Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Виступ Святішого Патріарха Кирила на зустрічі з учасниками I православного форуму «Від серця до серця»

Виступ Святішого Патріарха Кирила на зустрічі з учасниками I православного форуму «Від серця до серця»
Версія для друку
31 серпня 2014 р. 17:27

30 серпня 2014 року в Обласному драматичному театрі м. Тамбова відбулася зустріч Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила з керівниками системи освіти Центрального федерального округу, ректорами вищих навчальних закладів, директорами шкіл, педагогами — учасниками Першого культурно-освітнього православного форуму «Від серця до серця». Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх зі словом.

Шановний Олегу Івановичу! Ваше Високопреосвященство, владико Феодосію! Дорогі учасники форуму!

Дуже радий, що напередодні 1 вересня ми маємо можливість зустрітися. Я багато чув про роботу цього форуму і вважаю, що порядок денний і напрямки його роботи дуже важливі і для суспільства, і для Церкви.

Ви займаєтеся питаннями освіти. Я хотів би сказати, що освіта — це наріжний камінь суспільства й держави. Навіть у часи, коли люди в більшості своїй не вміли ні читати, ні писати, розвиток — економічний, політичний, соціальний — тільки тому й відбувався, що були люди освічені, чий рівень знань відповідав рівню знань епохи.

Суспільство розвивається, відштовхуючись від знань. Без знань не може бути розвитку, а якщо і він відбувається, то здатен завести людей в тупик, породити розчарування і навіть великі біди. Руйнування школи, руйнування освіти — це руйнування потенціалу нації. Важко уявити, що може статися з нашою країною, якщо ми, через незнання або недосвідченість (не хочу сказати «зі злої волі», не хочеться в це вірити), зруйнуємо свою освіту, свою школу — в той час, коли наука, технології, знання та освіта є головним двигуном розвитку людського суспільства.

А чому Церква виявляє занепокоєння з цього приводу? Та тому що і ми стикаємося з плодами низького рівня освіти. Адже і в наших семінаріях, у наших православних вузах ми з тривогою констатуємо значне зниження освітнього рівня абітурієнтів, особливо в області російської мови. Дуже низький рівень грамотності — і це в XXI столітті! Це в той час, коли без освіти й науки неможливий розвиток! Ми навіть пішли на те, щоб створити в ряді наших семінарій підготовчі класи, щоб підтягнути абітурієнта, випускника середньої школи, підвищити його грамотність, і одночасно дати йому загальні богословські знання, без яких неможливо починати навчання за програмою бакалавріату в духовних навчальних закладах.

Так що проблеми освіти безпосередньо нас торкаються — і не тільки у зв'язку із загальною занепокоєністю про долю країни, про долю нашого народу. Сьогодні Церква не може бути ефективною без високоосвіченого прошарку церковної інтелігенції, до якої належать, зокрема, фахівці в галузі богослов'я. А тому нам небайдуже, на якому рівні отримують освіту в середній школі наші молоді люди.

Але я приїхав сюди не для того, щоб критикувати систему освіти, а просто щоб висловити свою стурбованість. Для нас критика, чи то системи освіти, чи якоїсь іншої сфери діяльності, не націлена на послаблення влади або компрометацію політичних діячів, — ми далекі від цього. Але тим щиріше наша розмова про проблеми, з якими стикається сьогодні наша школа.

Звичайно, є й позитивні моменти, і про них теж потрібно сказати. Я вважаю, що прийнятий Закон про освіту відкриває досить хороші перспективи. Але закон сам по собі — це папір. Рамки, які він відкриває, мають бути наповнені конкретним змістом. І завдання полягає в тому, щоб використати можливості, які дає закон, для ефективної модернізації системи російської освіти.

Звичайно, не можу пройти повз такої теми, як Єдиний державний іспит. Мабуть, тільки ледачі ЄДІ не критикують, проте у мене на цей рахунок більш збалансована точка зору. Можливо, ви знаєте, що впродовж багатьох років я очолював зовнішнє відомство Руської Православної Церкви, жив за кордоном і добре знайомий з тим, як у світі йдуть справи з освітою. Отже моє перше знайомство з ЄДІ сталося в далекому 1975 році у Фінляндії, і повинен вам сказати, що нічого поганого в тій системі я не побачив. Думаю, що і наша система ЄДІ за певних умов може бути ефективною.

Але є, безперечно, і те, що викликає велику стурбованість. Дивно, але діти в школі зараз не стільки отримують знання, як раніше, скільки готуються до ЄДІ. Весь процес зосереджений на ЄДІ — потрібно пройти ці тести, а все інше вторинне. І виходить, що ми не готуємо людину до вищої школі, не озброюємо її системою знань, а фрагментарно орієнтуємо на одне конкретне завдання — правильно проставити при тестуванні хрестики й галочки.

Сама система тестів заслуговує на увагу, але вона не може бути єдиною при визначенні рівня знань. В ній міститься і раціональне зерно, але якщо у людини сформується певна життєва філософія, затиснута цією системою тестів, то ми дуже багато чого втратимо. Ми втратимо бачення, горизонт, широту. Тому важливо так співвіднести ЄДІ з іншими засобами стимулювання наших учнів, щоб перед їхніми очима була не тільки анкета ЄДІ, а й усе життя.

Власне, в чому полягає мета освіти? Дехто серйозно вважає: навіщо багато знати, якщо є Вікіпедія? Але інформація може затриматися у свідомості, у пам'яті, тільки коли вона включена в процес навчання. Одномоментне отримання інформації приносить лише ілюзорний результат. У цьому випадку інформація скоро йде з пам'яті, бо витісняється безліччю інших відомостей, які нашаровуються, перемішуються і не можуть скластися в систему. Отже ми повинні зруйнувати цю домінанту в існуючій практиці освіти — отримувати тільки ті знання, які необхідні для складання ЄДІ. Такий підхід не може створити загальної картини, загального бачення, яке в старі часи називали світоглядом, науковою картиною світу.

Глибоко переконаний: для того щоб сформувати гармонійну особистість, нам потрібно врівноважити ЄДІ дуже серйозною зміною шкільних програм, спрямованою на створення в учнів цілісної наукової картини світу. Середня освіта має давати базисні уявлення — у тому числі з історії літератури й мистецтва, історії філософської думки, історії природознавства, — у вигляді закінченої системи, яка супроводжуватиме випускника протягом усього його життя. Навіть якщо він щось забуде, він знатиме, до яких джерел звернутися, тому що він не втратить системи. Однак я побоююся, що сучасна школа таку систему знань не дає.

І от ще про що я хотів би сказати. Я не уявляю собі освіти без виховання. Якщо отримання знань не супроводжуватиметься вихованням особистості, то школа не зможе вирішувати завдання, які перед нею стоять. На жаль, ми ще стикаємося з позицією: «Не потрібно формувати ніяких переконань у дітей — виростуть, самі сформують; а сьогодні давайте їм запропонуємо різні варіанти».

Що сьогодні відбувається з підручником з історії? Ми всі пройшли через той час, коли відсутність єдиного підручника історії завдала величезної шкоди формуванню громадянськості, почуття патріотизму, спровокувала дуже небезпечне нігілістичне ставлення до власного минулого. В тих підручниках, що були, містилися діаметрально протилежні погляди на найважливіші історичні події, чому і було своєчасно сказано, що необхідний один підручник. Церква взяла активну участь у формуванні концепції цього підручника, і багато чого з запропонованого нами було враховано. Було поставлено завдання розробити збалансований підхід до нашої історії, з тим щоб сформувати в учнів почуття любові до Батьківщини. Ми не повинні повторювати стереотипи, нав'язувані кимось нашому народу, — стереотипи, які формують спотворений погляд на історію, які принижують значення історичних подій, що мали місце в нашій країні. Це зовсім не означає, що потрібно романтизувати або ідеалізувати нашу історію, але це означає, що має бути єдина концепція подачі історичного матеріалу. В іншому випадку ми відмовляємося від найголовнішого — від того, щоб формувати переконання нашої молоді, і це в умовах, коли на дітей, на молодь обрушується колосальний інформаційний потік, який працює, у тому числі, на підрив патріотичних переконань.

У 1990-і роки стверджувалося, що ніякої ідеології в школах бути не повинно. Згоден, ідеологія — явище скороминуче. Як свідчать вчені, ідеологія не живе довше трьох-чотирьох поколінь, а потім помирає, навіть якщо в її розробці беруть участь величезні інтелектуальні сили, як то було в Радянському Союзі. Працювали цілі наукові інститути, захищалися докторські дисертації, було накопичено колосальний науковий потенціал, але вже на четвертому поколінні все закінчилося. Тоді, на розвалинах Радянського Союзу, переживаючи розчарування щодо всього пов'язаного з минулим, і почали говорити, що в школі не повинно бути ніякої ідеології. Ідеології як системи, про яку я щойно сказав, дійсно не потрібно. Але ж без ідеї неможливо виховати дитину. Мати вкладає ідею в дитину, коли каже: так не вчиняй, неправду не говори, не кривди цю дівчинку або цього хлопчика. Це дуже прості вказівки, які дитина вбирає з молоком матері, через любов матері, але тим самим формується її особистість, особливо у віці від трьох до п'яти років. Складається система цінностей, поза якою виховати дитину не можна.

Так чому ж ми не хочемо виховувати наших дітей у певній системі цінностей? Мова не про ідеологічні штампи. Іноді кажуть: нам потрібна нова ідеологія. Та не треба вже нових ідеологій! Але ми повинні відстоювати свої власні цінності, які виростають з нашої духовної, культурної традиції. Це і традиції Православ'я, і традиції ісламу — для тієї частини громадян, які сповідують цю релігію. Це і етика, пов'язана з нашою вірою і з нашою культурою. Як же ми можемо поза цією системою моральних і духовних координат виховувати наших дітей? Нічого не вийде! Ми отримаємо спустошених людей, якими дуже легко маніпулювати. А маніпулювати ними будуть ті, хто сильніший, у кого більше грошей, ті, хто контролює світові засоби масової інформації. У дитини, вихованої поза системою цінностей, немає здатності відрізнити добро від зла, бо сучасна постмодерністська культура нав'язує іншу тезу: немає ніяких об'єктивних істин; що голова, то й розум; твоя власна ідея і є для тебе абсолютною істиною. Але якщо ми хочемо мати людей, здатних до створення сім'ї, якщо ми хочемо мати громадян, що люблять свою Вітчизну, як же ми можемо відмовитися від формування особистості в системі координат, що визначаються нашими базисними, традиційними духовно-моральними і культурними цінностями?

Тому школа без ідеї — це небезпечне явище. І якщо ми своїми руками таку школу створимо (а ми її вже майже створили), якщо ми відмовимося від того, щоб процес інтелектуальної освіти поєднувався з процесом виховання, ми зробимо щось дуже небезпечне для майбутнього нашого народу і для майбутнього наших громадян. А потім будемо говорити: як же ми не догледіли? Ми вже говоримо: як таке могло статися поруч з нами? Український народ, один з нами народ, — що ж сталося? А сталося саме те, що може бути, коли все йде на самоплив, — тоді вплив більш потужного джерела і справляє найсильніший вплив на особистість. Тому зараз якраз своєчасно думати про нашу школу і вимагати, щоб школа формувала не тільки інтелектуальний багаж (причому не фрагментарно, як щойно зазначалося, а на належному рівні), а й особистість.

Ну, і хотів би сказати наостанок про педагогіку. Власне кажучи, що таке освітній, виховний процес? Він складається, звичайно, з передачі знань, навичок, умінь. Але ж неодмінно повинен бути і особистий приклад, і таким прикладом мають служити наші педагоги.

Згадую історію, яка сталася в школі, де я навчався. Ми з великою симпатією ставилися до однієї молодої викладачки, вона була для нас певним ідеалом. І раптом ми дізналися, що вона розлучилася з чоловіком. Для дітей це був шок. Нам здавалося, що подібного бути не може. Але це було в часи, коли викладачі були вихователями, коли батьки координували з викладачами свої дії з виховання дітей, спільними зусиллями долаючи якісь дурні схильності останніх. Зараз нічого подібного не відбувається, школа самоусунулася від процесу виховання.

Образ педагога, вчителя, вихователя є неодмінним чинником успіху школи. Без цього чинника процес неймовірно послаблюється. Хотів би навести слова великого уродженця Тамбовщини преподобного Амвросія Оптинського. Комусь із своїх відвідувачів він говорив просто: у кожній справі і в кожному мистецтві потрібне показання, а без показання мужик лаптя не сплете, дівчина панчохи не зв'яже. Прості і ясні слова: показати треба. І педагог — це той, хто показує приклад своєю культурою, своєю манерою спілкування, своєю компетентністю, своїми життєвими принципами. Ось тоді дитина має перед собою немеркнучий приклад, який супроводжуватиме її все її життя.

І від цього хотілося б перейти до дуже важливої теми. На жаль, вчителі досі не є елітою суспільства — по-перше, через невисоку матеріальну винагороду своєї праці, через відсутність певного престижу. З моєї точки зору, учитель нарівні з лікарем, і я додав би, нарівні зі священиком, — це найважливіший представник національної еліти, тому що і той, і другий, і третій працюють над душею і над фізичним здоров'ям людини, і немає нічого важливішого. Тому необхідно підвищувати соціальний статус працівників освіти, підвищувати рівень їх матеріального забезпечення. Звичайно, це стимулює прагнення багатьох здібних молодих людей долучитися до чудової професії педагога. Тоді й рівень абітурієнтів, що вступають до педагогічних навчальних закладів, буде зовсім іншим, ніж ми це спостерігаємо зараз.

Тому я від усього серця хотів би всім нам побажати спільно працювати, для того щоб зміцнювалася система національної освіти, просвіти, виховання, без чого нам важко мати спокійний і впевнений погляд у майбутнє. Дякую вам за увагу.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Матеріали за темою

Патриаршая проповедь после Литургии в кафедральном соборе Христа Спасителя в Калининграде [Патріарх : Проповіді]

Предстоятель Руської Церкви звершив Літургію в кафедральному соборі Христа Спасителя в Калінінграді

Проповедь Святейшего Патриарха Кирилла по окончании вечернего богослужения в Никольском храме г. Калининграда [Патріарх : Проповіді]

Доклад Святейшего Патриарха Кирилла на собрании духовенства Калининградской митрополии [Патріарх : Привітання та звернення]

Представник Синодального комітету із взаємодії із козацтвом взяв участь у випуску учнів Академії державної та козацької служби

У Синодальному відділі з благодійності пройшла конференція про допомогу дітям та молодим людям з інвалідністю

Підбито підсумки педагогічного конкурсу «Серафимівський учитель — 2023/2024»

У Видавничій Раді пройшла наукова конференція «Святоотцівська спадщина святителя Феофана, Затворника Вишенського, в історії та сучасності»

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарше вітання архієпископу Усть-Каменогорському Амфілохію з 55-річчям від дня народження

Патріарше вітання архієпископу Махачкалинському Варлааму з 50-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила меру Москви С.С. Собяніну з днем ​​народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила учасникам XIII з'їзду Товариства офтальмологів Росії

Патріарше вітання наміснику Савино-Сторожевського ставропігійного монастиря архімандритові Стефану (Тараканову) з 30-річчям ієрейської хіротонії

Патріарше вітання митрополитові Сінгапурському Сергію з 50-річчям від дня народження

Привітання Святішого Патріарха Кирила В.Л. Нусенкісу з 70-річчям від дня народження

Слово Святішого Патріарха Кирила при врученні архієрейського жезла Преосвященному Феодосію (Шитову), єпископу Алатирському і Порецькому

Патріарше вітання з нагоди 545-річчя від дня заснування Іосифо-Волоцького ставропігійного чоловічого монастиря

Слово Святішого Патріарха Кирила при врученні архієрейського жезла Преосвященному Алексію (Смирнову), єпископу Бакинському і Азербайджанському