Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в Марфо-Маріїнській обителі милосердя м. Москви

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в Марфо-Маріїнській обителі милосердя м. Москви
Версія для друку
18 травня 2014 р. 17:49
18 травня 2014 року, в неділю 5-ту після Пасхи, про самаряниню, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в Марфо-Маріїнській обителі милосердя м. Москви. Після богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Всечесна матушко Єлисавето! Дорогі отці, браття й сестри, учасники IV Загальноцерковного з'їзду соціальних працівників, які присутні тут сьогодні, у завершальний день своєї роботи!

Ми звершили богослужіння в недільний день після Пасхи, іменований днем самарянки, бо Євангеліє, яке читається сьогодні, присвячено цій жінці (Ін. 4:5-42). Зміст Євангелія добре відомий, я не буду його переказувати, але скажу лише про одне. Самарянка — жінка, яка належала до племені, з яким іудеї не спілкувалися навіть у побуті, — була вражена тим, що Спаситель вступив з нею в спілкування, а ще більше тим, що Спаситель знав про її життя все, що вона, можливо, приховувала від інших. Вражена цими двома обставинами, вона зрозуміла, що перед нею особлива Людина — з такими вона раніше не зустрічалася.

І жінка звернулася до Нього з одним-єдиним питанням, яке, власне, і лежало в основі розділення між іудеями й самарянами. Іудеї поклонялися Богу в Єрусалимському храмі, а самаряни не визнавали цей побудований за часів царя Ірода храм і поклонялися в тому місці, де вони жили, — на горі, що зветься Гаризим. Тому головним питанням для всіх самарян було питання про те, де потрібно поклонятися, хто правий, вони чи іудеї. Господь відповідає на її запитання, засвідчуючи, що в цьому спорі праві іудеї, але потім Він виходить за межі цієї людської стурбованості й говорить, що справжні шанувальники Бога повинні поклонятися Йому в дусі та в істині. Це означає, що місце поклоніння є вторинним, а первинні ці дві умови — в дусі та в істині. А дещо пізніше Господь говорить, що Бог є Дух, а тому й поклонятися Йому потрібно в дусі.

Що це означає — поклоніння в дусі? Існують різні тлумачення, але в даному випадку йдеться про дух тієї істини, в якій потрібно бути переконаним, щоб гідно поклонятися Богу. Що ж є духом істини? А духом істини є присутність цієї істини в людському житті. Дух означає втілення істини в людському бутті. Коли ми говоримо, що живемо в дусі Христових заповідей, ми й маємо на увазі те, що Господь сказав до самарянки: потрібно жити в дусі тієї істини, яку Бог відкрив людям, треба жити по вірі.

І як це переплітається з усім тим, про що учасники IV з'їзду церковних соціальних працівників розмірковували тут, у Марфо-Маріїнській обителі! Ви говорили про піклування про інвалідів в Церкві, про те, як потрібно організувати цю роботу, якими принципами керуватися, що потрібно зробити на загальноцерковному та інших рівнях, щоб турбота про скорботних, про хворих була турботою всієї Церкви. І якщо ми втілимо всі ті рішення, які ви пропонуєте, якщо ви самі братимете в цьому активну участь, якщо ви поширюватимете ці думки, заражаючи тисячі, а можливо мільйони людей чудовою ідеєю жертовного служіння ближнім, тоді це жертовне служіння й буде поклонінням Богу в дусі — в дусі Його вчення, в дусі Його істини.

Якби Господь сказав самарянці: «В істині треба поклонятися», тоді наша віра була б певним інтелектуальним шиком. Звичайно, розвивалася б богословська думка, удосконалювалися б формулювання, і вся наша діяльність зводилася б до того, щоб ця істина ставала зрозумілою людям. Але тоді не було б, можливо, найголовнішого — реалізації цієї істини в житті. Добрі справи, до яких Господь нас закликає, — це і є поклоніння в дусі.

А тепер давайте поставимо самим собі просте запитання: а як я поклоняюся Богу? І тоді відразу відійдуть на другий план такі поняття, як кількість звершених молитов, кількість відвідуваних богослужінь. Це не означає, що перше і друге незначні для справи людського спасіння. Але це означає, що без духу й істини все це перетворюється на марнослів'я і якесь обрядовірство.

Як ми поклоняємося Богу? Наскільки ми живемо Божественною істиною? Наскільки ми готові цю істину захищати? Наскільки ми готові згідно з цією істиною творити добрі справи, щоб в істині та в дусі поклонятися Богу? Це дуже критичні питання, які кожен перед собою має поставити, тому що ці ж питання і Бог поставить перед нами на Страшному суді. І залежно від того, як ми відповімо на це питання: чи відвідували ми хворих, що перебували у в'язниці або в лікарні, чи годували голодних, одягали нагих, давали спраглим напитися води, — від відповідей на ці Божественні питання залежить наше майбутнє.

Сьогоднішнє Євангеліє кидає виклик кожній людині, воно вимагає відповіді. І якщо хтось скаже: я здійснюю мало добрих справ — через брак часу, через незнання, через скам'янілу загрубілість, просто тому, що цілком поглинений поточним життям, роботою, тими справами, які належить робити, — то, можливо, таке чесне визнання буде першим кроком на шляху поклоніння Богу в дусі істини.

Сьогодні в нашій Церкві здійснюється величезна програма реалізації рішень Архієрейських Соборів і Священного Синоду, спрямованих на те, щоб кожна парафія, кожна православна громада ставали місцем здійснення добрих справ. Більшою чи меншою мірою, тому що є різні можливості — людські, організаційні, фінансові, Бог знає, яка ще кількість зовнішніх умов необхідна для того, щоб у великому масштабі здійснювати таку діяльність. Але ж у малому масштабі що нам заважає подбати про бідних членів нашої парафії?

Раніше, покидаючи храм, — я добре це пам'ятаю, — ми, принаймні, роздавали милостиню жебракам, що стояли біля входу. Зовні це виглядало не дуже привабливо, але ж це робила майже кожна людина, яка виходила з храму, нутром відчуваючи, що в цьому діянні є якесь продовження того, що було під час Літургії, що це частина її релігійного життя, її поклоніння Богу. Сьогодні, за рідкісним винятком, немає жебраків, що стоять біля дверей храму, але ж є багато іншого. Є старі, літні, самотні члени парафій, про яких мало хто піклується. Ніхто не знає, куди йде ця зігнута бабуся після служби. Хто її чекає вдома, і чи чекають її взагалі? А що вона буде сьогодні їсти, і чи має вона, на що поїсти? В кожній громаді має бути чітке розуміння, скільки членів парафії потребують підтримки. Саме тому ми й говоримо, що в кожній парафії має здійснюватися соціальна робота, а говорячи традиційною мовою, мають здійснювати справи милосердя, звернені до своєї власної громади. Сьогодні, звичайно, цього недостатньо, тому що так багато горя навколо, і поряд з храмом є і лікарні, і будинки для людей похилого віку, і самотні люди, і багато-багато іншого, що вимагає від нас зусиль.

Неможливо займатися всім одночасно, але якщо кожна парафія, навіть дуже слабенька, обирає невелику спільну добру справу, тоді молитви, які парафіяни підносять до Бога під час богослужінь, здійснюються в дусі та в істині. Ось як оживає в сучасному житті те велике слово, яке дві тисячі років тому виголосив біля колодязя Іакова на самарійській землі Господь Ісус Христос у розмові з жінкою-самарянкою. Хай допоможе нам Господь засвоїти ці великі слова, щоб виконати Його заповідь — поклонятися Богу в дусі та в істині. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь у Неділю Торжества Православ'я після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у п'ятницю першої седмиці Великого посту після Літургії Передосвячених Дарів у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у четвер першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Стрітенському ставропігійному монастирі м. Москви

Патріарша проповідь у середу першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Донському монастирі м. Москви

Патріарша проповідь у середу першої седмиці Великого посту після Літургії Передосвячених Дарів у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у вівторок першої седмиці Великого посту після великого повечір'я у Богоявленському кафедральному соборі в Єлохові

Патріарша проповідь у понеділок першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь перед чином прощення у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у день пам'яті благовірного князя Даниїла Московського після Літургії в Даниловому ставропігійному монастирі м. Москви

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в Неделю о Страшном Суде после Литургии в Храме Христа Спасителя