословення Боже перебуває з усіма вами.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Слово Святейшего Патриарха Кирилла после Литургии в Покровском ставропигиальном монастыре

Патриаршее слово после вечернего богослужения в канун праздника Покрова Пресвятой Богородицы в храме блгв. кн. Игоря Черниговского в Переделкине

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в день памяти преподобного Сергия Радонежского после Литургии в Успенском соборе Троице-Сергиевой лавры

Патріарша проповідь в Неділю 16-ту після П'ятидесятниці після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після Літургії в соборі Софії Премудрості Божої м. Самари

Слово Святішого Патріарха Кирила напередодні свята Воздвиження Хреста Господнього після всеношної в Спасо-Преображенському соборі м. Тольятті

Проповідь Святішого Патріарха Кирила на свято Різдва Пресвятої Богородиці після Літургії у Вознесенському соборі Геленджика

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в Неділю 13-ту після П'ятидесятниці після Літургії в храмі рівноапостольної княгині Ольги в Останкіні м. Москви

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті свв. блгвв. кнн. Даниїла Московського і Олександра Невського після Літургії в Даниловому монастирі