Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Зберігши віру, знайшли «життя вічне вдосталь»

Зберігши віру, знайшли «життя вічне вдосталь»
Версія для друку
16 серпня 2010 р. 11:05

10 років тому Ювілейний Архієрейський Собор Руської Православної Церкви, що проходив у Москві 13-16 серпня 2000 року, прийняв рішення про прославлення для загальноцерковного шанування у лику святих Собору новомучеників і сповідників Російських XX століття, поіменно відомих і донині світу неявлених, але відомих Богу. Собор розглянув матеріали про 814 подвижників, чиї імена відомі, і 46 подвижників, імена яких встановити не вдалося, але про яких достеменно відомо, що вони постраждали за віру Христову. Свідоцтва про цих святих надійшли з 30-ти єпархій та п'яти ставропігійних монастирів. До цього числа 860-ти подвижників у Собор новомучеників і сповідників Російських для загальноцерковного шанування включено імена 230-ти раніше прославлених новомучеників у лику місцевошанованих святих у різних єпархіях Росії.

Про те, як складається шанування новомучеників і сповідників Російських в наші дні, в інтерв'ю порталу «Православ'я і світ» розповів намісник Донського ставропігійного чоловічого монастиря, голова Синодального комітету із взаємодії з козацтвом єпископ Павлово-Посадський Кирил.

— Владико, як Ви думаєте, чи склалося вже у Руській Православній Церкві і церковному народі шанування новомучеників?

— У ХХ столітті сталося найважливіше. Сотні простих російських священиків, дияконів, мирян не пішли на угоду з совістю, не зрадили своїх близьких, і, найголовніше, не зрадили Бога, у Якого вірили всією душею. У багатьох з них була можливість зберегти собі життя: публічно зректися Христа чи таємно погодитися на умови тюремників. Але вони не пішли на це. Чому? Чи тому, що бажали слави? Чи можете ви уявити, як це — в тісняві камери, у постійному страхові смерті думати про мученицьку славу? Що допомагало їм пережити весь жах допитів, несправедливого суду та непереможеними вийти з камери на останній свій шлях? Любов. Любов, що перемагає смерть і страх. І Господь не залишив їх Своєю всеперемагаючою любов'ю.

Ви питаєте, чи склалося в народі шанування новомучеників? Звичайно, і головний доказ тому — церковне прославлення їх у лику святих. Кати прагнули знищити саму пам'ять про свої жертви, саме тому про Бутівський полігон і про подібні йому розстрільні місця довгий час взагалі нікому нічого не було відомо. Але ми знаємо, що в Господа всі живі. Такий скарб, як новомученики Російські, не міг лежати під спудом. Пам'ять про них зберігалася в сім'ях, їх історії передавалися з уст в уста, надихаючи молодих розшукувати відомості, збирати по крупинках дані. Якщо б не було цього справді всенародного шанування, не постало б жодного храму на честь новомучеників і сповідників, жодної ікони. А вони є!

— Але, дивлячись на ряди ікон в церковних крамницях, помічаєш, що більш давніх і відомих святих шанують більше. Чому, хоча ці святі знаходяться далі від нас за часом свого життя, нашому сучаснику ближче святитель Миколай, святі мучениці Віра, Надія і Любов та багато інших?

— Людині властиво триматися за звичні їй речі. Пам'ять про стародавніх святих передається з віку в вік, по всіх країнах і народах — так прославив їх Господь. Адже коли людина отримує допомогу за своїми молитвами до певного святого, вона прагне розповісти про це іншим людям.

Навіть далекі від Церкви люди знають, що є такі угодники Божі, до яких можна звернутися в тих випадках, коли інші способи вирішення проблем вже не допомагають.

Деякі люди дізнаються про існування святих тільки тоді, коли збираються святкувати свої іменини. Вони йдуть до храму, шукають іконочку свого небесного покровителя і так знайомляться з житіями святих. Оскільки новомученики прославлені, за людськими мірками, не так вже й давно, інформація про них просто не встигла ще широко розповсюдитися, увійти у народне життя.

Не слід забувати й про те, що, здебільшого, голови наших сучасників зайняті іншими речами: турботою про хліб насущний, суєтою, розвагами. Де вже тут дізнаватися про нових святих, добре ще, якщо відомі і славні імена їм знайомі!

— Що потрібно робити для цього загальнонародного шанування і чи потрібне воно взагалі?

— Спеціально «розкручувати», рекламувати нікого не треба. Минуло занадто мало часу, щоб робити далекосяжні висновки — склалося або не склалося загальнонародне шанування нових святих. І потім, Господь Сам посилає славу Своєму угоднику, причому кожному свою славу і честь!

Якщо говорити про Донський монастир, який в даний час є не тільки духовним центром російського козацтва, але й одним з головних пам'яток подвигу новомучеників і сповідників Російських, то тут у 20-х роках ХХ століття перебував в ув'язненні Патріарх Тихон, тут після звільнення приймав він архієреїв і священиків, що покаялися в гріхах обновленства, та очолював штаб опору злу, яке нахлинуло після революції. Сюди до Патріарха Тихона приїжджали ті, кому потім судилося прийняти мученицьку смерть за віру. Сам Предстоятель Руської Православної Церкви перетерпів усе до кінця і нині по праву очолює сонм російських новомучеників і сповідників.

Нині в Донському монастирі відкрито меморіальну «Келію Патріарха Тихона», і ми сподіваємося, що експозицію, присвячену подвигу новомучеників, буде розширено до повноцінного музею, який, я вірю, внесе свій внесок у розповсюдження знань про цей період вітчизняної історії.

Експозиція майбутнього музею розповість про страждання, про сповідницький подвиг православних людей — священнослужителів і мирян, які постраждали в ті страшні часи.

У Донському монастирі особливо ясно розумієш, як потрібна сьогодні людям та сила і глибина віри, яку мали Патріарх Тихон і новомученики.

Уявіть собі, адже біля самих дверей келії святителя постійно чергували чекісти, ними було здійснено спробу замаху, було вбито найближчу і віддану йому людину — його келійника Якова Полозова, Патріарх піддавався тиску, над ним насміхалися, знов погрожували, але він не відмовився ані від патріаршества, ані від своїх поглядів, а залишився твердим у своїй вірі.

Тому зараз до чесних мощів Патріарха Тихона постійно йде народ. У Великому соборі, де вони покояться, постійно моляться люди. Цілий день не переривається цей ланцюжок прочан.

Я глибоко переконаний в тому, що саме віра є основним стрижнем в житті людини. Якщо людина втрачає віру, вона втрачає сенс життя. Новомученики і сповідники Російські служать нам сьогодні показовим прикладом, бо зберігши свою віру, вони знайшли, за словом Євангелія, «життя вічне вдосталь» (Ін. 10:10).

«Православ'я і світ»/Патріархія.ru

 

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами