Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Виступ Святішого Патріарха Кирила на III Міжнародному православному молодіжному форумі

Виступ Святішого Патріарха Кирила на III Міжнародному православному молодіжному форумі
Версія для друку
23 серпня 2018 р. 21:05

23 серпня 2018 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил зустрівся з учасниками III Міжнародного православного молодіжного форуму. Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.

Дорогі учасники III Міжнародного православного форуму!

Я дуже радий всіх вас бачити і від усього серця вітаю вас. Вважаю, що проведення таких форумів є дуже важливою подією в житті нашої Церкви і нашого суспільства, тому що православні молоді люди, збираючись у Москві, можуть відчути лікоть один одного, зрозуміти, що молодіжний рух Руської Церкви — це величезний рух, можуть краще відчути і ознайомитися з досвідом інших. Інакше кажучи, форум — це місце зустрічі, місце обміну досвідом, місце навчання і, я б хотів сказати, місце, де ми збагачуємося і духовним досвідом. Тому мені б хотілося поговорити з вами про речі, які стосуються нашого духовного життя.

І перші думки, які виникли у мене сьогодні вранці, коли я сів за стіл і побажав накидати якісь тези свого виступу, чомусь зупинилися на темі щастя. Справді, кожна людина прагне щастя, немає людини, яка б сказала: «Для мене ця тема байдужа». Інша справа, що у кожного є своє власне розуміння щастя; але прагнення до щастя — це спільне прагнення кожної людини і всього людського роду.

А тепер спробуємо все-таки зрозуміти, що ж це таке — щастя. Існує безліч різних описів цього явища, але якщо ми подивимося уважніше, якщо ми постараємося проаналізувати досвід людський, то зрозуміємо, що щастя — це стан людської душі. Можна жити в палаці і закінчити життя самогубством — ми знаємо, що такі випадки відбуваються. Можна бути дуже багатою людиною, і при цьому глибоко нещасною, — ми знаємо такі випадки, і я як пастир знаю їх дуже добре. Можна бути навіть інвалідом і бути щасливим, а можна бути спортсменом і бути нещасним. Щастя — це те, що є змістом нашого внутрішнього духовного життя.

І ось про що мені хотілося б сказати. На шляху до щастя ми проходимо різні етапи свого зростання, формування власного світогляду. Кожен вік, кожна історична епоха накладають на формування цього поняття свій відбиток. Проте абсолютно очевидно, що щастя залежить від нашого вибору. Нам постійно доводиться стикатися з вибором — вибором професії, вибором освіти, вибором друзів. Але якщо говорити про найважливіше, то мова йде про вибір між добром і злом. Чому так? А тому що щастя і добро — це синоніми. Не може бути людського щастя у співіснуванні зі злом, тому що зло руйнує людську особистість, зло — від диявола, а там, де диявол, немає життя, там смерть. І ніякого щастя не може бути в житті людини, якщо в цьому житті превалює зло, якщо зло панує над добром.

Ось те, що всі ми повинні сприйняти розумом і серцем — не може бути щастя без добра. Якщо хочете, це гасло всього життя. І тому, якщо хтось пропонує вам інший шлях до щастя, який не включає в себе досягнення добра, зростання в добрі, то це хибний шлях. Відмовляйтеся від нього, не ведіться на цю спокусу. Адже ми знаємо, як іноді перед молодою людиною малюють золоті гори, тільки говорять, що на шляху досягнення всіх цих благ земних потрібно зробити одне, друге, третє, четверте, і шлях часто проходить не просто через згоду зі злом, через компроміс зі злом, але і через співучасть у злих людських діях.

Розуміння того, що щастя і добро майже синоніми, — це дуже важлива фундаментальна ідея, яка повинна увійти в нашу плоть і кров. На жаль, в наші часи — не тільки в наші останні часи, я б сказав, у новітні часи, особливо в епоху, яку філософи називають епохою постмодерну, що почалася в другій половині XIX століття і розцвіла дуже пишно на початку століття XX. Звичайно, назва умовна, як зазвичай при визначенні історичних етапів. Але розуміння постмодерну дає нам ключ до розуміння особливостей тієї епохи, в якій ми живемо. Постмодерн — це епоха сумнівів. Це епоха, яка виключає непорушні авторитети. Це епоха, яка концентрує всю ціннісну систему виключно на людині. До речі, почалося це ще раніше. Ви всі добре знаєте, що була епоха Ренесансу. Що таке Ренесанс? Ренесанс — це відродження язичницької філософії, язичницької культури, античних способів вираження художньої думки, чи то в архітектурі, живописі, скульптурі. Це відродження античності в її язичницькому ізводі. А в центрі язичницького світогляду була людина. Навіть боги були подібними до людей, навіть боги жили людським життям — гнівалися, любили, дратувалися, воювали, проливали кров. Це був реальний антропоцентризм, коли людина була в центрі взагалі всієї картини світу. І коли ми говоримо про Ренесанс, ми як раз говоримо про відродження язичницької філософії, язичницького антропоцентризму.

Що ж було до язичницького антропоцентризму, який був підхоплений епохою Ренесансу? А був теоцентризм — у центрі людського життя був Бог. Він був мірилом добра і зла, він був домінантою людського життя. Ми знаємо, що чудова епоха Візантії, чудова епоха духовного відродження Західної Європи, особливо в другій половині першого тисячоліття, були пов'язані з теоцентризмом.

Наведу вам такий приклад. Ви всі знаєте, що таке готична архітектура. Ті, хто подорожував західними країнами, бачили ці величезні готичні собори. Готичний собор відбивав ідею теоцентризма. Усі людські сили, усі мрії, весь політ думки — все зверталося до Бога, і готичний собор символізував рух людини до Бога. Але потім настала епоха Ренесансу, і замість готичного собору — ми зараз говоримо про Західну Європу, про західну культуру — з'явилися псевдоязичницькі класичні будівлі. Це насправді було відродження язичницької культури, і разом з цим відродженням культури Бог пішов з центру людського життя і знову в цей центр прийшла людина. Хтось може сказати: що ж поганого? Як казав класик, людина — це звучить гордо, що ж тут сльози проливати? Усе заради людини, усе в ім'я людини... Але ось у чому проблема: якщо людина — мірило істини, то це ж не абсолютне мірило. Скільки голів, стільки умів. Людський авторитет не може бути абсолютним, тому що завжди знайдеться інший авторитет, який з легкістю оскаржить те, що говорив його попередник. І той факт, що саме людина знову стала мірилом істини, і привів до того, що добро і зло стали вимірюватися виключно людським критерієм. Де людина, там відносність, і вийшло так, що відносними стали і добро, і зло, — саме тому, що зник абсолютний, божественний критерій істини.

А що ж далі? Ну а далі, якщо людина виробляє критерії розрізнення добра і зла, вона, звичайно, створює свої власні цінності. І створювані людиною цінності дуже мінливі — вони можуть бути дуже привабливі в одну епоху і відхилятися іншою епохою. Людина вигадує цінності, підверстуючи їх під свої переваги, під свої інтереси і, якщо продовжити цей ряд, під свій егоїзм. Виходить, що людина обслуговує саму себе, створюючи певну систему цінностей, яка відображається в політиці, в суспільному житті, в особистому житті.

І ось тут виникає дуже важлива тема, якої необхідно торкнутися саме в цій молодіжній аудиторії. Виникає тема людської волі. Якщо у всьому — людина і людський егоїзм, якщо немає ніякого абсолютного критерію істини, то на що починає працювати людська фантазія? Рухома егоїзмом, вона прагне забезпечити в першу чергу своє власне благополуччя, і створюються цінності, які знаходяться під впливом егоїстичних прагнень людини. Цінним стає те, що є зручним і приємним для людини. Ніхто не замислюється — а це корисно чи шкідливо? А які наслідки вкушання цієї зручності і цієї приємності?

Наведу вам приклад, який ви всі добре знаєте. У кожного гаджет в кишені — вже давно відомо, що це не зовсім нешкідлива річ, що через гаджет можна спостерігати за людиною, збирати інформацію, причому інформація може зберігатися невідомо де, далеко за межами нашої країни. Багато вчених попереджають: будьте обережні, через цей прилад дуже легко відстежувати ваше життя. Скажіть, будь ласка, кого-небудь це зупинило від прекраснодушної балаканини, від того, щоб посилати в простір Інтернету найрізноманітніші повідомлення, повністю розкриваючи самого себе, думаючи, що це буде стосуватися тільки того, кому ти адресуєш свої думки, свої переживання, свої почуття, всю свою таємницю? Я іноді заради пастирського інтересу перегортаю коментарі, які можна знайти в Інтернеті під тією чи іншою публікацією, — дивуєшся, як людина вивертає все своє нутро назовні. Таке враження, ніби вона у сповідальні знаходиться. Куди все це йде? Хто це використовує? Але нас це не обмежує, ми робимо те, що хочемо, тому що це зручно і приємно.

Отже через створення цінностей, які зручні і приємні, дуже легко створити систему, здатну управляти масами. Найчастіше це відбувається, коли найбільше говорять про свободу. У наш час свобода — це один з фетишів, одне з найбільш яскравих і сильних політичних гасел, і при цьому сучасна цивілізація створює засоби і способи тотального контролю за людською особистістю. Адже вони зручні, приємні, забезпечують комфорт, і ми, абсолютно не замислюючись ні про що, використовуємо всі ці засоби.

Я б хотів, щоб ви мене правильно зрозуміли. Я не проти того, щоб люди користувалися всіма цими гаджетами, Інтернетом для участі в дискусіях. Я закликаю вас до розумності, до розумної стриманості. Адже добре сказано в Євангелії: «Не розсипайте перел своїх перед свиньми, бо вони можуть обернутися і розтерзати вас» (див. Мф. 7:6). Потрібно залишати свій особистий простір досить закритим у тому сенсі, щоб через вторгнення в нього ніхто не міг нанести вам суттєвої шкоди.

Ну а тепер питання: як же у всіх цих умовах зберегти свободу? Тотальний контроль може бути забезпечений через колосальний вплив моди та інших способів формування громадських смаків і уподобань. Про це написано цілі бібліотеки — як формується мислення мас, як управляються величезні колективи людей, такі технології існують. І виникає питання: а як же у всьому цьому розібратися? Як же не загубитися у всіх закутках сучасного життя? Як зберегти свободу? Це дуже важливе питання. Комусь це може здатися дивним — про яку свободу йдеться, я абсолютно вільний! Але якщо ви подивитеся на всі чинники, які впливають на вас і формують ваше мислення і вашу поведінку, то виявиться, що ці чинники дуже ефективно направляють ваше життя в той чи інший бік.

Що ж потрібно, для того щоб бути вільним? Чудові слова знаходимо в Євангелії від Іоанна: «Пізнаєте істину, і істина зробить вас вільними» (Ін. 8:32). І йдеться не про людську істину, не про людську мудрість, не про черговий -ізм, не про якусь філософію та ідеологію, — йдеться про Божественну істину.

Багато чого було зруйновано в європейській культурі з приходом антропоцентризму, але єдине, що неможливо було зруйнувати ні тоді, ні в наступні часи, ні в часи гонінь на Церкву в нашій країні — неможливо було зруйнувати довіру людей до слова Божого. Євангеліє дає нам з вами одкровення про Істину. Тільки дуже важливо, щоб це одкровення не залишилося в нашій свідомості на рівні якихось завчених фраз, щоб воно стало дійсно частиною нашого світогляду, щоб воно допомагало нам у житті. І Євангеліє зробить нас вільними! Воно робить нас вільними! Воно робило нас вільними за часів страшних гонінь на Церкву, я застав ще ці часи, я пам'ятаю, як декласовані були віруючі люди. Пам'ятаю, як хтось із священнослужителів, який дружив з моїм батьком, дізнався, що я збираюся йти в семінарію, — а це було в епоху хрущовських гонінь. І цей батюшка абсолютно відверто сказав мені: «Не роби цього, тому що всьому, чому ти хочеш служити, можливо, залишилося існувати тільки років десять, все закінчиться». Я не послухав того батюшку і ніколи про це не пошкодував. Бо я бачив здатність нашого покоління, попередніх поколінь, хто на Соловках відбував страшну каторгу за віру Христову, залишатися вільними в умовах зовнішньої несвободи. І я думаю, їх подвиг, їх страждання, їх життєвий приклад повинен і нас навчити того, щоб залишатися вільними в умовах зовнішньої свободи — не віддавати нікому свою душу, крім Бога, зберігати свою здатність критично оцінювати все те, що приносить нам сьогодні інформаційний потік.

Чудові слова ми знаходимо в Писанні, які можуть допомогти нам зрозуміти, як же розпорядитися своєю свободою. «Усе мені можна, та не все на пожиток, — говорить апостол Павел, — Усе мені можна, але ніщо не повинно володіти мною» (1 Кор. 6:12). Можливість чогось досягати не означає, що ти неодмінно повинен цього досягти. Різноманіття людського досвіду не передбачає, що кожна людина повинна все на своєму досвіді випробувати. Ось це прагнення і бажання пізнавати тільки те, що тобі потрібно і корисно, і формує людську мудрість. Господь дійсно наділив нас з вами свободою. Я б сказав навіть, що наділив, обмеживши Свою власну свободу. Він обмежив Свою власну свободу, заснувавши цей світ на фізичних законах, і ці фізичні закони діють з непереборною силою. Вибухають вулкани, відбуваються землетруси, багато людей говорять: «А де ж тут Бог?» А Бог — у творенні, Він побажав, щоб світ існував саме на таких законах, ми не знаємо чому. Мої думки — не ваші думки, говорить Господь (Іс. 55:8). Він так заснував світ, що його закони працюють з непереборною силою і в якомусь сенсі обмежують Божественну свободу, — але це за Божественним задумом.

Так само і людська неправда, людський гріх начебто обмежують Божественну свободу, тому що Бог не ламає людську свободу, Він Свою свободу обмежив нашою свободою. Ось чому ніколи не слід говорити: «А де ж Бог? Чому Він це допускає?» Він допускає все те, що відбувається від дії законів, на яких заснований світ, і від дій людини, якій дана вільна воля. Бог обмежує Себе нашою свободою, і це свідчить про велику Божественну любов. Адже Господь міг створити нас запрограмованими на добро. Я багато разів про це говорив: як ми будильник ставимо на ранок, програмуючи час свого пробудження, так і Він міг запрограмувати весь світ. Однак Він цього не зробив. Він залишив кожну людину вільною, але ця свобода пов'язана з відповідальністю людини за свої діяння. І ось тут, можливо, найважливіше: бачачи зло, яке існує в світі, бачачи несправедливість в людському суспільстві, ми повинні не покладати відповідальність за все це на Бога і не знімати відповідальності з себе.

Людина — вінець творіння, і Господь нам вручив цей світ. І від того, як ми поводимося, як ми будуємо свої відносини, як ми будуємо відносини один з одним, з навколишнім світом, з природою, від того, якою є наша громадянська позиція, якою є наша позиція перед проблемами в нашому житті і в житті людства, — від цього буде залежати не тільки обличчя людської цивілізації, але і стан нашої безсмертної душі. Бо якщо ми миримося зі злом, якщо ми відступаємо, якщо ми йдемо на компроміси, то ми впадаємо у гріх. І Бог дає нам можливість пройти життєвий шлях цією траєкторією, що нами визначається, але в кінці цього шляху Він спитає з нас.

І тому від того, як ми живемо, як ми мислимо, як ми відчуваємо, як ми будуємо відносини з навколишнім світом, залежить щастя тут, благополуччя цього світу і, звичайно, те, що чекає нас у вічності. Ми повинні пам'ятати, що християнська віра, християнська релігія — це релігія оптимізму. Чому? Та тому, що Господь дав нам, людям землі, великий дар свободи, і щоб ми його не використали на зло, Він нас напоумив, Він дав нам Євангеліє, Він дав нам керівні вказівки до того, як іти життєвим шляхом. І дотримуючись цих Божественних планів, ми дійсно можемо перетворити своє власне життя і перетворити лик оточуючого нас світу.

Саме до такої ходи життєвим шляхом я і закликаю всіх вас. Ідіть по життю спокійно, з вірою в Бога, ніколи не відмовляючись від цієї віри. Постарайтеся будувати своє життя і свої відносини з навколишнім світом на підставі Божественного закону, якого ми навчені через Господа нашого Ісуса Христа, і Його благословення нехай перебуває з усіма вами.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарше вітання з нагоди 30-річчя готелю «Данилівський»

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди 30-річчя заснування Російського державного соціального університету

Вітання Святішого Патріарха Кирила Румену Радеву з переобранням на пост Президента Болгарії

Патріарше вітання єпископу Маардуському Сергію з 55-річчям від дня народження

Патріарше вітання єпископу Карагандинському Севастіану з 60-річчям від дня народження

Патріарше привітання єпископу Раменському Іринарху з 70-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила учасникам XXVI Міжнародного кінофестивалю «Радонеж»

Вітання Предстоятеля Руської Церкви Блаженнішому Патріархові Єрусалимському Феофілу з річницею інтронізації

Вітання Святішого Патріарха Кирила губернаторові Рязанської області М.В. Любимову з 50-річчям від дня народження

Патріарше вітання настоятельці Пюхтицького монастиря ігумені Філареті (Калачовій) з 10-річчям зведення у сан ігумені