Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у свято Успіння Пресвятої Богородиці в Успенському соборі Кремля

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у свято Успіння Пресвятої Богородиці в Успенському соборі Кремля
Версія для друку
28 серпня 2011 р. 16:30
28 серпня 2011 року, у свято Успіння Пресвятої Богородиці, Предстоятель Руської Церкви звершив Божественну літургію в Патріаршому Успенському соборі Московського Кремля. Після читання Євангелія Святіший Патріарх Кирил звернувся до учасників богослужіння з проповіддю.

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Ми відзначаємо сьогодні велике дванадесяте свято Успіння Пресвятої Богородиці. Святкуємо його в головному храмі нашої Церкви — Патріаршому Успенському соборі Московського Кремля, і разом з усією Церквою радіємо події, пам'ять про яку донесло до нас Святе Передання Вселенської Церкви: блаженна кончина Пресвятої Богородиці, її Успіння стало святом.

Якщо перенести свій погляд із цієї події на сучасне життя, ми помітимо певне глибинне протиріччя між двома розуміннями смерті. Блаженна кончина, успіння, сон — слово «смерть» і не вживається відносно Богородиці. До речі, звідси ж і інше слово в церковному побуті — «покійний» — не померлий, не загиблий, а покійний. Ми бачимо, що смерть розуміється по-різному. З одного боку, уявлення, пов'язане з торжеством Богоматері; з іншого — наше повсякденне розуміння смерті як трагічного кінця, як завершення всього. Перед цим трагічним кінцем людина відчуває тваринний страх, страх смерті; і як цей страх смерті не відповідає основним ціннісним настановам сучасного суспільства — суспільства споживання, суспільства благополуччя! Адже саме це суспільство, пройняте помилковими цінностями, усвідомлює неможливість зістикувати свої ідеали — ідеали безмежного споживання, насолоди — із фактом смерті. Але як же відповідає на це протиріччя нинішнє суспільство, нинішня псевдокультура? А вона відповідає на цей світоглядний виклик тим, що смерть нібито ігнорується. Нам малюють інший спосіб життя — через рекламу, через запровадження тих самих неправдивих цінностей, які відводять погляд людини від смерті. Якщо говорити про практику поховання, то можна помітити, що в багатьох країнах, особливо країнах благополучних, робиться все для того, щоб якось пом'якшити зіткнення людей із мертвим тілом. Труну не відкривають під час заупокійного богослужіння, та й взагалі не відкривають, — люди прощаються перед закритою труною, і найчастіше в могилу труну опускають вже тоді, коли люди залишать цвинтар, — для цього її закривають квітами або ялиновими гілками так, щоб не було видно самого акту поховання. Цьому ж служить звичай кремації, що поширюється, — труна йде, і в людини не відбувається реального зіткнення з моментом поховання.

Але є й інший спосіб пом'якшити цей внутрішній нездоланний конфлікт між помилковими ідеалами суспільства і смертю — а саме перетворити смерть на шоу, на видовище. Ми бачимо величезну кількість смертей щодня — по телебаченню, у безлічі фільмів, де смерть, так чи інакше, неодмінно присутня. Але хіба ми співпереживаємо цій смерті? Смерть є лише частиною інтриги, і найчастіше з цією смертю, навіть із насильницькою смертю, пов'язана перемога головного героя. Проте всі ці спроби вивести питання смерті за рамки світогляду сучасної людини ніколи не можуть увінчатися успіхом, тому що кожен день, кожна година, кожна хвилина наближають кожного з нас до смерті. І вся справа в тому, як ми сприймаємо смерть — як божевільний, позбавлений будь-якого сенсу кінець життя, як відхід у небуття всього, що мала людина, — розуму, почуттів, волі, як зникнення всього життя, з її радощами, скорботами, злетами й падіннями, відкриттями, перемогами й поразками; або як дещо інше — як заключний акорд, фінал земного життя і перехід у життя інше...

Успіння Пресвятої Богородиці було торжеством Церкви: зібралися апостоли, поклали труну Богоматері в Гефсиманії і не знайшли її більш ніколи, тому що тіло Богоматері зникло. Усталене передання Церкви доносить до нас звістку про те, що тіло Богоматері було вознесено в Царство Небесне. Ця таємниця Успіння Пречистої Богоматері деякими святими отцями як Стародавньої Церкви, так і Церкви Руської, серед яких особливо слід згадати святителя Ігнатія (Брянчанінова), порівнюється з Воскресінням Спасителя. Немає смерті — є успіння, є преставлення. І, розмірковуючи на тему преставлення, святий праведний Іоанн Кронштадтський говорить, що преставлення — це лише зміна місця: «переставилася» людина, і душа її зайняла місце в іншому світі, в іншому столітті, в іншому часі. Чи був страх смерті у Богоматері? Ні. Чи був страх смерті у святих апостолів — перед лицем насильницької, мученицької смерті? Ні. Апостол Петро, спочатку злякавшись гонінь, що обрушилися за часів імператора Нерона, за умовлянням християнської громади Риму вирішив покинути столицю імперії. Але по дорозі з Риму зустрівся йому Воскреслий Господь і запитав: «Куди йдеш, Петро?» Одне це питання змусило Петра повернутися до Риму і з радістю прийняти мученицьку смерть. А скільки свідчень ми маємо в житіях святих: ми ясно бачимо, що вони не відчували ніякого страху, але готувалися до смерті як до дійсно великої події в їх житті, через яку людина з земного буття переходить у буття небесне.

Звідки ж у людини страх смерті? Розмірковуючи на цю тему, святий праведний Іоанн Кронштадтський справедливо говорить, що Бог не створив смерті, але смерть прийшла в життя людей через гріх. І далі пише: «Страшитися будемо смерті, аж поки перебуватимемо в гріху». Цей внутрішній зв'язок між страхом смерті й гріхом є абсолютно очевидним. Якщо людина живе за законом плоті, якщо вона грішить, якщо вона ніколи не думає про Бога, то коли ця духовно непідготовлена людина, що живе в суєті цього світу, що пов'язує тільки з цим світом цінності свого життя, віч-на-віч зустрічається зі смертю, то там — страх і жах, там страх смертний, бо там гріх. Святитель Іоанн Златоуст вчить нас тому, як можна подолати цей страх смерті. Він долається покаянням, молитвою, перемогою над пристрастями, працею, терпінням і мирним духом, тобто життям за заповідями Божими.

Через свято Успіння Пресвятої Богородиці, через досвід Церкви відкривається нам істина про те, що релігійний спосіб життя, християнський спосіб життя — це не тільки улаштування, блаженство й щастя в цьому земному житті, не тільки знаходження справжнього означення цілей, але це й подолання страху смерті, це сприйняття смерті — зі спокійним, мирним станом духу — як природного завершення земного відрізка людського життя. Такий погляд на життя і на смерть означає велику силу людської особистості, перед якою немає перешкод, яка не боїться нічого. Саме на такому ставленні до життя й смерті і грунтуються справжній подвиг, доблесть, здатність життя своє покласти за іншого. Але хіба буде класти життя за іншого той, хто прив'язаний до цієї мішури, до сучасного споживчого життя, для якого головна цінність — тут і тільки тут? Ну, навіщо йому ризикувати, навіщо йому життя своє віддавати за іншого, навіщо йому жертвувати найдорожчим?! У рамках безбожного світогляду неможливо виправдати ані героїзму, ані подвигу, ані самопожертви. І якщо на такий подвиг йдуть люди, які не усвідомлюють себе релігійними, то це не означає, що їх мотивація подвигу лежить у площині матеріалістичній. Це прояв певної прихованої, рудиментарної релігійності, яка входить у життя людини через виховання, через прищеплені їй ідеали. Але якщо зруйнувати цю рудиментарну релігійність, то ми станемо зовсім іншим суспільством, зовсім іншим народом, нездатним ні на жертву, ні на подвиг. Таке суспільство не має і не може мати майбутнього, тому виховання людей у вірі — це питання життя або смерті, і не лише нашого суспільства — всього роду людського. Ось чому проповідь про великі духовні цінності, які відкриваються людині через Божественне слово, є головною справою, від якої залежить майбутнє роду людського.

Згадуючи Пресвяту Владичицю нашу Богородицю і Приснодіву Марію, Її преславне Успіння, будемо завжди пам'ятати про те, що Успіння, смерть Богоматері — велике церковне свято. І в цьому прославленні події смерті Пресвятої Богородиці — велика віра всіх попередніх поколінь у те, що смерть не означає кінця життя. І великим знаком того, що за смертю — воскресіння, було захоплення Пречистої Цариці Небесної в небесні обителі Сином Своїм з душею і тілом як знак безсмертя людини, як знак вічного життя, як знак Божественної всемогутності. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Матеріали за темою

Патріарше служіння в день пам'яті рівноапостольного князя Володимира. Літургія в Успенському соборі Кремля. Хресний хід. Молебень біля пам'ятника хрестителю Русі на Боровицькій площі

У день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира Предстоятель Руської Церкви звершив Літургію в Успенському соборі Московського Кремля і молебень біля пам'ятника Хрестителю Русі на Боровицькій площі

У день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира Предстоятель Руської Церкви звершив Літургію в Успенському соборі Московського Кремля

У Неділю третю після Пасхи Патріарший намісник Московської єпархії звершив Літургію в Успенському соборі Московського Кремля

У Введенському Толзькому жіночому монастирі відбулися урочистості престольного свята

Патріарший візит на Соловки. Божественна літургія

У день пам'яті преподобних Зосими, Саватія і Германа Соловецьких Святіший Патріарх Кирил звершив Літургію в Соловецькому монастирі

У свято Преображення Господнього Предстоятель Руської Церкви звершив Літургію в Спасо-Преображенському соборі м. Санкт-Петербурга

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь після Літургії в Свято-Троїцькому соборі Соловецького монастиря

Патріарша проповідь після Літургії в Спасо-Преображенському соборі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила після всеношної в Казанському кафедральному соборі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Серафима Саровського після Літургії в Серафимо-Дівеєвському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Успенському соборі Саровської пустині

Слово Святішого Патріарха Кирила після молебню біля пам'ятника святому рівноапостольному князю Володимиру в Москві

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святої рівноапостольної княгині Ольги після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії в Новоторзькому Борисоглібському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Сергія Радонезького в Троїце-Сергієвій лаврі

Патріарша проповідь в день пам'яті апостолів Петра і Павла після Літургії в храмі праведного Олексія Мечєва у Вешняках м. Москви