Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після богослужіння в новоосвяченому храмі в таллінському районі Ласнамяе

Слово Святішого Патріарха Кирила після богослужіння в новоосвяченому храмі в таллінському районі Ласнамяе
Версія для друку
16 червня 2013 р. 18:49

16 червня 2013 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив велике освячення храму ікони Божої Матері «Скоропослушниця» в районі Ласнамяе м. Таллінна і Літургію в новоосвяченому храмі. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих зі словом.

Ваше Високопреосвященство, митрополите Корнилію! Ваші Високопреосвященства й Преосвященства, дорогі отці, брати й сестри, представники державної влади!

Хотів би всіх вас сердечно привітати з особливою подією — освяченням храму на честь ікони Божої Матері «Скоропослушниця» в цьому густонаселеному районі міста Таллінна, де більшість людей за походженням своїм, за хрещенням, за переконаннями є людьми православними.

Чудово, що в сучасній Естонії був побудований цей прекрасний храм, до якого всі люди, для яких Православна Церква є матір'ю, мають можливість приходити й молитися. І не тільки молитися, а й вчитися. Чого ж тут можна навчитися? А навчитися тут можна найголовнішого, чого не дасть жодна школа і жоден університет, і жоден великий філософ, жоден мислитель не дасть того, що ви отримаєте тут, у цих стінах.

У сьогоднішньому уривку з Євангелія від Іоанна, який було прочитано церковнослов'янською та естонською мовами, йдеться про те, що ви отримаєте тут. В одній фразі, щойно нами вислуханій, міститься весь сенс послання, яке Господь наш Ісус Христос звернув до людей. І звучить ця фраза так: «Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Ін. 17:3).

Душу людини створено для життя вічного. Бог створив душу людини, призначену для того, щоб перемагати простір і час. І все те, що ми накопичуємо протягом нашого життя, — наші думки, знання, почуття, наш досвід — не зникає з фізичним знищенням нашого тіла. У противному разі не мав би сенсу ніякий розвиток людського суспільства, не було б ніякого сенсу в людській цивілізації. Навіщо нам жити, якщо, за словами Біблії, років нашого життя 70, від сили 80. Що таке 70 років? Запитайте у людей цього віку. І багато з них скажуть: «Я досі маю молоду душу, я донині на світ дивлюся тими самими очима, якими дивився і в 30, і в 20 років». І раптом зникнення, небуття, загибель... Заради чого тоді ми все будуємо й творимо, заради цих 70-ти років? Або максимум 80-ти, а вже якщо більше — то це особлива милість Божа.

Дехто каже: «Ми створюємо все це для майбутніх поколінь». Я б хотів поставити питання — а чому для майбутніх поколінь? Невже цінність майбутніх поколінь більше, ніж цінність нинішнього покоління? Господь кожного створює таким чином, що він має свою неминущу й об'єктивну цінність. І в очах Божих жодна людина не повторює іншу, навіть близнюки, які генетично так близькі. Попри всю свою схожість вони не повторюють одне одного. Це різні особистості. І кожна людина має цінність, незалежно від того, жила вона тисячу років тому, живе вона сьогодні чи житиме завтра, а це означає, що людське життя перетворюється на безглуздя, якщо ми закінчуємо це життя повним небуттям.

Але ж багато людей так і думають. І на цьому грунтується мораль — їж, пий, веселися, бо завтра помреш. А яка взагалі може бути мораль, якщо немає перспективи вічності, навіщо потрібно робити такий вибір? Один раз живемо. Зроби все для того, щоб жити багатше, щоб бути сильнішим за інших. Якщо потрібно когось підім'яти — підімни, обдурити — обдури, зруйнувати чиєсь життя — зруйнуй, що тобі до цього іншого життя? Це відбувається з тими, хто не вірить у те, що зі смертю продовжиться життя його духу.

У цьому Божому храмі ви та ваші діти здатні будуть не тільки навчитися сенсу життя, але на власному досвіді — розумом і серцем — відчути, що таке Божа присутність у нашому житті. Бог зовсім поруч із нами. Він у радісному битті нашого серця, коли ми відчуваємо почуття любові. Він разом з нами, коли ми насолоджуємося красою створеного світу. Він разом з нами, коли ми споглядаємо творіння людські, натхненні Його силою, Його творчістю. Він з нами, коли ми робимо добрі справи і особливо Він з нами, коли ми молимося.

Молитися можна, звичайно, і вдома. Багато сучасних людей так і говорять. «Я людина віруюча, але до церкви не ходжу». Чому ж потрібно ходити до церкви? А тому що в Євангелії містяться дуже важливі слова: «Там, де двоє чи троє зібрані в ім'я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20). А нас тут більше, ніж двоє чи троє. І сотні, і тисячі людей збираються, щоб разом помолитися. І от, що відбувається: молитва — це великий труд. Спробуйте напружено молитися, вкладаючи в це всі свої почуття, всю свою волю, — ви не зможете молитися більше декількох хвилин. Бракує сил. Нерідко послушники в монастирях прагнуть отримати від ігумена якийсь послух. Вони роблять це тому, що будь-який фізичний послух, будь-яка фізична робота легше, ніж молитва.

Ніщо не вимагає такої концентрації сил, як молитва. Ми з вами стояли сьогодні на службі дві з половиною години, але ж не весь час ми концентрувалися на молитві. Наша свідомість чимось розважалася: спогадами, думками, можливо, турботи світу цього вторгалися в нашу пам'ять. Можливо, дивилися на тих, хто поруч з нами, і думками кудись ішли вбік. Це наслідок природної обмеженості нашого єства. Але що відбувається в церкві? Коли наша думка відволіклася, поруч опинялася така людина, що молилася, молилася дуже напружено. І виходить, що чим нас більше, тим сильнішою є наша молитва до Бога. Як вогненний стовп, енергія нашої молитви досягає Престолу Божого. От чому Господь сказав: «Там, де двоє чи троє зібрані в ім'я Моє, там Я серед них».

Тому приходьте до храму. Пам'ятайте, що тут ваша слабкість, у тому числі і в молитві, буде заповнена силою іншої людини, яку ви, можливо, не знаєте і ніколи уваги на неї не звернете, але вона десь поруч стоїть і молиться, коли у вас немає сил на це. Це і є спільна молитва Церкви, яка досягає Господа. І Господь відповідає на цю молитву.

Храм — це не тільки місце молитви. Це і місце повчання. Тут читається слово Боже, тут виголошується проповідь. Ті люди, які ходять до храму часто й добре розуміють слов'янські тексти, які, у тому числі, співають хором, у кожному реченні цих текстів можуть почути щось для себе важливе, значуще, часом, здатне визначити напрямок усього життя.

Сьогодні з особливим почуттям я освячував цей храм, тому що перед моїми очима постала історія православ'я на естонській землі. Добре відомо, що вже в далекому XII столітті місіонери з Новгорода, Пскова, з Руської Церкви відвідували землі Естонії та проповідували тут Христа. Ця православна місія була анітрохи не слабшою за місію, яка прийшла з Риму. Тут ці дві місії зустрілися, і спочатку ця співдружність, співпраця, спільне життя протікали в мирі. Але пізніше, ми знаємо, саме Прибалтика, у тому числі Естонія, стали місцем вторгнення тих, хто затверджував віру силою меча.

Сліди цієї боротьби призвели до того, що православ'я було практично вигнано з цих стародавніх земель. Але незабаром знову з'явилися тут священики руські, які прийшли проповідувати Господа. І ми знаємо, що, незважаючи на важкі історичні обставини, віра православна з XII століття перебувала на цій землі і ніколи не припинялась. Потім Руська Церква висвятила велику кількість священиків, а потім і єпископів, які працювали на цій землі. Спочатку тут було створено вікаріатство Ризької єпархії, яке очолив священномученик Платон, який віддав життя за те, що не відмовився виконувати свій священицький обов'язок.

Ми знаємо, що і пізніше проливалася тут кров, у тому числі й за віру. Ми схиляємо голову свою перед усіма новомучениками й сповідниками та всіма тими, хто постраждав на цій землі, кого було несправедливо заарештовано, страчено, депортовано. Ми сьогодні молилися про всіх тих, хто загинув на цій землі, у тому числі й у роки Другої світової війни.

Руська Православна Церква в особі Патріарха Тихона після оголошення незалежності Естонської держави відразу ж зробила певні кроки для того, щоб естонське православ'я могло розвиватися самостійно з урахуванням місцевих обставин, місцевого законодавства. Святіший Патріарх Тихон дарував Естонській Православній Церкві права самоврядування. Ми знаємо, що через історичні обставини згодом тут виникла інша церковна юрисдикція. Не будемо входити в ці обставини, не будемо оцінювати їх, але з вдячністю згадаємо, що в 1993 році мій блаженноспочилий попередник, Святіший Патріарх Олексій, який був родом із цих місць, із цієї землі, своїм Томосом відновив автономію, даровану в 1920 році. І мій візит приурочений до цієї знаменної дати — 20-річчя Томосу Святішого Патріарха Олексія про надання прав самоврядування Естонської Православної Церкви.

Не буду приховувати, що останнє десятиліття XX століття було дуже важким для нашої Церкви. Але милістю Божою, крайнощі не можуть довго існувати. Якщо ми з вами весь час схиляємося праворуч, то цим обрушуємо баланс, якщо ліворуч, відбувається те ж саме. Ніяке суспільство не може бути стабільним, а значить і благополучним, якщо воно йде шляхом крайнощів. І ми бачимо, що ті крайнощі, які були допущені в 90-ті роки, сьогодні виправляються, у тому числі, й за активної участі естонської влади. І той факт, що ми сьогодні з вами молимося в цьому величному храмі, є символом того, що настали нові часи. Ми дякуємо Господу за ці нові часи і сподіваємося, що й надалі буде процвітати Естонська Православна Церква, підніматися від сили до сили, об'єднуючи і росіян, і естонців, і людей інших національностей, тому що в Церкві вирішальне — не національне, а Христос і Його заповіді. Двері храму відкриті для всіх. Я радію, що сьогодні ми звершували цю літургію слов'янською та естонською мовами. Хотів би привітати тут як російськомовних людей, так і естонців.

Нехай благословення Боже перебуває над Естонією, її народом, і над Естонською Православною Церквою!

Служба комунікації ВЗЦЗ/Патріархія.ru

Матеріали за темою

Патриаршая проповедь после Литургии в кафедральном соборе Христа Спасителя в Калининграде [Патріарх : Проповіді]

Предстоятель Руської Церкви звершив Літургію в кафедральному соборі Христа Спасителя в Калінінграді

Проповедь Святейшего Патриарха Кирилла по окончании вечернего богослужения в Никольском храме г. Калининграда [Патріарх : Проповіді]

Доклад Святейшего Патриарха Кирилла на собрании духовенства Калининградской митрополии [Патріарх : Привітання та звернення]

Сестри Пюхтицького монастиря звернулися до Ради Церков Естонії з відкритим листом через тиск на обитель

Митрополит Талліннський Євгеній закликав віруючих до сугубого посту у зв'язку з погрозами Естонської Православної Церкви

Патріарше вітання митрополитові Талліннському Євгенію з 30-річчям архієрейського служіння [Патріарх : Привітання та звернення]

В.Р. Легойда: Заява міністра внутрішніх справ Естонії повертає цю країну у темні часи релігійних воєн

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь у свято П'ятидесятниці після Літургії в Троїце-Сергієвій лаврі

Слово Святішого Патріарха Кирила після всеношної в Троїце-Сергієвій лаврі напередодні свята Святої Трійці

Патріарша проповідь у свято Вознесіння Господнього після Літургії у московському храмі «Велике Вознесіння»

Патриаршая проповедь после Литургии в кафедральном соборе Христа Спасителя в Калининграде

Проповедь Святейшего Патриарха Кирилла по окончании вечернего богослужения в Никольском храме г. Калининграда

Слово Святейшего Патриарха Кирилла после Литургии в Покровском храме Рязани

Слово Святішого Патріарха Кирила в Неділю 4-у по Великодню після Літургії в головному храмі Збройних сил Росії

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті рівноапостольних Мефодія й Кирила після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті святителя Миколая Чудотворця після Літургії в Миколо-Угреському монастирі

Патріарша проповідь у Неділю жон-мироносиць після Літургії у Георгіївському соборі в Одинцові Московської області