Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в неділю по Богоявленні

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в неділю по Богоявленні
Версія для друку
23 січня 2011 р. 17:15

23 січня 2011 року, в неділю 35-у після П'ятидесятниці, по Богоявленні, Святіший Патріарх Кирил звершив Божественну літургію в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Дорогі отці, високоповажні брати й сестри!

Я хотів би всіх вас сердечно привітати з недільним днем, з неділею по Богоявленні, особливо ж привітати учасників Різдвяних читань, бо цим урочистим богослужінням ми починаємо наше зібрання, що складається з архіпастирів, пастирів і великого числа благочестивих представників Церкви нашої з багатьох і багатьох єпархій та країн.

Сьогодні ми чули слова апостола Павла з послання до Ефесян: Кожному з нас дана благодать у міру дару Христового (див. Еф. 4:7). Що це означає? Це означає, що кожна людина отримує з волі Божої дар благодаті. Подарунок, за який не треба платити грошей, подарунок, про який не треба просити, — кожен отримує його в Таїнстві Хрещення, але кожен отримує свій дар.

Багато філософів і богословів напружено міркували про те, як співвідноситься у житті людини її власна свобода з Божим промислом. Мабуть, ніхто ніколи не відповість остаточно на це питання — де закінчується людська свобода і починається незалежна від людини участь Бога в її житті і в житті роду людського. Але сьогоднішнє апостольське читання допомагає нам зрозуміти, що Бог бере участь у житті людей даром благодаті, і від Нього залежить, хто який дар і в якій мірі отримує. Цей дар не залежить від походження людини — від того, чи народилася вона в знатному сімействі чи в простому. Цей дар не залежить від того, чи отримала вона особливі таланти, цей дар не залежить від того, яку вона мала освіту, тим більше цей дар не залежить від майнового чи соціального стану, від успіхів у роботі. Дар Божої благодаті — це Божественне натхнення, яке дає людині сили виконувати Божу волю.

І далі, продовжуючи свої слова, апостол пише до Ефесян: І Він (тобто Христос) настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового (див. Еф. 4:11-12). Не всім дано дар єпископства, а обраним — тим, кого Бог обирає, і чудово, що всі ми сьогодні могли молитися під час рукоположення нового єпископа. Не всім дано дар священства, а тим, кого Бог обирає. Не всім дано дар пророцтва, вчительства, служіння, але тим, кого Бог обирає. І не можна сказати, що один дар є більш угодним Богу, ніж інший дар. Не можна сказати, що один дар вище, значніше в очах Божих, ніж інший дар. Кожен з нас має свій дар і своє служіння, значні в очах Божих. На цьому й грунтується соборне служіння всієї Церкви, де єпископат, духовенство й миряни, що несуть різноманітні служіння в Церкві, разом стоять перед Богом і в молитві, і в думках, і в ділах.

В останні роки в нашій Церкві стрімко розвивається служіння мирян. Майже все, що відбувається, те, чим ми хвалимося перед Господом, те, що підносимо в якості жертви нашої, те, що тішить нашу душу, здійснюється руками мирян — звичайно, за активної участі ієрархів та духовенства, але руками мирян, їх волею, їх старанністю, їх вірою, їх благочестям. І тому кожне служіння в Церкві, чи то служіння катехізатора, педагога, соціального працівника, того, хто працює з юнацтвом, або того, хто займається місіонерською діяльністю, хто несе християнське свідчення в гущу народну, хто розвиває діалог Церкви й суспільства, хто несе людям уявлення про красу євангельського морального ідеалу, — кожне з різноманітних служінь Господу має і дар благодаті, і Боже благословення. Але й судитиме всіх нас Господь у міру дару благодаті і в міру тієї відповідальності, яку ми в Церкві маємо, і кому більше дано, з того більше й вимагатиметься (див. Лк. 12:48).

Я хотів би, вітаючи всіх учасників Різдвяних читань, побажати всім нам дуже ясно усвідомлювати, що служіння, яке ми несемо, — це не наше хобі, це не просто справа, яку ми робимо за залишковим принципом, — це найважливіша справа нашого життя. Тому що саме від цієї справи залежатиме духовний стан нашого народу, життя нашої Вітчизни.

Ми бачимо, як громадська дискусія сьогодні дедалі більше включає в себе роздуми про значення духовного, культурного, релігійного життя людей. Є ознаки того, що минає бездумна пошесть епохи постмодерну, коли все змішувалося в одну купу, коли не розрізнялися цінності, коли людина могла стверджувати будь-яку нісенітницю — не з посиланням на Бога, навіть не з посиланням на інші авторитети, а тільки з посиланням на саму себе, представляючи справу таким чином, ніби сама вона і є джерелом і кінцевим суддею всього того, що пропонує суспільству і світу. Є розуміння того, що вся ця модель є абсолютно непрацездатною, тому що саме через подібне світовідчуття в суспільство приходить хаос, а хаос завжди породжує прагнення використовувати збентежений стан умів для досягнення своїх власних цілей. І в цих умовах починають вигравати ті, хто організується у співтовариства, найчастіше злочинні співтовариства, що ставлять перед собою цілком конкретні цілі. У цих співтовариствах немає ніякого постмодерну — там усе підпорядковано волі керівника, там усе охоплено мертвою хваткою залізної дисципліни. В результаті ці співтовариства, іноді зовсім невеликі, перетворюють життя народу на кошмар.

Для того щоб ніхто не міг терзати нас, весь народ має бути сильним. А сильним він стає тоді, коли він об'єднаний навколо високої ідеї — тієї ідеї, яка об'єднує всіх. І віра дає нам цю ідею, так само, як і наша національна духовна, культурна традиція. Це найвищі моральні ідеали, закріплені в цій традиції, і, нарешті, наша мова — засіб і спосіб нашого спілкування.

Гадаю, що протягом Різдвяних читань ми повинні багато про що подумати — і не тільки замикаючись в рамках теми освіти, хоча вона донині залишається, можливо, найважливішою для нашої Церкви. Але потрібно розмірковувати і про світ, в якому ми живемо, про наше суспільство, — розмірковувати крізь призму наших християнських поглядів і переконань. А найголовніше, щоб в результаті цих роздумів ми досягали єдності духу в союзі миру (див. Еф. 4:3), ставали потужною і згуртованою громадою людей, громадою однодумців, здатних реально вплинути на життя нашого народу.

Нехай благословення Боже перебуває над Церквою нашою, над усією Святою Руссю, історичною Руссю, над народом нашим. Віримо, що кожен, маючи дар Христовий, здатний цей дар обернути на благо і самому собі, досягаючи спасіння, і ближнім своїм. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії на соборній площі Вологодського кремля

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії на площі кафедрального собору в Череповці

Патріарша проповідь у свято П'ятидесятниці після Літургії в Троїце-Сергієвій лаврі

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святих рівноапостольних Кирила й Мефодія після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святителя Миколая Чудотворця після Літургії в Миколо-Угреському монастирі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила напередодні дня пам'яті свт. Миколая в храмі святителя Миколая Мирлікійського в Покровському

Слово Святішого Патріарха Кирила в Неділю 7-у після Пасхи після Літургії на московському подвір'ї Руського на Афоні Пантелеімонового монастиря

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в день свята Вознесіння Господнього в Храмі Христа Спасителя м. Москви

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Троїцькому Ізмайлівському соборі в Санкт-Петербурзі

Слово Святішого Патріарха Кирила після освячення храму Всіх святих, що в землі Санкт-Петербурзькій просіяли, на Левашовському меморіальному кладовищі Санкт-Петербурга