13 липня 2011 року, у свято Собору славних і всехвальних дванадцяти апостолів, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію у храмі Дванадцяти апостолів Патріарших палат Московського Кремля. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.
Ваші Преосвященства! Дорогі отці, браття й сестри!
Усіх вас сердечно вітаю зі святом Дванадцяти апостолів. На другий день після прославлення імен первоверховних апостолів Петра й Павла ми молимося Дванадцяти апостолам, найближчим учням Спасителя, тим, які, розійшовшись по всесвіту, проголосили вість про Христа Воскреслого, були свідками Його Воскресіння, Його посланцями, Його апостолами.
Ця вість дійшла й до нашої землі. За переданням, один із Дванадцятьох, апостол Андрій, проповідував у південних рубежах історичної Русі, і саме з його ім'ям пов'язується становлення християнства на території історичної Святої Русі. І невипадково ми сьогодні звершуємо Божественну літургію в Кремлі, у Патріаршому палаці — історичній резиденції Патріархів Московських і всієї Русі, де домовий храм присвячено пам'яті святих Дванадцяти апостолів. Апостоли — засновники Церкви. Вони заклали фундамент, на якому поступово почала споруджуватися будівля Вселенської Церкви.
Якби ті, хто жив в апостольські часи, побачили Літургію, що ми її звершуємо сьогодні, вони б багато чого не зрозуміли. Так, як одягнене нині духовенство, апостоли не одягалися. Співи, які ми здійснюємо, молитви, які ми вимовляємо, були, за рідкісними винятками, невідомі апостольському століттю. Що ж означає цей подальший розвиток церковного життя? Можливо, ми щось робили неправильно? Можливо, й не слід було одягати духовенство в ризи, а слід було залишатися на молитві у звичайному одязі, як залишалися апостоли, приходячи з вулиці на євхаристичні збори?
Відповідь на це питання є дуже важливою, тому що в певний період часу деякі християни намірилися повернутися до простоти апостольських часів. Відмовилися від богослужінь — тих, що склалися протягом тисячоліть, від облачень, від канонічного, тобто законодавчого, порядку в житті Церкви, думаючи, що подібним «наближенням» до простоти апостольського століття вони оновляться, допоможуть людям зрозуміти Церкву, зроблять її більш відкритою, зрозумілою, а в результаті храми наповняться людьми.
Але сталося все з точністю до навпаки — люди почали йти з цих храмів, бо спроба відновити I століття в контексті століття дев'ятнадцятого, двадцятого, а й поготів двадцять першого є неможливою. І, напевно, якби жили апостоли, вони б негайно засудили такі спроби. Бо вже тоді, в апостольські часи, проповідуючи Христа, вони зверталися до кожного зі своїм словом. «Для всіх я був усім, щоб спасти бодай деяких», — говорить апостол Павел (1 Кор. 9, 22).
Чудо історичного буття Церкви протягом 2000 років, що супроводжувалися гоніннями, розколами, розділеннями, чудо того, що Церква сьогодні існує і ми збираємося для молитви, для звершення Таїнства Євхаристії, для причащання Тіла й Крові Господніх, — свідчить про те, що Сам Бог Духом Своїм присутній у тій общині, яка іменується Церквою і підвалини якої були закладені апостолами. Апостоли дійсно заклали фундамент. Вони не могли, та й не повинні були намагатися передбачити весь наступний культурний, інтелектуальний розвиток роду людського. І навіть якщо б вони могли все це передбачити, вони б ніколи не змогли створити общину, актуальну для кожного наступного часу, а тим більше для кожного народу й кожної культури. Це зробити неможливо, і не до цього їх закликав Господь. Він закликав їх до того, щоб вони йшли й були свідками Йому, Воскреслому, аж до краю землі; щоб вони навчали народ того, чого Він їх навчив (див. Мф. 28, 19-20). І на цьому фундаменті самі ж апостоли почали зводити будівлю Святої Єдиної Соборної і Апостольської Церкви. І не можна сказати, що в той час ця будівля була недобудованою. Вона є добудованою в кожний момент часу. У кожний момент часу в Церкві — повнота Святого Духа; у кожний момент часу в ній — повнота істини, яку не можуть подолати ніяка людська лжемудрість і навіть сили адові (див. Мф. 16, 18).
Так на фундаменті, закладеному апостолами, почали будувати чудові храми. Їх створення йшло у відповідності з усіма законами культурного розвитку роду людського, тому що люди привносили в творення Церкви краще, що вони мали, — найвищі зразки своєї культури, своїх знань. Невипадково ми звершуємо сьогодні служби не в катакомбах, як перші римські християни, не в приватних будинках, як апостоли, а в чудових храмах, які народ наш і християни по всьому світу будували й будують для того, щоб своїми справами, своїми культурними досягненнями прославити Бога , віддати Йому належне.
Ось так мало-помалу і розвивалося історичне життя Церкви — на єдиному фундаменті, що його було закладено Самим Господом і святими апостолами. Розвивалося стосовно до кожної наступної епохи, до кожної культури, до кожної нації. І сьогодні Вселенська Церква є певне Боже чудо, де об'єднуються люди різних національностей та культур, молоді й старі, де стираються межі між національностями, віком, матеріальним становищем, значенням людини з точки зору його ставлення до влади. Все людське, вторинне стирається в Церкві, і зберігається тільки те, що веде людину до спасіння.
Богу було угодно немов завести цей дивовижний механізм, що працює протягом 2000 років, ніколи не перебуваючи в сприятливих умовах. Не було такої епохи за 2000 років, коли обставини, в яких жили християни і розвивалося церковне життя, були б абсолютно сприятливими. І через ці терни, через хмари й хмарини люди спрямовувалися до мети, до зірок — і досягали ж цих зірок! І досягають сьогодні неба як символу Божественного Царства...
Віримо, що сили адові ніколи не похитнуть Церкву. Віримо в те, що фундамент, створений святими апостолами, витримає будь-які найстрашніші землетруси. Але, вірячи в це, ми повинні прийняти й відповідальність за те, щоб Церква, яка живе нині, зберегла свою духовну силу, здатність звертатися до народів з апостольською проповіддю. Це вимагає від віруючих людей, усіх від малого до великого, здатності захищати Церкву, оберігати її, брати активну участь в її житті, щоб через внутрішню, в тому числі розумову роботу ми звільняли церковне життя від можливих недоліків, недосконалості, стаючи громадою палкої віри, громадою однодумців, які продовжують в історії служіння святих апостолів. Віримо, що їх молитвами Господь благословить апостольське служіння нашої Церкви. Амінь.
Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі