Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після Пасхальної великої вечірні в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила після Пасхальної великої вечірні в Храмі Христа Спасителя
Версія для друку
5 травня 2013 р. 23:52

5 травня 2013 року, у день свята Світлого Христового Воскресіння, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Пасхальну велику вечірню в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя в Москві.

Після закінчення Пасхальної вечірні Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх на богослужінні з Первосвятительським словом.

Ваше Високопреосвященство, владико митрополите Ювеналію! Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Вельмишановні отці, матушки ігумені, брати й сестри! Усіх вас сердечно вітаю з великим світоспасенним святом Пасхи Божої! Христос Воскрес!

Ці чудові слова, в яких виражається сама сутність нашої віри, передавалися з покоління в покоління протягом двох тисячоліть. І віримо: за будь-яких обставин вони передаватимуться наступним поколінням до того часу, поки існує рід людський.

У сьогоднішньому Євангелії, як уже було сказано, ми згадували разом із євангелістом невіру Фоми (Ін. 20:19-25). Фома був одним із тих, хто знаходився поруч із Господом, — він був свідком Його чудес, він чув Його слова, він знав про воскресіння Лазаря, він мав досвід спілкування зі Спасителем, Який звершував чудеса, невідомі раніше людям. Але коли апостоли сказали йому, що Господь Ісус Христос явився після Воскресіння, Фома відповів: «Не повірю, поки сам не побачу, поки не доторкнуся своїми пальцями до Його тіла».

Слово «не вірю», а іноді «ні за яких обставин не повірю», «ні за яких чудес не повірю», супроводжує всю християнську історію, супроводжує історію роду людського. І, можливо, сьогодні слід поміркувати про те, що ж означає віра, що це за феномен. Чому одні вірять, а інші не вірять? Що ж, Господь одним щось дає, а іншим не дає? Або Він дає всім, а одні вміють побачити, а інші ні?

Зі слова Божого знаємо, що Бог дає всім людям щось, що може допомогти їм повірити. Як свідчить слово Боже, Господь дощ посилає на праведних і на неправедних (див. Мф. 5:45). Як сонце сяє для всіх, так і Бог Свою енергію передає всьому творінню, а значить, і всім людям. Немає жодного, кого б не торкалася ця Божественна енергія.

Але чому одні, стикаючись з цією Божественною енергією, спалахують вірою, а інші залишаються байдужими? Дехто стверджує, що віра — це переконання людей. Так можна стверджувати лише частково. Чудові слова належать святителю Філарету, митрополитові Московському, мощі якого покояться в цьому кафедральному соборі: «Віра починається в розумі, хоча належить серцю». Дійсно, переконання, раціональні міркування можуть допомогти людині відкрити Божественну присутність. Але віра живе в серці людини, в її душі, і навіть коли раціонально віруюча людина стикається з фактами, які не може пояснити або які люди невіруючі використовують для доказу своєї невіри, віра від цього не страждає.

А чому так? А тому що, крім знань і переконань, люди переживають, на досвіді переживають свою віру. Ця енергія, яка випромінюється на все творіння, — вона ж працює, вона ж діє, вона ж приводить у життя якісь механізми. Кожен священик, який сповідає людей, зберігає у своїй пам'яті десятки, а іноді сотні історій, якими з нами діляться люди, говорячи: це було диво. А що це означає? А це означає, що логічно пояснити те, що сталося з людиною неможливо. І віруюча людина розуміє: те, що з нею сталося, не випадковість, не збіг обставин — це вторгнення Бога в її життя, це та сама Божественна енергія доторкнулась і перетворила хворобу на здравіє, нещастя на благополуччя, відгородила людину від напастей і скорбот.

А іноді Бог допомагає навіть у побутових питаннях. Запитайте у тих, хто ночами стоїть, щоб прикластися до раки святої праведної Матрони Московської, — вони що, йдуть туди з проханням відповісти на якісь глибокі світоглядні питання? Та іноді йдуть із якнайбільш побутовими проблемами! Стоять ніч, торкаються до гробниці, а потім повертаються і кажуть: допомогла, допомогла свята! А свята не могла допомогти своєю силою — за її молитвами Божественна благодать доторкнулась до цих людей, і за їх вірою, через терпіння й молитву вони отримали відповідь.

Якщо згадати нашу історію, історію нашої країни у XX столітті, то ж це суцільне Боже диво. Після революції було поставлено завдання знищити всяку релігійність, і це завдання вирішувалося не на рівні філософського дискурсу, не шляхом переконань, не шляхом розвитку освіти. Іноді невіруючі говорили: «Потрібно допомогти цьому забитому, відсталому народу отримати освіту, долучити до європейських знань, — тоді вся ця віра випарується». Це робили, але бачили, що нічого не виходить; і тоді вся міць держави була кинута на те, щоб знищити віру. Наше місто Москва є пам'ятником цієї страшної боротьби. Сотні храмів були не закриті, не переобладнані під суспільні потреби, а знищені. Усе було підірвано, тепер на цих місцях стоять інші будівлі. Дивом у країні нашій збереглися якісь церковні будівлі.

Для чого це робилося? А для того щоб із коренем вирвати всяку релігійність. І здавалося, що досягнуто все, що ніякої віри не залишилося. Переслідували за одне тільки зберігання Біблії або, як це було в моїй сім'ї, в сім'ї моїх батьків, за те, що у батька в конспекті лекцій, які він слухав у Богословському інституті в Ленінграді, слово «Бог» було написано з великої літери. Цього вистачило, щоб слідчі, які здійснювали арешт, сказали: «Більше нічого шукати не треба — він "Бог "з великої літери писав».

І це ж відбувалося по всій країні. Здавалося, що все закінчено — «Бог» з великої літери не пишеться, і взагалі це слово не вимовляється; на всю країну залишилося кілька десятків храмів, незрозуміло з якої причини, — або в глухому селі, або там, де іноземцям треба було щось показати. І що ж? А віра жила в народі. І вже з історії Великої Вітчизняної війни ми знаємо, як ця віра діяла в серцях і наших воєначальників, і генералів, і офіцерів, і солдат, які зашивали хрестики в гімнастерки, текст 90-го псалма «Живий у допомозі» — у пояски. Піднімалися, йшли в атаку, не боячись ворога, — і щадив же Господь людей за їх віру! Як кажуть, на війні не було невіруючих. І я пам'ятаю з власного досвіду післявоєнний Ленінград із переповненими храмами: тисячі й тисячі людей зберігали віру, дякували Богу за життя, молилися про своїх убитих чоловіків, братів і сестер...

Що це таке? Це реальний досвід переживання Божественної присутності. Це ніяка не логіка, не філософія, не міркування — розум тут ні до чого. Люди відчували Бога поруч, молилися Йому та у відповідь отримували те, що просили, — як і сьогодні, у цих тисячах особистих історій, які зберігаються в Церкві, у пам'яті духовенства, ми чуємо від нашого народу про великі Божі чудеса, звершені в їхньому житті. Ось на чому грунтується віра.

А що ж відбувається з тими, хто не вірить? Вони не пов'язують із Богом те, що відбувається в житті, для них Бог просто відсутній. Хоча таких людей дуже мало. Іноді навіть огудники імені Божого підозріло цікавляться вірою та релігією, і вже в моєму особистому досвіді є кілька випадків, коли вчорашні огудники ставали людьми віруючими.

Тому, коли соціологічна статистика говорить нам про цифри, вона говорить про щось дуже поверхневе. Неможливо виміряти глибину народної віри ні за відвідуванням храмів, ні за кількістю пасок і писанок. Неможливо, тому що людина, яка ще вчора не могла назвати себе віруючою, раптом умить прозріває і бачить руку Божу у своєму житті, у житті свого народу, в нашій історії і в сучасності.

А що ж Церква? Вона нездатна за визначенням викликати віру в людині. Вона лише може допомогти на шляху до віри, тому що сам акт віри — це особистий акт кожного разом із благодаттю Божою, це особиста відповідь кожної людини на Божественну благодать. А Церква повинна проповідувати, за словом апостола Павла, утверджувати вчасно й невчасно (2 Тим. 4:2). Вона повинна говорити про цей великий вселенський досвід переживання Божої присутності. Вона повинна говорити сміливо й радісно, особливо коли ми, збираючись у великій кількості наших храмів, переживаємо великі події євангельської історії, найяскравішою з яких є Воскресіння Христове.

І, вітаючи всіх вас, мої дорогі брати й сестри, з цим святом, я від усього серця бажаю кожному зберігати віру, незважаючи ні на які зовнішні обставини, і знайти віру тим, хто знову-таки через якісь обставини її ще не знайшов. Знайти віру означає побачити Бога, означає знайти дар Його благодаті, означає знайти можливість жити з Ним. А життя з Богом — це і є спасіння.

Воістину Воскрес Христос! Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь у Неділю Торжества Православ'я після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у п'ятницю першої седмиці Великого посту після Літургії Передосвячених Дарів у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у четвер першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Стрітенському ставропігійному монастирі м. Москви

Патріарша проповідь у середу першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Донському монастирі м. Москви

Патріарша проповідь у середу першої седмиці Великого посту після Літургії Передосвячених Дарів у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у вівторок першої седмиці Великого посту після великого повечір'я у Богоявленському кафедральному соборі в Єлохові

Патріарша проповідь у понеділок першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь перед чином прощення у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у день пам'яті благовірного князя Даниїла Московського після Літургії в Даниловому ставропігійному монастирі м. Москви

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в Неделю о Страшном Суде после Литургии в Храме Христа Спасителя