Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Протоієрей Миколай Данилевич: Томос став духовною берлінською стіною для українського Православ’я

Протоієрей Миколай Данилевич: Томос став духовною берлінською стіною для українського Православ’я
Версія для друку
30 листопада 2019 р. 16:44

Про те, як в Українській Православній Церкві сприйняли дії Елладської Церкви щодо визнання розкольницької «ПЦУ» та причини прийняття такого рішення греками, чому у зв’язку з цим над Православ’ям в Україні та світі нависла криза, яка роль США в цьому процесі, про помилки попередньої влади у веденні релігійної політики, та коли в країні може запанувати мир і гармонія розмірковує в эксклюзивному  інтерв’ю сайту «Апостроф» заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви протоієрей Миколай Данилевич.

— Розпочати розмову хотілось би з важливої події цього року, а саме з визнання Елладської Церкви, а услід за нею й Олександрійським Патріархатом, автокефалії «ПЦУ». Яка офіційна позиція УПЦ щодо цього питання?

— Кінцеву офіційну позицію сформує Синод нашої Церкви, який ще не засідав з часу загаданих Вами подій. На цей час є заява Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ, в якій сказано, що це рішення стало ножем у спину канонічній УПЦ. Адже раніше згадані Вами Церкви визнавали нашу Церкву єдиною канонічною, а тепер вони зайняли діаметрально протилежну позицію. Разом із тим, нами було висловлено подяку митрополитам, священникам і мирянам Елладської Церкви, які виступили проти визнання «ПЦУ», а таких було багато. Публічно заявили про свою незгоду десять архієреїв, а реально тих архієреїв, хто проти визнання «ПЦУ» в Елладській Церкві, щонайменше, половина. Просто вони мовчать.

— Бояться? Чи чому?

— Є різні причини. По-перше, Елладська Церква є наполовину залежною від Константинополя. Яким чином? Вона має 80 митрополитів, з яких 36 залежать від Константинополя майже напряму: вони адміністративно керуються синодом в Афінах, але на їхнє обрання впливає Константинопольський патріарх, якого вони й поминають за богослужінням. Так історично склалося. До речі, була інформація, що зі Стамбулу навіть погрожували архієпископу Афінському Ієроніму — якщо він не визнає «ПЦУ», то ті 36 єпархій повністю забере до себе Константинополь.

Таким чином ми бачимо, що «ПЦУ» визнали сателіти Константинопольського патріархату, тобто ті самі греки, тільки в інших Церквах. Тобто друга причина — це тиск з самого Фанару.

Третя причина — грецька солідарність. Вони намагаються підтримати свого патріарха, навіть якщо він і неправий. 12 жовтня 2019 року багато архієреїв Елладської Церкви, коли виходили з Собору, який фактично погодився з визнанням «ПЦУ», в кулуарах дослівно говорили так: «Ми розуміємо, що це неправильно визнавати самосвятів і відлучених, але ми маємо допомогти своєму патріарху [Константинопольському]». Для греків Константинопольський патріарх певною мірою є сакральною особою, яка нагадує їм про славетні часи Візантійської імперії, де греки грали головну роль. Треба розуміти, що греки і в Африці, а саме в Александрії, і в Константинополі — це залишки тих греків, які залишились там після розпаду Візантійської імперії. До речі, в Стамбулі їх зараз проживає всього-на-всього не більше 650 чоловік. Вселенський патріарх, насправді, не означає всесвітній, а патріарх імперії, Візантійської імперії, якої вже немає. Просто так переклали з грецької мови титул, який і вводить в оману людей.

Четверта причина — це тиск грецької держави, тому що Елладська Церква має зв’язок з державою на конституційному рівні, фактично є державною Церквою. Єпископи і священники в Греції отримують зарплату не від Церкви, а від держави. Грецька держава фінансує також і Олександрійський патріархат. А це означає, що вони знаходяться в залежності від держави. 

Остання, але дуже важлива причина — це тиск Сполучених Штатів Америки. Це помітно й по тому, що посол США в Греції Джефрі Пайєтт за останній час зустрівся з більшістю митрополитів Елладської Церкви і продовжує це робити. Американські посли за останніх півтора роки почали регулярно зустрічатися з главами і представниками майже всіх Помісних Православних Церков. Останні такі зустрічі були з патріархами Болгарії і Сербії. Цьому є підтвердження у вигляді багатьох офіційних повідомлень і фотографій, які легко знайти в інтернеті. Окрім того, Державний секретар США Майк Помпео вітав «ПЦУ» зі створенням, а Сенат США навіть опублікував цілу резолюцію з цього приводу. А на днях вишенькою на торті стало повідомлення про те, що на другий день після оголошення Єрусалимським Патріархом Феофілом 21 листопада ініціативи про Всеправославну нараду в Йорданії для вирішення кризи в Православ’ї, вже згаданий нами Посол Джефрі Пайєтт зустрічається з Архієпископом Афінським Ієронімом, який після зустрічі заявляє, що нікуди не поїде. І уточнює, що не поїде, поки йому про це не скаже патріарх Варфоломій зі Стамбулу. Викликає здивування, чому жодна інша країна не приділяє такої уваги православним процесам в Україні, а Америка, яка є в переважній більшості протестантсько-католицькою країною, де православні належать до меншин — так відкрито підтримує «ПЦУ»? Погодьтеся, це викликає певні підозри. 

— У чому проявляється інтерес Штатів? 

— На мою думку, для США і Греція, і Україна мають не стільки цінність самі по собі, скільки в тому розумінні, що вони є форпостом у протистоянні з Росією тепер вже й в духовному плані. Якщо раніше США боролися з Росією політично, військово, інформаційно, економічно, то тепер перейшли в сферу церковну. Нам в Україні це треба чітко розуміти. Розуміти наше реальне місце в цих протистояннях. Ми є полем бою. На жаль. Це є великою проблемою для самої Церкви. Втручання політичних і геополітичних чинників в церковну ситуацію стає дуже помітним. І це розуміють в Помісних Церквах. На днях авторитетний в православному світі Архієпископ Албанський Анастасій підтримав Єрусалимського патріарха щодо всеправославного обговорення українського церковного питання і в заяві між іншим сказав, що «церковні події року, що спливає, створили нову дійсність, з очевидним втручанням геополітичних інтересів». Наша Церква категорично проти будь-яких зовнішніх чи внутрішніх державних впливів на церковне життя. Це лише ускладнює життя й місію Церкви. Це одна з причин того, чому наша Церква не хотіла і не хоче брати участі в цих іграх з Томосом, які ми спостерігали протягом минулих півтора роки. 

— А яка тоді роль Росії в боротьбі за церковний вплив в Україні? 

— Я розумію Ваше питання. Нашу Українську Православну Церкву дуже часто звинувачують в тому, що нібито ми хочемо бути з Москвою, підтримуємо інтереси Російської Федерації, «русского міра» і т.п. Але це не так, це неправда. Як казав Блаженніший митрополит Онуфрій, коли йому поставили подібне питання, "ми ніякий російський світ не будуємо, ми будуємо Божий світ". Це важливо розуміти. Церква відділена від держави, — як від української, так і від російської, так само як і від американської, до речі. І Церква має бути поза політикою. Тому для УПЦ важлива не Москва, не політичні питання, а питання церковні, питання збереження канонічного порядку в Церкві. Ці речі треба розуміти і відділяти. 

Разом із тим, дуже хотілося б, щоб в майбутньому Україна не була антиросійською, так само як і Росія не була антиукраїнською. Адже від цього страждають обидва народи. Але це взаємний процес, потрібні зусилля з обох сторін. Церква і священники мають закликати до миру і примирення, а не до війни і протистояння. Так написано в Євангелії. Це ми й намагаємося робити. Між церковними людьми наших країн немає напруження, є конфлікт між політиками, між державами. Почати примирення, на мою думку, можна було б з «інформаційного миру». Треба перестати у ЗМІ нагнітати істерію один проти одного. Треба відмежовуватися від радикальних поглядів і заяв з обох сторін. 

— Якої реакції слід очікувати від інших патріархатів? Чи стануть для них сигналом вже озвучені рішення Елладської і Олександрійської Церков? 

— Ситуація з проголошенням автокефалії «ПЦУ» суперечить як канонам, так і традиції Православної Церкви. Такого ніколи не було в церковній історії. Я маю на увазі, щоб визнавали наявність священницького і єпископського сану за тими, хто його зовсім не має. І це розуміють у Помісних Церквах. А тому навіть ті Церкви, які солідаризуються з помилковими діями Фанару і визнали ПЦУ, вимушені робити це не тому, що це правильно з церковної точки зору, а тому що вони піддаються зовнішньому тиску. Мені дуже неприємно говорити про ці речі на зовнішню аудиторію, але люди мають знати правду, раз це вже вийшло назовні. Таким чином, відповідь на Ваше питання залежить від того, чи піддадуться інші Церкви зовнішньому тиску чи ні. Але в будь-якому випадку все-одно залишаться Церкви, які не визнають ПЦУ, допоки не буде прийнято якогось спільного православного рішення. Слід говорити відверто, що зараз світове Православ’я не просто увійшло в зону турбулентності, воно стоїть перед загрозою розколу. І виною цьому дії Константинополя. 

Якби тут, в Україні, все було зроблено згідно з канонами і законами Церкви, то ні в кого в православному світі не виникало б питань. Але оскільки Константинопольський патріархат в Україні фактично створив паралельну ієрархію, заснувавши паралельну церкву, ввів в лоно Церкви людей, які в дійсності не мають священницьких і єпископських рукоположень — це викликає, м’яко кажучи, багато питань в інших Помісних Церквах. Ми маємо зараз в Україні два Митрополити Київських. Це як два Президенти в одній державі. Але ж це неправильно. Чому наша УПЦ проти «ПЦУ»? Тому що «ПЦУ» була створена на основі УАПЦ і УПЦ КП, які колись були частинами нашої Церкви. Говорячи світською мовою, на початку 1990 років в Україні відбулися процеси церковного сепаратизму. Від УПЦ відділилася УАПЦ в 1989 році, а згодом і УПЦ КП в 1992 році, і тепер ці частини, які тоді відійшли від нас, претендують назватися помісною Церквою України. Ось який абсурд відбувся в українському церковному середовищі. Але гірше те, що цей абсурд сьогодні подається й пропагується як норма. Тому ці неправильні речі треба виправляти.

— Ви згадали про ініціативу Предстоятеля Єрусалимської Церкви, який запросив Першоієрархів в Йорданію, щоб обговорити питання «збереження єдності в євхаристійному спілкуванні». Що дасть це обговорення? Чи допоможе це врешті знайти гармонію у відносинах православних? 

— Так, це дуже позитивний і обнадійливий жест. Ми надіємося, що в цей кризовий момент цей голос буде почутий і якщо не всі, то значна кількість глав Церков матимуть волю туди приїхати, і українське церковне питання або буде вирішене, або будуть намічені шляхи його вирішення. Принаймні це шанс вирішити проблему. Інших можливостей поки що немає. А голос Албанського Архієпископа Анастасія, який також виступає за всеправославну нараду, підвищує шанси того, що це все-таки може відбутися. 

— Які питання там мають бути підняті?

— Українське питання, перш за все. Тобто, що робити з «ПЦУ» і як вирішити церковний розкол в Україні, оскільки дії Константинопольського патріархату лише привели до ще більших проблем не лише в Україні, але й породили всеправославну кризу. А також при нагоді можуть підняті й інші актуальні для Православ’я питання. 

<...>

Розмовляла Світлана Шереметєва
 
Публікується у скороченні. Повний текст інтерв'ю див. на офіційному сайті УПЦ 

Патріархія.ru

Версія: російська

Матеріали за темою

Слово Святішого Патріарха Кирила на засіданні Вищої Церковної Ради 11 грудня 2019 року [Патріарх : Привітання та звернення]

Опубліковано статистичні показники Української Православної Церкви за 2019 рік

Ієрарх Української Православної Церкви зустрівся з Патріархом Болгарським Неофітом

Святіший Патріарх Кирил зустрівся з митрополитом Кіровоградським і Новомиргородським Іоасафом та групою українських паломників

Митрополит Волоколамський Іларіон: У Руської Церкви підтримують ініціативу Єрусалимського Патріарха по організації в Йорданії зібрання Предстоятелів Помісних Церков [Iнтерв'ю]

Ієрархи Московського і Болгарського Патріархатів взяли участь в урочистих заходах, присвячених 142-й річниці визволення Плевен від османського панування

Заступник голови ВЗЦЗ взяв участь у науковій конференції, присвяченій ролі Православної Церкви у звільненні Болгарії від османського ярма

Відбулася зустріч Блаженнішого Патріарха Єрусалимського Феофіла c митрополитом Санкт-Петербурзьким і Ладозьким Варсонофієм

Завершився візит Блаженнішого Митрополита всієї Америки і Канади Тихона в Москву

Слово Святішого Патріарха Кирила на засіданні Вищої Церковної Ради 11 грудня 2019 року [Патріарх : Привітання та звернення]

Митрополит Волоколамський Іларіон: У Руської Церкви підтримують ініціативу Єрусалимського Патріарха по організації в Йорданії зібрання Предстоятелів Помісних Церков [Iнтерв'ю]

Святіший Патріарх Кирил зустрівся з митрополитом Кіровоградським і Новомиргородським Іоасафом та групою українських паломників

Інші iнтерв'ю

Протоієрей Миколай Данилевич: Томос став духовною берлінською стіною для українського Православ’я

Митрополит Волоколамський Іларіон: В Руській Православній Церкві дуже позитивно оцінюють ініціативу Єрусалимського Патріарха про проведення зустрічі Предстоятелів Помісних Церков для обговорення ситуації в світовому Православ'ї

Митрополит Бориспольский и Броварской Антоний: Церковь пытаются втянуть в геополитику

Митрополит Волоколамський Іларіон: Держсекретар США Помпео скасував зустріч за годину під тиском недоброзичливих людей

Митрополит Волоколамський Іларіон: Архієпископ Афінський Ієронім викреслений із диптихів Руської Церкви

Митрополит Волоколамський Іларіон: Повнота відповідальності за рішення Елладської Церкви щодо українського розколу лежить на Константинопольському Патріархові

Митрополит Волоколамский Иларион: Разрыв с Константинополем не повредил ни Русской, ни Украинской Церкви

Интервью митрополита Волоколамского Илариона Болгарскому телеграфному агентству

Митрополит Волоколамский Иларион: Важно не спешить с односторонними решениями, которые могут лишь усугубить возникшее разделение

Митрополит Волоколамский Иларион: Сила Европы должна заключаться в нравственном стержне европейского общества