Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версия
Патріархія

Проповідь Святішого Патріарха Кирила за Літургією в Іркутському Знаменському монастирі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила за Літургією в Іркутському Знаменському монастирі
Версія для друку
3 вересня 2011 р. 14:30

3 вересня 2011 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в кафедральному соборі на честь ікони Божої Матері «Знамення» Знаменського жіночого монастиря в Іркутську. Після читання Євангелія Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Кожна людина, незалежно від свого становища, віку, світогляду, в житті своєму спрямовується до кращого. Кожна людина по-своєму розуміє це краще, і кожна людина для того, щоб досягти кращого, потребує сили. Сила — це здатність людини вирішувати завдання, які вона сама, чи суспільство, чи держава перед нею ставлять. Без сили неможливо вирішити жодного завдання. Ось чому отримання сили в тому чи іншому вигляді — чи то сила розуму чи освіти, чи то фізична сила чи сила грошей, сила, яка спирається на зв'язки й знайомства, — нерідко є метою, заради досягнення якої людина витрачає більшу частину свого життя. А є ще й ті, хто хотів би мати все одразу — і владу, і гроші, і підтримку людей, та ще й силу, здоров'я. Так сила й благополуччя стають для людини практично синонімами.

У слові Божому ми дуже часто знаходимо парадоксальні слова, які не можуть не збудити думку, якщо ми їх уважно слухаємо або читаємо. Іноді ці слова настільки розходяться з досвідом нашого життя, що дехто не може їх прийняти і відкидає відразу. Інші намагаються зрозуміти, але часто не розуміють їхнього змісту. Але якими б парадоксальними не здавалися нам слова Бога, які він звернув до людей, це слова Бога, і ми зустрічаємо в них не людську мудрість, а мудрість надмірну, часто не зрозумілу нашим розумом. Ось чому слово Боже для віруючої людини є незаперечним і абсолютним авторитетом незалежно від того, наскільки вона здатна його розуміти, а тим більше втілювати у своєму житті.

Ось до таких парадоксальних слів, які ввергають багатьох людей в подив, відносяться слова, які ми щойно чули. Це кілька віршів з Першого послання апостола Павла до Коринфян: Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити (див. 1 Кор. 1:27-28).

Напевно, як важко це було зрозуміти коринфським християнам! Адже вони жили в процвітаючому місті, у них було все: багатий порт, великі доходи, науки, мистецтва. Релігійний культ пропонував людині наслідувати богів Олімпу, ставати такою ж, як вони, сильною, могутньою, щасливою — у людському значенні слова. І раптом слова апостола, які все перевертають у свідомості. Але ж коринфські християни відгукнулися на ці слова. Вони зрозуміли, що значить «немічне світу обрав Бог, щоб посоромити сильних». А якщо згадати всю історію Церкви — і перші сторіччя, з кривавими гоніннями від римських імператорів, і наступні зовні благополучні, але завжди сповнені внутрішньої напруги й боротьби століття, і страшні гоніння XX століття, і знову нібито благополучний час — якщо уважно подивитися на всю історію Церкви, то стає абсолютно очевидною велика правда тих слів, які ми щойно чули. Ніколи слово Боже не стверджувалося могутністю й силою — більше того, коли християни вдавалися до людської силі, до людської могутності, то сама християнська громада нерідко перероджувалася.

Церква живе протягом двох тисяч років, проходячи через такі різні умови земного буття, що ніколи не були простими, не тому, що вона має силу, мудрість, знатність, а тому, що Бог Духом Своїм живе й діє в Церкві. І приклад Церкви, часто приниженої, розіпнутої, відтісненої на периферію людського життя, приклад общини, яка живе не дивлячись ні на які зовнішні умови та обставини, є яскравим підтвердженням правдивості тих слів, які апостол Павел звернув до стародавніх коринфян.

Але, можливо, це не має значення для нашого повсякденного життя? Можливо, у світському світі, за межами храму, інша логіка буття? Можливо, там необхідно завжди спиратися на силу? Але Господь не сказав, що слова про силу людської немощі, яку Бог обирає, стосуються тільки внутрішнього життя Церкви — це наказ всім. Проте з цього наказу не повинно бути зроблено помилкових, неправильних висновків: «Не треба вчитися, не треба здобувати освіту, не треба працювати над собою — Бог використає мою неміч, і я стану сильним». За такого підходу нічого не вийде, тому що є певна умова, коли немічна людська суть заповнюється Божественною силою. І ми знаємо, що цією умовою є насамперед довіра людини до Бога, прийняття на себе зобов'язання жити згідно з Божим законом. А в цьому законі про все сказано — і про необхідність праці, терпіння, духовного зростання, і про необхідність правильно будувати відносини з іншими людьми, без чого не може бути здорового суспільного життя, не може бути здорових і міцних сімей. Довіра до Бога і прийняття Його закону є неодмінною умовою того, щоб, незважаючи на нашу неміч, сила Божа в цій немощі була, і грішники ставали праведниками, і зруйноване виблискувало б відтвореною красою, і сама природа б раділа, бо людина бережно до неї ставиться й живе в гармонії з нею. Все можливо — найсміливіші людські плани, найсміливіші мрії можуть реалізовуватися тоді, коли людина відкриває свою неміч назустріч Богові і разом із Ним, наповнюється Його Божественною силою, неспівставною ні з якою людською силою, творить саму себе і навколишній світ.

А що ж відбувається, коли люди спираються лише на самих себе? Вони можуть досягати, і досягають, успіхів. Однак ці успіхи майже ніколи не приносять щастя. Вони можуть приносити видиме благополуччя, але воно неодмінно супроводжується боротьбою, конфліктами, небезпеками, підозрами, внутрішнім неспокоєм, постійними стресами, що руйнують людину. Чим більш по-людськи могутнім стає наше порівняно багате суспільство, тим більше стресів. Лікарі не знають, що робити — ні з дітьми, ні з молоддю, ні з людьми середнього віку. Тоді самі люди заглушують ці стреси алкоголем, наркотиками, нестримною розпустою. У медицині навіть з'явилося таке поняття, як вибухова релаксація, — через вибух пристрастей заспокоїти стрес. Але ж так стрес не заспокоїш — так можна тільки піти на якусь мить у небуття, а потім відчути себе ще більш спустошеним і нещасним, і продовжувати битися, спираючись на людську силу, прагнучи розчистити для себе простір і зробити щось, що хоч трохи полегшило б життя.

Все те, про що ми говоримо, це надбання не тільки нашого часу і вже точно не тільки нашої країни — це хвороба всієї людської цивілізації. І почалася ця хвороба не вчора, не сьогодні, а за давніх-давен. Ми пам'ятаємо біблійне оповідання про будівництво Вавилонської вежі: люди захотіли побудувати щось видатне, унікальне, довівши самим собі, що вони в центрі світу, що не потрібно ніякої іншої сили, але достатньо своєї власної для затвердження могутності, — і були посоромлені Богом. Вони не змогли добудувати вежу, бо, як каже Господь у Своєму слові, змішані були їхні мови. Дехто думає, що будівельники вежі раптом заговорили на іноземних мовах. Швидше за все, це не так — люди просто втратили здатність розуміти одне одного, розмовляючи, що цілком можливо, однією і тією ж мовою. А хіба сьогодні не відбувається те ж саме, коли люди втрачають здатність розуміти одне одного, об'єднуватися і працювати в ім'я спільної мети, проявляючи таку необхідну якість, як солідарність, без якої не може облаштовуватися людське суспільство?

Апостол Павел відкриває нам, сучасним людям, які живуть у цьому світі, що динамічно розвивається і одночасно є таким бентежним, велику Божу правду, що Бог обрав немічне світу цього, щоб посоромити сильних. І нам залишається тільки прийняти це слово і, усвідомлюючи свою людську слабкість, свою неміч, руйнуючи гординю в самих собі, відкрити серце й розум назустріч Богові. Підкріплюючи себе молитвою, благодаттю Божою з внутрішньою смиренністю і з Божественною силою, яку, безперечно, Бог у відповідь на все це дасть, будемо влаштовувати світ у самих собі та перетворювати життя оточуючого нас світу. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святителя Миколая Чудотворця після Літургії в Миколо-Угреському монастирі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила напередодні дня пам'яті свт. Миколая в храмі святителя Миколая Мирлікійського в Покровському

Слово Святішого Патріарха Кирила в Неділю 7-у після Пасхи після Літургії на московському подвір'ї Руського на Афоні Пантелеімонового монастиря

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в день свята Вознесіння Господнього в Храмі Христа Спасителя м. Москви

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Троїцькому Ізмайлівському соборі в Санкт-Петербурзі

Слово Святішого Патріарха Кирила після освячення храму Всіх святих, що в землі Санкт-Петербурзькій просіяли, на Левашовському меморіальному кладовищі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті великомученика Георгія Побідоносця після Літургії в Георгіївському храмі на Поклонній горі

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії на Бутовському полігоні

Слово Святішого Патріарха Кирила перед панахидою в Знаменському кафедральному соборі м. Кемерово на 40-й день після пожежі в ТЦ «Зимова вишня»

Слово Святішого Патріарха Кирила в Неділю 4-у після Великодня після Літургії в кафедральному соборі Воскресіння Христового в Тирані