Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Патріарша проповідь у Неділю 3-ю Великого посту після Літургії в храмі великомученика Димитрія Солунського у Хорошеві м. Москви

Патріарша проповідь у Неділю 3-ю Великого посту після Літургії в храмі великомученика Димитрія Солунського у Хорошеві м. Москви
Версія для друку
27 березня 2022 р. 14:45

27 березня 2022 року, в Неділю 3-ю Великого посту, Хрестопоклонну, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив чин великого освячення храму великомученика Димитрія Солунського в Хорошеві м. Москви та Божественну літургію святителя Василія Великого. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа!

Сьогодні особливий день, коли ми схиляємо коліна перед зображенням хреста Господнього. Схиляння перед хрестом стало дуже важливою частиною нашої традиції, але якщо від неї абстрагуватися, якщо подивитися очима людини, яка зовсім не знає ні про що, — перед чим же ми схиляємо коліна? Люди схиляються перед нещасним, що висить на хресті, тобто люди схиляються перед людським стражданням. Якщо людина, далека від Бога і Церкви, співвіднесе побачене зі своїм власним життям, то вона відразу зрозуміє, що чи не головна справа її життя — відійти від страждань якнайдалі. І це правильно! Захворів  негайно лікуватися. Якщо щось трапилося в житті — якнайшвидше виправити невдачу чи помилку, щоб уникнути скорбот і страждань. Адже найчастіше не сама помилка вбиває нас, а те, що в нас відбувається внаслідок цієї помилки, викликаний нею глибокий стрес, розчарування. Людина іноді буквально занедужує від скорбот. І цілком природно: як від краю прірви людина відступає назад, керована навіть не розумом, а інстинктом, так само людина біжить геть від страждань.

Що ж ми бачимо сьогодні в храмі? Ми бачимо зовсім особливий образ — страждання розп'ятої на хресті Людини. Це так далеко від нашого життя, від нашої культури, що навіть уявити неможливо, що колись це був звичайний спосіб умертвіння злочинця, страшний і жорстокий спосіб. Але ми ніяк не пов'язуємо з кров'ю зображення хреста, намальоване чудовими фарбами чи зроблене ювелірами. Ми не ототожнюємо себе в цей момент ні зі стражданнями Спасителя, ні з самим фактом Його болісної смерті. Понад те, Православна Церква робить це свідомо. На Заході існує особливий культ поклоніння хресту із зображеним на ньому розп'ятим і змученим Спасителем. У нас немає такої традиції, наш хрест не є образом змученої людини. Ті, хто бував у католицьких храмах на Заході, знають, які там бувають страшні зображення розп'ятого Спасителя, особливо епохи бароко, коли у фарбах розмальовували, як кров тече з ран. У Православ'ї цього нема. У Православ'ї є образ Спасителя розіп'ятого, але немає традиції поклоніння самим стражданням як таким, у відриві від того, що прийшло через ці страждання. А через ці страждання прийшов порятунок роду людському, і тому ми поклоняємось Спасителю на хресті, знаючи, що хрест був знаряддям спасіння. І зовсім невипадково, що одразу за спогадами про Пристрасті Христові, які ми особливо здійснюємо у Велику П'ятницю, настає Великдень, сповнений великої радості й урочистості, — день, яким символічно виражається вся християнська віра.

Проте, якщо повернутися до теми страждань, то не можна не сказати, що страждання, безперечно, — це частина нашого життя. Іноді людина не може зрозуміти, чому з нею таке сталося. Чому страшний діагноз у неї чи її ближніх, чому вона вибився з колії, чому втратила роботу, чому те, друге, третє... Страждання входить у життя людини, і якщо страждання не супроводжувати молитвою та правильним до неї ставленням, то можна дуже собі нашкодити, часом непоправно, і ми знаємо, що іноді страждання закінчуються людською смертю. Але що допомагає нам інакше поглянути на страждання? Хрест Христовий. Навіщо Господь зійшов на хрест? Навіщо Він прийняв усі ці страшні страждання? Він їх прийняв для того, щоб позбавити нас найстрашнішого — влади гріха. Він на хресті спокутував наші гріхи. Рід людський спокутаний від гріхів стражданнями Спасителя. Не звільнений від відповідальності, а спокутаний, тобто Бог зняв Свій осуд із роду людського, але, звичайно, не знімає право Свого суду в тих випадках, коли людина чинить зло. Іншими словами, хрест Христовий нерозривно пов'язаний із розумінням того, що через хрест прийшло нам спасіння, спокута, визволення.

А що відбувається, коли ми в житті стикаємося з нашими хрестами? Ми відмахуємося від хреста якомога далі, а коли нарешті розуміємо, що відмахнутися не можна, то або занепадаємо духом, або стаємо жорстокими. А насправді — якщо Господь дає нам Свій образ, якщо Він пропонує нам зійти на наш маленький хрест, то, мабуть, не для того, щоб ми загинули, а щоб ми, за прикладом розіп'ятого Спасителя, спокутали власні гріхи. Щоб цей маленький хрест — хвороби та скорботи, які нас відвідують, ми сприймали саме як наш хрест, а не як абсолютно невиправданий і несправедливий поворот долі. Щоб ми не сприймали страждання і скорботи як випадковість, як те, що раптом впало на нас, подібно бурульці, що навесні падає з даху і може вбити людину. Все не так! Якщо ми маємо в житті скорботи і страждання, особливо такі, яких не можемо позбутися, — згадаймо Господа і Спасителя, адже Він теж страждав. А що внаслідок Його страждань? Рід людський спокутий від гріха.

А якщо ми згрішили, комусь потай нашкодили, але закон не порушили, і влада нас до відповідальності не притягнула, хіба що совість трохи помучила? Ну, совість можна і заглушити  іноді спиртним, іноді розвагами, іноді ще чимось. А що з нашим беззаконням, що з нашим гріхом, що з нашим злочином перед Богом? Воно зникло? Зовсім ні! Для того, щоб воно зникло, воно має бути спокутано. І ми маємо спокутувати свої гріхи так само, як Господь спокутав гріхи роду людського. І тому, коли ми входимо в смугу негараздів, хвороб, труднощів, не відмахуватися треба, не долю звинувачувати, тим більше не на Бога нарікати, а замислитись: а чому зі мною так сталося? І уважний погляд у самого себе, у своє життя з самого дитинства, аналіз своїх вчинків неодмінно приведе нас до думки: це мій хрест, і я повинен спокутувати свій гріх, всі ті сварки, конфлікти, а часто й злочини, які не завжди покарані з точки зору людського, державного закону, але караються з погляду та з позиції Божественного закону. І якщо ми сприйматимемо наші скорботи як наш хрест, як шанс викупити наші гріхи, то не буде відчаю, скорботи, ремствування на Бога і на людей.

І як важливо нам зрозуміти, що кожне страждання, через яке ми проходимо в житті, це шанс для нас спокутувати наші гріхи! Це зовсім не означає, що людина повинна вітати страждання, радіти їм — ні! Але коли приходить скорбота, вона не повинна нас руйнувати, вона не повинна вибивати нас із нашої життєвої позиції, тим більше не повинна нас руйнувати ні духовно, ні фізично. І до якого висновку ми приходимо? До дуже простого: хрест, який ми бачимо,  це не символ слабкості, не символ хвороби, а це великий символ спокути гріхів. Як Господь через хрест спокутав людські гріхи, так і ми через наші скорботи маємо шанс спокутати наші гріхи, щоб перед Богом постати з чистою совістю, очищеними від гріхів ще за нашого земного життя.

І нехай допоможе нам усім Господь саме так і ніяк інакше сприймати наші людські хрести — хвороби, скорботи, невдачі. Вони ніколи не повинні нас руйнувати. Вони ніколи не повинні провокувати нас на те, щоб Бога ганити чи інших людей ображати. Будь-яку скорботу і будь-яке страждання ми завжди повинні намагатися пов'язати з якимсь моментом у нашому житті, щоб зрозуміти, що це не випадковість, але Господь дає нам можливість зійти на свій власний хрест і перед Ним, а може, і перед ближніми спокутувати свої гріхи. Усьому цьому ми, безперечно, навчаємось, особливо під час Хрестопоклонної неділі Великого та спасительного посту. І невипадково саме в ці дні Церква дає нам можливість помолитися перед зображенням хреста, подумати про хресні страждання Спасителя, перенести споглядання Спасителя на хресті на власне життя і зрозуміти, що наші скорботи ведуть нас не до слабкості, а до сили, не до хвороби, а до здоров'я, не до смерті, а до порятунку. Хай допоможе нам Господь саме так, по-християнськи, зустрічати скорботи, ніколи не наражаючи на сумнів великий спасительний Божественний промисл про всіх нас. Навчені цим великим істинам, які лежать в основі християнського шанування хреста Господнього, не побоїмося й надалі нести наші хрести, пам'ятаючи про те, що належне несення хреста є нашим особистим спокутуванням наших особистих гріхів. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь у Неділю Торжества Православ'я після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у п'ятницю першої седмиці Великого посту після Літургії Передосвячених Дарів у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у четвер першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Стрітенському ставропігійному монастирі м. Москви

Патріарша проповідь у середу першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Донському монастирі м. Москви

Патріарша проповідь у середу першої седмиці Великого посту після Літургії Передосвячених Дарів у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у вівторок першої седмиці Великого посту після великого повечір'я у Богоявленському кафедральному соборі в Єлохові

Патріарша проповідь у понеділок першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь перед чином прощення у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у день пам'яті благовірного князя Даниїла Московського після Літургії в Даниловому ставропігійному монастирі м. Москви

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в Неделю о Страшном Суде после Литургии в Храме Христа Спасителя