Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Патріарша проповідь у день свята Преображення Господнього після Літургії в Олександро-Невському скиті

Патріарша проповідь у день свята Преображення Господнього після Літургії в Олександро-Невському скиті
Версія для друку
19 серпня 2022 р. 15:35

19 серпня 2022 року, у день свята Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію у храмі благовірного князя Олександра Невського в однойменному скиті поблизу Передєлкіна. Після закінчення Літургії Предстоятель Руської Православної Церкви проголосив проповідь.

В ім'я Отця і Сина та Святого Духа!

У сьогоднішньому євангельському читанні (Мт. 17:1-9) ми чули історію про те, як Господь після шести днів звів Петра та Якова на високу гору і там преобразився перед ними. Звідки ж відраховуються ці шість днів, від якої події? А подія дуже значна: саме за шість днів до того, як преобразитись, Господь запитував учнів: за кого визнають Мене люди? І тоді пролунало сповідання того, що Господь є Син Божий.

У відповідь на це сповідання Господь і дав апостолам можливість побачити Його преображенним на Фаворській горі. Він обіцяв, що вони не скуштують смерті, як побачать Царство Боже, що прийшло у силі, і через шість днів явив їм це Царство. Він дав їм можливість доторкнутися до іншого миробуття, і вони побачили в Ньому не просто Учителя, Який навчав їх Божественної мудрості, але Сина Божого, який явив Свою Божественну природу в дивовижній події Преображення.

Звичайно, це дано було учням для того, щоб пізніше, коли настане тяжкий час і перед ними постане Спаситель, якого терзає людська злоба, вони пам'ятали про Преображення. Пам'ятали про те, що Господь з'явився на горі Фавор у своїй славі і явив їм частину Божественного Царства, до якого Він закликав людей через зміну їхнього життя, через дотримання Божественних заповідей.

На думку святителя Григорія Палами, Царство Боже, з яким зустрілися учні Спасителя на горі Фавор, існує постійно; Царство Боже є паралельним світом (святитель не вживав слів, які я зараз вживаю, але вони більш зрозумілі людям) та існує завжди. Це Царство паралельне земному життю, земним царствам, отже, воно зовсім поруч із нами, і ми можемо бути причетні до нього вже тут, на землі. Адже не випадково, що Божественна літургія починається вигуком «Благословенне Царство Отця і Сина і Святого Духа!» Якби цього Царства не було тут і зараз, як можна було б говорити про те, що благословенне якесь Царство, до якого ми будемо причетні лише в майбутньому? Але Божественна літургія і вводить нас у це Божественне Царство. Через прийняття Тіла і Крові Спасителя ми долучаємося до Його Божественного єства і, звичайно, Його Божественного Царства.

Зчайно, можна прожити все життя і ніколи цього Царства не відчути і навіть не знати, що поруч із тобою — Божественне Царство. А можна постійно відчувати Божественну присутність, тобто присутність у житті іншого світу. Нерідко людям дається особливий досвід переживання присутності Бога, тобто присутності Божого Царства. Іноді це відбувається, коли людина проходить через важкі стреси і близька до загибелі, але потім милістю Божою знаходить спасіння і настає неземна радість — людина знову стала живою, після того, як була майже мертва. Але буває й так, що без особливого чуда ми стикаємось із Царством Божественним. Коли ми, покаявшись у своїх гріхах, долучаємося до Святих Христових Таїн, Божественна благодать торкається нашого серця. Звичайно, це лише відблиск, але це не що інше, як сигнал із того самого Божественного Царства. Тому що тиха духовна радість не може мати своїм джерелом земне життя — вона має своїм джерелом Божественне Царство. Обтяжені гріхами і плотським фізичним життям, ми не можемо увійти до цього Царства повною мірою, доки душа наша не буде вільною. Але дотик до Божественного Царства, яке відображається радістю, миром, любов'ю в серці, що допомагає нам долати перешкоди, які виникають на нашому життєвому шляху, є великий Божий дар.

І тому, коли ми говоримо про Боже Царство, ми говоримо не лише про майбутнє, хоч і про нього, а й про якийсь паралельний світ, який поруч із нами — настільки близький, що ми й самі собі цього не уявляємо. І увійти, доторкнутися до цього світу не так уже й важко. Потрібно лише постаратися жити за тим законом, що Господь нам відкрив. Через молитву, через прийняття Святих Христових Таїн ми сподобляємося радості доторкнутися до іншого буття — нехай на нетривалий час, тому що світ, вриваючись у наше духовне життя, заважає постійно перебувати в Божому Царстві.

Люди святі, які повністю віддають себе Господу, які приймають на себе особливі подвиги, які розпинають своє фізичне тіло, а разом з цим зрікаються повністю зовнішнього світу, вже на землі перебувають у Царстві. Хіба можна пояснити чимось іншим тисячоденний подвиг преподобного Серафима Саровського, його моління на камені? Хіба він міг просто так стояти і молитися, якби не перебував на той момент у Божому Царстві? Не залишаючи свого фізичного тіла, духом своїм він був там.

А як пояснити неймовірну силу мучеників? Ніяким терпінням неможливо пояснити стійкість, з якою вони переносили всі катування. Коли читаєш про це, уявити неможливо, як могла людська плоть витримати всі ці колесування, побиття, четвертування. Як людина не божеволіла під час цих тортур, але залишалася в доброму розумі, в силі духу і віру не втрачала? Чому? Та тому, що через цю скорботу Господь давав можливість тут, на землі, в найбільш, можливо, страшний момент тортур доторкнутися до Свого Божественного Царства. І, доторкнувшись до іншої реальності, людина вже не могла ні відмовитися від своїх переконань, ні прийняти подачки мучителів. Вона спокійно приймала свою смерть і проходила через страшні муки, бо вже доторкнувся до Божественного Небесного Царства.

Чи є цей дотик до Царства Небесного, до Божого Царства тут, на землі, лише здатністю мучеників чи духовно видатних людей? Зовсім ні! Тому що, якби це було так, то це означало б, що Господь закрив можливість доторкнутися до Свого Небесного Царства абсолютній більшості людей. Але ж це не так. Кожна людина потенційно має таку нагоду, потрібно лише сконцентруватися на прагненні бути з Богом. Потрібно, щоб молитва була не обрядом, якому нас навчили батьки чи якісь добрі люди і який ми здійснюємо майже машинально. Але якщо молитва стає живою розмовою людини з Богом, якщо вона вводить у спілкування з Богом, то такій людині, хоча б на мить, відкривається і зірниця Божественного Царства.

Сьогоднішній день нас багато чому вчить. Господь, що преобразився, явив учням Свою Божественну природу. Він зміцнив їх у вірі, щоб у момент спокус, випробувань, страждань, які вони мали, вони залишилися Йому вірними. Адже так і сталося. Хіба могли ті, хто бачив преображенного Спасителя, зрадити Його в момент страждань і тортур? Після яких страшних страждань вони були убиті, особливо апостол Петро; та й Павел був страчений через відсікання голови. Хоча Павел не був присутній на горі Фавор, але він був із самовидцями Спасителя і сам був самовидцем, зустрівшись із Воскреслим Спасителем на шляху до Дамаску. І цей живий досвід зіткнення апостолів із Господом і Спасителем, з Його Божественним Царством і давав їм сили вершити великі подвиги, долати труднощі, тортури, катування та з силою духовною, будучи абсолютно незламними, приймати і саму смерть.

Сьогодні ніхто від нас не вимагає того, що вимагали від апостолів язичницькі правителі. Але світ впливає на нашу свідомість, на нашу психіку, пропонуючи нам, майже примусово, йти іншим шляхом, дуже далеким від шляху до Божого Царства. Світ пропонує нам безліч спокус, споживчу філософію життя, гедонізм і цілу систему цінностей, яка ставить людину в центр життя і відводить від думки про Бога і про те, що в центрі буття — Сам Господь.

Нехай сьогоднішній день зміцнить нас у вірі, благочесті, твердості проходження шляхом, який ми як християни обрали. Будемо молитися за себе і один за одного, молитимемося за народ наш, за Вітчизну нашу, щоб якнайбільше людей повірили в те, що є реальний шлях до Божого Царства, який починається тут, на землі, і який дає людині те, що може дати лише Бог, — повноту буття, ту саму повноту, яку ми простою людською мовою називаємо щастям. Хай допоможе нам Господь саме так, а не інакше йти нашим життєвим шляхом, прямуючи до Його Божественного Небесного Царства. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Інші статті

Патріарша проповідь після Літургії у храмі Різдва Пресвятої Богородиці на Кулішках м. Москви

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті святителя Тихона та отців Помісного Собору 1917-1918 років після Літургії в домовому храмі ПСТГУ

Патриаршая проповедь после Литургии в Георгиевском кафедральном соборе г. Владикавказа

Патриаршая проповедь после Литургии в храме равноапостольного князя Владимира в подмосковной Балашихе

Патріарша проповідь після Літургії у Благовіщенському соборі Дівеєвського монастиря

Слово Святішого Патріарха Кирила після всеношної в Олександро-Невському кафедральному соборі м. Нижнього Новгорода

Патріарша проповідь у день пам'яті святителів Московських після Літургії в Успенському соборі Московського Кремля

Слово Святішого Патріарха Кирила в Неділю 18-у після П'ятидесятниці після освячення Михайло-Архангельського кафедрального собору м. Архангельська

Патриаршая проповедь в праздник Покрова Пресвятой Богородицы после Литургии в Покровском монастыре в Москве