Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників XI Міжнародного фестивалю «Віра і слово»

16 жовтня 2025 року в Москві відбулася зустріч Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила з учасниками XI Міжнародного фестивалю православних ЗМІ «Віра і слово». Предстоятель Руської Православної Церкви відповів на запитання присутніх.

<…>

— Благословіть, Ваша Святосте! Протоієрей Михаїл Самохін, П'ятигорська єпархія. Нещодавно Ви виступали у Слідчому комітеті Росії та торкнулися теми міграції, після чого деякі телеграм-канали одразу ж звинуватили Вас у ісламофобії. Але десять років тому, в 2015 році, Ви були в нашій єпархії, освячували собор рівноапостольної Марії Магдалини в Нальчику, Кабардино-Балкарській Республіці, та зустрічалися із муфтіями Північного Кавказу. Пам'ятаю, що ця розмова була доброю і теплою. Скажіть, як Ви ставитеся до спроб Вашу позицію щодо міграції пов'язати з ісламофобією, і чим взагалі відрізняється ставлення віруючого християнина до мусульманина від того страху, який відчувають люди у зв'язку з поведінкою деяких мігрантів у нашій країні?

— Мене багато в чому можна докоряти — кожна людина по-своєму сприймає Патріарха, його слова, думки. Але найменше мене можна звинуватити в ісламофобії, бо, будучи головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків, я був тією людиною, яка від імені Руської Церкви розвивала відносини з ісламським світом — і відвідуючи ісламських лідерів на Близькому Сході, і розвиваючи ці відносини в нашій країні. Робив це не лише тому, що таку інструкцію має голову Відділу. Цю інструкцію можна було виконувати чи не виконувати, але я завжди розумів, наскільки важливими є добрі міжрелігійні і навіть міжособистісні стосунки християн та мусульман у нашій країні. Зрештою, це запорука спокою, мирного життя наших громадян, процвітання нашої країни. Тому Церкву неможливо звинуватити в жодній ісламофобії.

З іншого боку, це не означає, що ми повинні заплющувати очі на злочини, які вчиняють люди, зокрема ті, що належать до іншої релігії. Що ми як страус ховаємо під крило свою голову і не хочемо нічого бачити? Ні. Ми повинні не використовувати те, що відбувається для роздмухування конфлікту та ворожнечі з мусульманами, але, зокрема й через діалог із мусульманськими лідерами, впливати на ситуацію так, щоб із мусульманами не пов'язувалося негативне ставлення з боку людей, які не належать до ісламу, і щоб не зміцнювалась думка, що ісламська громада є джерелом постійних конфліктів. Для того, щоб не було такого, ми і маємо, звичайно, розвивати діалог з ісламським світом.

Думаю, через цей діалог можна вплинути на якусь частину ісламського керівництва, щоб вони також усвідомили свою відповідальність. У жодному разі не можна допускати, щоб у свідомості більшості людей та чи інша релігія ототожнювалася з порушенням правопорядку, злочинами тощо.

Ось чому тут не спроба якось образити мусульман — мусульмани, які знають мою позицію, це підтвердять. Бо як Патріарх Московський і всієї Русі я дорожу тими відносинами, які існують сьогодні між православними та мусульманами. У жодному разі не можна ці відносини ускладнити чи створити якусь напругу. Але це не означає, що ми не можемо говорити правду, висловлюючи свою стурбованість. Це була б якась помилкова дипломатія, за допомогою якої приховують реальні проблеми, адже вони існують, і будь-яка людина, яка стикається з цими проблемами на вулиці, підтвердить, що це так. Тому наша позиція полягає в тому, що проблеми не можна замовчувати, але не можна й у разі правопорушень з боку тих чи інших представників мусульманської релігії поширювати негатив на всю мусульманську умму і говорити, що вони всі такі, — у жодному разі! Тому що ми дійсно століттями разом жили і живемо, ну і, з Божої милості, будемо, напевно, і далі жити.

Іншими словами, ця тема не повинна використовуватися для створення напруженості у нашому суспільстві, тим більше міжрелігійної конфронтації. Але одночасно не можна заплющувати очі на існуючі проблеми, бо інакше це несе у собі небезпеку щодо майбутнього нашої інтернаціональної країни.

— Святіший Владико, благословіть! Священик Алексій …, Волгодонська єпархія. Як священикові зберігати внутрішню силу горіння духу в умовах тривалого та одноманітного служіння на малій парафії?

— А яка різниця, на малій чи великій? Ця тема не повинна пов'язуватися з місцем служіння, вона повинна бути пов'язана зі світоглядом священика, з його внутрішнім світом. Якщо батюшка вважає себе щасливим тільки якщо він служить на великій і багатій міській парафії, то, може, йому краще було б і не ставати священиком? А як же наші батьки, зокрема по моїй батьківській лінії, які служили на різних парафіях за радянських часів та ще й у в'язниці за це сиділи? Місце служіння священика у його свідомості не повинно пов'язуватись з комфортом, матеріальним благополуччям. Тоді краще батюшці чимось іншим зайнятися, тим більше, що зараз величезні можливості — бізнес, торгівля, чим завгодно. Але якщо ти одягнув рясу і став священиком, ти в останню чергу повинен думати про те, на якій парафії тобі краще служити, щоб більше отримувати грошей. Більше отримаєш грошей, якщо торгуватимеш на ринку.

<…>

— Благословіть, Ваша Святосте. Сергій Зеткін, Саранська єпархія. Ваша Святосте, Захід традиційно був і є противником Росії. Хоча західна цивілізація побудована на християнських засадах, але, на відміну від нашої країни, від них відійшла. Нині на черговому витку конфронтації новими союзниками нашої країни стають держави з іншим релігійним світоглядом. Скажіть, Ваша Святосте, як у цих умовах Церква вибудовуватиме діалог з ними, не розчиняючи Православ'я, але, з іншого боку, і не впадаючи в ізоляцію? Дякую, Ваша Святосте.

— Щодо так званого «християнського Заходу». Візьмемо цей термін у лапки, бо, безперечно, на наших очах на Заході відбуваються апостасійні явища — втрата релігійного почуття, втрата такої традиції, як участь у недільному богослужінні; храми пустіють і перепрофілюються, як ви знаєте, часто під ресторани, а в кращому випадку під мечеті. Кажу, що це не найгірше, що можна придумати, бо іноді там і кабаре влаштовують. Це свідчить про занепад релігійного почуття, про ослаблення християнського сприйняття життя з боку формальних християн, які живуть на Заході.

Перша моя поїздка за кордон відбулася далекого 1968 року — спочатку до Праги, а потім до шведського міста Упсала, де проходила асамблея Всесвітньої ради церков. Для мене був релігійно-культурний шок, коли я відвідав Швецію та побачив, що там відбувається. По-перше, відкрита демонстрація порнографії — це мене просто вразило. Ми приїхали з Радянського Союзу і уявити не могли, що в кожному газетному кіоску на вітрині будуть порнографічні зображення. Шок! Як же це так? Ми з атеїстичної країни, але в нас нічого такого немає, а тут нібито традиційні християни — і допускають таке. Я запитав одну важливу особу, шведку, яка була одним із президентів Всесвітньої ради церков, як таке можливо. Вона здивувалася, вона просто не зрозуміла, про що я говорю. Тоді я зрозумів, яка величезна культурна і духовна прірва пролягала між нами, що приїхали з атеїстичної країни, і тодішнім шведським суспільством. Не знаю, що там зараз, але навряд чи відтоді мав місце духовний прогрес. Існує величезна різниця у сприйнятті того, що добре, а що погано.

Тому я не маю особливого оптимізму щодо перспективи подальшого розвитку екуменічного руху. Але мені здається, є щось, що лежить поза нашою волею, поза нашими можливостями вплинути на історичний процес — те, що ми з вами називаємо волею Божою. Швидше за все, радикальна зміна, щоб ми знову здобули спільне духовне коріння, а через це і довіру один до одного, можлива лише через втручання Самого Господа в історичний процес. Тому що на сьогодні моральна складова свідчить не просто про відмінності, а про якусь культурну, а також релігійну та духовну прірву.

З іншого боку, не можна описувати релігійне життя у країнах лише в негативних фарбах. Не можу не сказати про дивовижні приклади релігійного життя в деяких місцях на Заході та у третьому світі, які пов'язані з місіонерською діяльністю і навіть з подвижництвом. Не все зникло з духовного життя західного суспільства, і з нашого боку було б зарозумілістю, якби ми, говорячи про проблеми, які, безперечно, існують у релігійному житті західних країн, імпліцитно заявляли про свою духовну перевагу: ось вони такі, а ми інші! Цього не має бути, але, з іншого боку, ми маємо дорожити тим, що у нас сьогодні справді є. Росія виявляє світові дивовижний цивілізаційний приклад: розвинена в економічному та науково-технічному відношенні країна стає все більш і більш релігійною. Це цивілізаційний феномен, якого немає в багатьох інших країнах, навіть країнах третього світу, де благочестя було все-таки на вищому рівні, ніж у «освічених» західних країнах.

Тому наш цивілізаційний феномен ми повинні всіляко плекати та підтримувати, а це насамперед завдання Церкви. Ми повинні пам'ятати, що, живучи за таких сприятливих умов, ми ніколи не повинні зупинятися на досягнутому. Насамперед звертаю це слово до наших пастирів: треба трудитися, як говорили після війни, «за себе і за того хлопця». Ми повинні працювати, дійсно не шкодуючи живота свого, тому що дуже легко втратити те, що маємо, дуже легко заспокоїтися, дуже легко сказати: «Душа, у тебе все є».

Ще багато чого потрібно зробити, зокрема у сфері пастирської опіки про нашу молодь, взагалі про наш народ і особливо про тих, хто дуже потребує підтримки. Це люди незаможні, які, на жаль, ще існують у нашому суспільстві. Це інваліди, це люди похилого віку. Іншими словами, порядок денний нашої соціальної роботи дуже великий. Недарма на єпархіальних зборах я постійно говорю про це нашим священнослужителям і тішуся, як здійснюється ця робота, особливо у новозбудованих храмах міста Москви. Радію тому, як там розвивається соціальна та освітня діяльність. Відбувається дуже багато позитивного, про що я завжди радо можу свідчити, але, з іншого боку, постійно з'являються і нові проблеми. Тому ми не маємо спочивати на лаврах, не маємо говорити про те, що у нас все гаразд. Ми повинні працювати, не покладаючи рук, щоб зміцнювалося духовне життя нашого народу, а тим самим вся країна ставала сильнішою, благополучнішою, яка має життєвий потенціал.

— Дякую, Ваша Святосте!

— Ваша Святосте, благословіть. Священик Димитрій Полещук, Сергієво-Посадська єпархія. Ви у своєму слові торкнулися важливої ​​теми. Ми бачимо, як прискорюється життя і молодь все більше віддає перевагу віртуальному світові в порівнянні з реальним, а люди старшого покоління за цим не встигають. Як Ви вважаєте, чи існує в Церкві розрив поколінь і якщо так, то як його подолати? 

— Ви знаєте, я не говорив би зараз про поколіньський розрив у Церкві. Так багато молоді зараз бере участь у парафіяльному житті — навіть порівнювати неможливо із радянськими часами. Кожен пастир це бачить, і я бачу щоразу, коли відвідую новозбудовані храми, освячую їх. Звертаючись із проповіддю, дивлюся на присутніх, і можу сказати: це наш народ. Якщо за радянських часів у храмі були переважно жінки похилого віку — Царство їм Небесне, на той час вони відіграли величезну роль у справі збереження православної віри, — то сьогодні приходять люди різного віку. Молодь, люди середнього віку, сім'ї з дітьми, літні. Тільки людей дуже похилого віку не бачу — мабуть, їм уже важко ходити. Інакше кажучи, сьогодні у храмах молиться наш народ. Цим ми повинні дорожити і робити все для того, щоб людина будь-якого віку відчувала себе в храмі як у себе вдома.

Для цього потрібна пастирська мудрість настоятелів, а також організація позабогослужбової діяльності. Якщо ми звертатимемо увагу на дітей та молодь, але забудемо про людей похилого віку, особливо самотніх, які дуже потребують підтримки, то це буде великою помилкою. Тому має бути робота і з дітьми, і з молоддю, і з людьми похилого віку, особливо літніми жінками, у яких іноді, крім храму Божого, немає жодного світла в віконці. Пастирська турбота має простягатися до всіх — і до людей похилого віку, і до людей середнього віку, особливо сімейних. Пастир повинен уважно ставитись до того, що в сім'ях відбувається, особливо коли люди приходять і на щось скаржаться.

Іншими словами, сьогодні відповідальність священнослужителя, парафіяльного священика, дуже і дуже висока, і вона стосується людей різного віку.

— Ваша Святосте, добрий день, благословіть! Священик Антоній Долгушин, Ханти-Мансійська єпархія. Дозвольте Вам задати наступне запитання. В останні роки неозброєним поглядом видно активізацію так званого неоязичництва, якщо можна так висловитись, по всіх напрямках. Доводиться стикатися з тим, що під прикриттям некомерційних організацій з використанням грантів різних рівнів проповідуються ідеї так званого повернення до витоків, до минулого. Як Ви вважаєте, у чому найголовніша небезпека неоязичництва та які є дієві методи, щоб протистояти його поширенню, зокрема серед військовослужбовців, які перебувають у зоні спеціальної військової операції?

— Дякую. Це справді реальна проблема, і вона якось несподівано впала на наш народ, на наше суспільство. Здавалося, з Перуном давно впоралися, тисячолітня православна християнська традиція. Звідки це? Відповідь наступна — від безбожжя, воно не пройшло даремно. Атеїстичний вплив на суспільство, народ призвело до відповідних результатів. Зникло передання, яке зберігалося у православних сім'ях і передавалося з покоління до покоління, — під цим переказом я передусім маю на увазі навчення у вірі. Так воно й було: від батька та матері – дітям, від дітей — онукам тощо. Час безбожжя порушив цю наступність, зокрема релігійного виховання в сім'ях.

Але ми з вами відкрили безліч храмів, недільних шкіл, гімназій. У нас з'явилося те, про що ми й мріяти за радянських часів не могли. Тому сьогодні треба вкладати сили, насамперед, у турботу про сім'ї наших парафіян. Має бути уважнішим ставлення настоятелів, священиків — не лише індивідуально до тих, хто відвідує храм, а й до родин. Це відкриє можливість для священика благотворно впливати, зокрема, на виховання дітей та молоді. Іншими словами, наша пастирська робота сьогодні повинна мати як пріоритет турботу про сім'ї. Ось якщо так буде, то у нас будуть щасливіші шлюби і буде певна гарантія того, що через сім'ї здійснюватиметься релігійне виховання дітей і молоді.

— Дякую.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

(Скорочено. Повний текст див. на російській версії сайту)