Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в свято Усікновення глави Іоанна Предтечі в Троїцькому соборі м. Щолково

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в свято Усікновення глави Іоанна Предтечі в Троїцькому соборі м. Щолково
Версія для друку
11 вересня 2011 р. 21:00
11 вересня 2011 року, у свято Усікновення глави Іоанна Предтечі, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в Троїцькому соборі м. Щолково. Після читання Євангелія Святіший Владика звернувся до віруючих із проповіддю.

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Сьогодні ми згадуємо подію, яка особливим чином відзначена в історії Євангельській, в історії церковній, — смерть пророка, Предтечі й Хрестителя Іоанна. Щойно ми чули жахливу розповідь про те, як цар Ірод, за намовою його дружини Іродіади, відрубав голову пророкові, якого він поважав, до думки якого  прислухався, — тому що Іоанн Предтеча звинувачував Ірода в тому, що цар незаконно взяв собі за дружину Іродіаду, що була колись одружена з його рідним братом Филипом. Коли дочка Іродіади на бенкеті догодила царю й гостям танцем, він пообіцяв їй дати все, що тільки попросить, і та за намовою матері попросила на блюді голову Іоанна Предтечі. І пішов зброєносець до темниці, де вже був ув'язнений Іоанн Предтеча, відрубав йому голову і приніс дівчині, а дівчина віддала її матері.

Ця трагічна історія змушує нас багато про що задуматися. Чи було те, що сталося певною випадковістю? Можливо, Іоанн Предтеча занадто необережно звинувачував можновладців, самого царя, — а якби мовчав, то ніхто б голову йому не відрубав? Можливо, це єдиний випадок такого роду у всій історії? Зовсім ні.

Святкування пам'яті Усікновення глави Іоанна Предтечі збігається сьогодні з тринадцятою неділею після П'ятидесятниці. За статутом цього дня належить читати недільне Євангеліє, що оповідає про злих виноградарів (Мф. 21:33-42). Багато з нас знають цю притчу. Господар будинку насадив виноградник і віддав його в керівництво певним людям. Коли прийшов час збирати урожай, він послав за ним своїх слуг, але ті, хто керував виноградником, одних із цих слуг побили, а інших повбивали, побивши камінням, — і так повторювалося неодноразово. Нарешті, господар послав свого сина, — щоб його вбоялися, засоромилися і віддали належний йому врожай. Але, побачивши його, ті сказали одне одному: «ось, іде спадкоємець; уб'ємо його, і нам дістанеться все», і зробили так. І питає Спаситель, Який звертав цю притчу до учнів і до народу: «Як ви вважаєте, що зробить господар будинку?» Відповідь була негайна: він їх покарає злою смертю.

Цей збіг двох євангельських читань і двох подій у церковному календарі допомагає нам зрозуміти, що здійснене пророком і Предтечею Іоанном не було чимось унікальним в історії Церкви Христової. Бо слуги, яких послав господар, щоб зібрати виноград, — це старозавітні пророки, яких Бог посилав до народу Ізраїлевого. Але більшість із них було ув'язнено, побито камінням, вони зазнали насильницької смерті...

Для того щоб відповісти на питання, чому так відбувалося, потрібно зрозуміти сенс пророчого служіння. Дехто вважає, що пророк — це віщун, той, хто бачить майбутнє. Дійсно, пророки нерідко говорили про майбутнє, передрікаючи майбутні події. Але сенс пророчого служіння в іншому: через нього світові відкривається Божа правда, і пророк — це той, хто передає Божу правду людям.

Чому ж за це побивали камінням, садили у в'язниці, відрубували голови? Що несе в собі ця Божа правда? Чому на неї так реагують багато людей — не просто не приймаючи цієї правди, але озброюючись на її провісників злобою аж до готовності піти на злочин?

Церква Божа з часів апостолів покликана здійснювати пророче служіння. Церква покликана говорити людям Божу правду так, як говорили про неї старозавітні пророки, як сповіщав цю правду пророк, Предтеча й Хреститель Іоанн. І що ж ми бачимо в історії? Ми бачимо те, про що оповідає притча про злих виноградарів. Божа правда, з одного боку, приймається мільйонами; з іншого, викликає у певної частини людей неприйняття, злість і почуття агресії: їм потрібно задушити цю правду, покарати її провісників. І ми знаємо, в який жах занурилася Вітчизна наша, коли всією могутністю держави було спрямовано удар на тих, хто, нехай тихим голосом, але говорив Божу правду.

Ну, а коли немає можливості насильно змусити людей замовкнути? Коли закони, звичаї, суспільство цього не дозволяють? Є інші способи та інші засоби, які сьогодні стають особливо легкими в користуванні. Використовуючи засоби масової інформації, можна вилити величезну кількість наклепу, бруду, абсолютно не намагаючись хоч якось довести свої твердження, — усе розраховано на те, що хтось повірить, спокуситься, відвернеться від слова Божого ...

Чому ж так? Адже в нашій країні це виглядає особливо дивно, коли після десятиліть безбожництва, фізичного винищення віри й Церкви знову з'являються ті, хто професійно бореться з Богом, з Його словом і з Церквою. А все тому, що Божа правда очі коле. Божа правда є величезної сили викликом людській совісті. Живе людина так, як бажає жити, — за законом плоті, за законом похоті. Вона звикла грішити, вона звикла саму себе вважати центром всесвіту, а головним критерієм істини — «те, що думаю, те й є істинним», «що хочу, те й роблю», посилаючись на свободу, що неправильно розуміється. Такі люди поринають у стихію самообману, вважаючи, що лише вони можуть визначати від початку до кінця своє власне життя, нікого в це життя не впускаючи, а по змозі нав'язуючи свій досвід іншим. І коли така людина зустрічається віч-на-віч із Божою правдою, усвідомлюючи, що вона цю правду не прийме, — вона раптом із жахом бачить, що цю правду приймають мільйони людей! А що за цим стоїть? Загроза власного благополуччя! Ось тоді розвивається неприборкане прагнення боротися з Богом, заглушити пророчий голос Церкви.

Нам сьогодні кажуть: «Яке вам діло до молоді? Навіщо ви займаєтеся соціальною роботою? Навіщо ви оцінюєте стан суспільства, яке право ви на це маєте?», — забуваючи, що Церкві є справа до всього, де вирішується питання людського спасіння. Якщо людина гине, займаючись політикою, — значить, до політики є справа. Якщо люди, займаючись економікою, руйнують себе і навколишній світ, — значить, до економіки є справа. Якщо культура розкріпачує гріховні інстинкти й перетворює людину на звіра, — значить, до культури є справа. Якщо молодь стає легкою здобиччю страшних пропагандистських стереотипів, — значить, є справа до всього, що заважає молодій людині стати на шлях спасіння. І Церква нестиме це служіння з повним розумінням того, що це служіння — пророче. Як чудово сказав про пророче служіння Пушкін, «глаголом жечь сердца людей». Адже вогонь зігріває одних і обпікає інших. І поки вимовляється це сповнене Божественної правди пророче слово, воно буде обпалювати когось так, що, здригнувшись від опіку, людина буде домагатися, щоб це слово нікого більше не торкнулося. Але будуть і ті, хто в цьому пророчому полум'ї будуть із вдячністю бачити провідну зорю свого життя, маяк, що визначає рух людини, будуть бачити і світло, й тепло.

Сьогоднішній день багато чого вчить нас, особливо священиків. Бути священиком означає нести Божу правду, а це накладає величезну відповідальність. Потрібно бути мужнім, потрібно бути готовим прийняти будь-який удар за цю правду і одночасно бути мудрим, щоб не давати приводу тим хто шукає приводу — тим, хто прагне обрушитися на правду Божу через нападки на людину, яка неодмінно несе в собі відбиток недосконалості. Саме тому турбота священика про своє особисте, сімейне життя, про свою освіту, його громадянська позиція, його здатність доносити слово Боже до людей сьогодні як ніколи набуває вирішального значення.

З іншого боку, і люди можуть визначити рівень свого духовного життя за тим, як вони сприймають Боже слово. Якщо, здивувавшись силою Божественного слова, людина замислюється про нього, починає розмірковувати, застосовувати його до себе, втілювати його в життя, — тоді це спасенне сприйняття слова. Але згубним є для нас, якщо ми відкидаємо слово Боже з порога — тільки тому, що воно здається невчасним, несучасним, не відповідним нашому устрою життя.

Нехай пам'ять про старозавітних пророків, нехай переживання мученицької смерті святого пророка, Предтечі й Хрестителя Іоанна допоможе кожному, хто бере на себе відповідальність нести слово Божественної правди у світ, зміцнитися в цьому спасенному служінні, приводячи через слово правди до Бога і до вічного життя якомога більшу кількість людей, які в глибині своєї душі усвідомлюють обмеженість і неповноцінність життя без Бога, і готові Божественну правду прийняти своїм розумом і серцем. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті рівноапостольних Мефодія й Кирила після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті святителя Миколая Чудотворця після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у день пам'яті апостола Іоанна Богослова після Літургії у Санкт-Петербурзькій духовній академії

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в Неделю 3-ю по Пасхе после Литургии в главном храме Вооруженных сил РФ

Патриаршая проповедь в день памяти великомученика Георгия Победоносца после Литургии в Храме Христа Спасителя

Патриаршая проповедь в день Радоницы после Литургии в Архангельском соборе Московского Кремля

Патриаршая проповедь в Неделю 2-ю по Пасхе после Литургии в Храме Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила в п'ятницю Світлої седмиці після Літургії у Троїце-Сергієвій лаврі

Слово Святішого Патріарха Кирила у понеділок Світлої седмиці після Літургії в Патріаршому Успенському соборі

Патріарше слово після Великодньої великої вечірні у Храмі Христа Спасителя