Патріарша проповідь після Літургії у Троїцькому храмі с. Савино Московської області

12 жовтня 2025 року, в Неділю 18-у після П'ятидесятниці, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в храмі Святої Трійці с. Савино муніципального округу Єгор'євськ Московської області. Після Літургії Предстоятель Руської Православної Церкви виголосив проповідь.

Дякую Вам, Ваше Високопреосвященство владико Павле, дорогі владики, отці і брати, за ваші добрі слова, за спільну молитву в цьому чудовому місці, де багато богомольців зібралося сьогодні, а де двоє чи троє зібралися в ім'я Моє, там Я серед них (див. Мф. 18).

Кожен із нас несе на собі печатку гріха, недосконалості, неготовності зустрічі з Господом. Але ж не сказано Господом: «де зібрані двоє чи троє без жодних гріхів, там Я серед них». Господь такого не говорив. У дні Свого земного життя Він приходив до грішників, митарів, блудниць. До людей, якими гидувала тодішня громада, — а Він був разом із ними, Він їм теж ніс Свою проповідь, і скільки ж таких було врятовано!

Чудова місія Церкви, яка протягом двох тисяч років звертається не так до сильних, як до слабких! Коли я вживаю ці слова — «сильні», «слабкі», — я маю на увазі, звичайно, не силу м'язів і навіть не силу фінансів, тому що навіть багата людина може бути дуже слабкою, хворою і потребувати допомоги. Адже не здорові, як сказав Господь, потребують лікаря, але хворі. А кожен із нас має у своїй душі деякі вади, деякі слабкі місця, які нерідко реалізуються і в наших гріховних думках, а часом і в діях. І як хвороба фізична є відхиленням від норми, ось так і ці гріхи, великі чи малі, які присутні в нашій душі, у нашій свідомості, а іноді й у наших вчинках, — це теж відхилення від норми, за якою ми отримуємо спасіння. Тобто Господь, силою Своєї благодаті, тричі воздає нам за наші добрі справи і вчинки.

Дуже важливо пам'ятати, що саме так людина і має жити, наближаючись до Господа і постійно використовуючи такий сильний інструмент, як молитва, як причастя Святих Христових Таїн. Але до цього неодмінно треба додати добрі справи, тому що, якщо віра не супроводжується добрими справами, то це мідь дзвінка і кимвал брязкаючий (див. 1 Кор. 13:1), тобто від цієї віри нічого не залишається.

А тепер давайте запитаємо самих себе. Ось ми сьогодні у такій великій кількості тут зібралися, а чи багато хто з нас справді може сказати: «Ну, це не про мене, я таки допомагаю»? Безперечно, багато хто скаже: «Так-так, допомагаю — і батькам своїм літнім, і дітям своїм, яких виховати треба, і сусідам нещасним». Ну, а хтось може сказати: «А в мене ніби як і допомагати нема кому — всі навколо мене благополучні, живу в дачному селищі, де триповерхові особняки»? Але ж у цих особняках і трапляються часом найважчі людські трагедії! Тому що ніякі особняки, ніяке багатство не оберігають людину від скорбот, хвороб душевних. Від тілесної хвороби так, можна вилікуватися, заплативши. А душевний біль призводить до розладу в сім'ї, до розпаду подружніх стосунків, до відсутності розуміння між дітьми й батьками — так буває навіть за найвищими огорожами, у найдорожчих будинках. Бо якщо людина не бореться з гріхом, жодні стіни не вбережуть її від тяжких внутрішніх переживань. І є лише одна стіна, яка вбереже, це наша віра.

Це дуже проста мудрість, і вона походить із практики життя. Цьому ми навчені святим словом Божим, апостольськими Посланнями, святими отцями — безліч текстів, за серйозного їх засвоєння, допомагають людині уникнути того, що ми називаємо невдачами, нашими життєвими скорботами.

Господь прийшов у світ, як Він сам сказав, не для того, щоб лікувати здорових, але хворих, маючи на увазі не лише хворих, яких Він зцілював і воскрешав, але перш за все людей духовно хворих. Тих, хто вважають себе невдахами, тих, хто заплутався у житті, тих, хто не може вийти зі складних обставин. Іншими словами, переступаючи поріг храму Божого, кожен із нас повинен усвідомлювати, що прийшов до лікарні. До тієї самої лікарні, де на нього чекають, де від нього нічого не вимагатимуть. Якщо є можливість пожертвувати — пожертвуй, а немає можливості — ніхто тобі про це не нагадає. Тому що храм Божий — це лікарня, яка звільняє нас від наших внутрішніх недугів, а кожна людина на такі недуги страждає. І ліками в цій лікарні є наша молитва і обряди, насамперед таїнство святої Євхаристії, причастя Тіла і Крові Господа і Спасителя нашого, якому має передувати сповідь у наших гріхах. Чому? Та тому що в злохудожню душу, як мовить слово Боже, не прийде мудрість і не мешкає вона в тілі, що піддається гріху (див. Прем. 1:4). А якщо душа злохудожня, якщо людина в гріху не покаялась, якщо все це не переосмислено, то несправедливо вимагати допомоги від Господа.

Звичайно, справедливість Божественна — це не людська справедливість, і Господь прощає наші гріхи, бо Бог є любов (1 Ів. 4:8). Але у відповідь на Божу любов ми маємо Йому чимось відповідати. Хоча б найменшим — у храм ходити частіше. Настає недільний день — не до телевізора припадати зранку, а перехреститися і в храм піти, взяти дітей із собою, дружину, якщо така є. Помолитися, випросити у Господа допомоги та прощення за свої гріхи. І з яким почуттям люди зазвичай виходять із храму? З радісним, світлим. Ніколи відвідування храму не залишає тяжких почуттів! Єдиний виняток — коли людина приходить із поганим наміром спокушати Бога: «Ось я зараз помолюся і подивимося, чи допоможеш Ти мені чи ні». Виходить і каже: «Не допоміг, а значить, і Бога немає». Але якщо ми зі смиренням, любов'ю, вірою просимо Господа навіть про дрібниці, але ці дрібниці для нас важливі, то Господь у відповідь на молитву допомагає зцілити ці дрібниці або уникнути їх наслідків.

Інакше кажучи, життя віруючої людини передбачає не лише усвідомлення себе як хрещеної, православної людини, а насамперед наявність постійного зв'язку з Богом. І вдома через молитву, але найкраще — коли ми всі разом збираємось у храмі. Чому? Неодноразово про це говорив і зараз повторю — бо Сам Господь сказав: де двоє чи троє зібрані в ім'я Моє, там Я серед них (див. Мт. 18:20). А якщо перекласти це сучасною зрозумілою мовою, то одна енергія розвивається людиною, яка молиться на самоті, але зовсім інша — від десятків, сотень і тисяч людей, які звертаються до Бога. Це ніби вогняний стовп, що йде до неба, — кожен вкладає своє, але до неба піднімається єдиний стовп нашої молитви, і Господь її чує. Тому так потрібні відвідування храму, щира молитва, та й взагалі життя відповідно до Божих заповідей. А коли сили волі не вистачає все це виконувати, то принаймні необхідне щире покаяння під час сповіді і причастя Святих Христових Таїн.

Справді, храм Божий — це лікарня, де зцілюються найстрашніші недуги. Чому страшні? А тому що фізична недуга, навіть найважча, може лише послабити і навіть умертвити організм людини, але вона не торкається її душі. Безсмертна душа залишається живою. А ось коли ми душу свою губимо, коли ми її не лікуємо, коли ми не сповідуємо свої гріхи, коли ми абсолютно ігноруємо всі божественні заповіді, живучи як язичники, ось тоді душа наша наражається на смертельну небезпеку, тому що вилікувати її ніхто не може — навіть Господь, якщо ми Його про це не просимо.

Хай допомагає нам Воскреслий заради нашого спасіння Господь наш Ісус Христос! Нехай допомагає в найважчих життєвих обставинах не забувати про Його милосердя, про Його любов і пам'ятати, що життя з Богом сповнене надії. Не надійтесь на князів, на синів людських, — вчить нас слово Боже, — у них немає спасіння (див. Пс. 145:3). А Господь спасає! І в дрібницях нам допомагає, і в найскладнішому рятує, тому що Він любить нас, тому що Він життя Своє за нас віддав, тому що Він дійсно приймає наші молитви. Уявіть собі мільярди і мільярди людей, що моляться! І Господь приймає всі ці молитви, якщо тільки люди звертаються до Нього з вірою і готовністю змінити своє життя, коли це життя стає перепоною для того, щоб Господь чув наші молитви.

Молитвами святителя і чудотворця Миколая, молитвами всіх святих, що в землі Руській просіяли, нехай Господь зберігає Вітчизну нашу від ворогів зовнішніх і внутрішніх! Нехай зміцнює сили нашого православного Президента, на долю якого випала найважча і найвідповідальніша місія очолювати, зокрема, оборону країни, оберігати її від ворогів, які ополчилися на нас, як говоримо ми про це у своїх молитвах. А також і сили всім, хто у владі, на кого покладається велика відповідальність. Необов'язково називати за іменами — звісно, ​​Президента неодмінно на ім'я, але якщо не знаєте імені місцевого начальника, все одно непогано згадати і попросити Господа, щоб Він напоумив цю людину, викликав у її серці турботу про Церкву і про людей, довірених їй. Іншими словами, молитва, яку ми звертаємо до Бога про можновладців, — це одна із можливостей для тих, хто перебуває у владі, знайти той шлях виконання своїх службових обов'язків, який і приноситиме благо людям, та приведе їх самих до спасіння.

Всіх вас, мої дорогі, сердечно вітаю з цим чудовим днем! Хай береже вас Господь!

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі