26 серпня 2010 року, в день преставлення (1783) і другого обрітення мощей (1991) святителя Тихона, єпископа Воронезького, Задонського чудотворця, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію у Володимирському соборі Задонського Різдво-Богородицького чоловічого монастиря. Після закінчення богослужіння Святіший Владика звернувся до присутніх із Першосвятительським словом.
Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Владико Никоне, священноархімандрите цієї святої обителі, єпископе Липецький і Єлецький! Дорогі отці і браття! Шановний Олегу Петровичу, губернаторе Липецької землі! Дорогі прочани і співмолільники!
Я радію можливості в день пам'яті святителя Тихона Задонського, чудотворця, молільника й просвітителя землі нашої, прибути до цієї славетної обителі з тим, щоб разом з вами відсвяткувати її 400-річчя. Багато славних сторінок вписано в історію цього монастиря, який відігравав у минулому величезну духовну роль, але винятково особливим чином просяяла обитель ця присутністю тут святих і цілющих мощей святителя Тихона. Він завершив тут свої дні — не на кафедрі, як правлячий архієрей, не в славі, а в смиренні й простоті. З його життєпису відомо, що в останні роки люди настільки звикли до того, що він знаходиться тут, поруч із ними, що іноді могли й образити святителя, і сказати йому грубе слово — адже так мало був подібний до владики цей старець-самітник, який увесь свій час проводив у молитві та написанні книг.
Звичайно, вже тоді ім'я святителя Тихона було добре відоме тим, хто цікавився духовним життям. Але ж часто буває, що люди, які живуть поруч з великою людиною, цієї величі не помічають. Вона здається їм простою, вона здається їм не такою досконалою, якою її уявляють читачі її книг. А тому перебування святителя Тихона на спочинку було, з точки зору людської, справою непростою. Але недарма святий угодник Божий писав про тайники внутрішнього життя людини — тому що сам мав колосальний за силою духовний досвід і у відповідь на образи, на гіркі слова, на недолік поваги відповідав глибокою смиренністю, засвідчуючи, що навіть гіркі слова, звернені на його адресу, не покривають всієї його гріховності, а є лише можливістю частково спокутувати смиренністю свої гріхи. Це великий приклад для всіх нас.
Буває так, що люди, які перебувають аж ніяк не на самоті і не на спочинку, а, навпаки, у славі й честі, навіть не від прямої образи — тому що найчастіше таких людей ніхто не сміє ображати, — а лише від непрямого натяку втрачають присутність духу, засмучуються, переживають або впадають у гнів. Смиренність — це велика християнська чеснота, яка є не слабкістю людини, а внутрішньою силою. Не відповісти кривднику, промовчати перед образником, усвідомити свій гріх і свою неправду, коли на твою адресу обрушується наклеп, є найвищим ступенем духовної досконалості, внутрішньої сили і внутрішньої свободи людини. Звідки ж усе це було у святителя Тихона? Зі слова Божого. Його було навчено Самим Христом — так само, як і нас з вами, хто навчається з євангельських слів; але він прийняв їх усім своїм серцем.
Сьогодні, в день пам'яті святителя, ми читали невеличкий уривок з п'ятої глави Євангелія від Матфея, де знаходимо дивовижні слова: «Ви — світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори» (Мф. 5:14). А трохи раніше в цьому ж Євангелії Господь, звертаючись до тих людей, хто слухав Його, говорить: «Ви — сіль землі» (Мф. 5:13). Сіль землі, світло для світу... Не миру, а світу, тобто ви — найкраще, що є у світі. До кого звертає Господь ці слова? До простих жителів Галілеї, які зібралися слухати Спасителя на пагорбі на березі Галілейського моря, майже поруч з містом Капернаумом, де Господь мешкав під час Свого перебування в Галілеї. А чому Господь звернувся до цих простих людей, назвавши їх сіллю землі і світлом світу? А тому, що перед цим Він адресував їм інші слова. Він звернув до них Свої заповіді блаженства — ті самі заповіді, в яких формулюються найвеличніші моральні закони людського буття.
Ці дев'ять християнських заповідей не знаходяться ні в якій суперечності з десятьма заповідями Мойсея. Але, як сказано у тому ж Євангелії, що ми чули сьогодні, Господь про Самого Себе говорить, що Він прийшов не для того, щоб порушити закон — тобто закон Мойсея, — але щоб виконати його. І Він виконує і доповнює закон Мойсея цими дивовижними дев'ятьма заповідями: Блаженні вбогі духом, блаженні засмучені, блаженні лагідні, блаженні голодні та спрагнені правди, блаженні милостиві, блаженні чисті серцем, блаженні миротворці, блаженні вигнані за правду, блаженні вигнані і гнані за Христа (див. Мф. 5:3-11)... І вже тому, що жителі Галілеї почули ці слова і, звичайно, прийняли їх своїм серцем, Господь говорить: «Ви — світло для світу, бо якщо будете виконувати ці заповіді, будете світлом, будете силою, будете красою цього світу...»
Святитель Тихон Задонський здійснив ці заповіді. Від внутрішнього свого досвіду він і проповідував, і писав свої книги, які й донині вражають читачів своєю глибокою духовністю, своєю силою, своєю привабливістю. Недарма ті заповіді називаються заповідями блаженства, заповідями людського щастя — бо з волі Божої людина влаштована так, що тільки живучи за цими заповідями, вона буде щасливою — не за стихіями світу цього, не за шаленством людської природи, не за підмовленням лжевчителів, а за цими тихими Божественними заповідями. Хто виконує їх, той творить свій внутрішній духовний світ — особливий світ, сповнений краси, гармонії, радості, спокою і щастя. Це і є мета людського життя, тому що, як би ми не намагалися ставити перед собою інші цілі, всі вони скороминущі й мізерні в порівнянні з Божественною метою, поставленою перед кожною людиною — знайти блаженство, для якого навіть кінець земного життя не є межею, але яке йде у вічність і розцвітає там у невечірньому дні Божественного царства.
Ми з такою увагою чуємо і слухаємо слова святителя Тихона, тому що він в собі здобув це блаженство, цю радість, це щастя, цю повноту життя; і що було перед цією внутрішньою красою — скороминуща людська негода, або біль, або образа — ніщо, бо внутрішнє блаженство людини дарує їй одночасно велику силу. Ми навчаємось всього цього зі Слова Божого, ми навчаємось цього з досвіду життя святих угодників Божих, і все сказане допомагає краще зрозуміти заключні слова сьогоднішнього євангельського читання: «Так нехай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі справи, та прославляли Отця вашого Небесного» (див. Мф. 5:16). Амінь.
Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі
