Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Спасо-Преображенському соборі Новоспаського монастиря

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Спасо-Преображенському соборі Новоспаського монастиря
Версія для друку
29 вересня 2013 р. 18:17

29 вересня 2013 року, в неділю 14-у після П'ятидесятниці, після Воздвиження, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил відвідав Новоспаський ставропігійний монастир м. Москви, який цього дня став центром церковно-громадських урочистостей, присвячених 400-річчю Дому Романових. 

У Спасо-Преображенському соборі обителі Предстоятель Руської Церкви звершив Божественну літургію, після закінчення якої звернувся до учасників богослужіння з Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Високоповажний владико Саво! Дорогі отці, брати, сестри, високі представники влади!

Я хотів би всіх вас сердечно привітати з цим недільним днем і сказати, що ми зібралися сьогодні в особливий час, в особливому місці. 400 років тому був обраний на царство Михайло Федорович Романов — після страшних Смутних часів, після припинення династії Рюриковичів, коли країна наша пройшла через таку смугу історичних подій, яка могла завершитися повним знищенням державності нашого народу, втратою його самостійності, зміною його культурної, духовної, релігійної традиції. Інакше кажучи, Смутні часи могли ввести в небуття руський народ. Протягом всієї більш ніж тисячолітньої історії Вітчизни нашої таких подій було всього декілька, і Смутні часи було страшнішими, ніж татарське іго. Тому що татари, живучи поза Росією, вимагали від неї тільки податей і непротивлення. Смутні ж часи супроводжувалися нашестям на Русь тих, кому, можливо, і потрібні були багатства Росії, але не в першу чергу, — їм потрібна була душа нашого народу, потрібна була наша сила духовна; і були кинуті всі сили, щоб цього домогтися.

Ми знаємо, що успіху супротивника багато в чому сприяла зрада нашої еліти, яка, вступивши в міжусобну брань заради досягнення своїх цілей — вузьких, особистих, кланових, — готова була зректися батьківщини і зрадити віру. Але ми знаємо також, що з милістю Божою цього не сталося. Саме милістю Божою, тому що з точки зору об'єктивного аналізу ситуації Росія не мала шансу вижити. Еліти роз'єднані, ніхто один одному не вірить, закон перестав діяти, владу бере той, хто сильніший. Крім іноземної окупації, розпочалися розбої на дорогах, в містах і селах, озброєні банди вривалися, грабували будинки, спалювали села й міста, тим самим відкриваючи дорогу тим, хто хотів зійти на руський трон. Ми знаємо, що шансів врятуватися практично не було. Але цей шанс знайшовся, і джерелом нашої перемоги була не мудрість еліт, не полководницькі таланти, не економічна сила, не військова міць — джерелом нашого спасіння була віра наша, а разом з вірою — наша національна самосвідомість. Віра стала тією великою силою, яка підняла народ на опір, на звільнення країни від іноземних загарбників, а потім на дивовижне діяння — на вільний вибір государя. Не силою, не мечем, а вільним вибором був піднятий на царство Михайло Федорович Романов, син Святішого Патріарха Філарета, і це було особливим діянням — не тільки політичним, а й духовним. Це діяння стало можливим тільки тому, що народ вірив і не зрадив свою віру, а разом з нею не зрадив і свою велику історичну традицію, свою духовну культуру, свою національну самосвідомість. З попелу в прямому і в переносному сенсі цього слова відродилася Вітчизна наша. 

І сьогодні, 29 вересня за новим стилем, у Новоспаському монастирі, який є родовою усипальницею Дому Романових, ми звершили Божественну літургію, під час якої чули чудові слова апостола Павла, звернені до Галатів. Він говорить про те, що людина спасається не справами закону, а вірою в Господа нашого Ісуса Христа (Гал. 2:16). Звичайно, Старий Заповіт передбачав (принаймні, в релігійній практиці часів Спасителя) ретельне і скрупульозне виконання зовнішніх приписів закону, і люди вважали, що достатньо виконувати зовнішні приписи — так чи інакше вчиняти з їжею, з оселями, зі своїм тілом. Багато було цих приписів, і бажання їх дотримуватися сформувало в народі певне магічне ставлення до зовнішніх виразів релігійності. Магізм і відрізняється від істинної віри тим, що не вимагає від людини внутрішньої роботи, не вимагає ніякого духовного напруження, не вимагає подвигу. Досить здійснити ті чи інші дії, які вважаються священними, не вкладаючи в них ні віри, ні душі, і автоматично отримаєш бажане, — в даному випадку спасіння. 

Слово Христа Спасителя і слово апостола Павла руйнують цей світ магізму. Апостол Павло відкриває зовсім нову духовну перспективу, коли говорить про те, що самі по собі справи закону не можуть спасти людину. Апостол робить акцент на тому, на чому не робили акцент тодішні іудеї — на істинній, внутрішній вірі, на напруженні думки, духу, волі, без чого не може бути спасіння. 

У нашому сучасному житті ми іноді хочемо йти шляхом найменшого опору, легким шляхом, думаючи, що якщо обрядові приписи виконуємо, то й досить. Фарбуємо яйця, печемо паски, ставимо свічечку, виконуємо якісь інші обряди, і нам здається, що цього достатньо — ну куди ж більше? А вже якщо ходимо до церкви час від часу, незалежно від того, як ми поводимося в храмі, — молимося чи просто дивимося на всі боки, — нам здається, що все, справа зроблена. Зовсім ні! Апостол Павел вчить нас того, що віра в Господа Ісуса Христа спасає, тому що без віри не замикається ланцюг між людиною і Богом, той самий ланцюг, яким тече Божественна благодать, той самий ланцюг, за яким наші молитви сходять до Бога. Саме такий обмін між Богом і людиною, молитва, у відповідь на яку виходить благодать, і є справою спасенною. 

Наші благочестиві предки невипадково пройшли через Смутні часи. Не виключено, що успішне державне будівництво Русі, успіхи в різних сторонах народного життя і особливо зміцнення Церкви в XVI столітті викликало у багатьох впевненість у тому, що ми — Свята Русь, що все відбувається саме собою. Ми будуємо храми, будуємо монастирі, створюємо єпархії, у нас є святі подвижники, ми стоїмо протягом довгих годин у храмі — достатньо. Але Господь промислом Своїм проводить нашу країну через найтяжчі випробування. Ми були майже на дні прірви. Ми були на межі зникнення як народ і як країна. Можна собі уявити, що творилося в душах чесних людей, які бачили ці розбої на дорогах, негаразди, зраду; і яку силу треба було мати — силу віри, силу молитви, — яким мало бути духовне відродження народу, щоб Господь прихилив до нас Свою милість! Адже все це здійснилося через віру в Господа нашого Ісуса Христа, тому що залишалося тільки одне — віра, і ця віра запліднила народ, викликала до життя велику творчу силу, а разом з тим з'явилися і вміння, і навики, і військова слава, і здатність вести бій з противником, що багаторазово перевершує за силою. Зуміли і організувати, і кошти зібрати, — народ стрепенувся, пройшовши через страшні випробування. 

Ми знаємо що, принаймні, ще кілька разів Господь проводив народ наш через такі випробування, одним з яких стала революція, а потім громадянська війна. Адже теж думали, що все гаразд: і храмів багато, і монастирів, і віруючих мільйони, — виконуй закон, зберігай свою зовнішню релігійність, і всього буде достатньо. Але Господь провів нас і цього разу через важкі випробування саме для того, щоб ми зрозуміли: не ділами зовнішніми, не ділами закону, але вірою в Господа нашого Ісуса Христа спасаємося. 

І ті, хто нині переживає час, мало чим відрізняється від того, що було раніше в історії. І сьогодні, з одного боку, зовнішнє благополуччя Церкви й бажання декого жити тільки за цим зовнішнім законам; але, з іншого боку, як близькі небезпеки навколо нас, пов'язані з виникненням нового безбожництва, нового заперечення історії, нового радикального заперечення всього доброго, що прийшло до нас з минулого! Для того щоб нам знову не зірватися у прірву, щоб знову не пити найтяжчу чашу, ми в цей благополучний час повинні не забувати слова апостола Павла, що спасаємося вірою в Господа нашого Ісуса Христа. Ми повинні цією вірою жити, цією вірою ми повинні зміцнюватися, формуючи свій світогляд, своє ставлення до навколишнього світу, через цю віру виховуючи наступні покоління, цією вірою запліднюючи своє життя. 

Цим урочистим богослужінням ми продовжуємо загальноцерковні святкування, присвячені 400-річчю Дому Романових. Вони розпочалися в Успенському соборі Московського Кремля, продовжилися в Єкатеринбурзі, на місці розстрілу останнього государя імператора, потім відбулися в Петропавлівському соборі в Санкт-Петербурзі, де поховані імператори, починаючи з Петра Великого. І сьогодні тут, в усипальниці Романових, ми продовжуємо ці святкування, які дають нам можливість згадати про минуле, поєднати минуле з нашою вірою, з нашими релігійними переконаннями, зробити дуже важливі висновки стосовно сучасного життя, і одночасно помолитися про наше майбутнє, про майбутнє всієї історичної Русі, народів Росії, України, Білорусі та інших, які пов'язані з Київською купіллю хрещення, помолитися про державу нашу Російську, помолитися про нашу молодь, про тих людей, яким, можливо, через багато причин і обставин важко зрозуміти те, що розуміють люди зрілого віку. Дай Боже, щоб віра в нашому народі зміцнювалася, щоб вона залишалася великим стрижнем, що визначає історичний шлях розвитку нашого народу. Віримо, що Господь по вірі нашій даватиме нам, і нехай віра в Господа нашого Ісуса Христа зберігається в серцях наших, запліднюючи наше життя і даючи велику надію на майбутнє. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті святителя Миколая Чудотворця після Літургії в Миколо-Угреському монастирі

Патріарша проповідь у Неділю жон-мироносиць після Літургії у Георгіївському соборі в Одинцові Московської області

Патриаршая проповедь в день Радоницы после Литургии в Архангельском соборе Московского Кремля

Патриаршая проповедь в Неделю 2-ю по Пасхе после Литургии в Храме Христа Спасителя

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в пятницу Светлой седмицы после Литургии в Троице-Сергиевой лавре

Патриаршее слово после Пасхальной великой вечерни в Храме Христа Спасителя

Проповедь Святейшего Патриарха Кирилла в Великий Четверток после Литургии в Храме Христа Спасителя

Патріарша проповідь у свято Входу Господнього до Єрусалиму після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у Неділю 5-у Великого посту після Літургії у храмі Чуда Архангела Михаїла в Хонех у Братєєві м. Москви

Патріарша проповідь в Неділю 4-у Великого посту після Літургії у храмі Казанської ікони Божої Матері в Лосиноострівській м. Москви