Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила на відкритті XХII Всесвітнього руського народного собору

Слово Святішого Патріарха Кирила на відкритті XХII Всесвітнього руського народного собору
Версія для друку
1 листопада 2018 р. 19:00

1 листопада 2018 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил виступив на відкритті XХII Всесвітнього руського народного собору, присвяченого темі «25 років шляхом суспільного діалогу і цивілізаційного розвитку Росії».

Шановний Володимире Володимировичу! Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Високоповажні отці! Шановні представники державної влади! Дорогі брати й сестри!

Всесвітній руський народний собор виник 25 років тому. За ці роки було проведено велику кількість заходів та акцій — деякі з них ви побачили в цьому дуже хорошому фільмі, який наочно представив нам цей 25-річний шлях. Сьогодні мені хотілося б поговорити не стільки про практичні результати, скільки про сенси.

Собор йшов шляхом збирання всіх здорових сил нашого суспільства, але це збирання не було простим. Навіть і всередині ВРНС відбивалося те протистояння, яке існувало в суспільстві: домовитися між собою заважали і особисті образи, і ідеологічні стереотипи, що змушували хоч би там що було шукати образ ворога і проектувати його на свого опонента. Хтось бачив абсолютне зло в радянській владі, хтось — в дореволюційній монархії, хтось — в сучасних спробах побудувати в країні демократичне суспільство західного зразка. Додам, що і особисті амбіції видатних людей часом давали про себе знати. Згадую чудові слова покійного Валерія Миколайовича Ганічева, який сказав мені: «Якщо в Спілці письменників дати команду "розрахуйся на першого і другого", то нічого не вийде, бо кожен вважає себе першим». І такою була ситуація не тільки в нашій письменницькій еліті. Взагалі, коли ви збираєте в замкнутому просторі людей видатних, з великим життєвим досвідом, помітних в громадському просторі, то завжди буває непросто встановити міжособистісний баланс. Тому я дякую Богові за те, що практично ніколи, за рідкісними винятками, в наших засіданнях, дискусіях, часом досить напружених, не залишалося місця для ворожнечі і протистояння. Милістю Божою нам завжди вдавалося досягати спільних рішень, досить виважених угод. Тому Всесвітній руський народний собор став досить швидко приносити результати. На соборних зустрічах доповідали консерватори і ліберали, центристи і ліві, керівники і представники основних політичних сил. Потім в дискусіях стали брати участь і представники вищого державного керівництва країни.

Багато ідей, що вперше прозвучали на Соборі, набували подальшого розвитку за його межами. Наприклад, питання духовно-морального відродження Росії, питання про росіян як про найбільшу у світі розділену націю, про необхідність підтримки співвітчизників, які опинилися за новими кордонами Російської Федерації. Всі ці теми ставали частиною загальнонаціонального порядку.

Поступово Всесвітній руський народний собор став унікальним суспільним майданчиком, де в конструктивних умовах обговорювалися найважливіші питання, що стосуються долі руського народу і російської державності. А питань цих було дуже багато. Як житимуть одне з одним руські люди і представники інших народів нашої багатонаціональної країни? Як співпрацюватимуть релігійні люди і носії світського світогляду? У яких стосунках будуть перебувати віра і наука? Вихід зі сформованих колізій був знайдений у зверненні до ідеї руської цивілізації, яка органічно втілювалася в життя нашої Батьківщини — Росії, яка становить складний і багатоликий світ, в якому кожен може знайти своє місце.

Особливе значення цей висновок мав в контексті необхідності підтримання міжнаціонального і міжрелігійного миру. Необхідно відзначити, що міжнаціональний та міжрелігійний мир не є якоюсь константою, яка виникає автоматично, без усвідомлених зусиль. Навпаки, необхідні постійні наполегливі кроки, спрямовані на те, щоб зберігати і підтримувати братерські, дружні відносини між народами і релігійними общинами нашої країни.

Багато ідей, що вперше прозвучали на ВРНС, знайшли продовження в діяльності Міжрелігійної ради Росії. Так, зокрема, склалася концепція спільності етичних цінностей традиційних релігій Росії, яка дуже важлива для гармонійного розвитку і підтримки міжнаціонального миру. Тільки вдумайтеся: сьогодні саме в Росії представники різних релігій, історичних релігій, можуть апелювати до того набору моральних цінностей, які для них є спільними, і транслювати ці цінності всьому соціуму. Звісно, це надає дуже великого значення тому посланню, яке традиційні релігії Росії спільно звертають до світу.

Собором була ухвалена «Декларація руської ідентичності», де затверджувалася ідея культурного і ціннісного виміру руськості. Сьогодні активно обговорюється Суспільна теорія розвитку руського народу, де особлива роль надається розвитку руських як глобальної нації, розповсюдженої по всьому світу.

У зв'язку зі сказаним виникає тема національної ідентичності. Як не втратити свою автентичність у глобалізованому світі? Чим наша ідентичність вирізняється від інших? Ідентичність — це культурні особливості народу: його віра, мова, історична пам'ять. Але не тільки. Це також вчинки та справи. «По їхніх плодах ви пізнаєте їх» (Мф. 7:20), говорить Господь.

Невід'ємна складова руської ідентичності, руського світу, руської душі — це почуття справедливості. Сучасний світ не можна назвати справедливим. Існує великий розрив між багатими і бідними країнами, між так званими «глобальною Північчю» і «глобальним Півднем». Цей розрив відбувається і всередині самих країн, як відстаючих, так і розвинених, «південних» і «північних», «східних» і «західних». І Росія — не виняток: цілком очевидні успіхи нашої країни, що відбулися в галузі економіки протягом останніх 15 років, але донині багато хто живе бідно.

На наших Соборах ми неодноразово говорили про проблеми бідності та несправедливості, чи здатні ми відгукнутися на чужу біду, чи здатні сильні допомагати слабким. Тема справедливості звучала ще тисячу років тому у Слові митрополита Іларіона «Про закон і благодать». Звучала в прозі Достоєвського, Лєскова, Распутіна і багатьох інших наших чудових письменників і поетів. Справедливість — це серцевина вищого Божественного морального закону.

Важливо нагадати, що саме з соборної трибуни вперше чітко і ясно прозвучав заклик не протиставляти релігійну і світську культуру, а шукати шляхи співпраці та діалогу, вирізняючи при цьому справжній творчий пошук від свідомого блюзнірства, від проявів войовничого агресивного секуляризму.

Із завершенням важкої кризи дев'яностих пішли примари громадянської війни, загроза розпаду країни, втрата її незалежності та територіальної цілісності. Була стабілізована економічна ситуація. Однак на порядку денному продовжують залишатися питання національної ідентичності та повернення нашій країні інтелектуального лідерства у світі.

Про те, що необхідно зробити в цьому напрямку, ми говорили, зокрема, у 2001-му році на VI Всесвітньому руському народному соборі, який зібрався під гаслом «Росія: віра й цивілізація. Діалог епох».

Питання про цивілізаційну ідентичність — це не питання якогось ізоляціонізму або переваги, або протиставлення себе решті світу. Це, насамперед, питання єдності нашого цивілізаційного простору, який багато в чому збігається з канонічною територією нашої Церкви, де живуть представники різних держав, національностей та віросповідань. Спільність історичної долі, багатовіковий обмін культурними досягненнями, досвід спільної боротьби з загарбниками згуртував людей на базі єдиних цінностей, що випливають з морального вчення Православної Церкви та інших традиційних релігій. Ці цінності визначають і соціальний ідеал, який був позначений на Соборі як солідарне суспільство, тобто таке суспільство, яке засноване на взаємодопомозі, на співпраці, а не на жорстокій конкуренції і «природному доборі».

Внесок Собору в цивілізаційний розвиток — це і внесок в будівництво духовно-морального фундаменту нашого суспільства, без якого воно втрачає стійкість і основоположні смисли.

Зібравшись на майданчику Собору, ми обговорюємо питання і національного, і глобального розвитку. Відбувається це відкрито, публічно, прозоро. Не тільки в Москві, але і в регіонах, де існують відділення Собору, навколо яких формуються інтелектуальні центри. Дуже важливо, що останнім часом Собор фокусується на таких проблемах, як виклики глобалізації, агресивного секуляризму, трансгуманізму. Цій проблематиці присвячені доповіді Експертного центру ВРНС «Глобальні виклики: релігія і секуляризм» і «Економіка в умовах глобалізації. Національний погляд», а також доповідь «Після людини. Ідеологія і пропаганда трансгуманізму» Руської експертної школи, що тісно взаємодіє з Всесвітнім руським народним собором, «Антропологічна хартія».

Подібні ініціативи мають важливе значення і для розвитку суспільної дипломатії. Тут Собор має, безумовно, великий потенціал, особливо в контексті роботи на таких майданчиках, як Рада ООН з прав людини, Економічна і соціальна рада ООН, ОБСЄ, БРІКС. Сподіваємося, що саме цей потенціал буде затребуваний у найближчі роки у справі захисту співвітчизників і протидії русофобії.

Не можна залишити без уваги і тему захисту релігійних свобод на пострадянському просторі, яка набула драматичної актуальності. Особливо гостро це питання постає сьогодні на Україні, де все сильніше відчувається втручання влади у найпотаємніші питання духовного життя громадян. Хотілося б нагадати, що історія вже знає безліч спроб подібного втручання. Однак гонителі Церкви пішли в історичне небуття, а всі спроби викорінити християнську ідентичність обернулися крахом. «Як умираючі, та ось ми живі; як карані, та не забиті; як сумні, але завжди веселі» (2 Кор. 6:9-10). Ці слова апостола Павла, сказані майже дві тисячі років тому, дають нам можливість з надією дивитися в майбутнє. Гоніння на християн в Римській імперії завершилися торжеством Церкви при святому імператорі Костянтині Великому. Репресії богоборчої влади в ХХ столітті також не змогли викорінити Православ'я. Навпаки, після десятиліть переслідувань і дискримінації почалося духовне відродження, народ повернувся до віри.

Цей історичний урок варто було б добре вивчити правителям, які сьогодні, у ХХI столітті, знову намагаються йти шляхом диктаторів минулого. Ті, хто хоче силою примушування змусити народи забути свою духовну спорідненість і розірвати тисячолітні духовні зв'язки, доб'ються лише протилежного ефекту. Політикам, що розпалюють ненависть, ворожнечу і розколи, доведеться визнати свою історичну поразку.

В умовах сучасної кризи міжнародного політичного взаєморозуміння Росія наполегливо захищає принципи дипломатії і міжнародного права. Однак майбутнє Росії залежить не тільки від міжнародних відносин, бо сама архітектура цих відносин є не причиною, а наслідком. Майбутнє залежить від результату ідеологічних, світоглядних протистоянь у світі, які наростають всупереч розповсюдженій ілюзії, що такі протистояння пішли в минуле.У якомусь сенсі можна говорити про перехідний стан сучасного світу. Щоб прогнозувати наслідки цього стану, необхідно формувати реалістичну оцінку того, що відбувається. Вважаю, що перед Собором стоїть нове важливе завдання: у діалозі і в співпраці з науковим співтовариством, уникаючи політичного або ідеологічного крену, спробувати дослідити цю проблему і прийти до максимально об'єктивних оцінок. І хотілося б, щоб увага була звернена також на вплив реально існуючої моральної кризи. Адже зміни в людині відбуваються або внаслідок її гріхопадіння, або внаслідок перетворення, тобто ці зміни завжди пов'язані з моральним вибором. Той же самий механізм можна застосувати і до народів, і до всього світу.

Ми звикли, що живемо в епоху глобалізації, у глобальному світі. Чи усвідомлюємо ми, що таке глобалізація? Чи йде мова тільки про ринок, безвізовий простір, масову культуру, стирання бар'єрів і кордонів? Ні, глобалізація — це також ідеологія і філософія. Коли ми використовуємо терміни «глобальний світ», «людство», «раціональність», «загальнолюдські цінності», ми рідко замислюємося про те, що це філософсько-ідеологічні поняття, які несуть ідеї конкретної історичної епохи — епохи Просвітництва і Нового часу, але при цьому претендують на універсальність і в часі, і в просторі, тобто для всіх країн і для всіх народів.

У радянські роки була така багатотомна праця «Історія СРСР з найдавніших часів до наших днів». Точно так само і ідеологізована гуманітарна наука сьогодні намагається знайти виправдання нинішньому світовому порядку заднім числом: створює міф про «рейки історії», які неминуче ведуть нас в глобальне суспільство західного зразка. Але немає абстрактної глобалізації: «глобалізацій» може існувати багато, в залежності від тієї етичної системи координат, яка буде в неї закладена.

Вузька парадигма Нового часу говорить про глобалізацію як неминучий процес. До того ж під словом «неминучість» ховається легітимізація західного принципу глобального розвитку, рисами якого є ліберальний секуляризм і сучасні форми колоніалізму. Тому криза сучасного світу — це криза цінностей Нового часу. У політиці, економіці, соціальній сфері, культурі ми опиняємося заручниками минулого, яке не дозволяє нам назвати речі своїми іменами і дати адекватну відповідь існуючим загрозам.

Церква не претендує на те, щоб запропонувати якийсь єдино правильний вихід. Але вона може нагадати про те, у чому полягає головна помилка Нового часу. Ця помилка — у відмові від традиції, тобто від системи передачі цінностей від покоління до покоління, яка формує цивілізаційний код народів з його культурними, духовними і релігійними парадигмами, котрі спиралися б на Богом дані, а тому і незмінні моральні цінності, які супроводжують людство протягом всієї історії. Попрання цих цінностей, як свідчить досвід, призводило і призводить до трагедій і катаклізмів в особистих, суспільних і міжнародних відносинах. А тому міжцивілізаційний діалог, що включає в себе діалог культурних і релігійних традицій, може стати інструментом формування загального морального консенсусу, як основи глобалізації.

Передбачаю скептичну реакцію тих, хто вірить, що єдиною основою повинна бути ліберальна філософія, яка розвинулася, як ми щойно сказали, на ідеях Нового часу. Цей скептицизм, насамперед, грунтується на тому, що сильні світу цього за допомогою грошей і влади можуть у цьому світі все і що саме вони вибирають за нас майбутнє. Але, як бачимо, нав'язування силою і грошима пропонованого світоустрою не влаштовує багатьох, хто не хоче втрачати свою самобутність і свого суверенітету.

А чи можливий третій шлях? Напевно, можливий, якщо з процесу глобалізації виключити спроби створення єдиної для всього світу філософсько-ідеологічної основи і при різноманітті існуючих світоглядів обмежитися тим, що стосується ринку і капіталу, переміщення людей, вільного перетину кордонів, створення єдиної глобальної системи безпеки, формування справедливих економічних відносин і подолання бідності, загальної стратегії боротьби за збереження навколишнього середовища. Це буде прагматична глобалізація, яка не зазіхає на душі людей, але яка прагне до встановлення ефективного і по змозі справедливого світоустрою.

Але наскільки такий світоустрій буде стійким, багато в чому залежить знову-таки від людини, від її морального вибору. Моральний вибір — це те, що завжди належить людині, в яких би умовах вона не перебувала. Ми говоримо про глобалізацію і глобалізаційні виклики, але немає речей більш глобальних, ніж людина і її безсмертна душа. Бо, як сказав про людину псалмоспівець Давид, «не багатьом Ти применшив його перед янголами;  славою й честю увінчав його; учинив його володарем над справами рук Твоїх; все поклав до ніг його» (Пс. 8:6-7).

Дякую за увагу.Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Привітання Святішого Патріарха Кирила Предстоятелю Болгарської Православної Церкви з нагоди дня тезоіменитства

Патріарше привітання єпископу Шадринському Володимиру з 55-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила М.В. Мішустіну з призначенням на посаду голови Уряду Російської Федерації

Вітання Святішого Патріарха Кирила народному художнику Росії С.О. Щербакову з 65-річчям від дня народження

Патріарше привітання єпископу Городецькому Августину з 75-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила міністру освіти Росії О.Ю. Васильєвій з 60-річчям від дня народження

Патриаршее поздравление епископу Иннокентию (Шестопалю) с 75-летием со дня рождения

Вітання Святішого Патріарха Кирила Предстоятелям Помісних Православних Церков зі святом Різдва Христова

Поздравление Святейшего Патриарха Кирилла главам стран православной традиции в дальнем зарубежье с праздником Рождества Христова и Новолетием

Рождественское обращение Святейшего Патриарха Кирилла к телезрителям