Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Святіший Патріарх Кирил: «Духовне життя — це не хобі, на яке може вистачати або не вистачати часу». Передпасхальне інтерв'ю журналу «Фома»

Святіший Патріарх Кирил: «Духовне життя — це не хобі, на яке може вистачати або не вистачати часу». Передпасхальне інтерв'ю журналу «Фома»
Версія для друку
1 травня 2013 р. 12:08

Навіщо Церква сучасній людині? Як у ритмі мегаполісу знайти місце для духовного життя? Чи має Церква рецепт побудови чесного й справедливого суспільства? Що відповісти на скандальні публікації про Церкву в ЗМІ? Напередодні Пасхи Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил відповів на ці та інші запитання журналу «Фома».

— Ваша Святосте, у Пасхальні дні в Церкві багато говорять про радість, але коли входиш в метро, часто бачиш похмурі, роздратовані обличчя... Чому в житті людей так мало радості? І що з цим робити?

— Коли людина вибирає хибний шлях у своєму житті, у глибині його душі горить тривожна червона лампочка, вона відчуває занепокоєння. Люди намагаються якось заглушити цей сигнал — і нерідко роблять тільки гірше. Слово Боже говорить, що поки ми перебуваємо в лукавстві, нам не буде спокою. Але ми можемо виправити своє життя — не самі, а з допомогою Божою, вийти на вірний шлях. Радість і мир у душі приходять тоді, коли ми покладаємо нашу надію на Бога і творимо Його волю.

— Але це передбачає звернення людини до Церкви. А як відповісти на питання: для чого Церква сучасній людині?

— А для чого взагалі життя сучасній людині? Адже будь-яке «навіщо» передбачає якусь мету. Навіщо мені корабель? — Щоб перепливти море. Навіщо мені будь-які знання й навички? — Щоб добиватися своїх цілей. А навіщо мені їх добиватися? Чи варті вони того? Яка взагалі мета людського життя?

Христос заснував Церкву, щоб у Ній відкрити нам сенс і мету нашого існування: чому ми тут, на що ми можемо сподіватися, що нам належить робити. І Він відкриває нам, що ми створені для життя вічного й блаженного, що ці кілька десятиліть нашого земного шляху — дуже важливий час підготовки до вічності, коли ми будемо пожинати плоди тих  трудів, які здійснили тут, на землі. І ця вічність може бути нескінченно радісною, блаженною, втішною, а може, на жаль, і не бути такою. І Церква створена Господом заради єдиної мети — вічного спасіння людей.

Коли людина розуміє це, коли вона спрямовується до вічного спасіння, все її земне життя змінюється: п'яниці покидають свої пороки, злочинці стають чесними громадянами, люди похмурі й розгублені знаходять сили й бадьорість. Людина, що має віру в Спасителя і в спасіння, здатна з терпінням, з надією переносити те, що інший винести не може, тому що вона він бачить перед собою вічні, а не тимчасові перспективи.

Людина стає іншою, змінюється її система цінностей. Людина знаходить справжню мету й справжню радість у своєму житті. Те, що раніше здавалося важливим, цінним, заради чого людина була готова на все, навіть на злочин, стає чимось нікчемним і непотрібним.

Бог створив людину для нескінченної радості і блаженства. Треба пам'ятати про це.

— Часто люди кажуть: важливіше творити добро, ніж ходити до храму, відстоювати служби, молитися, постити... Що їм відповісти?

— А ви почніть творити добро насправді. Не просто копієчку подати раз на рік, — копієчку може й лиходій подати, — а жити добром. Це подвиг, це справа майже непосильна.

Спробуйте всерйоз, щодня вчиняти по добру, по совісті, і ви відразу виявите, що не справляєтеся, що вам потрібна допомога Божа.

Адже Христос не тільки й не стільки навіть Учитель, який вказує нам, як жити. Він Спаситель, що подає нам через Свою смерть і Воскресіння благодать, яка тільки й може змінити наше життя. Як говорить Святе Письмо, бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий не від діл, щоб ніхто не хвалився (Єф. 2:8-9).

Церква Божа є громадою людей, які поділяють одну віру, разом моляться, і, головне, здійснюють Таїнство Євхаристії, як заповідає Христос у Євангелії. І слово Боже, Письмо, говорить дивну річ: Церква, яка здійснює Євхаристію, є Тіло Христове, в якому рясніє життя Христове. Відмовлятися від спілкування з Церквою, від участі в Євхаристії — означає відмовлятися від цього життя. Сам Господь у Євангелії говорить, що, якщо ми не причащаємося Святих Христових Тайн, ми не маємо в собі життя (див. Ін. 6:54).

— Іноді наводять приклади негідних священиків, запитують, чого можуть навчити такі люди?..

— Я б по-іншому поставив питання: а чого ми хочемо навчитися? Адже ні хороший вчитель, ні поганий не можуть нічого навчити того, хто сам вчитися не хоче. Коли ми хочемо навчитися чогось корисного, наприклад, ремесла, науки чи іноземної мови, — ми ж не говоримо, що, мовляв, бувають погані майстри, погані вчені чи погані вчителі, і тому я вчитися не буду. Вірніше, говоримо, але тільки в тому випадку, якщо насправді не хочемо вчитися і шукаємо відмовку.

А якщо хочемо, знаходимо собі хорошого вчителя. Так і в духовному житті: якщо ми хочемо навчитися правої віри й доброчесного життя, нас цікавитимуть гідні священики — і, запевняю, таких більшість. Сьогодні по Інтернету розносяться якісь «скандальні історії», причому при їх викладі нерідко відбувається не просто спотворення ситуації, але й поширюється відверта брехня. А про тих священиків, які гідно виконують свою справу, пишуть рідко: вони приводів для скандалів не дають. Але в той же час, прийшовши до Церкви, ви, швидше за все, зустрінете саме їх.

Але важливо відзначити й інше. Священик здійснює Таїнства не своєю силою, а силою Божою; і такого не може бути, щоб Бог позбавив віруючих благодаті за гріхи священика. Якщо ви шукаєте прощення гріхів, допомоги Божої, Бог обов'язково дасть вам те й інше, і ніякі гріхи інших людей не можуть цьому завадити.

— Як сучасній, зайнятій людині знайти час для духовного життя?

— Для цього потрібно правильно розставити, як зараз кажуть, пріоритети; духовне життя — це не хобі, не розвага, на яке у нас може вистачати або не вистачати часу. Це підстава, на якій ми будуємо все інше. Коли ви укладаєте багаж, то вмістяться чи не вмістяться речі у валізу, залежить не тільки від того, скільки їх, чи вони великі, але й від того, в якій послідовності, в якому порядку ви їх укладаєте. Коли ми проводимо своє життя в суєті, біжимо туди й сюди і навіть не завжди розуміємо навіщо, ми дійсно не встигаємо нічого — і дуже втомлюємося.

Якщо ми починаємо наш день з молитви, ми закладаємо фундамент, на якому у нас все буде побудовано в належному порядку, і, як сказано у Святому Письмі про благочестиву людину, в усьому, що вона робить, встигне (Пс. 1:3).

Тому такою важливою є церковна традиція молитовного правила. Адже щоранку й щовечора ми незалежно від нашого настрою молимося. Людині початківцю, можливо, буде важко читати молитовне правило повністю, але важливо хоча б п'ять хвилин на день приділяти молитві, щодня, не пропускаючи, — і ви побачите, як почне змінюватися ваше життя. Чим більше часу ви будете приділяти молитві, тим більше часу у вас буде залишатися на все інше. Це може здатися несподіваним, але це досвід дуже багатьох людей.

Та й протягом дня завжди можна знайти хвилину, хоча б півхвилини на те, щоб молитовно зітхнути до Бога, подякувати за те, що ви зустріли хорошого й доброго за день, попросити допомоги для себе й для інших людей у якихось труднощах... Зайнятість, або, вірніше, загнаність сучасної людини відбувається багато в чому від того, що вона мало молиться.

— Багатьох бентежать антицерковні публікації в ЗМІ та соціальних мережах, скандали за участю тих чи інших священнослужителів. Як до цього ставитися?

— Ті, хто застав роки атеїстичної диктатури, — а я їх добре пам'ятаю — добре знають, що й тоді противники Церкви використовували той самий набір штампів. Священики, мовляв, люди жадібні, аморальні, експлуатують невігластво темних мас... Отже нічого нового для нас тут немає. Змінюються часи, змінюються прапори, під якими виступають антицерковні сили, але не змінюється їх мета. За всіх часів — і за часів античності, і за часів атеїстичних гонінь, і зараз — битва йде за одне: за безсмертні душі людей. Справжній конфлікт розгортається на духовному рівні, як говорив Федір Михайлович Достоєвський, «тут диявол із Богом бореться, а поле битви — серця людей».

Зараз багато людей знаходять віру, приходять до Христа, входять у храми Божі й приступають до Святих Христових Таїн. І чим більше людей стає на шлях спасіння, тим голосніше крик антицерковно налаштованих сил: «Ні! Ні! Не ходіть до Церкви! Там усі ошуканці, шахраї, користолюбці!» Подумайте, кого так лякає думка, що людина увійде в храм, звернеться до Бога, хтó не може цього перенести?..

Багато людей говорили мені, що саме антицерковна кампанія допомогла їм стати церковними людьми: адже якщо якісь могутні сили так відчайдушно не хочуть, щоб ми увійшли в Церкву, виходить, бути в ній дуже важливо. Якщо докладається стільки зусиль, щоб завадити нам приступити до Чаші зі Святими Тайнами, виходить, те, що в цій Чаші, — життєво необхідно.

Ті, хто бере участь у нападках на Церкву, зазвичай не усвідомлюють, знаряддям яких сил вони є, хтó використовує їх у своїх інтересах. А їм варто було б про це замислитися.

Дозвольте мені ще раз нагадати деякі очевидні речі. Ситуація змінюється, коли змінюються люди. А люди змінюються, коли вони хочуть змінитися. Не коли вони хочуть, щоб змінювалися інші (до інших можна пред'являти які завгодно претензії — це ні до чого не приведе), а коли вони розуміють, що їх власні шляхи неправильні, їх власні цінності потребують перегляду, їх власні звичаї потребують виправлення. Такі люди звертаються до Бога з покаянням і вірою і приходять до Церкви, щоб знайти допомогу і змінити своє життя.

— Люди часто скаржаться на аморальність суспільства: скрізь нечесність, корупція, черствість, жорстокість, байдужість... Як Церква може допомогти змінити цю ситуацію? І що Ви відповісте тим, хто дорікає Церкві за те, що після двадцяти п'яти років релігійної свободи суспільство так і не звільнилося від цих вад?

— Безглуздо чекати, що інші люди, що суспільство в цілому буде змінюватися, якщо ми самі мінятися не хочемо.

Будь-які зміни на краще починаються тільки з самої людини. Я зараз повторю свої слова, які комусь не сподобалися: якщо ми творимо неправду в нашому особистому, сімейному житті, у сфері професійній, чому так палко вимагаємо, щоб правда здійснювалася десь на макрорівні, а на мікрорівні її не повинно бути? Люди заганяють себе в пастку: кожен люто вимагає від сусіда, колеги, начальника бути праведним, але при цьому не збирається ставати праведним сам.

І тут Церква пропонує побачити ситуацію по-іншому. Наша головна біда — не гріхи інших людей, а наші власні гріхи. Пам'ятаєте, як персонаж п'єси «На дні» говорить: «Кожна людина хоче, щоб сусід її совість мав, та нікому, бачиш, не вигідно мати її».

Це матеріалістичне розуміння людини, при якому головне — задовольнити свої матеріальні потреби, здійснити свої бажання, і тут вигідно бути оточеним совісними людьми, але не бути совісним самому. І часто вимоги, звернені до Церкви, так і звучать: «Зробіть мого сусіда совісним. Нехай мене оточують хороші, чесні, добрі люди. І до того ж не лізьте зі своїми настановами до мене».

Але Церква говорить про Спасителя, Який приходить спасти нас від наших гріхів. Тому що ніхто ніколи не буде засуджений Богом за чужі гріхи. Ніхто не позбудеться вічного життя внаслідок пороків інших людей.

Бути совісним, уникати зла, творити добро, дотримуватися заповідей Божим — це важливо не тільки й не стільки сусідові, але життєво важливо для нас самих.

Інтерв'ю опубліковано у спеціальному випуску журналу «Фома» «Москва Пасхальна», підготовленого на замовлення та за підтримки Департаменту культури міста Москви.

«Фома»/Патріархія.ru

Усі матеріали з ключовими словами