Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила в неділю 25-у після П'ятидесятниці по закінченні Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила в неділю 25-у після П'ятидесятниці по закінченні Літургії в Храмі Христа Спасителя
Версія для друку
25 листопада 2012 р. 17:50

25 листопада 2012 року, в неділю 25-у після П'ятидесятниці, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил очолив служіння Літургії в Храмі Христа Спасителя. У зв'язку зі святкуванням 380-річчя входження Якутії до складу Російської держави і 215-річчям з дня народження святителя Інокентія (Веніамінова), у богослужінні брала участь делегація духовенства та мирян з Якутії.

Після закінчення Літургії Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Шановний Єгоре Опанасовичу, Президенте Якутії! Дорогі отці, браття й сестри!

Сьогодні в соборному Храмі Христа Спасителя великі урочистості. Ми молитовно дякуємо Господу за те, що сталося 380 років тому, — возз'єднання Якутії з Росією. 380 років тому єнісейський козак Петро Бекетов заснував фортецю, острог на берегах Лени, що їй судилося стати столицею Якутії. Це сталося в 1632 році, практично відразу після подолання Смути, яка вкинула Росію в руїни, яка не тільки підірвала громадянський мир, але й спричинила сум'яття розумів так, що люди втратили життєві орієнтири, зруйнували свій державний устрій, постали один на одного в міжусобних битвах, відкривши тим самим дорогу страшній сваволі тих, хто втратив совість і бешкетував у нашій країні. Подолання Смути було великим, насамперед духовним подвигом, коли народ знайшов у собі сили на основі віри та спільних моральних принципів об'єднатися заради збереження Вітчизни. І вражаючими були наслідки подолання російської Смути. Величезна внутрішня сила розімкнулася подібно пружині та утворила рух великий і потужний. Саме на ці роки після Смути, у благословенне царювання государя Михаїла Федоровича, і припали роки освоєння Східного Сибіру й Далекого Сходу. У 1632 році Петро Бекетов, розуміючи, що за ним Вітчизна — не зруйнована, а потужна й згуртована, — пішов на схід, з берегів Єнісею на береги Лени, і заснував там град, що став столицею Якутії.

Сьогодні ми особливо згадуємо тих наших священнослужителів і архієреїв, які принесли на Якутську землю не тільки Православ'я, але й культуру і літературну мову. Це один із тих випадків, коли проповідь слова Божого з'єднувалася з турботою про розвиток національної мови. Наші благочестиві предки, які прибули на Якутську землю, повторили подвиг святих рівноапостольних Кирила й Мефодія. Для того щоб проповідувати в Якутії працьовитому, мужньому народові, вони насамперед створили граматику і власне літературну якутську мову, якою переклали найнеобхідніші тексти. Коли я мав можливість відвідати Якутію, я був вражений тим, як якутський народ і особливо якутська інтелігенція зберігає пам'ять про цей духовний і культурний подвиг російського православного духовенства.

Ми знаємо, що подвиг наших батьків був непростим. Вони приїжджали до земель невлаштованих, покривали тисячі верст за рік у важких кліматичних умовах, і на оленях, і на собаках, і пішки, ночували у 40-градусні морози під відкритим небом, що їх мучили гнусом влітку і тяжкими вітрами й морозами — взимку. Вони йшли до якутського народу не для того, щоб полонити його, але для того щоб разом із ним розділити найвищі духовні істини, які Бог у Христі відкрив роду людському. Добрий, сердечний, близький до природи якутський народ сприймав ці слова з радістю, і ми знаємо, що протягом наступних століть подвигом святителів, духовенства і віруючого народу зміцнилося Православ'я на якутській землі.

Сьогодні ми згадуємо пам'ять святителя Інокентія (Веніамінова), який був першим архіпастирем на якутській землі. Він був великим місіонером, що просвітив Якутію, басейн річки Амур, Камчатку, Алеутські острови і Аляску. Він був першим, хто звернув увагу на необхідність створення шкіл у Якутії, з тим, щоб утворення парафій і будівництво храмів поєднувалося з активною просвітницькою діяльністю. І, починаючи з нього, кожен наступний архієрей робив все для того, щоб в Якутії поставали школи грамотності — як ми б сьогодні сказали, світські школи, і школи духовні, парафіяльні, а також духовні училища та семінарії.

Була виконана величезна робота — і місіонерська, і культурна, освітня. До страшного року революції, що докорінно змінила життя нашого народу, Якутія підійшла духовно сильною і зрілою. Сотні храмів, школи, семінарія, православна інтелігенція, перекладацька та видавнича діяльність — усе це яскраво сяяло на небосхилі Якутії як знаки культурного й духовного розвитку якутського народу. Але потім настали страшні часи. Якутія опинилася одним із перших регіонів, де були знищені всі православні храми, закриті всі церковні школи, ліквідовано духовенство. Усе те, що створювалося впродовж більш ніж 300 років, було знищено.

Проте в ті роки відбувалося дещо інше, приховане від очей зовнішніх спостерігачів. Знищувалося церковне життя, знищувалося повністю, без залишку. Але одночасно саме на цю землю прибули сотні і тисячі православних людей, серед них десятки і сотні священнослужителів. Вони прибули як ув'язнені, у кайданах, їх туди направили на повільну смерть. Але вони молилися там, нерідко таємно здійснюючи Божественну літургію. Вони молилися і про якутський народ, який у більшості своїй прийняв цих людей радісно й сердечно, що взагалі властиво якутському народу навіть донині — чистота сердечна, доброзичливість, гостинність.

І тоді, коли були заборонені будь-які зовнішні прояви духовного життя, в глибині, в надрах молитви новомучеників й сповідників з'єднувалися з народним життям. Віримо, що послідувало потім, наприкінці століття XX, відродження Православ'я мало своїм духовним фундаментом не тільки ту величезну місіонерську та культурну роботу, яка була проведена починаючи зі століття XVII до початку століття XX, але і ту приховану духовну, молитовну роботу, яка відбувалася на якутській землі через подвиг наших мучеників та сповідників.

Мені вдалося стикнутися ще з тією, духовно зруйнованою Якутією. У далекому 1971 році я приїхав до Якутська і увійшов у дім, який називався храмом. Це було приміщення барачного типу, зі стінами, що наполовину прогнили, дуже вологе, з дурним запахом. Здавалося, вдар по цих стінах, і вони розваляться, а всередині дідок-священик здійснював богослужіння в присутності не більше ніж 10 літніх віруючих жінок. Враження було важке, але коли я уявив, що зовсім незадовго до цього в Якутії взагалі не було жодного храму, я зрадів, зважаючи навіть на цей слабкий паросток духовного життя.

Маючи можливість, вже будучи Патріархом, прибути до Якутії, я побачив прекрасні храми, чудовий духовно-просвітницький центр прямо в серці Якутська, де зараз функціонує Якутська духовна семінарія. Я побачив молоде духовенство, в тому числі якутської національності; мав можливість спілкуватися з президентом, тут присутнім, з керівництвом Якутії, з інтелігенцією, з народом, зануритися в особливу атмосферу духовного і культурного життя найбільш великого за територією регіону Росії.

Я б хотів від усього серця подякувати двом ієрархам, які зробили особливий внесок у відродження духовного, церковного життя в Якутії — покійному владиці Зосимі і попередньому йому владиці Герману, нині митрополиту Курському Ці два ієрархи повторили подвиг наших батьків 300 — і 200-річної давнини — у співпраці зі світською владою і народом вони відродили Православ'я.

хотів би також сердечно подякувати за труди правлячому архієрею Якутської єпархії владиці Роману, який з радістю, зі щирим співчуттям сприйняв призначення в Якутію, не злякавшись ані 50-градусних морозів, ані особливостей клімату, ані віддаленості від його рідних місць, від його малої батьківщини. Владика Роман сьогодні трудиться разом із духовенством та благочестивими віруючими людьми над перекладом на якутську мову необхідних богослужбових текстів і богословської літератури, має піклування про виховання нового покоління якутського духовенства, бере активну участь у діалозі з державною владою в Якутії і сприяє зміцненню основ Православ'я на цій землі.

Моє особливе слово подяки я хотів би висловити Президенту Якутії Єгору Опанасовичу, який тут сьогодні присутній. Я сердечно дякую Вам за Ваше добре, щире, сердечне ставлення до Православ'я на якутській землі. Будучи в Якутії, я мав можливість подовгу розмовляти з Вами, відчути Вас і як людину, і як керівника. Я від усього серця хотів би побажати Вам допомоги Божої у служінні Якутії і її народові і в сприянні відродженню духовного життя на величезних просторах якутської землі.

<…>

Разом із нами сьогодні молилися представники всіх далекосхідних єпархій, тому що свято Якутії — це свято для всього російського Далекого Сходу. Повинен сказати, що, як і в Якутії, церковне життя було зруйновано на всьому Далекому Сході, ніби хтось спеціально робив усе, щоб відірвати ці землі від Русі. Були знищені всі храми, і лише в повоєнні часи подекуди вони відкрилися. Зараз на Далекому Сході створені дві митрополії — Приморська і Хабаровська, відкриті єпархії у всіх суб'єктах федерації, що знаходяться на Далекому Сході. У цих єпархіях сьогодні відбуваються дуже важливі зміни, — подекуди це видно особливо зримо. І архієреї наші, і духовенство трудяться в цих непростих умовах не покладаючи рук для відтворення Православної Церкви на Далекому Сході.

<…>

Хотів би подякувати також дитячо-юнацькому хору, який сьогодні співав пісні якутською мовою. Ви чули також єктенії, які виголошувались якутською мовою, і євангельське читання. Усе це дуже радує нас, бо свідчить про те, що Православ'я в Якутії сьогодні — це не привнесена ззовні, але укорінена в народному житті і народній культурі віра.

Нехай Господь береже Якутську землю, якутський народ, нехай благословить Він труди тих, хто творить Його святу справу на цій землі. Нехай Господь береже Росію в єдності й однодумності згідно з тим, що сказав апостол Павел у посланні до Єфесян, і що сьогодні ми чули під час Божественної літургії (Єф. 4:1-6), — намагайтеся зберігати єдність духа в союзі миру, тому що єдиний Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх. Нехай наша віра, нехай наша однодумність, нехай спільна моральна основа буття допомагає всім нам жити в однодумстві, у вірі й чистоті. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Інші статті

Виступ Святішого Патріарха Кирила на позачерговому соборному з'їзді Всесвітнього руського народного собору

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди Дня військ національної гвардії Росії

Патріарше вітання настоятельці Покровського Хотькового монастиря ігумені Олімпіаді (Барановій) з 40-річчям чернечого постригу

Патріарше вітання наміснику Ніколо-Угреського ставропігійного монастиря ігумену Мефодію (Зінковському) з 25-річчям чернечого постригу

Патріарше вітання єпископу Сергієво-Посадському Кирилу з 25-річчям чернечого постригу

Співчуття Предстоятеля Єрусалимської Православної Церкви у зв'язку з терористичним актом у «Крокус Сіті Холі»

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди Дня працівника культури Росії

Співчуття Блаженнішого Архієпископа Охридського і Македонського Стефана у зв'язку з терористичним актом у «Крокус Сіті Холі»

Слово Святішого Патріарха Кирила при врученні архієрейського жезла Преосвященному Алексію (Турікову), єпископу Раменському

Звернення Святішого Патріарха Кирила з нагоди 25-ї річниці початку агресії НАТО проти Югославії