Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників Зборів ігуменів та ігумень монастирів Руської Православної Церкви

23 вересня 2025 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирило очолив роботу Зборів ігуменів та ігумень монастирів Руської Православної Церкви. На завершення засідання Святіший Владика відповів на запитання учасників.

— (Ігумен Сергій Куксов, настоятель Вознесенської Давидової пустині Подольської єпархії) Ваша Святосте, ми багато чого почули від Вас про внутрішнє чернече життя, але сьогодні обителі ведуть і соціальну, і просвітницьку діяльність поза монастирськими стінами. Зокрема, наш невеликий монастир знаходиться в населеному пункті Чеховського муніципального округу, поряд з нами дитячий садок, школа, технікум, і ми досить щільно взаємодіємо з ними, діє також недільна школа. Відвідуючи дітей, ми часто намагаємося знаходити якісь приклади, які б спонукали їх звернутися до Бога. Можна занурюватися в історію нашої Церкви, коли люди за віру вмирали, але далекий приклад не завжди близький дитячому серцю. Інша річ, коли ти говориш про наших сучасників, про наше життя, а я сам син священика і добре пам'ятаю, як нас у школі виставляли до дошки і всіляко викривали: чому ми не піонери, чому не жовтенята, чому до храму ходимо, в Бога віримо? І хотілося б дізнатися, як у Вашій родині батьки допомагали Вам подолати цей бар'єр у спілкуванні з однолітками та викладачами.

— Справді, все те, що Ви сказали, було частиною моєї біографії. Але, на відміну від Вас, я навчався у страшні часи так званих хрущовських гонінь. Мій батько був ревний священик, і за цю ревність його перевели із Санкт-Петербурга, тодішнього Ленінграда, до районного центру, в Червоне Село (зараз він уже увійшов до межі міста, а тоді перебував за межами Ленінграда). Був саме розпал хрущовських гонінь, але я не вступав до піонерів. А вчився я добре, і коли мене викликали на педагогічну раду, я сказав, що взагалі-то готовий вступити. Це викликало майже дитячу радість у педагогів, яким, мабуть, загрожувало стягнення за те, що у них хтось із школярів не є піонером. Але я висунув вимогу: «Хоч завтра пов'яжу піонерську краватку, але за умови, що в неділю піду в піонерській краватці до храму і там причащатимуся». Пауза, тяжке зітхання, і мені кажуть: «Це неможливо». Відповідаю: «У такому разі — зрозумійте мене правильно — і мені неможливо вступити до піонерів».

Все це я розповідаю до того, щоб стало зрозуміло: загартування через проходження випробувань, скорбот, страждань — це найкраща школа доброчинності та взагалі формування правильного світогляду.

У наш час найстрашнішим випробуванням була державна атеїстична пропаганда, політика силового насадження атеїзму, а зараз нічого такого немає. Нинішня сприятлива атмосфера має сприяти масштабному воцерковленню дітей та молоді. Маю сказати, відбувається багато позитивного, і в цьому велика роль наших шкіл, недільних шкіл, дитячих та молодіжних церковних організацій. Але прикладом для дітей, безперечно, мають бути герої з минулого, адже саме так формувалися переконання багатьох поколінь. Дуже активно цьому сприяли література, історія. За радянських часів і література, й історія піддавалася ревізії, але ж у наш час ніщо не заважає викладати все автентично, у повній відповідності до історичної істини. Тому дуже важливо, щоб ми, несучи слово Христової істини, мали силу духовну актуалізувати цю істину для дітей і молоді та шкільного і старшого віку. Я часто вживаю це слово, тому що, слухаючи проповіді, часом дивуюся тому, наскільки ця проповідь буває далекою від того, що зараз близьке людині. Не лише з погляду, скажімо, філософських ідей, а й навіть з погляду мови. Це не означає, що мова проповіді має бути вульгарною — Боже борони! І з такими прикладами я стикався, коли панотець промовляє проповідь, ніби в якійсь компанії спілкується. Має бути в певному сенсі піднесена мова, але ця мова не повинна створювати труднощів для сприйняття з боку молоді, і не лише молоді, а й взагалі сучасних слухачів, які готові чути слово Боже.

Кожна епоха вимагає свого підходу до тих, до кого звертається наша проповідь, вимагає особливих знань та особливої ​​сили переконання у священика, що проповідує. А ця сила переконання походить не тільки від знання якихось текстів, а й від того, як сам священик усе це переживає. Якщо це його рідне, він скаже добре, навіть якщо не дуже начитаний у писаннях святих отців. Якщо все це для нього щось далеке, якщо центр його життя лежить поза цією проблематикою, поза духовним життям, поза богослужінням, молитвою, то нічого не вийде. Не може лікар вилікувати хворого, якщо він не має знань або якщо він сам хворий. Не може священик лікувати сучасну людину, якщо вона не знає причин хвороби або сама страждає на цю ж недугу.

Іншими словами, якщо ви самі не переживаєте те, про що говорите, якщо у вас самих немає досвіду духовного життя, ваші слова будуть міддю дзвінкою (див. 1 Кор. 13:1). Ось ми й переходимо до найголовнішого: без віри неможливо догодити Богові. Якщо у священика слабка віра, то ти і Богові не догодиш, і людей не навчиш. Якщо богослужіння і молитва не є центром твого життя, ти ніколи не будеш переконливим ні у своїй проповіді, ні у спілкуванні з парафіянами. Тому мій заклик до всіх нас — і до єпископату, і до духовенства: ніколи не залишати роботу над самим собою! Ніколи! Від того, що у вас у серці, в душі, у свідомості залежить переконливість ваших слів. Для того ми й проводимо такі збори, щоб кожен усвідомив особисту відповідальність за благовістя, яке він покликаний нести світові та своїй пастві.

<…>

— (Ігуменя Марія (Сідіропулу), настоятелька Єлисаветинського жіночого монастиря в Бухендорфі, Мюнхен) Благословіть! Відомо, що Ваші дитячі роки були тісно пов'язані з Псково-Печерським монастирем, і ось таке питання: наскільки цей період став духовною закваскою для Вашого зростання чи, можливо, сформував якийсь фундамент, на який Ви сьогодні, у непростий для Церкви час, можете спиратися?

— Матушко, із задоволенням відповім на це запитання. Батьки нас возили монастирями. Починаючи з першого класу школи, на канікулах, ми завжди виїжджали або в Печори, або до Пюхтиці.

Розповім вам про подію, що сталася у Печорах. В Успенському храмі йшла Літургія. Мабуть, справа була у Великий піст, бо Літургія була довгою, і я, ще зовсім хлопчик, років семи, дуже втомився. Закінчилася Літургія, потім, за звичаєм, молебень, потім панахида, а я все стояв, уже через силу, і думав: «Господи Боже мій, швидше б усе це закінчувалося!» Втомлений іду на вихід із Успенського собору, і ось з боку стоїть, спираючись на стіну, якийсь чернець, високий, у мантії. Він мене благословляє, а потім накриває своєю мантією. Пам'ятаю, мені стало якось не по собі під цією мантією, і я чую, як народ загомонів: що він робить, навіщо він так із хлопчиком? А він тримає мене, потім відкриває мантію і каже: «Він буде ченцем». Найменше в той час я про це думав і, звичайно, уявити не міг пізніші етапи свого життя, але Господь усе так і зробив, як пророкував отець Марк.

А другий спогад — це зустріч зі старцем Симеоном. Ми з батьками приїхали у Печори, і була якась домовленість, що отець Симеон нас прийме. Ми з мамою пішли до нього, а він жив у келійці, що примикала до храму. Хтось із прислужників сказав нам: «Почекайте, зараз отець Симеон вийде»; і ось ми стоїмо, чекаємо, а в передпокої темно, сиро. Відчиняються двері, виходить старець Симеон, як зараз пам'ятаю, в сірому подрясничку — і раптом таке враження, ніби у кімнаті світло запалили! Ви знаєте, це дуже сильне враження справило тоді на мене, на моїх батьків. Батюшка Симеон подарував мені просфорочку, благословив, про щось поговорив із мамою. Звичайно, не пам'ятаю, про що була розмова, але це враження світла в кімнаті, яке було виявлено в момент, коли старець до неї увійшов, — це не ілюзія, це реальність. Старець Симеон був святою людиною, справжнім подвижником, і величезна кількість людей приходила до нього на сповідь, просили його молитов — так само, як до старця Марка. Загалом, Псково-Печерські старці були на той час великою духовною силою, що впливала на багатьох людей, зокрема отруєних тодішнім атеїзмом. Ось так можу відповісти на Ваше запитання.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

(Скорочено. Повний текст див. на російській версії сайту)