Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила напередодні свята Різдва Пресвятої Богородиці у Воскресенському кафедральному соборі Южно-Сахалінська

Слово Святішого Патріарха Кирила напередодні свята Різдва Пресвятої Богородиці у Воскресенському кафедральному соборі Южно-Сахалінська
Версія для друку
20 вересня 2010 р. 21:10

20 вересня 2010 року, напередодні свята Різдва Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив всенічне бдінняу Воскресенському кафедральному соборі Южно-Сахалінська. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до присутніх із Першосвятительським словом.

Ваше Преосвященство, владико Даниїле! Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Високі представники державної влади, дорогі отці, брати і сестри!

Зовсім особливе почуття відвідує людину, що прибуває на землю, віддалену тисячами кілометрів від того місця, де вона живе. Але ще більш особливе почуття відвідує кожного росіянина, коли він приїжджає на російський Далекий Схід, перетинаючи кілька часових поясів, тисячі кілометрів, — і опиняється не десь у заморській країні, а у себе вдома, у своїй рідній країні. Коли дивишся на цю величезну територію, на цей безмежний географічний простір, то народжується багато думок. І перша думка — яку ж духовну силу повинні були мати наші предки, щоб без доріг, без навігації, без засобів зв'язку, без транспорту, без ліків, а іноді й без їжі і пиття йти назустріч сонцю! Уявіть собі, що ви у дрімучому лісі і вам потрібно йти назустріч сонцю, і поруч нікого немає — лише дикі звірі, і невідомо, що чекає там, на сході... Але наші землепрохідці йшли, спонукувані величезною внутрішньою силою, яку навіть уявити сучасній людині важко.

Ця внутрішня сила свідчила про динамізм нації. Пружина нашого національного життя породила дію величезної сили — освоєння цих сибірських і далекосхідних регіонів. І потім сюди прийшли ченці, священики, трудівники, які стали облаштовувати весь цей величезний простір. І на сучасному літаку сюди летіти важко — дбайлива бортпровідниця запитує: «У вас ноги не затерпнули?» Дивишся через ілюмінатор і думаєш: а що ж було з тими людьми, які долали ці трясовини, болота, річки, ліси своєю фізичною силою? Нам треба частіше про все це згадувати, щоб співвідносити самих себе з нашими предками. І от яке питання виникає — що ж це була за велика сила, яка спонукала людей? А відповідь проста — то була сила духу. Так влаштовувалася православна держава. Ті, хто йшов, мали міцну віру в Бога. Вони на Нього покладали надію, молилися, прокладаючи свій шлях, і перемагали.

З темою величі нашої країни пов'язані й інші міркування. Сьогодні ми незмірно багатші і сильніші за наших предків. Але, мабуть, нам не вистачає сили духу. Якщо співвіднести те, що ми робимо, з тим, що зробили вони, — вони виграють, які б коефіцієнти не виставлялися. Ось і виходить, що для того щоб жити у великій країні, потрібно мати великої сили дух. А якщо дух слабшає, то люди стають недостойними своєї великої держави.

Я звертаю ці слова не до тих людей, які живуть на Далекому Сх оді. Всім вам низький уклін за те, що ви зробили, і те, що робите, — і як облаштовуєте ці місця, і як відроджуєте віру православну. Це моє слово до всього народу. Великий народ — це той народ, який має велику силу духу. Сьогодні Росія має особливі можливості, яких, можливо, не було в минулому. Ми живемо у вільній країні, де, по-перше, можемо вільно вірити в Бога, будувати храми, молитися, де нас ніхто не лякає жодними карами. Так нехай же приклад великих предків, які вміли поєднувати молитву і працю, допоможе і нам усвідомити просту істину, так яскраво виражену в російському прислів'ї «Без Бога — ні до порога».

Я вірю в те, що Росія повністю реалізує той великий історичний шанс, який їй дано. Ми не маємо іншого шляху. Але говорити про це хочеться саме тут, на дальньому порубіжжі Русі, — там, де, можливо, всі ми повинні працювати дуже старанно, щоб життя змінювалася на краще. Протягом останніх років зроблено багато доброго. Я вчора із задоволенням подивився по телевізору репортаж про відкриття дороги на Сахаліні — сучасної гарної дороги, завдяки якій люди більше не гинутимуть у лавинах, у селях. Дай Боже, щоб кожного року, а краще кожного місяця щось приростало у житті людей — матеріальне і, звичайно, духовне. Для того щоб мати великий дух, нам потрібно зберігати внутрішню єдність — єдність народу.

Православна Церква покликана сприяти збереженню цієї єдності. Мабуть, невипадково протягом всієї історії, коли хотіли нас ослабити — всередині країни чи за її межами, то підривали духовну основу життя людей, сіяли плевели сумнівів, безбожництва або різних псевдорелігійних ідей, зваблюючи народ наш, прагнучи позбавити його внутрішньої духовної єдності. На Православній Церкві лежить велика відповідальність, і цю відповідальність Церква здійснювала і у важкі роки, коли вірити в Бога було заборонено, і намагається здійснювати в міру сил своїх і сьогодні.

Я хотів би по-особливому звернутися до духовенства Сахаліну. Нехай вам не здається, що ви служите в далекій єпархії. Це не далека єпархія — це єпархія, дуже близька моєму серцю, бо з усією очевидністю я розумію, наскільки важливим є саме тут, на дальньому східному порубіжжі, зміцнення духу людей, їх віри і здатності бути єдиними і солідарними у подоланні багатьох труднощів. Пам'ятайте, що ви на важливому рубежі нашої церковної роботи — невидимої брані за душі людські, за спасіння людей, за їх духовне життя.

Для того щоб ефективно проповідувати слово Боже, треба жити разом зі своїм народом, бути близьким до нього, розуміти його сподівання, його скорботи, його радості, говорити з людьми простою людською мовою, передаючи цією простою мовою Божественні істини. Адже Бог міг написати Євангелія так, що жодна людина б не зрозуміла. Але кожен розуміє — і освічений, і простець, і молодий, і старий. Слово Боже вражає будь-яку мислячу людину, здатну взагалі сприймати написане і складати у свою душу. Ось так і ми повинні говорити — просто і ясно. І проповіді наші мають звучати переконливо, і життя наше має бути разом з народом. І особливу увагу слід звернути на дітей, на молодь, яку сьогодні нерідко біс викрадає спокусами, вивільняючи інстинкти, перетворюючи людину на звіра, позбавляючи її краси Божого образу. Тому виховання дітей та молоді — це величезне завдання суспільства і Церкви. І дай Боже, щоб тут, на Сахаліні, перед лицем багатьох небезпек і багатьох спокус, і держава, і суспільство, і Церква були разом, поєднуючи зусилля для виховання нашої молоді.

Я хотів би також сказати ще й про те, що Господь прийняв на себе гріхи роду людського, поніс страждання. Це великий знак будь-кому, хто хоче слідувати за Христом. Не треба боятися брати на себе скорботи іншої людини. Є такий поширений сьогодні вираз: «ти мене не навантажуй своїми проблемами». Жахливі слова, які свідчать про відчуження, про відсутність солідарності, про відсутність здатності жити життям іншої людини. Замість цих слів у Церкві має бути інше слово: «Скажи мені все, що ти хочеш сказати, розділи зі мною твою скорботу, передай мені частину твоїх сліз, і ми разом помолимося і знайдемо мудре рішення, тому що Господь відповідає на нашу молитву». От якщо пастирство у Церкві, праця священика буде такою, то нам не будуть страшні ніякі секти, ніякі єретичні навчання, тому що там, де любов Христова, де реальний труд, де справжня молитва, — там зникає, як дим, усіляке вороже наслання.

Я б хотів подякувати Вам, владико Даниїле, і Вашому духовенству за все те, що було зроблено на цій землі, особливо за останні дев'ять років. Сьогодні я згадував і труди владики Гавриїла, який нині разом з нами, — він відкрив на Сахаліні перші три храми, і наступних трудівників на ниві Божій тут; але найбільше, звичайно, Вас, владико, і Ваше духовенство. За ці дев'ять років дуже багато чого було зроблено, і мені як Патріарху радісно бачити плоди цих трудів. До глибини душі схвильований я і щиро зворушений вашою молитвою, виразом ваших облич і ваших очей. Не треба бути психологом, щоб бачити, що відбувається з людиною, коли його торкається благодать Божа. Процвіла язичницька неплодяща церква (див. Октоїх, ірмос 3-ї пісні Недільного канону 2-го гласу), процвіла чудовим кольором, і сьогодні Сахалін — це не духовна пустеля. Це місце життя, роботи, молитви, віри й надії тисяч і тисяч людей.

Я хотів би також подякувати керівництву області за труди, які нині здійснюються. Сьогодні дійсно відкриваються абсолютно нові можливості у Сахаліну, і дай Боже, щоб ці можливості повною мірою використовувалися для того, щоб життя людей змінювалося на краще, щоб Сахалін для багатьох став жаданою землею, щоб сюди прагнули приїхати — з тим, щоб жити в цій красі, отримувати хорошу зарплатню, їздити хорошими дорогами і не відчувати ніякої відірваності від Росії. Сахалін має всі можливості для такого улаштування життя. Але щоб це життя не було язичницьким, треба працювати пліч-о-пліч з Церквою. Тоді ми дійсно зробимо не менше, ніж зробили наші благочестиві предки, і нашу сучасну працю — з поправкою на час, на технології — можна буде сміливо співвіднести з їх історичним подвигом.

Я хотів би, владико, в пам'ять про перебування у цьому святому храмі вручити ікону святого преподобного Іосифа Волоцького з часткою його мощей. Преподобний жив під Москвою, у Волоколамську, у XV столітті і дуже багато зробив для матеріального і духовного улаштування життя — і Церкви, і свого народу. В його особистості з'єдналися і діяльність політика, і труд чудового господарника, і подвиг святого старця. Дай Боже, щоб приклад Іосифа Волоцького допомагав сучасній людині поєднувати у своєму житті небесне і земне, тимчасове і вічне. І тоді Господь прихилить милість до нас, як Він прихилив її до Свого угодника Іосифа, Волоцького чудотворця.

А кожному з вас я хотів би дати своє благословення у вигляді цієї невеликої іконочки святителя Інокентія — того самого, який дивом залишився живим у бурхливих хвилях морських і врятувався від корабельної аварії тут, на Сахаліні. Він був великим місіонером: ходив пішки, їздив на собаках, їздив на оленях через тундру, через тайгу, через гори, прірви земні і проповідував Христа, залишивши великий слід, а потім став митрополитом Московським, і нині його причислено до лику святих. Його молитвами нехай благословить Господь землю Сахалінську, Курильські острови — ту землю, яка стала для нього рідною, і нехай допоможе всім нам зберегти і зміцнити віру в наших серцях. Нехай береже вас всіх Господь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарше привітання митрополиту Єкатеринбурзькому Євгенію з 50-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди 100-річчя Центрального будинку вчених

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників Зборів ігуменів та ігумень монастирів Руської Православної Церкви

Доповідь Святішого Патріарха Кирила на Зборах ігуменів та ігумень монастирів Руської Православної Церкви (23 вересня 2022 року)

Вітання Святішого Патріарха Кирила членові Ради Федерації О.П. Ткачу з 55-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди 1100-річчя прийняття ісламу народами Волзької Булгарії

Слово Святішого Патріарха Кирила при врученні архієрейського жезла Преосвященному Кирилу, єпископу Звенигородському

Патріарше вітання митрополитові Веніаміну (Пушкарю) із 30-річчям архієрейської хіротонії

Вітання Святішого Патріарха Кирила учасникам урочистостей, присвячених 1160-річчю російської державності

Патріарше вітання настоятельці Гродненського Різдво-Богородичного монастиря ігумені Гавриїлі (Глуховій) із 30-річчям настоятельських трудів та 30-річчям відродження чернечого життя в обителі