Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії у Спасо-Преображенському кафедральному соборі міста Якутська

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії у Спасо-Преображенському кафедральному соборі міста Якутська
Версія для друку
24 вересня 2010 р. 18:23

24 вересня 2010 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію у Спасо-Преображенському кафедральному соборі Якутська. Після закінчення Літургії Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до присутніх із Першосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Високоповажний владико Іліє, єпископе Якутський і Ленський! Високі представники влади, дорогі отці, брати і сестри!

З великою душевною радістю звершив я разом із супутниками своїми, з Преосвященним єпископом Ілією та духовенством Якутії, разом з усіма вами Божественну літургію у цьому чудовому кафедральному соборі міста Якутська.

Ще зовсім недавно, на пам'яті у мене і у багатьох людей, Якутія була страшною духовною пустелею — на просторі, майже рівному за площею Західній Європі, був один ледь помітний храм у місті Якутську. Не було жодних проявів релігійного життя, все ніби замерло і не було на чому зупинити погляд. Похмурі будинки, в яких жили бідні люди, звичайні для того часу п'ятиповерхівки — і безкраї простори. То був образ суспільства, яке вважало, що спираючись на силу людини, на його розум, на освіту, культуру, науку, владу, можна перетворити земне життя на рай. І заради цієї мрії гинули мільйони людей...

Ми так і не побачили людського рукотворного раю. Його неможливо побачити ніде на Землі — навіть там, де чудові дороги й красиві будинки, там, де гарно одягнені люди й дорогі машини. Рай на землі побудувати неможливо. Завдання людини полягає не в тому, щоб побудувати рай на землі, але в тому, щоб людське життя не перетворювалося на пекло. Чому ж так? А тому, що дуже сильним є тяжіння гріха. Це тяжіння є настільки великим, що людина часто втрачає волю, розум і віддається своїм пристрастям і порокам, пливе за течією страшної річки, що несе її у пекло. Люди роблять злі вчинки, бо їм здається, що в результаті вони знайдуть для себе якесь благо: або стануть багатшими, або отримають більше влади, або матимуть більше насолод. Ось ця життєва орієнтація призводить людину до краху. Ми нічого не заберемо за межу життя і смерті. Нам не потрібні там ні рахунки в банку, ні красивий одяг, ні чудові будинки, ні дорогі машини.

Говорячи так, я не можу сказати, виходячи з церковного вчення, що матеріальні блага не мають цінності для людини. Вони мають цінність — вони підтримують людину фізично, надаючи їй можливість розкривати свій духовний потенціал. Всі матеріальні блага є засобом, а не метою. Якщо єдина мета — побудувати гарний будинок, то це помилкова мета. Гарний будинок потрібно будувати для чогось — щоб у ньому жила дружна міцна сім'я, щоб у ньому було багато дітей, а якщо вже Бог дітей не дав — щоб у цьому будинку відбувалися добрі справи.

Що ж є цінністю неминущою? Що є тією силою, яка приведе нас до Божого Царства, яка зробить нас гідними райського життя? Ми чули відповідь на це питання у сьогоднішньому євангельському читанні від Матфея. Господь, вказуючи на дитину, сказав дивовижні слова, які люди не можуть до кінця зрозуміти, але в яких величезна правда і життєва сила: Якщо не будете як діти, не ввійдете в Царство Боже (Мф. 18, 3). Але ж дитячий вік — це початок життя. Всі сили — розуму, волі, почуттів — ще у зародковому стані, і потрібно розвинути ці сили, дати освіту розуму, виховати волю та почуття; потрібно вирости, стати дорослою, сильною людиною, яка приносила б користь собі і своїм ближнім. Чому ж Господь не вказав на Своїх апостолів і не сказав: «Таких є Царство Небесне — будьте як Мої учні та ввійдете в Царство Боже»? Було б зрозуміло: саме тоді, коли людина зростає в розумі та перебуває з Богом, вона знаходить ключ до Царства Божого. Але Господь вказав на дітей. Дехто може подумати: що ж, треба бути такими ж нерозвиненими, як діти? Невже потрібно мати такий же розум, як у дітей? Невже потрібно мати такий же життєвий досвід, як у дітей? Невже потрібно плакати так само, як плачуть діти? Невже потрібно сміятися так само, як сміються діти? Навіщо тоді все життя?

У словах Божих — велика правда і ключ до розуміння таємниці Царства Небесного. Звичайно, дитина харчується молоком, м'якою їжею, як говорить апостол Павел (див. Євр. 5, 12-14). Дитині потрібно набиратися сил, їй потрібно зростати, їй потрібно знаходити розум, мудрість, сили, здатність чинити опір злу. Але в душі дитини є щось, що ніколи не повинно покидати людину, — це чистота серця.

Ми можемо стати дуже сильними, багатими, впливовими, розумними, освіченими. Ми можемо стати вченими, політиками або простими трудівниками, до яких всі відчувають повагу. Але при цьому ми повинні зберегти в серці своєму цю дитячість, цю здатність благоговіти перед світом Божим, відчувати красу світу, як відчувають діти, відчувати правду, як відчувають діти, бути чистими душею, як чистими є діти. А інакше й бути не може, бо тільки чисті серцем побачать Бога (див. Мф. 5, 8). Де побачать? І в цьому земному житті, і в житті замогильному.

Коли я приїхав на Далекий Схід країни і відвідав найвіддаленіші місця, мене багато що вразило, і особливо мене вразили місцеві народи. Не всі тут живуть багато — я б сказав, більшість людей живе дуже скромно. Сувора природа. Але, зустрічаючись з тутешніми людьми, заглядаючи в їхні очі, я раптом побачив цю дитячість. Хтось може сказати: наївні люди. Хтось може сказати: от зміниться життя, стануть вони багатшими, і все це минеться. Але я хотів би від усього серця побажати всім вам, мої дорогі, хто живе в цих краях, — і тутешнім жителям, і приїжджим — зберігати цю дитячість свого серця.

У житті дорослих людей багато вад, багато гріха й багато нечистоти. Але якщо в людині зберігається благоговіння перед Богом, якщо в серці людини зберігається любов до інших, любов до навколишнього світу, значить, в цій людині зберігається те, що є найважливішим у дитячому віці, і таких є Царство Боже.

А як же сучасне життя, з величезною кількістю проблем і безліччю конфліктів, де часто виграє більш хитрий, більш лицемірний, той, в кому немає ніякої дитячості? Як же нам не розгубити найкраще, як донести до старості цей відблиск дитячої святості? Для цього ми повинні пам'ятати, що людина своїми силами не вбереже себе від впливу гріха. Вона розгубить святість, що дана їй у ранні дитячі роки. Ми збережемо найкраще, що маємо, і придбаємо найкраще, що може нам дати навколишній світ, лише тоді, коли в центрі нашого життя — Бог. Господь, Його воля, Його закон допомагають нам коригувати наше життя, постійно перевіряючи, чи правильно ми діємо, чи правильно мислимо, чи співвідносимо наші думки зі словом Божим.

Ось для чого потрібна віра, ось для чого потрібна Церква — щоб ми ніколи не втратили цієї здатності співвідносити з волею Божою, з Його законом наші думки, наші діла, а висловлюючись сучасною мовою, всю ту інформацію, яка сьогодні обрушується на людину, — всі ці навчання, стереотипи думки, стереотипи життя, всю цю моду на слова і вчинки. Ми повинні постійно співвідносити все це з волею Божою і з Його словом і відсіювати, відкидати все те, що порушує Божу волю. І тоді ми збережемо чистоту наших сердець, тоді Господь прихилить до нас милість Свою.

Вчора я познайомився з дивовижним досвідом служіння православного духовенства в Якутії. Мені показали музейні експонати, серед яких перша граматика якутської і тунгуської мов, перші алфавіти, перші написані цими мовами тексти. І все це було здійснено трудами священиків — руських православних священиків, які прийшли на цю землю, полюбили всією душею цей світлий народ і присвятили своє життя тому, щоб розвивати і зміцнювати місцеву культуру, підвищувати людей духовно і культурно. І як зберігається в якутському народі добра пам'ять про наших попередників! Зворушливо було чути слова тих, хто розповідав мені про це, і зворушливо було в цей момент дивитися на обличчя людей, які ніби знову переживали все те, що вони говорили. Це означає, що вдячна пам'ять живе, і ця вдячна пам'ять багато до чого зобов'язує нинішнє покоління духовенства нашої Церкви.

Сьогодні не потрібно винаходити абетки, але потрібно разом з якутським народом робити все для розвитку культури, для покращення матеріального і духовного життя людей, для підвищення їх духу. Потрібно робити все для того, щоб допомагати людям захищати себе від тлінних і згубних впливів цього віку, зберігаючи чистоту сердець — те, що і вводить нас у Боже Царство.

Я хотів би від усього серця побажати Вам, владико Іліє, беззавітно служити своїй пастві, незважаючи ні на що — ні на важкі, особливо для людини, яка народилася і виросла в інших місцях, кліматичні умови, ні на якісь інші обставини. Тут благодатна паства, вдячний народ, тут люди мають чисті серця. І я вірю, що слово Боже буде лягати на ці серця, тому що одне відповідає іншому. Як сказали ще древні, подібне пізнається подібним, і, як зазначено в слові Божому, мудрість не ввійде до неправедної душі (Прем. 1, 4). Якщо ж душа праведна, якщо в душі є подібне до того, що є в слові Божому, то слово Боже засвоюється і приносить великий плід.

Я закликаю все духовенство Якутської єпархії трудитися так само беззавітно. Не шукайте легкого життя десь там, вдалині. Є чудове прислів'я: добре там, де нас немає. А замість цього прислів'я я скажу так: добре там, де Бог близький до людини. Колись я відвідав один дуже строгий чернечий скит, де умови життя наближаються до умов життя в найсуворіших місцях Якутії. І ченці — всього кілька чоловік — живуть на віддаленому арктичному острові у відриві від усякої цивілізації понад дев'ять місяців у році. Коли я зійшов на ту землю, то серцем відчув присутність Божої благодаті і сказав про це одному з ченців. Він задумався і промовив у відповідь слова, які я ніколи не забуду: «Тут Святіший Бог близький до людини».

Там, де Бог близький до людини, там і є центр світу. Не в задимлених та змучених містах, не там, де яскраво горить реклама, штовхаючи людину на гріховні вчинки, не там, де люди роздуваються, як мильні бульбашки, від свого багатства і марнославства, не там, де життя пролітає як одна мить, нічого після себе не залишаючи, — а там, де Бог близький до людини. І чим ближче до нас Бог, тим ближче до центру наше місце у житті світу та у всій історії.

Тому велика місія покладається на вас, отці. Не скидайте з себе цих хрестів, несіть їх з радістю і любов'ю. Нехай кожна людина, що здобула спасіння через вашу проповідь, через приклад вашого життя, буде вам великою і нетлінною нагородою. Я ще раз хотів би подякувати владі Якутії за дивовижно добре, сердечне ставлення, у якому відбивається чистота сердець людей, що тут живуть. Думаю, що спільними зусиллями Церкви, держави, суспільства, всього народу буде процвітати Православ'я на Якутській землі, допомагаючи людям освоювати незліченні матеріальні багатства цього краю, ставати духовно і фізично сильнішими і зберігати при цьому чистоту серця, яка і відкриває нам шлях у Царство Боже.

В пам'ять про перебування в місті Якутську я хотів би піднести Вам, Ваше Преосвященство, святу панагію. Нехай Божа Матір покриває Вас Своїм Покровом, дає вам фізичні сили, допомагає Вам нести Ваш архієрейський хрест на славу Божу і спасіння ввіреної Вам пастви. А для цього кафедрального собору я хотів би піднести образ Пресвятої Богородиці, прославлений у Псковській землі, з моїм пам'ятним Патріаршим написом. Прикладаючись до цього образу, згадуйте нашу сьогоднішню спільну молитву і просіть Царицю Небесну, щоб вона Покров Свій простягла над благодатною Якутською землею і над усією Руссю.

В пам'ять про сьогоднішнє перебування я б хотів кожному з вас передати іконочку святителя Інокентія, митрополита Московського, який заснував Православ'я в Якутській землі, і не тільки в Якутії, а й у Приамур'ї, на Камчатці, на Алеутських островах, у Північній Америці. Його великими трудами Христос прийшов на цю землю. Моліться святителю, щоб Господь допомагав вам жити за заповідями Господа Ісуса Христа і зберігати віру в серці. Попрошу духовенство відразу після цієї служби кожному передати іконочку святителя Інокентія з моїм благословенням.

У нас величезні простори — в Сибіру, на Далекому Сході. Тут живе сильний народ, простори великі, а людей мало... Нас із вами має бути у багато-багато разів більше, і не тільки для того щоб вирішувати економічні завдання, хоча й цих завдань ми не вирішимо своїми силами, якщо будемо нечисленні. Коли багато людей, то й справа йде на лад, і життя стає більш радісним. У людському співжитті відточуються наші християнські чесноти. Ось чому багатодітні сім'ї на Русі завжди були знаком Божого благословення, і в цих сім'ях, як в домашніх Церквах, виховувався наш благочестивий народ. І сьогодні Церква закликає людей, які вступають у шлюб, жити по-християнськи. Нехай у вас буде багато дітей. Ніколи не обмежуйте кількість дітей помилковими та гріховними думками про те, що, мовляв, грошей не вистачить, на ноги не поставити і так далі. Якщо будемо жити за законом Божим, Господь допоможе і дітей на ноги поставити, і освіту їм дати, і велику радість у серце пошле.

Говорячи так, я хотів би також сказати самотнім людям, у яких життя не склалося, які живуть на самоті: немає в цьому ніякого страху і ніякі ми не люди другого сорту, якщо сім'ї немає. Все залежить від того, чим ми займаємося. Якщо живемо тільки для самого або для самої себе, на весь світ образилися, що життя не склалося, з сусідами сваримося, добрих слів не знаходимо, весь час самих себе жаліємо — ми гинемо. А якщо дар Божий, який нам дано, — нашу свободу — спрямовуємо на те, щоб допомагати іншим, підтримувати багатодітні сім'ї, служити бідним, приносити до Церкви свої таланти і їх розкривати, то Господь і до нашого самотнього життя (кажу «до нашого», бо всі ченці теж самотні) додасть Свою благодать.

Отже, я бажаю людям сімейним міцних сімей, любові, злагоди, терпіння один до одного і багатодітності. Людям же самотнім — спокою душевного, допомоги Божої і здатності служити Церкві і ближнім своїм. Хотів би на знак заохочення і подяки вручити Патріарші грамоти та орденські знаки багатодітним матерям, в сім'ях яких виховується більше трьох дітей — разом з моїми особистими подарунками і невеликими грошовими преміями.

Нехай благословення Боже перебуває з усіма нами, допомагаючи нам в нашому житті земному і зміцнюючи нас на шляху до життя вічного. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті мучениці Татіани після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у Неділю за Богоявленням після Літургії в Успенському соборі Московського Кремля

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у день свята Хрещення Господнього після Літургії в Богоявленському кафедральному соборі у Москві

Патриаршая проповедь в Неделю 31-ю по Пятидесятнице после Литургии в Александро-Невском скиту

Патриаршая проповедь в Неделю 30-ю по Пятидесятнице, по Рождестве Христовом, после Литургии в Успенском соборе Московского Кремля

Слово Святейшего Патриарха Кирилла после великой вечерни в праздник Рождества Христова

Патриаршая проповедь в праздник Рождества Христова после Литургии в Храме Христа Спасителя

Патриаршая проповедь в Рождественский сочельник после Литургии в Храме Христа Спасителя

Патриаршая проповедь в день памяти святителя Петра после Литургии в Успенском соборе Московского Кремля

Патріарша проповідь у Неділю 29-ту після П'ятидесятниці після Літургії в кафедральному соборі великомученика Георгія Побідоносця в м. Одинцово Московської області