Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святителя Філарета Московського після Літургії в Храмі Христа Спасителя м. Москви

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святителя Філарета Московського після Літургії в Храмі Христа Спасителя м. Москви
Версія для друку
2 грудня 2014 р. 22:20

 

2 грудня 2014 року, в день пам'яті святителя Філарета, митрополита Московського, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в Храмі Христа Спасителя в Москві. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.

 

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Всечесні отці, клір міста Москви! Дорогі брати й сестри!

 

Усіх вас сердечно вітаю з днем пам'яті святителя Філарета, митрополита Московського. Ми вже чули у проповіді про його чудовий життєвий шлях, про великі звершення, про чудові досягнення, про його духовні та інтелектуальні прозріння. Усе це дійсно було дуже істотною частиною його життя.

 

Святитель Філарет був інтелектуалом, як ми тепер сказали б, людиною високих знань. Він блискуче володів стародавніми й новітніми мовами. Він був чудовим богословом, філософом. Це була людина, яка могла розмовляти з будь-якою найосвіченішою і найвпливовішою людиною або державним мужем.

 

Ставлення до святителя Філарета було як до незаперечного авторитету. Але в його часи, це була перша половина XIX століття, отрута безбожництва, позитивізму, матеріалістичне примітивне сприйняття життя вже стали поневолювати свідомість людей, насамперед — інтелігенції, особливо тієї, яка не відрізнялася високою вченістю, але з огляду на своє становище і загальну освіту безперечно піднімалась над усім іншим суспільством. Це створювало у представників такої інтелігенції хибне уявлення про те, що вони володіють передовими знаннями, які допомагають відповісти на багато життєвих питань. І, відштовхуючись від того рівня знань і науки, вони заявляли про своє неприйняття Бога.

 

Цікаво було б подивитися на тих аристократів, інтелектуалів, на ту інтелігенцію сьогодні, у наші часи, коли ми з посмішкою дивимося на ті наукові досягнення. А сьогодні, коли незрівнянно у порівнянні з тим часом розвинулися наука й знання, все більш і більш зміцнюється віра в серцях і умах людей, незважаючи на те, що той час відокремлений від нашого страшними гоніннями на віру, винищенням віри і всякої релігійності.

 

Святитель Філарет, звичайно, багато в чому підносячись над своїми сучасниками, усе це прекрасно бачив і іноді навіть іронізував з властивою йому добротою. Так, одного разу на якомусь великосвітському балу, куди він за посадою мав прийти, до нього підійшов представник цієї аристократичної інтелігенції, молодий чоловік. Поблажливо дивлячись на святителя Філарета, він запитав його: «Владико, ви ж освічена людина. Невже ви серйозно вірите в те, що кит проковтнув Іону?», Маючи на увазі відому біблійну розповідь. Святитель посміхнувся, подивився на нього і сказав: «Юначе, якби в Біблії було сказано, що Іона проковтнув кита, я б і в це вірив». Тобто святитель прозрівав найголовніше: він бачив мішуру свого часу, скороминущі цінності, але розумів, що саме віра з'єднує людину з Богом і дає їй сили.

 

Святитель Філарет був видатним церковним і, як ми тепер сказали б, громадським діячем. Але ж не тільки святитель Філарет. Як багато було чудових імен на нашому церковному небосхилі XIX століття! Які видатні церковні письменники, богослови, святі! Але саме в цьому XIX столітті посилюються всі ці розумові бродіння, які призвели до трагедії початку століття XX — кривавої революції. І, можливо, дійсно в день пам'яті святителя Філарета нам усім варто задуматися: а чому ж не запобігли, ув тому числі й такі стовпи віри й знань як святитель Філарет та інші видатні церковні діячі, чудові письменники, цьому страшному сповзанню народу в дику безодню революції, у місиво громадянської війни, ув безумство безбожництва?

 

Церква була багато чого позбавлена в XIX столітті. Нам іноді здається, що вона жила в умовах свободи і государі імператори їй особливо протегували, і такі величні храми, як цей Храм Христа Спасителя, були побудовані в ту епоху. Здавалося, що Церква перебуває в дуже сприятливому становищі. Але насправді Церква позбавлена була найголовнішого. Від неї, від її імені з суспільством і з народом говорив не святитель Філарет, він не мав такої влади. І Синод не мав такої влади. І жоден церковний письменник, жоден архієрей не мав такої влади. Владу мав тільки імператор.

 

І тому проповідь церковна здійснювалася лише в полі особистого людського життя. Тому Церква зверталася до особистості — і правильно робила, бо з серця людського виходять лихі думки (див. Мф. 15:19). Але досвід революційних потрясінь, дає нам ясне розуміння, що гріховними можуть бути не тільки люди, а й людські суспільні відносини. Система суспільства може бути гріховною. А на цьому полі Церкві було заборонено працювати, вона не зверталася до людей з посланнями, не закликала їх до дій, які могли б зупинити рух суспільства, народу і країни в безодню революційного кошмару. Вона була позбавлена свободи. І відсутність цієї свободи боляче відгукнулася в житті нашого народу.

 

Церква пройшла крізь найважчі роки гонінь, коли навіть до особистості вона не завжди могла звертатися, коли і за цим словом уважно спостерігали — як би чого зайвого батюшка не сказав; і якщо хтось із священиків щиро й сучасно висловлював свої думки, то такого неодмінно записували в неблагонадійні. І коли вийшла Церква з цієї епохи і знайшла реальну свободу, у тому числі й свободу визначати свою позицію щодо життя народу, життя суспільства, з християнської точки зору оцінювати характер суспільних відносин, ось тоді вперше, можливо, в історії наша Церква отримала здатність говорити народу правду не тільки про особисті проблеми людини, а й про суспільні відносини.

 

А що це означає? Це означає, що тільки так Церква може християнізувати або, висловлюючись словом більш прийнятним для сучасного суспільства, гуманізувати людські відносини. Тому що не може бути справжньої гуманізації без Божественної участі. Гуманізація без Бога обертається атеїзацією, руйнуванням людської особистості, ідолопоклонством. І сьогодні нашим завданням є проповідь, звернена як до людей, до особистостей, що допомагає їм розібратися в самих собі, у своїх сімейних відносинах, так і до всього народу. Тому що без цієї проповіді не буде реальної системи координат, і ми знову можемо опинитися перед страшними випробуваннями, подібними тим, що спіткали нас на початку XX століття.

 

Ось чому сьогодні Церква займається дуже багатьма питаннями. Нам іноді кажуть: «Не ваша справа оцінювати характер суспільних відносин, не ваша справа говорити, що справедливо, а що несправедливо в економіці, в політиці». Але якщо так, то Церква знову не зможе привносити Божественне слово в систему суспільних відносин, віддаючи ці відносини на відкуп обезбоженій свідомості. Ми не маємо права повторювати ті помилки і ставати на позицію, яку змушена була в минулому займати Церква, що не мала в XIX столітті повної свободи.

 

Ми покликані сьогодні до того служіння, яке дає можливість свідчити про Христа ближнім і дальнім. Саме цьому підпорядкований діалог Церкви йі держави. Саме цьому підпорядкований діалог Церкви й суспільства, діалог зі світом науки та освіти. Саме цим цілям підпорядкований міжрелігійний діалог. Через цей діалог з усіма Церква доносить не силою влади, зброї чи примусу, але силою слова Божого ті думки, без засвоєння яких не може бути справжньої гуманізації особистого та суспільного життя.

 

Як би сьогодні діяв святитель Філарет? Виходячи з того, що навіть у тих важких обставинах він був мужнім свідком, якого іноді стримувала сила світської влади, можна припустити, що в нинішніх обставинах він, мабуть, діяв би так само, як сьогодні діє наша Церква, поєднуючи у своїй проповіді приватне й суспільне, небесне й земне. Тому що Церква Божа, що на землі перебуває, є Церквою войовничою, як вчить нас церковне передання, тією Церквою, яка бореться не за владу і не з владою, але яка бореться за те, щоб Божественне слово проникало в розум і серце людини і засвоювалося суспільством і народом.

 

Сьогодні в храмі моляться представники московського духовенства. Ми завжди збираємося разом в ці дні. І я хотів би, щоб і московське духовенство зрозуміло, що неможливо усуватися і йти вбік від тих проблем, якими, сьогодні живе й за якими уболіває сучасна людина. Тоді ми справді виконаємо заклик Христа йти і навчати всі народи (Мф. 28:19), і насамперед — наш багатостраждальний народ. Амінь.

 

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Інші статті

Патріарша проповідь після Літургії в Свято-Троїцькому соборі Соловецького монастиря

Патріарша проповідь після Літургії в Спасо-Преображенському соборі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила після всеношної в Казанському кафедральному соборі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Серафима Саровського після Літургії в Серафимо-Дівеєвському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Успенському соборі Саровської пустині

Слово Святішого Патріарха Кирила після молебню біля пам'ятника святому рівноапостольному князю Володимиру в Москві

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святої рівноапостольної княгині Ольги після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії в Новоторзькому Борисоглібському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Сергія Радонезького в Троїце-Сергієвій лаврі

Патріарша проповідь в день пам'яті апостолів Петра і Павла після Літургії в храмі праведного Олексія Мечєва у Вешняках м. Москви