Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в храмі святого апостола Іоанна Богослова Саратовської духовної семінарії

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в храмі святого апостола Іоанна Богослова Саратовської духовної семінарії
Версія для друку
26 жовтня 2014 р. 23:43

26 жовтня 2014 року, в Неділю 20-ту після П'ятидесятниці, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив чин великого освячення храму святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова при Саратовській духовній семінарії та Божественну літургію в новоосвяченому храмі. Після богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Високоповажний владико Лонгіне! Ваше Превосходительство! Високі представники державної влади, дорогі владики, отці, брати й сестри, начальництво, викладачі та учні!

Я всіх хотів би привітати з дуже важливою подією — освяченням храму святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова, храму при Саратовській духовній семінарії.

Моє серце особливо забилося, коли я увійшов під склепіння цього храму, що нагадали мені храм святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова при духовній семінарії в Санкт-Петербурзі. Ці храми дуже нагадують один одного — і за інтер'єром, і за стилем, і за оздобленням; і я подумки звернувся до тих важких років життя нашої Церкви, протягом яких мені належало бути ректором Ленінградських духовних шкіл. І, зважаючи на відроджену школу в центрі Саратова, на цей чудовий храм, я зрозумів: те, що ми робили у важкі часи, наші скромні труди, разом з молитвою мільйонів людей, що сподівалися на відродження Церкви, і привели до того, що відбулися великі зміни в житті народу і в житті Церкви.

Це, насамперед, молитовні зусилля мучеників і сповідників. Сьогодні ми підносили під час молитви ім'я святителя Тверського Фаддея, чоловіка святого життя, якого було по-звірячому закатовано за віру. Це молитви тих, хто в найтяжчих умовах зберіг віру в Господа, а потім тих, хто трудився не покладаючи рук, щоб наблизити інші часи. Що й здійснилося у нинішній час, коли відкриваються храми, монастирі, духовні школи, коли ми маємо велике щастя освячувати ці благоліпні будівлі, віддаючи нашу глибоку подяку тим, хто своєю працею, своїми коштами, своєю енергією, своєю молитвою здійснив ці благі справи.

В семінарії мимоволі думаєш про майбутнє покоління руського православного духовенства. І ось дивним чином сьогодні згідно зі Статутом Церкви читалося Євангеліє від Луки, де йдеться про сіяча, який вийшов сіяти (Лк. 8: 5-15). А далі йдеться про те, куди падали зерна, що він їх розкидав. Одні впали при дорозі — їх подзьобали птиці; інші — на кам'янистий грунт, і не було коріння у цих зерен, так що вони засохли під променями яскравого сонця; треті — у терни, у високу траву, у бур'яни, і зійшли ці бур'яни і погубили сходи; і тільки четверті впали на родючий грунт.

Зазвичай, коли ми розмірковуємо над цим євангельським текстом, ми намагаємося відповісти на питання: а хто ми? Ми ті, хто при дорозі, чи ті, хто на кам'янистому грунті, чи ті, хто в тернах, а може, ті, хто на благодатному грунті? Але чомусь ми не думаємо про сіяча.

«Вийшов сіяч сіяти» і розкидав зерна так широко, що вони потрапляли на різний грунт. А хто цей сіяч? За тлумаченням Самого Спасителя, зерно — це слово Боже, а сіяч — той, хто це зерно, тобто це слово, пропонує людям. Це ті, хто покликаний Самим Богом розкидати зерна Його слова.

Так що ж? Можливо, знаючи цю притчу, нам не слід так широко розкидати зерна? Навіщо кидати їх при дорозі, навіщо кидати на кам'янистий грунт, навіщо кидати в терни? Але нічого подібного, жодних вказівок, куди треба кидати зерна, у притчі не було. Це означає, що сіяч, уповноважений Самим Богом сіяти зерна Його слова, повинен широко їх розкидати.

Адже так і вчиняли апостоли. Хіба апостол Павел, вирушаючи до Антіохії, на Кіпр, потім до відомих у той час язичницьких міст Малої Азії: Лістри, Дервії, Іконії, Ефеса, а потім і до язичницьких міст на Європейському материку: Филип, Салонік, Афін, Коринфа, — хіба апостол, відвідуючи ці міста, кидав зерна на родючий грунт? Там усе було випалено: інша віра, інша культура, інші цінності, якими жив народ. Але ж апостол Павел кидав ці зерна...

Але він їх не тільки кидав. Він намагався удобрити грунт своїм проникливим словом. А потім, покидаючи це місце, де були посіяні зерна слова Божого, він створював християнські громади — місцеві Церкви, які мали піклуватися про те, щоб удобрити це придоріжжя, щоб удобрити кам'янистий грунт, щоб вирвати бур'яни, щоб навіть зерна, що потрапили на кам'янистий грунт, або при дорозі, або в терни, не загинули.

Зерно не може зрости, якщо грунт не піддається культивації, не отримує добрив, тому що дуже велика ймовірність його загибелі. Коли ми говоримо: потрібно культивувати землю, ми використовуємо слово, яке має той же корінь, що й слова «культ» і «культура». Але не можна обмежуватися знаряддями культивації — потрібно обов'язково удобрювати грунт, піклуватися про нього. Ось так і грунт людських сердець, культурне середовище, в якому люди відгукуються на слово Боже, — усе це має бути культивоване, тобто таким чином збагачене, щоб було здатне прийняти слово Боже і дати цьому зерну слова Божого потужний ріст.

Як за часів святих апостолів цим займалися місцеві церкви, влаштовані апостолами, так і в наші часи все те, про що я говорю, — це справа Церкви, насамперед, тих, кого Господь посилає бути сіячами. А ті, хто навчається в цих стінах, — це майбутні сіячі. Пам'ятайте про те, що вашим завданням є широко розкидати зерна слова Божого — не в затишному місці, не там, де ваше слово і ваша дія є очікуваною і заохочуваною, а скрізь. Скрізь, де тільки можна.

Але потрібно пам'ятати й про те, що багато з зерен, які ви розкидатимете, впадуть при дорозі, і на кам'янистий грунт, і в бур'яни. І тому ваша робота із сіяння слова Божого, ваші труди з проповіді Євангелія мають супроводжуватися величезною роботою зі зміни життя людей на краще. Ось у цьому обробленні народного життя, народного грунту ви повинні бути разом з усіма тими, хто готовий також працювати для того, щоб грунт нашого національного життя був удобрений, щоб не виростали на ньому чужі нам бур'яни, здатні заглушити все добре — і віру, і моральне начало в людині, щоб грунт нашого національного життя не перетворився на розпечений камінь, що не має під собою грунту і на якому ніщо не може прижитися — добре, здорове, родюче.

І, нарешті, ми повинні працювати разом з багатьма, для того щоб грунт нашого національного життя не став узбіччям чужої дороги. Яка ж трагедія, якщо наш національний грунт стане узбіччям чужого швидкісного шляху! А для того щоб це не сталося, Церква призивається нести особливу відповідальність за духовне життя народу. І майбутні пастирі повинні пам'ятати, що поле їхньої діяльності — це не тільки храми і не тільки парафії, не тільки групи однодумців, це весь народ. Коли ви йдете вулицями Саратова, то всі ті, хто зустрічається вам, — це ваш народ, це ваша пастирська відповідальність. Перенесіть центр вашої уваги з того місця, де вам затишно, спокійно, туди, на ці вулиці й площі, на ці дороги, до тих людей, які ще не повною мірою можуть засвоїти слово Боже, які ще в тернах, і при дорозі, і на камені. І цю величезну роботу з культивування нашого народного грунту, як я вже сказав, потрібно разом робити з тими, хто готовий трудитися з нами. Це і представники науки, освіти, культури, адже і слово «культура» від того ж самого кореня, і тільки то можна назвати культурою, що підносить людське життя, що удобрює грунт національного життя. Але ніколи і ні за яких умов не можна називати культурою те, що породжує з цього ґрунту страшні терни, які здатні заглушити ріст здорового насіння, а тим більше камінь без грунту або придоріжжя, що продувається всіма вітрами.

Бути сьогодні священнослужителем — це намагатися штурмувати найважчі й найвищі висоти. Декому здається, що служіння священика обмежується виконанням обрядів, дотримуванням зовнішнім церковним приписам. Насправді ваша справа — це майбутнє народу, це майбутнє людських сердець і людського розуму. І я хотів би, щоб ці слова ви назавжди запам'ятали, дорогі мої студенти та викладачі, а також представники нашої інтелігенції, науковці, педагоги, письменники, актори, мислячі люди, політичні діячі, бізнесмени. Давайте разом удобрювати наш національний грунт, разом робити так, щоб навіть придоріжжя та камінь ставали родючими. Разом трудитися над тим, щоб видаляти бур'яни і не давати їм рости, заглушаючи життєво важливі для нас паростки національного та особистого життя людини. І віримо, що милістю Божою, молитвами святих новомучеників, тих, хто до нас віддав життя, сповідуючи Христа, молитвами тих, хто до нас трудився, по крихтах збираючи ту благоліпність, яку сьогодні ми споглядаємо на просторах нашої Вітчизни, їх молитвами і нашими трудами Господь удобрить землю нашого народу, зробить її плодоносною, настільки плодоносною, щоб дарами і плодами цього могутнього росту могли живитися не тільки ми, але діти, внуки, правнуки наші. Для цього й працюємо сьогодні, і храми будуємо, і школи відкриваємо, і закликаємо всіх до того, щоб працювати разом.

Я хотів би сердечно подякувати Вам, Ваше Високопреосвященство, за Ваші труди, які Ви несете як архіпастир, як митрополит Саратовської землі. Під Вашим архіпастирським піклуванням зроблено багато доброго, і, можна сказати, до невпізнання змінилося церковне життя Саратовської землі. Нині Ви очолюєте митрополію, що складається з трьох єпархій, у Вашому веденні духовна школа, багато середніх навчальних закладів, недільні школи, різного роду благодійні установи та багато чого, що сьогодні допомагає удобрювати наш грунт. І на подяку за Ваші труди я хотів би піднести Вам цей хрест із панагією, які були зроблені спеціально на честь і пам'ять 700-річчя від дня народження преподобного Сергія Радонезького.

А для цього святого храму хотів би піднести ювілейний образ преподобного Сергія — великого угодника землі нашої, великого і духоносного старця, який силою своєю, внутрішньою, духовною, зумів перетворити політичний ландшафт країни. Ніхто, як він, так не вплинув на подальший розвиток нашої Вітчизни, бо завдяки йому відбулася Куликівська битва, завдяки йому об'єдналися руські князівства, завдяки йому створювалися десятки монастирів, які, зберігаючи його заповіти, пильно дбали про єдність, свободу та незалежність нашої Вітчизни, ставали фортецями — нерідко як військовими, так і фортецями духу.

Нехай образ преподобного Сергія перебуває в цьому святому храмі, і, прикладаючись до нього, просіть великого угодника Божого, щоб він допомагав вам у вашому вченні. Бо, як сам він був виправлений і став здатним засвоювати вчення силою Божою, так може і багатьом, кому вчення не дається повною мірою, допомагати своїми молитвами.

Я хотів би також передати святі мощі в чудово відновлений Нікольський монастир, який знаходиться на території Покровської єпархії. Нехай святиня перебуває в цій обителі. На жаль, через брак часу я не зможу сьогодні відвідати цю обитель, але прошу Вас, владико Пахомію, передати в Нікольську обитель цю святиню. А семінарії я хотів би піднести ці прекрасно видані книги, на пам'ять про моє перебування.

Зі святом всіх вас вітаю!

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь у Неділю 15-у після П'ятидесятниці після Літургії в Олександро-Невському скиті

Слово Святішого Патріарха Кирила у день свята Різдва Пресвятої Богородиці після Літургії у Зачатівському ставропігійному монастирі м. Москви

Слово Святішого Патріарха Кирила після молебню в храмі великомучениці Анастасії Узорішительниці на території виправної колонії № 15 у Норильську

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в день памяти благоверных князей Даниила Московского и Александра Невского после Литургии в Даниловом монастыре

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в день Усекновения главы Иоанна Предтечи после Литургии в Храме Христа Спасителя

Патриаршее слово в день памяти святителя Петра после Литургии в Успенском соборе Московского Кремля

Патриаршая проповедь в Неделю 12-ю по Пятидесятнице после Литургии в Храме Христа Спасителя

Слово Святейшего Патриарха Кирилла после Литургии в праздник Донской иконы Божией Матери в Донском монастыре

Слово Святішого Патріарха Кирила у день свята Успіння Божої Матері після Літургії в Храмі Христа Спасителя