Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила на свято Вознесіння Господнього після Літургії в кафедральному соборі Архангела Михаїла м. Черняховська

Слово Святішого Патріарха Кирила на свято Вознесіння Господнього після Літургії в кафедральному соборі Архангела Михаїла м. Черняховська
Версія для друку
6 червня 2019 р. 23:18

6 червня 2019 року, на свято Вознесіння Господнього, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил очолив Божественну літургію в кафедральному соборі Архангела Михаїла м. Черняховська Калінінградської області. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із проповіддю. 

Ваші Високопреосвященства! Ваше Преосвященство, владико Никодиме! Брати й сестри! 

З особливим почуттям я вступив під покров цього храму, з яким пов'язані незабутні сторінки моєї біографії. Пам'ятаю часи, коли в Черняховську, як і на всій Калінінградській землі, не було жодного місця для здійснення богослужінь. Пригадую, як навколо мене зібралася громада православних людей, згадую і свій перший приїзд до Черняховська. Ви бачили цей колишній лютеранський храм, покинутий, закритий; і перша думка, яка мене тоді відвідала, — «звичайно, краще було б мати якесь більш компактне приміщення, звідки ми наберемо стільки віруючих в Черняховську, де протягом довгих десятиліть взагалі не було ніякого релігійного життя?» Але виявилося, що нічого іншого Церкві не можна було передати, і тоді з подякою Богу я увійшов під покров цього величного храму. Звичайно, те, що я тоді відкрив, виглядало зовсім не так, як зараз. Дуже вдячний всім, хто трудився над відтворенням цього храму, але ще більша від мене подяка — вам, мої дорогі, які наповнили сьогодні його стіни. Це свідчить про те, що зерна віри православної зійшли і, безсумнівно, приносять добрий плід.

Сьогодні ми святкуємо велике свято Вознесіння Господнього. У Іоанна Златоуста знаходимо в зв'язку з цим днем такі слова: «Диявол позбавив нас раю, а Господь звів на небо» (Бесіди на книзі Буття. Бесіда 46). Це дійсно так. Диявол позбавив людей раю, — перші люди згрішили, і виникло саме поняття гріха, тобто дій чи думок, які не відповідають Божому задуму про людину. Явище гріха настільки вразило рід людський, що і мріяти про рай було неможливо. Не може грішна людина зійти на небо. Але ось на грішну землю, до роду людського, що погрузнув у гріху — а можна собі уявити, що творилося тоді на просторах язичницької Римської імперії, де добро змішалося зі злом, - приходить Господь і змінює перебіг людської історії. І не тільки Своїми чудовими словами, не тільки Євангелієм, а й силою благодаті Духа Святого, яку через Його хрест і Воскресіння Бог послав роду людському.

Велике діяння спасіння роду людського, пов'язане з подвигом Єдинородного Сина Божого, Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, є серцевиною всієї людської історії. Історія ділиться на «до» і «після», і зовсім невипадково наше літочислення починається від дня народження Ісуса Христа. Настала нова ера — не тільки в плані культури (хоча і в цьому теж), але в першу чергу нова ера в стосунках Бога і людини. Бог, що став Людиною, що став одним з нас, явив роду людському Свою велику милість. І тому дійсно вся історія поділяється на дві частини, і життя після явлення Спасителя, Його смерті, Воскресіння і преславного Вознесіння, — це час особливої відповідальності людей за те, щоб зберегти все, що Бог у Христі дарував нам.

Насамперед йдеться про збереження віри. Можливо, тисячу років тому це було не так важко, тому що люди відчували Бога серцем своїм і було менше того, що відводило їх від Бога (хоча і в той час були спокуси, зваби, лжевчення), але в нашому XXI столітті потрібні особливі зусилля, щоб зберегти віру в Господа, щоб наслідувати ту ловитву обітниць, що була явлена у Христі роду людському.

День Вознесіння — це велике свято, яке свідчить про торжество Спасителя, про Його перемогу. Якщо говорити про земне життя Господа і Спасителя, то воно ж завершилося Його стратою, загибеллю. Напевно, багато хто, говорячи про великого Вчителя з Назарету, дивувався і шкодував, що настільки великі слова, і чудеса, і сила Божа, явлена через Спасителя, минулися, пішли в небуття — так думали всі, включаючи святих апостолів. Недарма ж вони розбіглися, коли Христа повели на Голгофу, недарма сховалися страху заради іудейського (Ін. 19:38), але Господь Воскреслий, явившись Марії Магдалині, а потім і всім апостолам, знову вдихнув у них силу, знову зміцнив їх у вірі настільки, що вони, пішовши до краю землі(Діян. 13:47), всі без винятку, крім апостола і євангеліста Іоанна Богослова, мученицьки засвідчили свою вірність Христу розп'ятому і Воскреслому.

Вість, яку апостоли передали роду людському, зберігається в Церкві і дійшла до нас. Сьогодні ми, подібно до апостолів, духовно споглядаємо Вознесіння Господа і Спасителя. Ми усвідомлюємо, що після Вознесіння Спаситель не залишив рід людський, але дарував Святого Духа, і місія Церкви у світі триває Його благодатною дією, Його Божественною силою.

Ще раз хотів би сказати про те, якою великою є відповідальність нас — людей, які прийняли Хрещення, які свідомо приходять до Бога, які свідомо стають до лав тих, хто продовжує справу святих апостолів. У нинішній час ми повинні з такою ж відвагою, як наші предки, свідчити світові про Воскресіння Спасителя, про Його Божественну силу, про те, що тільки спираючись на цю Божественну силу, людина відбудеться як духовно сильна і багата особистість, чия сила і духовне багатство не обмежуються земним життям, але простягаються у вічність.

Після Свого Воскресіння Спаситель ще не раз являвся Своїм учням. Вони могли відчувати Його руки, вкладати, подібно до апостола Фоми, пальці в виразки від цвяхів (див. Ін. 20:27-28), куштувати разом з Ним хліб, що ясно свідчило про те, що Христос воскрес в людському тілі, в тілі проясненому, але приймаючому людську їжу. «Чи немає у вас чогось їстівного?» — запитав Він учнів в Галілеї (див. Ін. 21:5) після нічного лову риби. І ці прості слова, безсумнівно, привели до тями збентежених учнів. Вони зрозуміли, що перед ними живий Учитель — не дух, не примара, а живий Спаситель.

Воскресіння явило нам чудо повсталого з гробу Спасителя в живому людському тілі, з яким Він вознісся на небо. Що ж це означає? Який духовний сенс в цьому таємничому акті? А сенс такий: у невідомому для нас світі Христос перебуває з людським тілом. Це означає, що фізичне життя видозмінюється, але не припиняється з людською смертю, і безсмертя є не тільки безсмертя душі, а й безсмертя душі в перетвореному людському тілі.

Всього цього вчить нас сьогоднішній день Вознесіння Господа Ісуса Христа з пречистою Його плоттю, як про те свідчать церковні співи. Нехай Господь нас усіх зміцнює у вірі. Нехай через цю подію Вознесіння ми всі відчуваємо Божу присутність поруч з нами. Відтепер той, інший світ уже не повинен бути таким незрозумілим і далеким, бо Господь перебуває там у славетному людському тілі, і, як говорить апостол Павел, «не всі ми помремо, але всі змінимося як оком змигнути, при останній сурмі: бо засурмить вона, і мертві воскреснуть, а ми змінимося»(див. 1 Кор. 15:51-52). Тобто мертві повстануть з тілами при голосі сурми, під час другого пришестя Сина Божого; а ті, хто буде жити, зміняться, їх тіла стануть такими ж, як тіло Спасителя, що підноситься на небо.

Той світ є близьким до нас. Це реальність, яка пов'язана з нашою, і все, що ми творимо тут, переходить у вічність, як і гріхи наші переходять у вічність. А оскільки гріх несумісний зі славою Божою, то всякий нерозкаяний гріх тягне, як камінь, людину на дно і, як в цьому житті не дозволяє досягти своїх цілей, так і в майбутньому столітті стає перешкодою до того, щоб бути разом з Господом.

Ось тому і дається нам час на зцілення наших гріхів. Нехай ніхто і ніщо не зможе відлучити нас, як говорить апостол Павел, від любові Божої (Рим. 8:39). Нехай ніхто і ніщо не відлучить нас від спасенної Церкви, в якій ми знаходимо можливість, звільнившись від тяжкості гріха, долучитися до Божого Царства вже тут, на землі, через священне таїнство Святої Євхаристії, а після завершення нашого життя вступити у вічне Божественне Царство.

Всього цього вчить нас сьогоднішній таємничий і великий день Вознесіння зі плоттю Господа і Спасителя нашого на небо, тобто в інший світ, до якого кожен з нас також повинен бути причетний або у славі, або у гніві Божому. І нехай не спіткає нас гнів Божий в день Суду — по нашій вірі, по добрих ділах, які ми покликані здійснювати, зберігаючи глибоке переконання в спасенну силу Христового Воскресіння і Божественного Вознесіння. Амінь. 

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь після Літургії в Спасо-Преображенському соборі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила після всеношної в Казанському кафедральному соборі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Серафима Саровського після Літургії в Серафимо-Дівеєвському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Успенському соборі Саровської пустині

Слово Святішого Патріарха Кирила після молебню біля пам'ятника святому рівноапостольному князю Володимиру в Москві

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святої рівноапостольної княгині Ольги після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії в Новоторзькому Борисоглібському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Сергія Радонезького в Троїце-Сергієвій лаврі

Патріарша проповідь в день пам'яті апостолів Петра і Павла після Літургії в храмі праведного Олексія Мечєва у Вешняках м. Москви