Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в другу неділю Великого посту в храмі Живоначальної Трійці в Орєхово-Борисові

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в другу неділю Великого посту в храмі Живоначальної Трійці в Орєхово-Борисові
Версія для друку
20 березня 2011 р. 18:56
20 березня 2011 року, в другу неділю Великого посту, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в храмі Трійці Живоначальної в столичному районі Орєхово-Борисово. Після закінчення богослужіння Предстоятель звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.

Ваше Високопреосвященство! Ваші Преосвященства! Високоповажний отче Олегу, дорогі брати й сестри!

Усіх вас щиро вітаю з другою неділею Великого посту. Сьогодні у євангельському читанні нам було запропоновано ще раз послухати історію, яка не повинна залишити байдужим жодну думаючу людину. Це історія про те, як Господь зцілив розслабленого, тобто паралізованого (Мк. 2:1-12). Близькі цієї людини, бажаючи, щоб Господь хоча б побачив її, але не маючи можливості увійти в будинок, де Він був, через велику кількість народу, розібрали дах (благо, на Сході і в ті часи, та й сьогодні в селах зробити це дуже просто, тому що дахи плескаті — робляться вони звичайно з тростини і тільки зміцнюються глиною). Отже, з легкістю розібравши дах, вони опустили ложе разом із паралізованою людиною         прямо в кімнату, де знаходився Спаситель. Як оповідає євангеліст Марк, Господь, бачачи віру цих людей, каже розслабленому: «Відпускаються тобі гріхи твої».

Тільки-но почули ці слова книжники та фарисеї, — які перебували в натовпі народу і уважно слухали слова Спасителя, бажаючи звинуватити Його в тому, що було з їхньої точки зору гріховним, — вони негайно сказали: «Як же людина може прощати гріхи?» Тоді Господь, зрозумівши зміст того, що вони про себе сказали, каже їм: «Що легше сказати: "відпускаються тобі гріхи" чи: "уставай, візьми ложе своє та й ходи"?». Ті, хто так подумав, були лицемірами — для них слова мало що означали. Вони могли сказати будь-яке слово, тому що за цим словом не було діла. До них-то і звертає Господь Своє слово: «що легше сказати: "відпускаються тобі гріхи твої" — а для них, звичайно, це було б дуже легко сказати — чи: "візьми ложе своє та й ходи?» А цього сказати ніхто не міг, адже паралізований лежав без руху. І, продовжуючи, Спаситель говорить: «Але щоб ви знали, що Син Людський має владу відпускати гріхи, Я кажу цьому нещасному розслабленому: "уставай, візьми ложе своє та й ходи». На жах, на подив, на потрясіння оточуючих ця нещасна нерухлива людина встала, взяла свою постіль і вийшла з кімнати. І дивувався народ, розуміючи, що те, що сталося, свідчить про щось велике, і, напевно, багато хто повірив, що перед ними дійсно Месія, Спаситель, Син Божий.

Ця приголомшлива історія, що свідчить про велику силу Божу, явлену в Ісусі Христі, має велике значення і для сучасної людини. Гріх — це хвороба. А коли нас відвідує хвороба, особливо тяжка, ми намагаємося знайти хорошого лікаря, купити хороші ліки, навіть якщо це непросто. Якщо лікарі, що поблизу, не допомагають, ми готові їхати на край землі; якщо на це немає коштів, ми збираємо гроші, і слава Богу, що люди відгукуються, зокрема на телевізійні передачі, які час від часу розповідають про таких болящих. Отже, щоб зцілитися, ми шукаємо лікаря, і правильно робимо. Але гріх — це хвороба, яку може зцілити лише Бог. «Щоб ви знали, що Син Людський має владу відпускати гріхи, Я кажу цій людині: "уставай, візьми ложе своє та й ходи?» Ці слова звернені до кожного з нас, щоб ні в кого не було сумнівів, Хто прощає гріхи, Хто здатний очистити нашу душу, Хто здатний звільнити нашу пам'ять, нашу свідомість від докорів сумління, від спогадів про помилки, від таких спогадів, які не залишають нам жодної можливості бути у спокої. Звільнення від гріха — це звільнення від найстрашнішої хвороби, бо фізична хвороба поширюється тільки в межах фізичного світу, а гріх — це хвороба, що руйнує душу, заражає її такою духовною інфекцією, яка разом із душею переходить у вічність, і там ця хвороба може тривати вічно.

Ми повинні знати, що Господь прощає гріхи, і ніколи про це не забувати. А разом із гріхами Він може простити нас і наші людські помилки, іноді дуже великі, трагічні помилки, які виходять за межі особистого або сімейного життя і втягують у безодню страждань весь народ.

Було кілька моментів у нашій національній історії, коли країна наша, народ наш лежав, подібно розслабленому, без руху, але був врятований силою Божою. Про це особливо хочеться згадати саме в цьому храмі Живоначальної Трійці, присвяченому 1000-річчю Хрещення Русі. Таким часом був, звичайно, період татаро-монгольського нашестя, коли країна була розділена, коли духовні й фізичні сили людей були паралізовані, коли вичерпувалося національне життя, коли народ втратив енергію, коли не тільки не було можливості вигнати окупантів, але й нічого їм було протиставити, бо вони були у багато разів сильнішими. Але ми знаємо, що в якийсь момент Господь сказав розслабленому: «Візьми ложе своє та й ходи». І встав народ і об'єднався силою Божою, бо об'єднання це здійснювала Церква Руська, в тому числі великий угодник землі нашої преподобний Сергій Радонезький.

А друга епоха, коли розслабленого знову підняв Господь, це Смутні часи XVII століття — повна дезінтеграція будь-якого суспільного й державного життя і, що найголовніше, роз'єднаність людей, певне душевне й розумове божевілля, коли ніхто не знав, де ворог, де друг, кому присягати, кому підпорядковуватися, за кого боротися. Але знову народ наш почув ці слова: «Візьми ложе своє та й ходи», і як звільнення від татаро-монгольського нашестя було безсумнівним явленням сили Божої в історії, так і звільнення від Смути і перемога над зовнішнім ворогом були дією сили Божої, якась відобразилася в добрій волі і чистих намірах наших співгромадян, що встали на шлях визвольної боротьби й перемогли.

І, нарешті, найважча смута XX століття — революція, громадянська війна, Велика Вітчизняна війна, коли стояло питання, бути чи не бути... Усе це бентежне XX століття з його стражданнями, з його скорботою, з його національним безпам'ятством, з внутрішньою духовною смутою, з нездатністю бачити власний історичний шлях — все це також нагадувало розслабленого. І хоча люди працювали, іноді віддаючи виконанню обов'язків всі свої сили — і в мирні часи, і особливо у воєнні, — проте життя Вітчизни перебувало в розслабленні. Але силою Божою — не силою людською — відбулося друге Хрещення Русі. Ми не можемо сказати, що цього разу хворий вже встав і взяв ложе своє, але він піднімається, і молитва наша була сьогодні про те, щоб встав наш народ у всю свою силу, взяв ложе своє і пішов, за словом Божим.

Так було у найважчі історичні моменти життя нашої Вітчизни, віримо, що так буде й тепер. Тільки дуже важливо пам'ятати, що Господь зцілив розслабленого, бачачи віру тих, хто розібрав дах і опустив його ложе. От і нам, що встають нині від нашого розслаблення, Господь допоможе і зцілить остаточно наші недуги тоді, коли побачить віру нашу.

Радістю сьогодні наповнилося моє серце, коли я побачив велику кількість дітей, молоді, і вас всіх, мої дорогі, зібраних на цьому богослужінні. Гадаю, що Церква сьогодні закликається до особливого служіння саме для того, щоб у храмах наших був весь наш народ: і діти, і юні, і люди середнього віку, і літні, і старі; щоб віра, яка приводитиме людей у храми Божі, перетворювала наші серця і щоб, виходячи за межі храму, ми були здатні нести світові велику звістку про те, що Бог у Христі спасає людину від гріха, що Бог у Христі спасає людину від духовного паралічу й безпам'ятства, дає душевні й фізичні сили і допомагає йти назустріч Божому Царству, заради якого Син Людський і прийшов у світ. Амінь.

Хотів би сердечно ще раз подякувати Вам, отче Олегу, за сьогоднішнє богослужіння, за велику роботу, яку Ви проводите в благочинні. Ще раз хотів би сказати, що особливе значення сьогодні має робота з дітьми, з молоддю, а також з тими, хто потребує допомоги — справи милосердя повинні супроводжувати наше парафіяльне життя. І тому, бачачи Вашу старанність, вважаю можливим затвердити Вас на посаді благочинного з побажанням Вам трудитися на славу Божу, зміцнюючи віру й церковне життя в народі, за який Ви несете відповідальність перед Богом.

Усіх вас, мої дорогі, ще раз вітаю зі святом. Нехай благословення Боже перебуває з усіма нами. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила після освячення Воскресенського кафедрального собору в Бішкеку

Слово Святішого Патріарха Кирила після освячення храму Воскресіння Христового і Новомучеників і сповідників Церкви Руської в Стрітенському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святих рівноапостольних Мефодія й Кирила після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії на Бутовському полігоні

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в Неделю 4-ю по Пасхе, о расслабленном, после Литургии в Никольском Шостьенском монастыре

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в день памяти великомученика Георгия Победоносца после Литургии в Георгиевском храме на Поклонной горе

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в день памяти блж. Матроны Московской после Литургии в Покровском ставропигиальном монастыре г. Москвы

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в Неделю святых Жен-мироносиц после Литургии в Александро-Невской лавре

Слово Святішого Патріарха Кирила у вівторок Світлої седмиці після Літургії в Свято-Троїцькій Сергієвій лаврі

Слово Святішого Патріарха Кирила в понеділок Світлої седмиці після Літургії у Патріаршому Успенському соборі